Ухвала

від 24.09.2014 по справі 810/1862/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1862/14 В 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Лиска І.Г. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

24 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про часткове визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» (далі по тексту - позивач) звернулося з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11.02.2014 року № 0000102204 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 367 044, 72 грн., в тому числі за основним платежем - 311 162 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 55882, 72 грн.; та від 11.02.2014 року № 0000112204 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 287 679, 53 грн., в тому числі за основним платежем - 230 143, 63 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 57 535, 90 грн.

Київський окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 07 квітня 2014 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду не підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» зареєстровано як юридичну особу 06.04.1998 року, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Серії АА №472631.

У період з 05.12.2013 року по 21.01.2014 року, відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки складено Акт від 27.01.2014 року № 55/22-4/25585987 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року» (далі - Акт перевірки).

На підставі Акту перевірки відповідачем 11 лютого 2014 року було складено податкове повідомлення-рішення № 0000102204, за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 376 885, 50грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000112204, за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 298 282, 50 грн.

Як вбачається з акту перевірки, висновок податкового органу про порушення позивачем зазначених вище статей Податкового Кодексу України, в частині взаємовідносин позивача з ТДВ «Страхова компанія «Надія» та ТОВ «Спешл Текстайл Груп» ґрунтується на аналізі зазначених наступних документів, які надійшли до податкового органу.

Відповідачем від Західної МДПІ міста Харкова Харківської області ДПС отримано акт від 14.09.2012 року № 2019/22-417/34629919 «Про результати позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «СПЕШЛ ТЕКСТАЙЛ ГРУП» з питання проведення фінансово-господарських операцій з підприємством постачальником ТОВ «Інтехліс» за період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року.

Відповідачем від ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у місті Києві отримано Акт від 24.07.2013 року № 30/22-30/31599887» про результат планової виїзної перевірки ТОВ «Страхова компанія «Надія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року

З врахуванням аналізу зазначених актів, відповідач в Акті перевірки зазначає, що договори, укладені позивачем з ТОВ «Спешл Текстайл Груп» та ТДВ «Страхова компанія «Надія», згідно зі ст. 215, 236 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як зазначено в Акті перевірки та встановлено у судовому засіданні, між ТОВ «ПРОМЗІЗ» (Страхувальник) та ТДВ «Страхова компанія «Надія» (Страховик) були укладені договори добровільного страхування майна, а саме:

- генеральний договір страхування вантажів № 6.140/16.02.09 від 16.02.2009 року;

- договори добровільного страхування майна № 4.5; 151/1/01.10.10 та № 4.5; 218/30.12.10 (щодо нерухомого майна, яке знаходиться в м. Переяслав-Хмельницький);

- договори добровільного страхування майна № 4.5; 151/2/01.10.10 та № 4.5;217/30.12.10 (щодо нерухомого майна, яке знаходиться у місті Жашків);

договори добровільного страхування майна № 4.5; 151/3/01.10.10, № 4.5; 216/30.12.10, № 4.5; 102/15.06.12 (щодо товарно-матеріальних цінностей)

Відповідно до вказаних договорів Страховик приймає на страхування майно, що перебуває у власності Страхувальника і зобов'язується в разі настання страхового випадку (в залежності від виду майна - пошкодження або загибель вантажу, пошкодження застрахованого майна водою, протиправної дії третіх осіб, крадіжка зі зломом, пограбування, вогневі ризики, ризики стихійних явищ) виплатити Вигодонабувачу (Страхувальнику) страхове відшкодування, а Страхувальник зобов'язується сплатити Страховику страхову премію в розмірі та в строки передбачені цими договорами.

Ч. 4 статті 16 Закону України «Про страхування» в редакції, що діяла на момент правовідносин (далі - Закон про страхування) визначені реквізити, які договір страхування повинен містити.

Відповідно до ст. 4 Закону про страхування предметом майнового страхування є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном.

Згідно наведених вище договорів страхуванню підлягало майно, що належало позивачу і використовувалося ним у господарській діяльності, а саме: продукція позивача, яка транспортувалася переважно морськими видами транспорту; нерухоме майно позивача; товарно-матеріальні цінності.

Страхування вказаного майна спрямовувалося на запобігання збитків від негативних подій, відносно яких були укладені договори, в результаті настання яких позивач мав отримати страхове відшкодування, за рахунок якого відбулось би відновлення застрахованого майна та майнового стану підприємства.

Таким чином, судом встановлено, що зазначені договори добровільного страхування майна між ТОВ «ПРОМЗІЗ» та ТДВ «СК «Надія» укладені у письмовій формі, містять всі наведені вище положення, що необхідні для надання їм юридичної сили.

На виконання свого обов'язку ТОВ «ПРОМЗІЗ» перерахувало Страховику страхових премій на загальну суму 294 714 грн., що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями, наявними у матеріалах справи.

Вказані договори, а також банківські документи є документами, що підтверджують здійснення страхування майна та перерахування страхових премій Страховику, були надані податковому органу під час здійснення перевірки, що зазначено в Акті перевірки. Також, копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

На підтвердження права власності позивача на нерухоме майно, яке підлягало добровільному страхуванню позивачем надано суду належним чином завірені копії Договору купівлі-продажу нерухомого майна (будинок побуту, що знаходиться в місті Жашків по вул. Макаренка, 4) від 10.04.2006 року та Витягу про реєстрацію права власності на це нерухоме майно № 10382267 від 13.04.2006 року; копію Свідоцтва на нерухоме майно (цілісний майновий комплекс, що знаходиться в місті Переяслав-Хмельницький по вул. Сковороди, 73), видане виконавчим комітетом Переяслав-Хмельницької міської ради 20.03.2007 року та Витягу про реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно № 13946628 від 20.03.2007 року.

На підтвердження наявності у позивача товарно-матеріальних цінностей та продукції, що підлягали добровільному страхуванню позивачем надано суду належним чином завірені копії додатків до договорів страхування, в якому викладений перелік застрахованих цінностей та балансу підприємства, складеного станом на 30.09.2010 року та на 31.12.2010 року, в яких у рядку 100 (Виробничі запаси) та рядку 140 (Товари) зазначена їх вартість.

На підтвердження фактичного здійснення добровільного страхування майна та відображення вказаних операцій у бухгалтерському та податковому обліку Страховиком позивачем надано суду копію листа № 35 від 01 квітня 2014 року ТДВ «Страхова компанія «Надія» та діючих на сьогоднішній час ліцензій, виданих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України на провадження страхової діяльності у формі добровільного страхування майна - серія АВ № 584635, № 584636, № 584638.

На підтвердження права ТДВ «Страхова компанія «Надія» (Страховик) на провадження страхової діяльності, в тому числі щодо страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ, страхування майна, вантажу та багажу на час укладення та дії договорів добровільного страхування майна - копії відповідних Ліцензій Серія АВ №520978, № 520979, № 520980, № 396421.

Також судом встановлено, що з метою забезпечення здійснення господарської діяльності у ТОВ «ПРОМЗІЗ» на підставі договору оренди нежитлових приміщень № 1-10 від 04.01.2010 року у період 01.07.2011 року по 31.12.2012 року в оренді перебували офісні та складські приміщення за адресою: смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 32, на підтвердження чого позивачем надано копію договору та акту приймання-передачі приміщень.

Наявність у позивача персоналу підтверджується даними Акту перевірки (арк. 37 Акту).

Отже, колегія суддів вважає, що укладені між ТОВ «ПРОМЗІЗ» та ТДВ «СК «Надія» договори добровільного страхування майна мають всі вищевказані реквізити, а тому є належними первинними документами.

З огляду на зазначене, та враховуючи пов'язаність страхування майна із господарською діяльністю позивача, реальність його здійснення із відображенням у належних первинних документах, які підтверджують фактичні витрати зі сплати страхових премій, позивач цілком правомірно відобразив у бухгалтерському та податковому обліку вказані господарські операцій

Крім того, як зазначено у Акті перевірки (арк. 6-8) та встановлено у судовому засіданні позивач протягом липня 2011 року - серпня 2012 року мав взаємовідносини з ТОВ «Спешл Текстайл Груп» (код ЄДРПОУ 34629919), у якого, згідно Договорів № 01-11 від 04.01.2011 року та № PRS/003/5-12 від 11.01.2012 року, придбав тканину на загальну суму 1 380 861,70 грн. в т.ч. ПДВ 230 143,63 грн.

В Акті перевірки наводиться перелік наданих для перевірки видаткових накладних, за якими отримувалася тканина, вантажних декларацій та актів отримання багажу, що підтверджують переміщення придбаного товару, які містяться в матеріалах справи, а також платіжних доручень, згідно яких здійснена повна оплата отриманого товару. Перевіркою констатується, що придбана тканина використана ТОВ «ПРОМЗІЗ» у виробництві спеціального одягу (абз. 2 арк.8 Акту), що підтверджує наявність у позивача господарської мети при вчиненні вказаних операцій.

Як встановлено судом, тканина, що придбавалася у ТОВ «Спешл Текстайл Груп» супроводжувалася позитивними висновками державної санітарно-епідеміологічної експертизи, здійсненими на замовлення ТОВ «Спешл Текстайл Груп».

На підтвердження проведення оплат за придбану у ТОВ «Спешл Текстайл Груп» тканину позивачем надано суду належним чином завірені копії платіжних доручень на перерахування коштів, на підтвердження фактичного здійснення постачання тканин та відображення вказаних операцій у бухгалтерському та податковому обліку позивачем надано копію листа № 11/06-13 від 11 червня 2013 року ТОВ «Спешл Текстайл Груп» та копії його декларацій з податку на додану вартість.

Судом встановлено, що тканина була направлена на виготовлення спеціального одягу згідно затверджених Норм витрат матеріалів, у подальшому вказана продукція була реалізована іншім суб'єктам господарювання, що підтверджується видатковими, податковими накладними та копіями довіреностей на отримання ТМЦ, наявними в матеріалах справи.

За інформацією, відображеною на офіційному сайті Міністерства доходів і зборів України «Анульовані свідоцтва платників ПДВ», реєстрація ТОВ «Спешл Текстайл Груп» як платника податку на додану вартість анульована 17 вересня 2012 року за ініціативою платника податку, в той час як податкові накладні на користь ТОВ «ПРОМЗІЗ» видавалися протягом липня 2011 року - серпня 2012 року. Тобто на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних свідоцтво платника податку на додану вартість вказаного контрагента було чинним і він мав право складати податкові накладні на поставлений товар. Подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були виданими до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ.

Таким чином, наведені вище документи у їх сукупності є належними доказами того, що придбання тканини у ТОВ «Спешл Текстайл Груп» є реальним, оформлено необхідними документами і здійснювалось з метою її використання у власній господарській діяльності (виготовлення спеціального одягу для його подальшого продажу).

За результатами здійснення вищезазначених господарських операцій, позивачем було віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним отриманим у ТОВ «Спешл Текстайл Груп» та сформовано валові витрати за результатами операцій з ТОВ «Спешл Текстайл Груп» та ТДВ «СК «Надія» .

Щодо висновків податкового органу про недійсність правочинів укладених позивачем з ТОВ «Спешл Текстайл Груп» та ТДВ «СК «Надія», слід зазначити наступне.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

В свою чергу, згідно частини першої статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно частини другої статті 234 Цивільного кодексу України визначено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що основною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, що встановлена саме законом, а не актом перевірки податкового органу, адже лише нормою закону має бути встановлено, що правочин є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Жодних вироків чи рішень судів відповідач суду не надав.

Тобто, підстави нікчемності правочину встановлюються саме законом, а недійсність правочину виключно рішенням суду, а не актами податкових перевірок та/або слідчими податкових органів на власний розсуд.

Судом встановлено, що договори, укладені позивачем ТОВ «Спешл Текстайл Груп» та ТДВ «СК «Надія» є правочинами, спрямованими на реальне настання правових наслідків та досягнення реальних цілей, обумовлених ними, укладеними з дотриманням всіх інших вимог, необхідних для чинності правочину згідно ст. 203 Цивільного кодексу України.

Позивач уклав договори для отримання реального результату, такий результат був досягнутий, усі первинні документи є в наявності, отже оспорювані правочини не можуть бути визнані фіктивними.

Таким чином, у зв'язку з викладеним вище висновок про недійсність (нікчемність) Договорів укладених позивачем з ТОВ «Спешл Текстайл Груп» та ТДВ «СК «Надія» є безпідставним.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток, суд зазначає таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача ТОВ «Спешл Текстайл Груп» не був зареєстрований як платники податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів.

Відтак, правомірність формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Спешл Текстайл Груп» підтверджується податковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи та відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Таким чином, оскільки позивачем спірні суми ПДВ сформовані на підставі дійсних податкових накладних контрагента позивача, висновок відповідача про порушення позивачем п. 198.2 (з урахуванням пункту 187.9 статті 187), 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України є безпідставним.

Водночас, відповідачем встановлено порушення позивачем формування валових витрат по взаємовідносинах з ТДВ «Страхова компанія «Надія» та ТОВ «Спешл Текстайл Груп», що призвело до заниження податку на прибуток.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу встановлено, що до витрат платника податку відносяться в тому числі витрати на страхування: транспортування продукції платника податку; майна платника податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

В ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Також, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 року у справі № 2а-13183/12/2070 визнані незаконними дії Західної МДПІ міста Харкова Харківської області ДПС щодо проведення позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «Спешл Текстайл Груп», код ЄДРПОУ 34629919, з питань проведення фінансово-господарських операцій з підприємством постачальником ТОВ «Інтехліс» код ЄДРПОУ 35245557 за період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року за наслідками якої складено акт від 14.09.2012 року №2019/22-417/34629919.

Законність та обґрунтованість вказаного судового рішення підтверджена Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013 року.

Відтак, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, є безпідставними.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Файдюк В.В.

Мєзєнцев Є.І.