Постанова

від 27.03.2014 по справі 814/323/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

27 березня 2014 року справа № 814/323/14

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Єнтіна А.П., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Центурион Юг", вул. Південна, 5,кв. 21, с. Сливине, Миколаївський р-н, Миколаївська область, 57113

доОчаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Шкрептієнка, 27, м. Очаків, Миколаївська область,57508

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.09.2013р. № 0000952200, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центурион Юг» звернулось з позовом до Очаківської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.09.2013р. №0000952200. Мотивуючи свої вимоги тим що податкове повідомлення-рішення прийнято із порушенням чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню у повному обсязі.

Від представників позивача та відповідача до суду надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутністю. В зв'язку з цим справа розглядається у письмовому провадженні відповідно до ч.6 ст. 128 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, діюче законодавство, суд дійшов наступного:

Очаківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Миколаївській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Центурион Юг» з питання дотримання вимог податкового законодавства при відображенні в податковому обліку фінансово-господарських операцій з ТОВ «Венера Інвест» за період з 01.11.2012 по 30.11.2012 та ТОВ «Комплекс Агромарс», ТОВ Сировинні ресурси» за період з 01.10.2012 по 30.11.2012.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 06.09.2013року №43/22/37969462, на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 19.09.2013р. №0000952200, відповідно до якого позивачу було встановлено порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 156673грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 78336,50грн. Рішення відповідача було оскаржено позивачем в адміністративному порядку до контролюючих органів вищого рівня.

Судом встановлено, що у ході перевірки було виявлено, що податковий кредит було сформовано за рахунок здійснення операцій з надання маркетингових та консультаційних послуг між позивачем та ТОВ «Венера Інвест» на підставі договору про надання інформаційно-маркетиногових послуг.

Фактично між позивачем та його контрагентами склалися договірні відносини, внаслідок яких позивачу було надано послуги та на його користь були виписані податкові накладні та складені всі інші необхідні документи. Надання маркетингових та консультаційних послуг підтверджується податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), прибутковими касовими ордерами.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту...».

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З досліджених в судовому засіданні доказів вбачається наявність як у позивача, так і у його контрагентів, з якими позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

В силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" №996 від 16.07.1999, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. У бухгалтерському та податковому обліку позивача податковий кредит, сформований в податковій декларації, відображений у податкових накладних. Актом перевірки не встановлено факту не належного оформлення даних документів передбачених Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову діяльність в Україні" від 16.07.1999 року № 996, а також Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 88.

Разом з тим, відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Так, єдиним доводом правомірності дій відповідача виступає лише те, що у позивача відсутні належним чином оформлений договір надання маркетингових та консультаційних послуг, звіти по наданим послугам, акти приймання-передачі з деталізацією послуг, документи, що засвідчують об'єм виконаних робіт, деталізація виконаних робіт, які трудові ресурси були задіяні при виконанні робіт та підтвердження використання цих робіт в господарській діяльності. Та як наслідок відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності тобто відсутня «ділова мета» у здійснених господарських операціях.

Разом з цим, при проведенні перевірки, відповідач посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 05.04.2013р. №1282/2205/38292044 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Венера Інвест».

Суд зазначає, що відповідно до ч. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984 та зареєстрованого в Мін'юсті України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

При цьому, акт перевірки ТОВ «Венера Інвест», на які посилається відповідач, не є первинним документом чи іншим документом, який зафіксований в бухгалтерському та податковому обліку, а отже не може бути підставою для висновків про порушення платником податків вимог податкового законодавства.

Отже, відповідачем безпідставно, всупереч фактичним обставинам справи зроблено висновок про нікчемність угоди позивача з ТОВ «Венера Інвест».

Тому, суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарська угода між позивачем та ТОВ «Венера Інвест» є нікчемною.

Суд звертає увагу, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Окрім вказаного згідно ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою відповідача, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Ст. 20 Податкового кодексу України передбачено, що органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Таким чином, судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне, правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

В ході вирішення питання щодо законності прийнятого суб'єктом владних повноважень рішень суд відповідно до вимог ст.2 КАС України зобов'язаний перевірити чи прийнято воно: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, наявні у матеріалах справи документи на підтвердження реальності операції та податкові накладні є належними доказами по справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 19.09.2013 р. №0000952200.

3. Відшкодувати судові витрати в сумі 2350,00 грн. з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центурион Юг" (код ЄДРПОУ 37969462).

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення/отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Суддя А. П. Єнтіна