Постанова

від 14.04.2014 по справі 911/4439/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2014 р. Справа№ 911/4439/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Агрикової О.В.

Буравльова С.І.

при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу № 05/1-253 вих. 14 від 19.02.2014 року заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві на рішення господарського суду Київської області від 11.12.2013 року

у справі № 911/4439/13 (суддя - Мальована Л. Я.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецремсервіс - 2010»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Солідарність- плюс»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошторисно - консалтингова група»

про стягнення 100 000, 00 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Солідарність-плюс»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецремсервіс - 2010»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошторисно - консалтингова група»

про визнання права власності

за участю Прокуратури Київської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Інспекція державного архітектурно - будівельного контролю у місті Києві

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідач 1 за зустрічним позовом): не з'явилися,

від відповідача 1 за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): не з'явилися,

від відповідача 2: не з'явилися,

від прокуратури: Карман В.В. - пос. № 078382 від 16.07.2013 року,

від третьої особи: Попчук Т.О. - довіреність № 7/26-36/2712/05 від 27.12.2013 року, Вільгельм А.Д. - довіреність № 7/26-34/2712/05 від 27.12.2013 року

ВСТАНОВИВ:

28.11.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Спецремсервіс - 2010», Київська область, с. Гаврилівка (ідент. код 37496209) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Солідарність-плюс», м. Київ (ідент. код 25267709) та товариства з обмеженою відповідальністю «Кошторисно - консалтингова група», Київська обл., м. Вишгород (ідент. код 35644917) про стягнення 100 000, 00 грн. боргу за договором підряду № 1/2-к від 18.01.2013 року (а.с.4-6).

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання замовником (відповідач 1) зобов'язань за договором підряду № 1/2-к від 18.01.2013 року щодо оплати виконаних робіт.

10.12.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Солідарність плюс» подало до господарського суду Київської області зустрічний позов з вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю «Спецремсервіс - 2010» та товариства з обмеженою відповідальністю «Кошторисно - консалтингова група» про визнання права власності на приміщення магазину загальною площею 156, 92 кв.м, розташованого за адресою: 04205, м. Київ, пр-т Оболонський, 14-е (а.с.37-40).

Рішенням господарського суду Київської області від 11.12.2013 року у справі № 911/4439/13 відмовлено у задоволенні первісного позову, зустрічний позов задоволено в повному обсязі. Визнано за товариством з обмеженою відповідальністю «Солідарність-Плюс» право власності на приміщення магазину загальною площею 156, 92 кв.м, розташованого за адресою: 04205, м. Київ, пр-т Оболонський, 14-е. Стягнуто з ТОВ «Спецремсервіс - 2010» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Солідарність - Плюс» 2 000, 00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, заступник прокурора Київської області, 19.02.2014 року надіслав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 11.12.2013 року в частині задоволення зустрічного позову та постановити нове, яким відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог, в іншій частині, рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини справи, які мають суттєве значення для справи, рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Прокурор стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази здачі в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 24.03.2014 року; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Інспекцію державного архітектурно - будівельного контролю у місті Києві (01133, м. Київ, б-р Л. Українки, 26).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2014 року розгляд апеляційної скарги було відкладено на 14.04.2014 року у зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивача, відповідачів та третьої особи.

Розпорядженням в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2014 року склад колегії суду по розгляду апеляційної скарги заступника прокурора Київської області по справі № 911/4439/13 змінено, визначено в наступному складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді Агрикова О.В., Буравльов С.І.

В судовому засіданні 14.04.2014 року апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги, просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 11.12.2013 року в частині задоволення зустрічного позову та постановити нове, яким відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог, в іншій частині, рішення залишити без змін.

Позивач за первісним позовом (відповідач 1 за зустрічним позовом) не скористався правом участі в судовому засіданні, хоча повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином. Відзиву на апеляційну скаргу не представив.

Відповідач 1 за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) не скористався правом участі в судовому засіданні, хоча повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином. Відзиву на апеляційну скаргу не представив.

Відповідач 2 за первісним позовом (відповідач 2 за зустрічним позовом) в судове засідання не з'явився, про причини неявки в судові засідання не повідомив. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відзиву на апеляційну скаргу не представив.

Представник третьої особи в судовому засіданні та у письмових поясненнях підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі.

14.04.2014 року о 12-15 до Київського апеляційного господарського суду надійшла телеграма від ТОВ «Солідарність - Плюс» з клопотанням про перенесення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника товариства на лікарняному.

У відповідності до вимог ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В силу вимог ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському процесі ведуть їх органи, які діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. При цьому, представниками юридичних осіб можуть бути як керівники підприємств та організацій, так і інші особи, повноважень яких визначені законодавством або установчими документами, довіреністю, виданої від імені підприємства, організації, за підписом керівника, або іншої повноважної особи, підписи яких посвідчується печаткою підприємства, організації.

Колегія звертає увагу на те, що розгляд справи відкладався більш як на місяць, з підстав нез'явлення представників сторін в судове засідання без поважних причин, тобто сторонам надано можливість в повній мірі реалізувати процесуальні права на представництво інтересів в суді, подання належного обґрунтування своєї позиції та всіх необхідних доказів.

Враховуючи, що строк розгляду справи, передбачений ст. 69 ГПК України, спливає, сторони не надали клопотання про його продовження, що про продовження зазначеного строку заперечили представники апелянта та третьої особи, колегія відхиляє клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

18.01.2013 року між ТОВ «Спецремсервіс - 2010» (підрядник за договором, позивач за первісним позовом у справі) та ТОВ «Солідарність плюс» (замовник за договором, відповідач 1 за первісним позовом у справі) було укладено договір підряду на будівництво приміщення № 1/2-5, відповідно до п. 1, якого, замовник доручив, а підрядник зобов'язався виконати у відповідності до умов даного договору роботи по будівництву об'єкта, а замовник зобов'язався прийняти цю роботу та оплатити її.

Згідно п.2.1. договору підряду підрядник зобов'язався у відповідності до затвердженої проетно-кошторисної документації та графіку виконання будівельно-ремонтних робіт здійснити будівництво об'єкту, розташованого за адресою: 04205, м. Київ, пр-т Оболонський, 14-е, в термін з 20 січня 2013 року по 25 червня 2013 року. Вартість робіт, передбачених договором визначено сторонами у сумі 100 000, 00 грн. (п.4 договору).

Відповідно до умов п. п. 3.1.7., 3.1.8., договору замовник зобов'язався прийняти від підрядника по акту прийому-передачі закінчені будівельно-ремонтні роботи; вчасно проводити розрахунок з підрядником за виконані роботи, в строк не пізніше трьох днів з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт (п. 5.1. договору).

Сторони встановили, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його замовником та підрядником і діє до моменту його остаточного виконання сторонами (п.6.1. договору). Договір підписано сторонами без будь-яких застережень, відтак він набрав чинності з моменту підписання - 18.01.2013 року, отже з даного моменту між позивачем та відповідачем 1 у справі виникли зобов'язання з договору підряду (виконання робіт), згідно якого, в силу ст. 837 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язався на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконану роботу.

Позивач за первісним позовом стверджує, що виконав свої зобов'язання по виконанню будівельно-ремонтних робіт об'єкта, розташованого за адресою: 04205, м. Київ, пр-т Оболонський, 14-е відповідно до умов договору підряду в повному обсязі, в підтвердження своїх доводів посилається на Акт № ОУ-000011 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 25.06.2013 року. Однак, до позовної заяви такий акт не було долучено, та не подано на вимогу суду в ході розгляду справи.

Відповідач 1 заперечив виконання робіт позивачем стверджує, що договір підряду від 18.01.2014 року було розірвано через декілька днів після його укладення, оскільки замовника не влаштовували умови договору. В підтвердження своїх заперечень відповідач 1 представив лист б/ч, б/н про розірвання договору, на якому міститься відмітка керівника ТОВ «Спецремсервіс - 2010» про отримання листа, яку засвідчено печаткою товариства (а.с.63).

Враховуючи вимоги ст. 849 ЦК України колегія суддів визнає правомірним висновок місцевого господарського суду, що даний договір вважається розірваним з 03.02.2013 року,

За таких обставин, колегія погоджується з висновком суду про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами виконання робіт за договором № 1/2-5 від 18.01.2013 року на суму 100 000 грн. та вважає обґрунтованою відмову у задоволені позову про стягнення 100 000 грн.

Як стверджує ТОВ «Солідарність плюс» 28.02.2013 року між ним, як замовником за договором, ТОВ «Кошторисно - консалтингова група» (підрядник за договором, відповідач 2 у справі) було укладено договір підряду на будівництво приміщення (а.с.42), відповідно до умов якого відповідач-2 здійснив будівництво нежитлового приміщення-магазину за адресою: м. Київ, пр-т Оболонський, 14е, згідно проекту, який розроблено ПП «Готика» (а.с.49), відтак, на думку відповідача 1, в результаті виконання будівельних робіт у нього виникло право власності на збудоване майно.

Під час розгляду справи ТОВ «Солідарність плюс» звернулося із зустрічним позовом до відповідача 1 (позивач за первісним позовом) та до відповідача 2 (відповідач 2 за первісним позовом) про визнання права власності на приміщення магазину загальною площею 156, 92 кв.м розташованого за адресою: 04205, м. Київ, пр-т. Оболонський, 14-е.

Місцевий господарський суд посилаючись на договір оренди земельної ділянки від 05.03.2012 року, договір підряду від 28.02.2013 року, ст.ст. 331, 392 ЦК України визнав зустрічні позовні вимоги ТОВ «Солідарність - Плюс» правомірними та визнав за ним право власності на приміщення магазину загальною площею 156, 92 кв.м., розташованого за адресою: 04205, м. Київ, пр-т Оболонський, 14-е.

Колегія суддів вважає такий висновок суду необґрунтованим, таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України та обставинам справи.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила річ) із своїх матеріалів на підставі договору, є власником речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Колегія звертає увагу на те, що постановляючи спірне рішення місцевий господарський суд посилається на договір оренди земельної ділянки від 05.03.2012 року, укладений між Київською міською радою та ТОВ «Солідарність - Плюс» на який побудовано спірне майно. Однак, в матеріалах справи представлено договір оренди земельної ділянки від 05.03.2008 року, згідно якого Київська міська рада на підставі Рішення від 14.06.2007 року за № 822/1483 передала в оренду ТОВ «Солідарність - Плюс» в строкове платне користування земельну ділянку за місцем розташування - пр.-т Оболонський, 14е в Оболонському районі м. Києва, розміром 158 м.кв. в межах червоних ліній, з них: земельна ділянка під кадастровим № 8000000000:78:085:0032, пл..13 кв.м.; земельна ділянка під кадастровим № 8000000000:78:085:0033, пл..145 кв.м., за цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування тимчасових збірно-розбірних торговельних павільонів строком на 5 років. Строк даного договору оренди земельної ділянки спливає 05.03.2013 року, доказів продовження строку оренди земельної ділянки, як і прийняття орендодавцем відповідного Рішення позивачем за зустрічним позовом не надано. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що орендар за 5 днів до закінчення строку дії договору оренди укладає договір підряду від 28.02.2013 року на будівництво об'єкту за адресою пр.-т Оболонський, 14е, згідно якого підрядник у термін з 20.03.2013 року по 25.08.2013 року зобов'язаний здійснити будівництво об'єкту, згідно проектної документації, яку буде надано замовником протягом 5 днів з моменту підписання договору підряду.

Проаналізувавши докази, представлені позивачем (за зустрічним позовом), приймаючи до уваги положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України «Про основи містобудування», колегія дійшла висновку, що ТОВ «Солідарність - Плюс» розпочало роботи з будівництва об'єкту за адресою пр.-т Оболонський, 14е, після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, доказів у спростування наведеного позивачем не представлено.

У відповідності до вимог ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після: направлення повідомлення про початок виконання будівельних робіт Державній архітектурно-будівельній інспекції України або її територіальному органу за місцем знаходження об'єкта - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженого Кабінетом Міністрів України; реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю декларацій про початок виконання будівельних робіт, щодо об'єктів будівництва, що належать до І-ІІІ категорії складності; видачі замовнику відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт, щодо об'єктів будівництва, що належать до ІУ-У категорії складності.

Позивач в обґрунтування позову посилається на ст.ст. 321, 331 ЦК України, стверджує, що набув право власності на новостворене майно, яке є непорушним, однак за приписами ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (будівлі, споруди) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), що не доведено позивачем, або прийняття об'єкта до експлуатації, доказів такого позивачем не представлено.

Відповідно до вимог ст.ст. 31, 34, 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» та ст. 5 Закону України «Про основи містобудування» забороняється експлуатація об'єктів, не прийнятих у встановленому законодавством порядку.

Згідно п. п. 11-12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. № 461 датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката, експлуатація об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

У матеріалах справи відсутні відомості про отримання вказаних дозвільних документів, а саме декларації або сертифіката, що підтверджують прийняття вказаного об'єкта в експлуатацію.

Згідно з вимогами Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст. 15, 24 Закону України «Про основи містобудування», спеціально уповноваженим органом у сфері містобудування, який уповноважений державою здійснювати державний нагляд за додержанням містобудівної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, будівельних норм, державних стандартів, норм i правил при здійсненні проектування та будівельних робіт є державна архітектурно-будівельна інспекція та її територіальні органи на місцях.

З повідомлення інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві згідно з Єдиним реєстром отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, дозволи на виконання будівельних робіт та інші документи дозвільного характеру, які б надавали право на виконання будівельних робіт на пр-т Оболонський,14е не видавалися та не реєструвалися.

Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Враховуючи наведене, споруда, право власності, на яку просить визнати позивач є самочинним будівництвом. У відповідності до вимог ч.2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво не набуває право власності на нього.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» положення статті 376 ЦК поширюється на випадки самочинного будівництва житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна як фізичними, так і юридичними особами.

Право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.

Визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить змісту як частини третьої статті 376, так і статті 331 ЦК України.

Самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. При цьому, під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою; належним дозволом у розумінні Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є дозвільний документ (статті 35 - 37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі; проектом (залежно від категорії об'єкта будівництва) є відповідний склад документації, визначеної статтями 1, 7 та 8 Закону України «Про архітектурну діяльність», отриманої відповідно до статей 29, 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до статей 27,30 зазначеного Закону.

Колегія зазначає, що правила статті 376 ЦК не може бути застосовано при вирішенні справ за позовами про визнання права власності на самочинно збудовані тимчасові споруди, але позивачем не надано доказів визначення статусу спірної споруди магазина (як нерухоме майно, або тимчасова споруда), відтак суд надає оцінку праву визнання власності як на самочинне будівництво нерухомого майна так і будівництва тимчасової споруди, право на створення якої мав позивач в період дії договору оренди земельної ділянки від 05.03.2008 року (будівництва тимчасових збірно-розбірних споруд).

Так, у відповідності до вимог ст.ст. 90, 95, 102-1 ЗК України право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі, особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав. Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством. Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26 - 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Жодної з перелічених обставин позивачем не доведено.

У відповідності до ст.15 ЦК України, ст.1 ГПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво можливо лише за наявності доказів про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Позивачем таких доказів не надано.

Позивач заявив позов про визнання за ним права власності на нежитлове приміщення магазину, загальною площею 154,92 м.кв., що розтащоване за адресою пр-т Оболонський, 14е у м. Києві, визначивши відповідачами ТОВ «Спецремсервіс», с. Гаврилівка, Вишгородського району та ТОВ «Кошторисно-консалтингова група», м. Вишгород, Київської області, при цьому не надав жодного доказу в підтвердження порушення або оспорювання відповідачами його права.

Отже, матеріалами справи не доведено, що спірне майно (приміщення магазину, загальною площею 154,92 м.кв., що розтащоване за адресою пр-т Оболонський,14е у м. Києві) побудоване на виконання договору підряду від 28.02.2013 року, оскільки позивачем не надано належних доказів виконання робіт за даним договором, не доведено, що на час будівництва приміщення магазину позивач мав достатні правові підстави користування земельною ділянкою, що розташована пр-т Оболонський, 14е у м. Києві, або набув право користування даною земельною ділянкою під час розгляду спору. Позивачем не представлено належним чином затвердженої проектної документації на приміщення магазину, дозволу відповідних компетентних органів на його будівництво, доказів прийняття приміщення магазину в експлуатацію.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позовна вимога про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Солідарність-плюс» права власності на нежитлове приміщення магазину, розташованого за адресою м. Київ, пр-т Оболонський, 14е, є необґрунтованою, недоведеною та такою, що не підлягає до задоволення.

Постановляючи рішення про задоволення зустрічного позову та визнаючи право власності на новозбудоване майно за позивачем (за зустрічним позовом), місцевий господарський суд не зазначив, які саме дії відповідача 1 (за зустрічним позовом) свідчать про порушення ним прав позивача, тому відсутні підстави покладення на даного відповідача витрат по сплаті судового збору в сумі 2 000 грн.

Твердження апелянта, що судом порушено правила виключної підсудності, передбачені ч.3 ст.16 ГПК України, оскільки спірне майно знаходиться у м. Києві, колегія визнає помилковими з огляду на приписи ч.3 ст. 17 ГПК України, якою передбачено, що справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності повинна бути розглянута ним по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду.

З матеріалів справи вбачається, що справу за позовом про стягнення коштів по договору підряду призначено судом з врахуванням підсудності визначеної ч.2 ст. 15 ГПК України, і хоча з поданням зустрічного позову, підсудність якого підпадає під правила ст. 16 ГПК України (виключна підсудність), суд правомірно розглянув справу за порушеною підсудністю, що відповідає вимогам ст. 17 ГПК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом неповно досліджено обставини справи та надано цим обставинам невірну правову оцінку, а тому рішення господарського суду Київської області від 11.12.2013 року у справі № 911/4439/13 в частині задоволених вимог зустрічного позову підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, в решта частині рішення залишається без змін.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати за розгляд справи в суді І інстанції покладається на позивачів у справі, за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладаються позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві на рішення господарського суду Київської області від 11.12.2013 року задовольнити.

2.Рішення господарського суду Київської області від 11.12.2013 року у справі № 911/4439/13 в частині визнання права власності на приміщення магазину площею 156, 92 кв. м., розташованого за адресою: 04205, м. Київ, пр-т Оболонський, 14-е скасувати.

3. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

4. В решті частини рішення залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Солідарність-Плюс» (04023, м. Київ, пр-т Московський, буд. 16, код 25267709) в доход Державного бюджету України 1 000 (одну тисячу) грн. 00 коп. судового збору за розгляд справи в апеляційній інстанції.

6.Видачу наказу доручити господарському суду Київської області.

7.Справу № 911/4439/13 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді О.В. Агрикова

С.І. Буравльов