Ухвала

від 10.04.2014 по справі 824/3147/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 824/3147/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Анісімов А.В.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до заступника начальника державної податкової інспекції у м.Чернівцях Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Чернівецькій області - Гетьмана Віктора Васильовича, державної податкової інспекції у м.Чернівцях Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2013 року ОСОБА_2 (далі - позивач або ОСОБА_2) звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до заступника начальника Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Гетьмана Віктора Васильовича, Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області (далі - відповідач або ДПІ) про визнання дій щодо відмови в задоволенні адвокатського запиту № 133/1499 від 15.11.2013 р. протиправними та зобов'язання надати інформацію запитувану адвокатським запитом від 15.11.2013 р. №133/1499.

Чернівецький окружний адміністративний суд постановою від 05.02.2014 року у задоволенні вказаного позову відмовив.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обгрунтовуючи апеляційні вимоги скаржник зокрема зауважує на помилковості посилань суду першої інстанції на положення Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки вказаний Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, водночас спірні правовідносини (відмова в наданні документів запитуваних адвокатським запитом) регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», норми якого є спеціальними.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15.11.2013 р. ОСОБА_2 наручно подав до ДПІ адвокатський запит №133/1499 щодо надання йому належним чином посвідчені копії всіх документів, які стали підставою для направлення ОСОБА_5 листа № 2949/10/24-12-17-03 від 17.10.2013 р.

Листом від 21.11.2013 р., №4508/24-12-17-03 відповідач повідомив ОСОБА_2 про відмову у наданні запитуваної інформації, мотивуючи своє рішення тим, що інформація, яка стала підставою для направлення листа ОСОБА_5, є інформацією з обмеженим доступом і для її отримання необхідно отримати дозвіл на розголошення інформації з обмеженим доступом.

Вважаючи, що йому безпідставно відмовлено в наданні інформації, запитуваної адвокатським запитом, ОСОБА_2 оскаржив дії відповідача до суду.

В свою чергу суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови виходив з того, що ДПІ при відмові у надані ОСОБА_2 копій документів діяло правомірно, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 р., №5076-VI (далі - Закон №5076) під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

При цьому аналізуючи положення Закону №5076, колегія суддів погоджується з посиланнями апелянта, що останній будучи адвокатом, який згідно ордеру серії ЧЦ №000,006396 здійснює представництво інтересів ОСОБА_5, мав право на звернення з адвокатським запитом до ДПІ.

Водночас Закон №5076 не містить ні визначення, ні ознак інформації з обмеженим доступом, ні бланкетних норм, які відсилають до інших законів.

Так, види інформації з обмеженим доступом (конфіденційна, таємна та службова) визначено у законах України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 р., №2939-VI (далі - Закон №2939) та «Про інформацію» від 02.10.1993 р. № 2657-ХІІ (далі - Закон № 2657).

При цьому необхідно зауважити, що Законом №2939 надано визначення конфіденційної і таємної інформації та перелік службової інформації. Закон №2657 дає визначення конфіденційної інформації, яке охоплює більше коло інформації в порівнянні з визначенням, наданим у Законі №2939.

Відповідно до ч.ч.1,2ст.7 Закону №2939 конфіденційна інформація це інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У розумінні частини другої статті 21 Закону №2657 конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень.

Визначення, наведене у Законі №2657, є ширшим. Цей Закон на відміну від Закону №2939 до конфіденційної інформації відносить відомості про фізичну особу, якими є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Таким чином з огляду на викладене судова колегія звертає увагу апелянта на те, що у відносинах, пов'язаних із забезпеченням права на доступ до публічної інформації, конфіденційна інформація повинна визначатися саме відповідно до Закону №2939, оскільки публічна інформація є обмеженою лише у випадках, передбачених цим Законом, норми якого є спеціальними в порівнянні з нормами Закону №2657.

У своєму рішенні від 30.10.1997 р. у справі №18/203-97 щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа ОСОБА_11) Конституційний Суд України роз'яснив, що до конфіденційної інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані).

Аналогічну позицію Конституційний Суд України виклав і у своєму рішенні від 20.01.2012 р. у справі №1-9/2012 за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, при цьому у резолютивній частині цього рішення зазначив, що інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень; така інформація про особу є конфіденційною; збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Як з'ясовано під час апеляційного розгляду, в адвокатському запиті позивач просив ДПІ надати йому копії усіх, без виключення, документів, які стали підставою для направлення ОСОБА_5 листа №2949/10/24-12-17-03 від 17.10.2013 р.

Відповідно до листа ДПІ від 21.11.2013 р., №4508/10/24-12-17-03 підставою для направлення вищезазначеного запиту стали матеріали перевірки (акт перевірки від 23.09.2013 р., №396/15-51-22-01/367963334) ДПІ у м. Одеса про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Аскат» (код ЄДРПОУ 36796334) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.04.2012 р. по 31.03.2013 р., які свідчать про можливі порушення ОСОБА_5 податкового законодавства.

Згідно з Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (далі - Порядок), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р., №984 під актом перевірки розуміють службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотримання якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до п.3 розділу ІІ Порядку в акті перевірки у т.ч. викладається інформація про посадових осіб платника податків або його законних представників, відповідальних за фінансово-господарську діяльність за період, що перевіряється, із зазначенням наказів про призначення та звільнення із займаної посади; дані про реєстрацію (перереєстрацію) платника податків (назва документа, найменування органу, дата і реєстраційний номер), дані про взяття на облік в органах державної податкової служби (найменування органу, дата взяття на облік та номер довідки), реєстраційні дані платника податку на додану вартість (далі - ПДВ) (індивідуальний податковий номер, дата реєстрації платником ПДВ, номер та дата початку дії свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ); дані про розмір статутного капіталу, засновників, розмір їх внесків до статутного капіталу, форму внесення (у разі необхідності), а також код за ЄДРПОУ (для юридичних осіб) та/або реєстраційний номер облікової картки платника податків (номер та серія паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті); інформація про те, чи є платник податків засновником (учасником), акціонером інших платників податків, тощо.

У розрізі положень п.3 розділу ІІ Порядку слід прийти до висновку, що в акті перевірки зазначається інформація у т.ч. про майновий стан особи (дані про розмір статутного капіталу, засновників, розмір їх внесків до статутного капіталу, форму внесення (у разі необхідності)), а тому, із врахуванням правових позицій та роз'яснень Конституційного Суду України, які викладені вище, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що зазначена інформація є конфіденційною, та може бути поширена виключно за згодою особи, або винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Парламентська Асамблея Ради Європи в Резолюції N1165 зазначила, що право кожної людини на приватність і право на свободу вираження поглядів є основою демократичного суспільства; ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність (п.11). Виходячи з цього право на приватність, закріплене у ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, повинне захищати приватне життя особи не лише від втручання влади, а й від подібних дій з боку інших осіб чи інститутів (пункт 12 Резолюції N 1165).

Положення ч.2 ст.32 Конституції України передбачають вичерпні підстави можливого правомірного втручання в особисте та сімейне життя особи. Такими підставами є: згода особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації стосовно неї, а також, у разі відсутності такої згоди, випадки, визначені законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згоди на поширення інформації відносно них засновники ПП «Аскат» відповідачеві не надавали (у матеріалах справи відсутні будь-які докази зворотного), законодавчо встановлені підставі щодо розповсюдження такої інформації в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини у даному разі відсутні.

Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів не бере до уваги посилання ОСОБА_2 викладені в апеляційній скарзі, оскільки позивач не мав правових підстав для отримання від ДПІ документів, які стали підставою для направлення ОСОБА_5 листа №2949/10/24-12-17-03 від 17.10.2013 р., а саме акту перевірки від 23.09.2013 р., №396/15-51-22-01/367963334, так як останній містить конфіденційну інформацію.

Крім цього, запитувана у ДПІ позивачем інформація у розумінні ст.16 Закону №2657 є податковою інформацією, правовий режим якої визначається спеціальним нормативно-правовим актом - ПКУ.

Відповідно до пп.17.1.9 п.17.1 ст.17 ПКУ платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов'язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.

Це право платника податку кореспондується в обов'язок ДПІ не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи (пп.21.1.6 п.21.6 ст.21 ПКУ).

Згідно абз.2 ст.5 Закону №2657 реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що розголошення шляхом надання копії акту перевірки ДПІ інформації про ПП «Аскат», який в розумінні ПК України є платником податку, може порушити права та інтереси, як самого суб'єкта господарювання так і його засновників, що суперечить цілям інституту права на інформацію.

Крім цього, відповідно до п.7 ст.6 Закону №2939 обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Разом з тим зі змісту листа ДПІ від 21.11.2013 р., №4508/10/24-12-17-03 встановлено, що ДПІ надала позивачеві інформацію, яка стосується його довірителя та доступ до якої є необмежений, а отже право ОСОБА_2, яке гарантоване та закріплене в Законі №5076 не порушено.

Зрештою, судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у розумінні ст.ст.1,13 Закону №2939 не є належним розпорядником запитуваної ОСОБА_2 інформації.

Відповідно до п.76 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 р. №1242, установа може засвідчувати копії лише тих документів, що створюються в ній, а також у випадках, передбачених в абзаці другому цього пункту. Копія документа виготовляється і видається тільки з дозволу керівника установи, його заступників або керівника структурного підрозділу.

У разі підготовки документів для надання судовим органам, під час вирішення питань щодо прийняття громадян на роботу, навчання, засвідчення їх трудових, житлових та інших прав у взаємовідносинах з установою, а також під час формування особових справ працівників установа може виготовляти копії документів, виданих іншими установами (копії дипломів, свідоцтв про одержання освіти тощо).

Відмітка "Копія" проставляється на лицьовому боці у верхньому правому кутку першого аркуша документа.

Аналізуючи зазначені положення цієї Типової інструкції, із врахуванням встановлених вище судом обставин, слідує, що ДПІ не вправі засвідчувати копії документів, які були витребувані позивачем.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Залімський І. Г.

Сушко О.О.