Постанова

від 15.04.2014 по справі 910/17720/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2014 р. Справа№ 910/17720/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Крупський В.О. - представник;

від відповідача: Пендрак Ю.С. - представник;

від третьої особи: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіциалл"

на рішення

Господарського суду м.Києва

від 20.01.2014р.

у справі № 910/17720/13 (суддя Балац С.В.)

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіциалл"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Компанія з управління активами "Інвестиційний Альянс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з додатковою відповідальністю "Незалежна фондова компанія"

про стягнення 8 730 504, 24 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОФІЦИАЛЛ» звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ІНВЕСТИЦІЙНИЙ АЛЬЯНС" та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю "НЕЗАЛЕЖНА ФОНДОВА КОМПАНІЯ" про стягнення 8 730 504,24 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.01.2014 р. по справі № 910/17720/13 в позові відмовлено повністю.

Позивач, не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати, та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з»ясування місцевим судом обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що його підприємством на виконання умов договорів і додаткових угод до них було частково оплачено ціни лоту по кожному договору у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки відповідача, на загальну суму 8 730 504,24 грн., а відповідач на виконання умов договорів перерахував лоти на рахунок в цінних паперах позивача.

Апелянт зазначає, що у зв'язку з отриманням лоту та укладанням додаткових угод № 1 від 10.12.2009 року у позивача відповідно до умов договорів і додаткових угод до них виникло зобов'язання щодо повної оплати його вартості з урахуванням збільшення загальної договірної ціни лоту, що в свою чергу призвело до виникнення заборгованості позивача перед відповідачем у сумі 1 759 056,65 грн.

Апелянт звертає увагу суду на те, що рішенням Господарського суду м. Києва від 27.09.2010 р. по справі № 39/185 звернуто стягнення на звичайні іменні цінні папери, що були предметом договорів, шляхом переведення з рахунку № 003333 в ПАТ "АКБ "Київ" позивача на особовий рахунок 603016 в ВАТ "Родовід Банк" відповідача. В зазначеному рішенні судом встановлено, що договори та додаткові угоди до них є розірваними з моменту відмови та повідомлення відповідачем про це позивача, тобто з 12.01.2010р.

Апелянт зазначає, що п.13.3. Договорів встановлено, що сплачена частина Лоту підлягає поверненню в разі розірвання договору, а отже позивач мав право вимагати повернення виконаного ним за зобов»язанням згідно договорів та додаткових угод до них, що стало підставою подання зазначеного позову.

На думку апелянта, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні невірно визначив перелік дій, які мають право робити органи управління боржника на стадії розпорядженням майном за погодженням розпорядника майном. А саме не врахував положення ч.ч. 14-17 ст.13 Закону про банкрутство (в редакції станом на 04.11.2012 р.), розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, крім випадків, передбачених цим Законом. На думку апелянта призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника.

В судове засідання представник третьої особи не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак поштова кореспонденція повернулась на адресу суду «за закінченням терміну зберігання».

Згідно із абзацем 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

До повноважень господарських судів не віднесено з»ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалами справи. Про це Вищим господарським судом України зазначено в інформаційних листах від 02.06.2006р № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (п.4), від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року (п.15), від 18.03.2008р. № 01-8/164 « Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» (п.23).

У першому з названих листів викладено правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв»язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п.., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов»язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Вислухавши думку представника позивача та відповідача, враховуючи, що третя особа повідомлялась належним чином про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні за відсутності представника третьої особи.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, колегія встановила наступне.

Між ТОВ "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ІНВЕСТИЦІЙНИЙ АЛЬЯНС" та ТОВ "НЕЗАЛЕЖНА ФОНДОВА КОМПАНІЯ" та ТОВ "ОФІЦИАЛЛ", укладені договори купівлі-продажу цінних паперів: від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-30, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-32, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-33, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-34, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-35, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-36, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-37, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-38, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-39, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-40, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-42, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-44, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-45, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-46, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-47, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-48, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-49, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-50, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-51, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-52, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-53, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-54, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-55, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-57, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2-58, від 10.04.2007 № К - 15/01/07/2.

Згідно договорів відповідач зобов'язується передати у власність позивача, а позивач на умовах договорів зобов'язується прийняти та оплатити цінні папери (лот). Характеристики яких наведені у п. 2.2 договорів (п. 1.1 договорів).

Загальна договірна ціна лотів закріплена у п. 3.1 Договорів.

Відповідно до п. 4.2 договорів позивач зобов'язаний сплатити 100 (сто) відсотків ціни лотів, встановленої п. 3.1 договорів, на протязі 7 (семи) календарних днів наступних за датою підписання договорів.

Як свідчать матеріали справи, та встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 27.09.2010 у справі № 39/185, позивач та відповідач 10.12.2009 уклали додаткові угоди № 1 про внесення змін та доповнень до договорів, якими були внесені зміни до пунктів 3.1, 4.2, 8.6 договорів та доповнено договори пунктом 8.7 (у відповідності до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.).

Пунктом 3.1. договорів, в редакції додаткових угод, загальна договірна ціна лоту збільшилася (ціна визначена в кожній додатковій угоді окремо).

Відповідно до пункту 4.2 договорів, в редакції додаткових угод, позивач зобов'язаний сплатити 100 (сто) відсотків ціни лотів, встановленої п. 3.1 договорів, на протязі 7 (семи) календарних днів наступних за датою підписання відповідної додаткової угоди.

Згідно з п. 8.6 договорів, в редакції додаткових угод, відповідач має право в односторонньому порядку відмовитися від договору за несвоєчасну оплату ціни лотів, встановленої п. 4.2. цього договору.

Відповідно до пункту 8.7. договорів, в редакції додаткових угод, за односторонню необґрунтовану відмову позивача від виконання своїх обов'язків, які передбачені договором, повертає відповідачеві цінні папери (лот), які були перераховані останнім на рахунки позивача на виконання умов договорів.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 11, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, відповідач, на виконання своєї частини зобов'язань за договорами, розпорядженнями від 31.05.2007 (засвідчені копії наявні у справі) перерахував на корись позивача цінні папери передбачені договорами.

Позивач, на виконання своїх грошових зобов'язань за договорами та додатковими угодами до них, платіжними дорученнями: від 16.05.2007 № 2, від 16.05.2007 № 5, від 16.05.2007 № 7, від 16.05.2007 № 8, від 16.05.2007 № 9, від 16.05.2007 № 11, від 16.05.2007 № 12, від 16.05.2007 № 13, від 16.05.2007 № 14, від 16.05.2007 № 15, від 16.05.2007 № 16, від 16.05.2007 № 17, від 16.05.2007 № 18, від 16.05.2007 № 19, від 16.05.2007 № 20, від 16.05.2007 № 21, від 16.05.2007 № 22, від 16.05.2007 № 23, від 16.05.2007 № 25, від 16.05.2007 № 26, від 16.05.2007 № 27, від 16.05.2007 № 28, від 16.05.2007 № 29, від 16.05.2007 № 32, від 16.05.2007 № 31, від 16.05.2007 № 33 (засвідчені копії вказаних платіжних документів містяться у справі) перерахував на користь відповідача грошові кошти в сумі 8.730.504,72 грн. (згідно розрахунку суду), в якості часткової оплати цінних паперів, передбачених договорами.

Однак слід зазначити, що спір виник у зв'язку з простроченням з боку позивача грошового зобов'язання за договорами, відповідач звернувся за захистом своїх порушених прав до Господарського суду міста Києва та заявив позовну вимогу до позивача про звернення стягнення на звичайні іменні цінні папери, що були предметом договорів купівлі-продажу цінних паперів шляхом переведення з рахунку позивача на особовий рахунок відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2010 у справі № 39/185 встановлено, що згідно умов, визначених п. 8.7 договорів, та правил, передбачених ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, правочини є розірваними, а цінні папери, які були перераховані позивачем на рахунки відповідача на виконання умов Договорів, підлягають поверненню останньому.

Вищезазначеним рішенням суду позов ТОВ "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ІНВЕСТИЦІЙНИЙ АЛЬЯНС" задоволено повністю.

Таким чином, позивач, з урахуванням правил, встановлених ч. 4 ст. 653 ЦК України, заявив позовну вимогу про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 8.730.504,72 грн., якими позивач частково оплатив цінні папери.

Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2010 у справі № 39/185, у зв'язку із допущенним з боку позивача істотного порушення у його грошовому зобов'язанні за договорами, відповідач 12.01.2010 повідомив позивача про те, що товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ІНВЕСТИЦІЙНИЙ АЛЬЯНС", на підставі п.п. 8.6, 8.7 договорів, відмовляється в односторонньому порядку від договорів купівлі-продажу цінних паперів, а також позивач вимагав повернути йому цінні папери, які були перераховані позивачем на користь відповідача на виконання умов договорів.

Враховуючи вищевикладене та враховуючи висновки Господарського суду міста Києва від 27.09.2010 викладені у справі № 39/185, договори та додаткові угоди до них є розірваними з моменту відмови та повідомлення відповідачем позивача, тобто з 12.01.2010. Зазначений факт Товариством з обмеженою відповідальністю "ОФІЦИАЛЛ" у справі № 39/185 не заперечувався.

14.11.2013 року від відповідача до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання про застосування до спірних правовідносин строків загальної позовної давності, встановленої ст. 257 ЦК України.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як свідчать матеріали справи, 15.11.2013 року позивачем подано до суду заяву про визнання причин пропуску строку позовної давності поважною. Позивач вказану заяву мотивує тим, що постановою Господарського суду Київської області від 27.02.2013 у справі № Б11/204-10 позивача - ТОВ "ОФІЦИАЛЛ" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців та призначено ліквідатором банкрута-позивача арбітражного керуючого - Григоренко О.М. (далі - ліквідатор).

На зборах комітету кредиторів у справі № Б11/204-10 про банкрутство позивача, яке відбулося 02.09.2013 та оформлено протоколом № 1, ліквідатором повідомлено кредиторів про наявність у відповідача перед позивачем дебіторської заборгованості, яка є предметом даного спору, та ухвалено уповноважити ліквідатора звернутися до суду із відповідною позовною заявою.

Позивач у своїй заяві посилається на норми, якими Закон надає ліквідаторові повноваження, які спрямовані на повернення дебіторської заборгованості банкруту та вживання заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб та зазначає, що ліквідатора було зобов'язано звернутися до суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості лише 02.09.2013, відтак, на думку позивача, причини пропуску позовної давності є поважними.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 названого Кодексу).

Місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставності заяви про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними, виходячи з наступних підстав.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.01.2011 у справі № Б11/204-10 арбітражний керуючий - Григоренко О.М. був призначений судом розпорядником майна боржника.

Приписами ч.ч. 1, 3 статті 24 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції від 04.11.2010, чинній на момент порушення провадження у справі № Б11/204-10 про банкрутство) (далі - Закон) унормовано, що у постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією. Господарський суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого санацією боржника. ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконують свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури в порядку, встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 1 Закону визначено, що розпорядник майна - фізична особа, на яку у встановленому цим Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому Законом. Ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому Законом порядку. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду.

Згідно з Законом одна і та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Закону (ч. 1 ст. 31 Закону).

У відповідності до ч. 8, 9 ст. 13 Закону розпорядник майна має право, у тому числі, аналізувати фінансове становище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника, звертатися до господарського суду у випадках, передбачених Законом, а також вживати заходів для захисту його майна.

Положенням ч. 10 ст. 13 Закону унормовано, що при здійсненні своїх повноважень розпорядник майна зобов'язаний діяти добросовісно, розумно, враховувати інтереси боржника та його кредиторів.

Крім того, ч. 15 ст. 13 Закону встановлено, що призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника.

Виходячи з наведеного, заява позивача про визнання причин пропущення позовної давності судом відхиляється, оскільки, як вбачається з наведених вище норм Закону, арбітражний керуючий (у справі № Б11/204-10 про банкрутство - Григоренко О.М.), як на стадії розпорядження майном боржника так і на стадії його ліквідації, зобов'язаний вживати необхідні заходи, які спрямовані на виявлення дебіторських заборгованостей з метою задоволення кредиторських та покращення фінансового стану боржника.

Виходячи з норм, встановлених ч. 10 ст. 13 Закону, органи управління боржника, на стадії розпорядження майном за погодженням розпорядника майна, не були позбавлені можливості звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених прав.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно відбитку штампу Господарського суду міста Києва на позовній заяві, позивач звернувся із останньою до суду 13 вересня 2013 року, в той час як строк позовної давності сплив 13 січня 2013 року. Як зазначено вище, наведені позивачем у його заяві причини пропущення позовної давності поважними судом не визнано.

Колегія суддів підтримує суд першої інстанції стосовно того, що до спірних правовідносин слід застосувати правила, встановлені ч. 4 ст. 267 ЦК України у зв'язку із чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Крім того, зберігач АТ «Родовід Банк» своїм Листом за вих. № 31-11-6.6/4860 від ЗО липня 2012 року, повідомив відповідача, що 27 липня 2012 року Наглядовою Радою Банку було прийнято рішення про припинення провадження професійної діяльності на фондовому ринку - депозитарної діяльності зберігання цінних паперів.

Пункт 2.6 договорів передбачає, що після купівлі лоту позивач набув права та обов'язків, передбачених інформацією про випуск облігацій TOB «Екобуд».

Підтвердженням права власності позивача на лот є виписка з рахунку у цінних паперах Зберігача, що передбачається п. 5.6. даних догорів.

Слід зазначити, що позивач, як власник облігацій у свої діях мав керуватися інформацією про випуск облігацій TOB «Екобуд» - Проспектом емісії облігацій TOB «Екобуд» (серія С), в тому числі, його особливими умовами та порядком погашення облігацій, тощо. Дана інформація була зареєстрована в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку у відповідності до чинного законодавства.

У преамбулі та в реквізитах даних договорів зазначено, що у відносинах з позивачем, відповідач здійснював діяльність від імені та в інтересах Пайового венчурного інвестиційного Фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Вітчизна», а не як самостійна юридична особа.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України «Про інститут спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», управління активами ICI здійснює компанія з управління активами. Компанією з управління активами є господарське товариство у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, що створюється відповідно до законодавства України.

Згідно п.п. 2.4 п. 2 розділу III Положення про особливості здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів, компанія з у правління активами (КУА), яка здійснює управління активами ICI, виконує такі функції як представництво інтересів ICI в стосунках з органами державної влади, юридичними та фізичними особами (резидентами і нерезидентами), міжнародними та громадськими організаціями.

Відповідно до п.п. 1 п. 1 розділу IV Положення про особливості здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів, КУА яка здійснює діяльність з управління активами інституційних інвесторів (ICI), повинна виконувати щодо активів інституційного інвестора, які перебувають в її управлінні, такий обов'язок як управляти активами інституційного інвестора відповідно до вимог законодавства.

Згідно, вищевикладеного, відповідач та його активи (як товариства) є відособленими та самостійними від зобов'язань Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Вітчизна» та активів зазначеного інвестиційного фонду, що забезпечуються особливостями створення інвестиційних фондів, окремим бухгалтерським та податковим обліком активів і операцій з ними інвестиційного фонду, окремим обрахуванням активів інвестиційного фонду на спеціальних банківським рахунках.

Таким чином, відповідач лише надавав фінансові послуги Пайовому венчурному інвестиційному фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Вітчизна» з управління його активами (їх вигідного економічного вкладення) та представляло фонд перед третіми особами, за що отримував від фонду винагороду, однак при цьому фонд мав право змінити Відповідача на іншу компанію з управління активами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27 вересня 2010 року у справі № 39/185, у зв'язку із допущенним з боку позивача істотного порушення у його грошовому зобов'язанні за договорами, відповідач 12.01.2010 року повідомив позивача про те, що відповідач, на підставі п.п. 8.6, 8.7 договорів, відмовляється в односторонньому порядку від договорів купівлі-продажу цінних паперів, а також позивач вимагав повернути йому цінні папери, які були перераховані позивачем на користь відповідача на виконання умов договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи викладене та відповідно до рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2010 року у справі № 39/185, договори та додаткові угоди до них є розірваними з моменту відмови та повідомлення відповідачем позивача, тобто з 12 січня 2010 року

На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору ( ст. 32 ГПК України).

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки апелянтом не надано суду письмових доказів, які б свідчили про підстави для скасування рішення місцевого суду.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОФІЦИАЛЛ» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 20.01.2014 року у справі № 910/17720/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/17720/13 повернути Господарському суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх