Постанова

від 16.04.2014 по справі 911/2043/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2014 року Справа № 911/2043/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П., Кролевець О.А., Іванової Л.Б. (доповідач), розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Велідіт" на рішення та постанову Господарського суду Київської області від 14.08.2013 Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 у справі№ 911/2043/13 Господарського суду Київської області за позовомПриватного підприємства "Велідіт" доДержавного комунального виробничого підприємства "Комунальник" простягнення 14005,63 грн. за участю представників сторін:

позивача: Мамаєв Д.Ю., директор

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Велідіт" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Державного комунального виробничого підприємства "Комунальник" про стягнення 14005,63 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.08.2013 у справі № 911/2043/13 (суддя Заєць Д.Г.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Державного комунального виробничого підприємства "Комунальник" на користь Приватного підприємства "Велідіт" 4800,00 грн. заборгованості, 14 грн. 40 коп. інфляційних втрат, 233 грн. 56 коп. 3% річних та 631 грн. 62 коп. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 (колегія суддів у складі: головуючого судді Сухового В.Г., суддів Жук Г.А., Чорногуза М.Г.) рішення Господарського суду Київської області від 14.08.2013 у справі № 911/2043/13 змінено, резолютивну частину рішення викладено у новій редакції, згідно із якою позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Державного комунального виробничого підприємства "Комунальник" на користь Приватного підприємства "Велідіт" 2400,00 грн. заборгованості, 7,20 грн. інфляційних втрат, 116,78 грн. - 3% річних та 310,05 грн. судового збору; визнано недійсними з моменту укладення договір №01/09/10-02 "Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство "Комунальник" від 08.09.2010, укладений між Приватним підприємством "Солідіт" та Приватним підприємством "Велідіт", договір №01/09/10-03 "Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство "Комунальник" від 08.09.2010, укладений між Приватним підприємством "Солідіт" та Приватним підприємством "Велідіт"; відмовлено в решті позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Приватне підприємство "Велідіт" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.08.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 у справі № 911/2043/13, постановити нове рішення, яким задовольнити позов у повному об'ємі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 13.07.2009 між Приватним підприємством "Солідіт" та Державним комунальним виробничим підприємством "Комунальник" укладено договір про надання юридичних послуг №13/07/09-09, відповідно до умов якого ПП "Солідіт" зобов'язалось надавати, а відповідач (замовник) приймати та оплачувати послуги по представництву замовника перед ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" по підписанню та проведенню взаєморозрахунків згідно ст. 53 ЗУ "Про державний бюджет України на 2009 рік" та постанови КМУ № 193 зі змінами та доповненнями "Про реалізацію статті 53 Закону України про Державний бюджет України на 2009 рік" станом на 1 квітня 2009 року.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що замовник зобов'язується до сьомого числа місяця за звітним надавати виконавцю інформацію про стан та обсяг погашення заборгованості з різниці в тарифах на підставі постанови КМУ № 193 зі змінами та доповненнями "Про реалізацію статті 53 Закону України про Державний бюджет України на 2009 рік".

Згідно із п. 5.2 договору виконавець на підставі наданої інформації зобов'язується протягом двох днів з моменту їх отримання надавати замовнику акт прийому-передачі послуг, який є невід'ємною частиною цього договору, з зазначенням виду, обсягу та вартості послуг, які були надані замовнику.

Відповідно до пункту 6.1 договору вартість послуг становить 7000,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє на протязі двох місяців, визначених цим договором.

08.09.2010 між Приватним підприємством "Велідіт" та Приватним підприємством "Солідіт" укладено договір № 01/09/10-02 "Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство "Комунальник", відповідно до умов якого сторони домовились про передачу боргу згідно договору № 13/07/09-09 від 13.07.2009 по проведенню взаємозаліків та отриманню субвенцій державного бюджету відповідно до постанови КМУ № 193, який складає 7000,00 грн. та підтверджується договором.

20.02.2011 між Приватним підприємством "Велідіт" та Державним комунальним виробничим підприємством "Комунальник" було укладено договір про надання юридичних послуг № 20/02/11-01, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надавати, а відповідач приймати та оплачувати юридичні послуги з представництва в окружному адміністративному суді Київської області по справі з приводу оскарження дій Управління у справах захисту прав споживачів в Київській області (п. 1 договору).

Згідно із п. 6.1 договору вартість послуг становить 2400,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Пунктом 6.3 договору визначено, що відповідач сплачує позивачу 2400,00 грн. після отримання ухвали про відкриття провадження у справі по даній позовній заяві.

Місцевим господарським судом встановлено, що на виконання умов зазначеного договору позивач надав відповідачу передбачені ним послуги, що підтверджується ухвалою Київського окружного адміністративного суду про відкриття провадження від 14.03.2011 у справі №2а-1328/11/1070 та постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2011, однак відповідач взяті на себе за договором зобов'язання не виконав та не сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 2400,00 грн.

02.07.2010 між Приватним підприємством "Солідіт" та Державним комунальним виробничим підприємством "Комунальник" було укладено договір про надання юридичних послуг № 02/07/10-01, за умовами якого виконавець зобов'язався надавати, а відповідач приймати та оплачувати юридичні послуги з представництва в окружному адміністративному суді Київської області у справі з приводу оскарження дій Державної інспекції з контролю за цінами в Київській області (п. 1.1 договору).

Відповідно до п.п. 6.1, 6.2 договору вартість послуг становить 2400,00 грн. з урахуванням ПДВ; винагорода за отримання рішення на користь замовника становить 3% від суми скасованого рішення.

Як передбачено п. 6.3 договору, оплата послуги відбувається наступними платежами: 2400,00 грн. після отримання ухвали про відкриття провадження у справі, а 3% - після вступу рішення в повну силу, тобто проходження апеляційної інстанції.

Судом першої інстанції з'ясовано, що на виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги з представництва у справі з приводу оскарження дій Державної інспекції з контролю за цінами в Київській області, що підтверджується ухвалою Київського окружного адміністративного суду про відкриття провадження у справі №2-а-6298/10/1070 від 22.07.2010, однак, відповідач взяті на себе за договором зобов'язання не виконав і не сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 2400,00 грн.

08.09.2010 між Приватним підприємством "Велідіт" та Приватним підприємством "Солідіт" укладено договір № 01/09/10-03 "Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство "Комунальник", відповідно до умов якого сторони домовились про передачу боргу згідно договору № 02/07/10-01 від 02.07.2010 "Про надання юридичних послуг" Державне виробниче комунальне підприємство "Комунальник" по представництву замовника в Київському окружному адміністративному суді по справі за позовом ДКП "Комунальник" до Державної інспекції з контролю за цінами, зазначений борг підтверджується договором, матеріалами судової справи, довіреностями та первинним документами. Борг існує перед первинним кредитором та складає загальну суму 3544,67 грн. та переданий у повному обсязі вторинному кредитору в тому числі всі зобов'язання по сплаті податків.

Невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті наданих юридичних послу за вказаними договорами стало підставою для звернення позивача із вказаним позовом до суду.

Місцевий господарський суд, вирішуючи спір по суті, та відмовляючи у задоволенні позовних вимоги про стягнення з відповідача 7000,00 грн. боргу, інфляційних втрат у розмірі 105,00 грн. та 3% річних у розмірі 322,27 грн. за договором № 13/07/09-09 від 13.07.2009 виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували надання відповідачу юридичних послуг в період дії вказаного договору, та, враховуючи відсутність підписаного акту прийому-передачі послуг, який би підтверджував надання послуг, суд дійшов висновку про те, що до позивача не перейшло право вимоги до відповідача за договором № 13/07/09-09 від 13.07.2009.

Вирішуючи спір в частині стягнення заборгованості за договором № 20/02/11-01 від 20.02.2011 та договором № 02/07/10-01 від 02.07.2010, суд першої інстанції виходив з доведеності факту надання послуг за вказаними договорами та невиконання відповідачем зобов'язання за договорами щодо оплати наданих послуг. Разом з тим, частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, місцевий господарський суд виходив з того, що на момент укладання договору № 01/09/10-03 від 08.09.2010 у Приватного підприємства "Солідіт" не виникло право вимоги до відповідача щодо стягнення 3% винагороди у розмірі 1144,67 грн. за договором № 02/07/10-01 від 02.07.2010.

Таким чином, суд першої інстанції здійснивши крім цього, перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та процентів річних, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в повному обсязі згідно із положеннями статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі оцінки поданих сторонами доказів, повно і всебічно дослідивши фактичні обставини справи, погодився із висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором № 20/02/11-01 від 20.02.2011 у розмірі 2400,00 грн. та процентів річних і інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язань за вказаним договором.

Щодо позовних вимог позовних вимог про стягнення заборгованості за договором № 13/07/09-09 від 13.07.2009 та договором № 02/07/10-01 від 02.07.2010, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення з огляду на те, що Договір № 01/09/10-02 "Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство "Комунальник" від 08.09.2010 та Договір № 01/09/10-03 "Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство "Комунальник" від 08.09.2010, які є правовою підставою для звернення ПП "Велідіт" з позовом у даній справі, суперечать вимогам ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим на підставі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України визнав їх недійсними.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виходить з наступного.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як передбачено ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, встановивши факт порушення відповідачем зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг за договором № 20/02/11-01 від 20.02.2011 та здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних, дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Як передбачено ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Таким чином, частина 3 статті 238 Цивільного кодексу України встановлює заборону на вчинення правочину, в якому один представник одночасно виступає від імені кількох контрагентів (вказана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 16.05.2011 у справі №3-31гс11 ).

Як встановив суд апеляційної інстанції, Договір № 01/09/10-02 "Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство "Комунальник" від 08.09.2010 та Договір № 01/09/10-03 "Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство "Комунальник" від 08.09.2010 за кожну із сторін договору підписано однією особою.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними Договору № 01/09/10-02 "Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство "Комунальник" від 08.09.2010 та Договору № 01/09/10-03 "Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство "Комунальник" від 08.09.2010 у зв'язку з недодержанням його сторонами в момент вчинення правочину вимог ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України (відповідна правова позиція також відображена у постановах Вищого господарського суду України від 02.02.2011 №32/233-10 та від 21.05.2013 №8/103-12).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Оскільки правовою підставою для звернення Приватного підприємства "Велідіт" з позовом у даній справі є, зокрема, договори № 01/09/10-02 "Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство "Комунальник" від 08.09.2010 та № 01/09/10-03 "Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство "Комунальник" від 08.09.2010, укладені між Приватним підприємством "Велідіт" та Приватним підприємством "Солідіт", які підлягають визнанню судом недійсними, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстави для задоволення позову в частині стягнення заборгованості відповідно до цих договорів.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, фактично зводяться до заперечень щодо оцінки доказів у справі, що не є компетенцією суду касаційної інстанції, з огляду на приписи ст.ст. 111 5 , 111 7 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 у справі № 911/2043/13, якою змінено рішення Господарського суду Київської області від 14.08.2013, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Велідіт" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 у справі № 911/2043/13 Господарського суду Київської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Л. Іванова

О. Кролевець