Постанова

від 26.03.2009 по справі 9/557

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м.

Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

м. Київ

 26.03.2009 р.                                                                                

№ 9/557

15:23

За позовом

ОСОБА_1

до

Головного управління Пенсійного фонду України в місті

Києві

про

визнання дії неправомірними та зобов'язання вчинити

певні дії

Суддя:

Кротюк О.В.

Секретар судового засідання: Гончаров В.В.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду

міста Києва із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного

фонду України в місті Києві з вимогами зобов'язати провести перерахунок пенсії

з 01.01.2008 з урахуванням збільшення на 10 відсотків, як особі, яка під час

проходження служби брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській

АЕС і віднесена в установленому законом порядку до категорії 1.

29.01.2009 позивач уточнив позовні вимоги з урахуванням

чого просить суд:

зобов'язати провести перерахунок пенсії з 01.01.2008 з

урахуванням збільшення на 10 відсотків, як особі, яка під час проходження

служби брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і

віднесена в установленому законом порядку до категорії 1,

зобов'язати провести, починаючи з 23.07.2007,

перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі віднесеній

до категорії 1, інваліда 3 групи у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за

віком, та виплатити різницю між належною до сплати та фактично отриманою, до

дати винесення рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення норм

Конституції України та Закону № 2262 відповідачем безпідставно зменшено суму

пенсійного забезпечення позивача. Щодо додаткової пенсії то позивач зазначає,

що згідно ст. 50 Закону № 796 особам, віднесеним до категорії 1, призначається

щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, виплачується інвалідам

IІI групи у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в

задоволенні адміністративного позову повністю, оскільки оскаржувані дії вчинені

в межах, у порядку та спосіб, встановлені чинним законодавством України про

пенсійне забезпечення. При цьому, запроваджені зміни до пенсійного забезпечення

не потягли за собою зменшення такого пенсійного забезпечення позивача.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і

матеріали, заслухавши  пояснення їх

представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких

ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають

юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний

адміністративний суд міста Києва, -

встановив:

позивач -ОСОБА_1 з ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнений з військової

служби в запас.

За результатом розгляду справи судом встановлено, що у

2002 році позивачеві призначено пенсію, з подальшими змінами її нарахування, з

розрахунку, зокрема, 99 % грошового забезпечення, яку він отримував до

01.01.2008.

З 01.01.2008 р. в зв'язку із набранням чинності постановою

Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 р. позивач отримує пенсію з

розрахунку, зокрема 89 % грошового забезпечення.

Позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок

Чорнобильської катастрофи, 1 категорії, є інвалідом ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується

копіями посвідчень, наявних в матеріалах справи та не заперечується

відповідачем.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні

Пенсійного фонду України в місті Києві і отримує пенсію, передбачену Законом №

2262 та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до

категорії 1, передбачену ст. 50 Закону № 796, але з урахуванням положень

постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших

соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких

здійснюється за рахунок коштів державного бюджету»від 3 січня 2002 р. N 1 та

постанови Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 26.07.1996 р. № 831

відповідно.

Аналізуючи викладені вище обставини та пояснення

представників сторін в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги

підлягають частковому задоволенню з урахуванням наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи

державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи

зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 92 Конституції України встановлено, що

виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види

пенсійного забезпечення.

Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб,

звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»від 9 квітня 1992 №

2262-XII (Далі -Закон № 2262) визначає умови, норми і порядок пенсійного

забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій

службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового

складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України,

державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту,

податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та

деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на

пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне

забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і

спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення

зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які

мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче

прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у

зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених

законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні

заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Пунктом «а»частини 1 Закону № 2262 передбачено, що

пенсії за вислугу років призначаються особам офіцерського складу, прапорщикам і

мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за

контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу

20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50

процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55

процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік

вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

При цьому, пунктом «в»частини 1 статті 13 Закону № 2262

(у редакції, що діяла на момент призначення позивачеві пенсії) встановлено, що

особам, зазначеним у пунктах "а" і "б" цієї статті, які

брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час

проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років

збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 і 4 - на 5

процентів відповідних сум грошового забезпечення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів

України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту

військовослужбовців»від 4 квітня 2006 року № 3591-IV , який набрав чинності,

внесено зміни до деяких законів. Зокрема, у статті 13 постановлено

"в" частини першої викласти в такій редакції:

в) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям

надстрокової служби та військової служби за контрактом, які звільняються з

військової служби на умовах Закону України "Про державні гарантії

соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з

реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" (пункт

"в" статті 12): за вислугу 15 років - 40 процентів відповідних сум

грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 проценти за кожний

повний рік вислуги понад 15 років, але не більше ніж 50 процентів відповідних

сум грошового забезпечення (стаття 43)".

Відповідно до частини 3 статті 43 Закону № 2262 пенсії

особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям

надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право

на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового

забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним)

званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види

грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах,

установлених законодавством, та у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів

України.

Відповідно до статті 22 Конституції України

конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних

законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші

нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони

пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд

дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог, так як

відповідач при здійсненні нарахування пенсії за оскаржуваний період діяв

упереджено без дотримання принципів, передбачених статтею 2 КАС України.

Щодо процентної частки від грошового забезпечення для

нарахування пенсії позивачеві, суд зазначає, що відповідачем не враховано

положення пункту «в»частини 1 статті 13 Закону № 2262, у редакції, що діяла на

час отримання позивачем права на пенсію, яким чітко встановлено, що особам, які

брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час

проходження служби і категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується

на 10 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на

внесення 04.04.2006 р. змін до Закону № 2262 Законом України «Про внесення змін

до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального

захисту військовослужбовців» від 4 квітня 2006 року № 3591-IV, яким з дня

набрання чинності не передбачено збільшення процентів відповідних сум грошового

забезпечення для осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської

катастрофи під час проходження служби. Адже, по-перше, позивачеві призначено

пенсію у 2002 році, по-друге, закони України не мають зворотної дії в часі.

Тобто, положення Закону № 3591 не розповсюджуються на обчислення пенсійного

забезпечення позивача, так як останній звільнений з військової служби в запас в

зв'язку із вислугою років та отримує пенсію з 2002 р. Зазначені 10 відсотків є

фактично складовою частиною вислуги років позивача, процентний розмір якого

впливає на розмір визначення пенсійного забезпечення. Адже процентний розмір

вислуги років безпосередньо визначає розмір пенсії з нарахованого грошового

забезпечення військовослужбовця. А вислуга років встановлена у відповідності до

вимог діючого законодавства на час виходу на пенсію не може бути в подальшому зменшена

інакше ніж у випадку встановленому законом України, з врахуванням положень

статті 22 Конституції України.

Аналізуючи викладені вище обставини та пояснення в їх

сукупності, враховуючи норми статті 22 та 55 Конституції України та Закону №

2262, суд вважає дії відповідача при обчисленні пенсійного забезпечення

позивача з 01.01.2008 р. без врахування заявленої частки неправомірними, адже

конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при

прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається

звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. При цьому, Законом № 2262

чітко встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які

мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче

прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у

зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених

законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні

заходів, спрямованих на їх соціальний захист. Адже запроваджені зміни до

пенсійного забезпечення потягли за собою його зменшення шляхом не донарахування

у встановленому розмірі.

Також, враховуючи наведені вище норми в їх сукупності,

суд не може врахувати норми Закону № 

3591, так як останній набрав чинності після призначення позивачеві

пенсії, його положення зменшують проценту частку для нарахування позивачеві

пенсійного забезпечення, адже закони України зворотної дії в часі не мають.

Отже позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача

провести перерахунок пенсії з 01.01.2008 з урахуванням збільшення на 10

відсотків, як особі, яка під час проходження служби брала участь у ліквідації

наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесена в установленому законом

порядку до категорії 1 підлягають задоволенню.

Щодо додаткової пенсії суд дійшов висновку, що в цій

частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням

наступного.

Статтею 50 Закону № 796-ХІІ встановлено, що особам,

віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду,

заподіяну здоров'ю, у розмірах:

- інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії

за віком;

- інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії

за віком;

- інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим

внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів

мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст. 62 Закону №796-ХІІ роз'яснення порядку

застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом

Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами

та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими

органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно

від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Частиною 1 ст. 67 Закону №796-ХІІ передбачено, що

конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом

Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання

мінімальної заробітної плати.

Отже, Законом України № 796-ХІІ не уповноважено Кабінет

Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати

розмір бази нарахувань пенсій, встановлений законом, а надано право роз'яснення

порядку застосування цього Закону.

Суд не враховує твердження, що встановлення конкретних

(зменшених) сум для обчислення пенсій Кабінетом Міністрів України є виконанням

норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки вказані дії Кабінету Міністрів

України не реалізують, встановлені Законом, права та гарантії, а змінюють та

коректують, встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим,

в свою чергу, порушують його норми, оскільки статтею 71 Закону № 796-ХІІ, де

чітко встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими

законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Таким чином суд вважає, що здійснення виплати пенсії

згідно постанови КМ України № 1 від 01.03.2002 р. та виплати додаткової пенсії за

шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1 згідно постанови

КМ України від 26.07.1996р № 831 не є правомірним, тобто таким, що відповідає

нормам законів України та Конституції України, як основного закону держави.

Щодо питання здійснення нарахування пенсії суд вважає за

необхідне керуватися наступним.

Частиною третьою статті 46 Конституції України

встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним

джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від

прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат,

що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму,

який встановлюється законом.

У відповідності до положень статті 46 Конституції

України прийнято Закон України «Про прожитковий мінімум»(№ 966-XIV від

15.07.1999р.). Цей Закон дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову

основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації

державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Частиною другою статті 1 Закону України «Про прожитковий

мінімум»встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у

розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до

основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років;

дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили

працездатність.

Статтею другою закону «Про прожитковий

мінімум»визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для:

встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та

мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги

сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних

виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;

формування Державного бюджету України та місцевих

бюджетів.

Тобто з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум

є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за

віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів

України, та ґрунтується, зокрема, на частині 3 статті 46 Конституції, у

відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги  не можуть бути нижчими ніж прожитковий

мінімум, встановлений законом.

Крім того, Державний бюджет України при його формуванні

ґрунтується на прожитковому мінімумі, з огляду на що, витратна частина Бюджету

України не може не базуватися на прожитковому мінімумі як соціальній гарантії,

встановленій Конституцією України -основним законом України, який має найвищу

юридичну силу, норми якого є нормами прямої дії; закони та інші

нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні

відповідати їй.

У відповідності до статті 22 Конституції України

конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При

прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається

звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46

Конституції України мінімальна соціальна гарантія як база нарахування для

визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом

існування - є прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути

зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2005

рік»від 23.12.2004 № 2285-IV, Законом України «Про Державний бюджет України на

2006 рік»від 20.12.2005 № 3235-IV, Законом України «Про Державний бюджет

України на 2007 рік»від 19.12.2006 № 489-V встановлено розмір прожиткового

мінімуму, в тому числі найменшим розміром з якого є  прожитковий мінімум для осіб які втратили

працездатність.

Діючим законодавством України на 2001-2007 роки точно не

визначено таку базу для нарахувань підвищень як мінімальна пенсія за віком.

Тобто жодним нормативно-правовим актом на 2001-2007 роки щодо Закону № 796

прямо у абсолютній величині не визначено розмір мінімальної пенсії за віком як

соціальної гарантії та бази нарахувань у відповідності до частини третьої

статті 46 Конституції України.   

Разом з тим, суд вважає, що не дивлячись на те, що

законом не встановлено в абсолютній величині точного розміру пенсії за віком в

цілях розрахунку за статтею 50 Закону № 796, це не означає, що законом не

визначено мінімального такого розміру. Якщо закон не встановлює розмір бази

нарахування в абсолютній величині при наявності мінімального розміру бази

нарахування, то це не означає, що особа не має взагалі права (обмежується у

праві) на отримання і реалізацію прав, визначених законом. 

Так, найменший розмір соціальної гарантії в 2001-2007

роках встановлений статтею 46 Конституції України як база для нарахування

пенсій, соціальних виплат, які є основним джерелом існування становить розмір

мінімального прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, менше

якого ані пенсії, ані інші види соціальних виплат та допомоги (як база для

розрахунку та виплати особі), що є основним для особи джерелом існування, бути

не можуть.

Отже, розмір 

мінімальної пенсії за віком в розумінні статті 50 Закону № 796 як база

для розрахунку доплати, в будь-якому разі не може бути меншою  ніж мінімальний розмір прожиткового мінімуму

визначеного законом, яким є прожитковий мінімум для осіб, які втратили

працездатність. Мінімальний розмір бази нарахування не може бути перешкодою для

реалізації особою свого права на отримання відповідної доплати. У разі

встановлення абсолютної величини для здійснення відповідних виплат у більшому

розмірі ніж мінімальний прожитковий мінімум для осіб, які втратили

працездатність, то така різниця може бути перерахована і виплачена особі, чиїх

прав та інтересів ця виплата стосується, в порядку встановленому законом.

Крім того, суд вважає, якщо прямо не встановлено для

Закону № 796 розміру бази нарахувань пенсії, але зроблено посилання на

категорію мінімальна пенсія за віком, як відповідної бази нарахування, яка є

категорією соціальної гарантії згідно зі статтею 46 Конституцією України,

органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції України і законів

України виходячи з мінімальних соціальних гарантій, встановлених законами

України, і не можуть порушувати норми статті 22 Конституції України, які є

нормами прямої дії. Інакше при наявності конституційного права на соціальний

захист невикористання мінімальних гарантій, визначених законом, є порушенням

державою своїх конституційних зобов'язань перед громадянами України.

Суд у вирішені справи додатково керується статтею 8 КАС

України, у відповідності до якої суд при вирішенні справи керується принципом

верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи

визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності

держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням

судової практики та рішень Європейського Суду з прав людини.

В свою чергу, суд також вважає необхідним керуватися

положеннями Закону України «Про виконання рішень та застосування практики

Європейського суду з прав людини»від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, який

регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення

Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю

усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і

основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське

судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі

створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав

людини проти України.

Так, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та

застосування практики Європейського суду з прав людини»встановлено, що суди

застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З огляду на це, суд зазначає, що правовідносини, що

виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані

на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі

посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм

реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74

van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені

особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть

якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має

автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим

принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може

посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в

даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган

вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої

політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення

про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи

поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб

стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи

поведінки. 

Суд бере до уваги практику Європейського суду з прав

людини, зокрема, справа “Кечко проти України”, "Бурдов проти

Росії", № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ 

(mutatis mutandis), справа Yvonne van Duyn v. Home Office (Case

41/74 van Duyn v. Home Office; справа про принцип юридичної визначеності). Про

першу, зокрема, зазначено у листі Верховного суду України від 07.2006 року №

1-5/400. Зазначеним листом Верховний суд України акцентує увагу на те, що

реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке

базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин

нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена

у залежність  від бюджетних асигнувань.

Крім того, у випадках коли з набуттям чинності певним законом, його нормами

призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних

правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного

права.

Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд

вважає, що позовні вимоги щодо перерахунку додаткової пенсії підлягають

частковому задоволенню. Так, позовні вимоги за період з 23.07.2007 по

31.12.2007 підлягають задоволенню. Щодо періоду з 01.01.2008 по 26.03.2009 суд

зазначає наступне.

Пунктом 12 Закону України «Про Державний бюджет України

на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28

грудня 2007 року N 107-VI текст статті 50 викладено в такій редакції:

"Особам, віднесеним до категорії 1, призначається

щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:

інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму

для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму

для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим

внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів

прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили

працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із

законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими

нормативно-правовими актами".

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України у

справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності

Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I,

пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України

"Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких

законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо

відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу

I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про

Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких

законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про

Державний бюджет України) від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008  визнано такими, що не відповідають Конституції

України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2 - 4, 6

- 8, 10 - 18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20 - 22, 24 - 34, підпунктів 1 -

6, 8 - 12 пункту 35, пунктів 36 - 100 розділу II "Внесення змін до деяких

законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві

положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік

та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

У відповідності до положень статті 147 Конституції

України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в

Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів

та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення

Конституції України та законів України.

Статтею 150 Конституції України визначено повноваження

Конституційного Суду України віднесено, зокрема: вирішення питань про

відповідність Конституції України (конституційність); законів та інших правових

актів Верховної Ради України; актів Президента України. З питань, передбачених

цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими

до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

За змістом статті 152 Конституції України врегульоване

процедурне питання, у відповідності до якого, закони та інші правові акти за

рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи

в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була

порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або

набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що

визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним

Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, рішення Конституційного Суду України не мають

зворотної сили, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані

неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом

України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, враховуючи особливість юридичних наслідків

визнання неконституційним нормативно-правового акту (яка проявляється в тому,

що не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення

Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність) суд вважає, що

рішення Конституційного Суду України зворотної дії у часі не мають і не можуть

у зв'язку з цим бути поширеними на правовідносини, які мали місце на час дії

відповідної правової норми, до дня ухвалення Конституційним Судом України

рішення про її неконституційність.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що дії

суб'єктів владних повноважень, які були вчинені у відповідності до вимог

законів, інших правових актів або їх окремих положень, до моменту визнання

останніх неконституційними, є законними і такими, що відповідають вимогам

частини 2 статті 19 Конституції України.

Отже, право позивача на нарахування за період з

01.01.2008 по день розгляду справи відновилося з дня прийняття рішення  Конституційним Судом України по справі N

10-рп/2008 від 22.05.2008, при цьому в тому правовому режимі, який існував до

дня набрання сили змін, визнаних в подальшому неконституційними. Таким чином,

нарахування підвищення має бути вчинено з дня ухвалення вищевказаного рішення

Конституційного Суду України, тобто з 22.05.2008, на підставі положень статті

50 Закону № 796, що діяла до 01.01.2008.

Аналіз вищевикладеного, дає підстави для висновку про

задоволення позовних вимог також за період з 22.05.2008 по 26.03.2009.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, 100, 158 -163 Кодексу

адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста

Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України

(АДРЕСА_1) провести перерахунок ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) пенсії з 01.01.2008 з

урахуванням збільшення на 10 відсотків, як особі, яка під час проходження

служби брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і

віднесена в установленому Законом України «Про статус і соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»порядку до

категорії 1.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України

(АДРЕСА_1) здійснити перерахунок додаткової пенсії ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) за період

з 23.07.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 26.03.2009 з врахуванням положень

статті 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (в редакції Закону до

01.01.2008 року), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб які

втратили працездатність, встановленого законом на відповідний рік.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення

строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне

оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження,

але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 186 Кодексу

адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили

після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова,

якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним

судом.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного

адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва шляхом

подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення

постанови та подання апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів з

дня подачі заяви про апеляційне оскарження, або без подання заяви про

апеляційне оскарження шляхом подання апеляційної скарги на постанову протягом

десяти днів з дня проголошення постанови.

Суддя                                                                                                               

О.В.Кротюк

Дата складення та підписання

постанови в повному обсязі -21.04.2009.