Постанова

від 17.04.2014 по справі 921/723/13-г/4

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2014 р. Справа № 921/723/13-г/4

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Кузя В.Л.

суддів Костів Т.С. Малех І.Б.

при секретарі Петрик К.О.

за участю представників:

прокурор - Макогон Ю.

від відповідача 2 - Яненко О.Ю. - представник;

від відповідача 1 - не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу б/н від 05.02.14 Товариства з обмеженою відповідальністю "РКФ - ІНВЕСТ", м.Тернопіль

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.12.13

у справі № 921/723/13-г/4

за позовом Тернопільського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері Тернопільської області в інтересах держави, м. Тернопіль

до відповідача 1 Тернопільської міської ради, м.Тернопіль

відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "РКФ-ІНВЕСТ", м. Тернопіль

про визнання недійсними договорів від 20.09.2011р. про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми та зобов'язання повернути земельні ділянки.

Відповідно до протоколу розподілу справ КП «Документообіг господарських судів» справу № 921/723/13-г/4 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кузю В.Л.

Розпорядженням. голови Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.14 у склад колегії для розгляду справи № 921/723/13-г/4 Господарського суду Тернопільської області введено суддів - Желіка М.Б. та Малех І.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.02.14 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 27.03.14.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 25.03.14 до складу судової колегії внесено зміни - замість судді Желіка М.Б. введено суддю Костів Т.С. з підстав, викладених у розпорядженні.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.14 розгляд справи відкладено на 17.04.14.

Рішенням Господарського суд Тернопільської області від 19.12.13 у справі №921/723/13-г/4 (суддя Н.М. Бурда) позов задоволено, визнано недійсним договір від 20.09.11 про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми, укладений між Тернопільською міською радою та ТОВ "РКФ-ІНВЕСТ", визнано недійсним договір від 20.09.11 про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення малої архітектурної форми, укладений між Тернопільською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "РКФ-ІНВЕСТ", зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "РКФ-ІНВЕСТ" повернути територіальній громаді міста Тернополя земельні ділянки, які знаходяться за адресою : м. Тернопіль, вул. Білецька, 52, загальною площею 90 м. кв. та 141 м. кв., кадастрові номери №6110100000020050084 та №6110100000020050085, привівши їх у первісний стан, шляхом знесення та вивезення малих архітектурних форм. Стягнуто з Тернопільської міської ради в доход Державного бюджету України 1147 грн. 00 коп. судового збору. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "РКФ-ІНВЕСТ" в доход Державного бюджету України 1147 грн. 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.12.13 у даній справі. Свою позицію апелянт аргументує тим, що місцевим господарським судом не взято до уваги той факт, що станом на дату прийняття рішення восьмою сесією Тернопільської міської ради, а саме 19.5.11 постанова КМУ №928 від 26.08.09 була чинна,а договори про встановлення особистих строкових сервітутів для розміщення малих архітектурних форм укладались 20.09.11 вже на виконання зазначеного вище рішення сесії.

Крім того, скаржник зазначає, що договірним відносинам по користуванню чужим майном не притаманна чітка регламентації приписів законодавства,а тому, на його думку в договорі на встановлення земельного сервітуту можуть бути обумовлені умови, які визначені на розсуд сторін. Так, скаржник зазначає, що при укладенні договорів земельного сервітуту дотримано загальні вимоги, додержання яких необхідним для чинності правочину, які встановлені ст.203 ЦК України.

6 березня 2014 року прокуратурою подано відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначено про правомірність та законність рішення місцевого господарського суд , у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач 1 участі свого уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечив, причини неявки суду не повідомив.

Прокурор та представник скаржника навели у судовому засіданні свої доводи та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 17.04.14 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача 1, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції встановлено наступне:

19 травня 2011 року восьмою сесією шостого скликання Тернопільської міської ради прийнято рішення №6/8/35 "Про укладення договорів особистого строкового сервітуту", яким надано право на укладення договорів особистого строкового сервітуту для обслуговування малих архітектурних форм та провадження підприємницької діяльності в місті Тернополі, відповідно до виданого дозволу на право розміщення об'єкту торгівлі згідно з додатком до даного рішення (а.с.21).

Рішенням сесії Тернопільської міської ради від 16.08.11 №6/13/78 "Про внесення доповнень до рішення міської ради від 19.05.11 №6/8/35 "Про укладення договорів особистого строкового сервітуту" (а.с.22) доповнено розділ 5 Переліку місць для розміщення об'єктів дрібнороздрібної торгівлі, наведеного в додатку до рішення сесії Тернопільської міської ради від 19.05.2011 року №6/8/35 "Про укладення договорів особистого строкового сервітуту" підпунктами згідно переліку, який додається. У цьому переліку місць для розміщення об'єктів дрібно роздрібної торгівлі у п.п.5.55 зазначено вул. Білецька (а.с.23)

20 вересня 2011 року на підставі зазначених рішень між Тернопільською міською радою (власник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РКФ-ІНВЕСТ" (сервітуарій) укладено два договори про встановлення особистих строкових сервітутів для розміщення малих архітектурних форм (а.с.17-20,29-32).

Згідно з умовами цих договорів власником виключно сервітуарію встановлено особисті строкові сервітути на територію (об'єкт благоустрою) в м. Тернополі, на якій буде розміщуватись та використовуватися для провадження підприємницької діяльності МАФ загальною площею 90 кв.м. та 141 кв.м. відповідно (п. 1.1 Договорів).

Об'єктами особистих строкових сервітутів за цими договорами про встановлення особистого строкового сервітуту є території в м. Тернополі за адресою: вул. Білецька загальною площею 90 кв.м. та 141 кв.м. відповідно, розташування та межі яких зазначено в Додатках до Договорів (п. 1.2 Договорів).

Згідно п. 1.3 договорів особисті строкові сервітути встановлювались з ТзОВ "РКФ-ІНВЕСТ" для влаштування тимчасових літніх відпочинкових майданчиків.

У пунктах 2.1 та 2.2. укладених договорів сторони погодили, що вказані договори набувають чинності з моменту їх підписання і діють протягом терміну сезонної торгівлі ( з 1 квітня по 30 листопада) без зазначення року

З матеріалів справи вбачається, що Тернопільською міжрайонною прокуратурою з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері Тернопільської області розглянуто інформацію Тернопільської міської ради про надання в користування земельних ділянок прибережної захисної смуги Тернопільського ставу та винесено постанову про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів №553 від 27.06.13. У вказаній постанові зазначено, що дослідивши укладені між Тернопільською міською радою та ТОВ «РКФ - ІНВЕСТ» договори особистого строкового сервітуту земельних ділянок, встановлено, що вони укладені з порушенням вимог ст..98,100 ЗК України. У зв'язку з цим надіслано до Державної інспекції сільського господарства, Державної екологічної інспекції та Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Тернопільській області відповідні доручення та запити щодо надання необхідної інформації (а.с.15-16).

Виявлені порушення стали підставою для звернення Тернопільської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Тернопільської міської ради та ТОВ «РКФ - ІНВЕСТ» з позовом про визнання недійсними договорів особистого строкового сервітуту та звільнення земельних ділянок, отриманих у сервітутне користування.

Судова колегія зазначає, що прокурору надано право заявляти позови щодо порушення законодавства з власної ініціативи, з метою їх усунення та приведення у відповідність чинному законодавству.

За приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, при реалізації органом місцевого самоврядування повноважень власника земельних ділянок він повинен діяти відповідно до вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ЗК України .

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі "Закон") міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України , цим та іншими законами.

До виключної компетенції міських рад і до питань, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях ради відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п.34 ч.1 ст.26 Закону).

Відповідно до ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Таке право може бути встановлено на користь власника сусідньої земельної ділянки (земельний сервітут) або на користь певної особи (особистий сервітут). Згідно тексту рішення Тернопільської міської ради від 19.05.11 №6/8/35(п.1) міська рада вирішила укладати договори особистого строкового сервітуту. Дана обставина підтверджується і самими договорами про встановлення особистого строкового сервітуту.

Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтереси якої забезпечуються за допомогою користування обслуговуючим майном. Права, які випливають з особистого сервітуту, належать лише певній особі і не можуть бути передані сервітуаріем іншій особі, навіть її спадкоємцям.

Згідно з ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

З наведеної норми вбачається, що підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь - якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як сервітут.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи не міститься доказів неможливості ТОВ «РКФ - ІНВЕСТ» задоволити своє право користування земельною ділянкою іншим законним способом, як встановлення земельного сервітуту, зокрема укладення договору оренди. Тобто, відповідачем 1 проігноровано дотримання норм ст..93, ч.2 ст.124 ЗК України та ч.2 т.6 ЗУ «Про оренду землі» щодо конкретних засад набуття права тимчасового користування земельними ділянками.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 26.08.09 № 982, яка передбачала порядок розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності та на підставі якої було прийнято рішення Тернопільської міської ради, а згодом і оспорені договори сервітуту, мала рекомендаційний характер і втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.11 № 548. Тобто, на момент укладення договорів сервітуту (20.09.11) зазначена постанова вже втратила чинність.

Крім того, як зазначено вище, оспорювані прокурором договори про встановлення особистих строкових сервітутів для розміщення малих архітектурних форм укладені між Тернопільською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "РКФ-ІНВЕСТ" на підставі рішення Тернопільської міської ради №6/8/35 від 19.05.11 із змінами від 16.08.11 за №6/13/78. З цього приводу судова колегія вважає за доцільне зазначити, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, на розгляді Господарського суду Тернопільської області знаходилася справа № 921/883/13-г/4, предметом позову якої було визнання незаконним та скасування рішення сесії Тернопільської міської ради № 6/8/35 від 19.05.2011р. "Про укладення договорів особистого строкового сервітуту" та № 6/13/78 від 16.08.2011р. "Про внесення доповнень до рішення міської ради від 19.05.2011р. № 6/8/35 "Про укладення договорів особистого строкового сервітуту".

Відповідно до вимог ГПК України провадження у даній справі зупинялося до набрання рішенням у справі № 921/883/13-г/4 законної сили.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 13.11.13 у справі №921/883/13-г/4(а.с.129-131), яке набрало законної сили 03.12.13 встановлено, що рішення сесії Тернопільської міської ради за №6/13/78 від 16.08.11 "Про внесення доповнень до рішення міської ради від 19.05.11. № 6/8/35 "Про укладення договорів особистого строкового сервітуту", яким доповнено розділ 5 Переліку місць для розміщення об'єктів дрібно-роздрібної торгівлі, наведеного в додатку до рішення сесії Тернопільської міської ради від 19.05.11 №6/8/35 "Про укладення договорів особистого строкового сервітуту" , прийняте відповідачем у період, коли Постанова Кабінету Міністрів України від 26.08.09 № 982 "Про затвердження Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності", як підстава для прийняття рішення від 19.05.11 за №6/8/35, втратила чинність згідно з Постановою Кабінету Міністрів України за №548 від 25.05.11.

Відповідно, рішення Тернопільської міської ради № 6/13/78 від 16.08.11 "Про внесення доповнень до рішення міської ради від 19.05.11 № 6/8/35 "Про укладення договорів особистого строкового сервітуту" визнано таким, що не відповідає вимогам законодавства, що визначає поняття та порядок встановлення земельних сервітутів, передбачений ст.ст. 98-99 Земельного Кодексу України.

Окрім того, Львівським апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням Тернопільської міської ради від 19.05.11 №6/8/35 не встановлено розміру земельних ділянок, які надавались у сервітутне користування. А наявна в пункті « 2» цього рішення умова не відповідає загальним принципам і повноваженням органу місцевого самоврядування земельних ділянок, оскільки фактично є передачею визначених повноважень в частині регулювання земельних відносин органам, які такими повноваженнями не можуть бути наділені.

Постановою Пленуму ВГС України №11 від 29.05.13 визначено, що у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Проте, відповідно до п.2.1 цієї ж постанови Пленуму дані обставини беруться судом до уваги як такі, з якими закон пов'язує настання відповідних наслідків.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представником скаржника було зазначено про те, що договори сервітуту були приведенні у відповідність з вимогами чинного законодавства шляхом внесення до них відповідних змін. В матеріалах справи відсутні будь - які докази на підтвердження даної обставини, а тому зазначені твердження скаржника не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки відповідно до вимог ГПК України суд апеляційної інстанції здійснює перегляд справи за наявними у справі доказами. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Зважаючи на все вищенаведене, судова колегія зазначає,що згідно ч. ч. 1, 3, 4 і 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відтак, оспорювані договори на встановлення земельного сервітуту необхідно розцінювати на відповідність їх умов нормам чинного законодавства на момент їх укладення.

Зважаючи на наведені вище норми законодавства, що регулюють порядок встановлення сервітуту, а також на те, що скаржником не доведено факту неможливості реалізації свого права іншим способом ніж встановлення земельного сервітуту, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суд щодо порушення відповідачами вимог чинного законодавства під час укладення договорів сервітуту.

Відповідно до ст. 406 ЦК України визнання договору, що є підставою для встановлення сервітуту, недійсним є підставою для припинення і самого сервітуту.

Постановою Пленуму ВГС України №11 від 29.05.13 встановлено, що правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших. Частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Оспорені договори сервітуту, відносяться до такого виду договорів за якими повернення сторони в первинне положення практично неможливо, тому у такій ситуації припинення дії договорів, визнаних судом недійсними, відбувається на майбутнє (ст.236 ЦК України)

Також, у разі задоволення позову господарський суд у резолютивній частині рішення зазначає про визнання правочину недійсним (у тому числі й на майбутнє) і одночасно може зазначити про застосування передбачених законом наслідків, вказавши, зокрема, розмір сум, що підлягають стягненню, та/або найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (пункт 4 частини першої статті 84 ГПК), а за необхідності й строк виконання певних дій (абзац другий частини другої цієї статті ГПК).

У вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності правочину, який є оспорюваним (а не нікчемним), господарському суду слід виходити зі змісту позовних вимог. Якщо спір з приводу таких наслідків між сторонами відсутній, у господарського суду немає правових підстав зобов'язувати їх вчиняти дії, прямо передбачені законом, зокрема частиною першою статті 216 ЦК України, частиною другою статті 208 ГК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено про застосування наслідків недійсності правочину.

Відповідно до ст. 216 ЦК України по недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій все одержане за угодою та, враховуючи, що договори сервітуту підлягають припиненню на майбутнє і двостороння реституція за такими договорами не проводиться, передані земельні ділянки, які перебувають у фактичному користуванні відповідача 2 на підставі спірних договорів, підлягають поверненню громаді міста у попередньому стані.

Разом з цим, судова колегія зазначає, що в матеріалах справи міститься витяги із Генпланів та експлікації будівель і споруд (а.с.55 зворот, а.с.63),з якого вбачається, що на земельних ділянках, які є предметом оспорених договорів, розміщені літні майданчики (МАФи).

А відтак, у зв'язку із наявністю підстав для визнання договорів сервітуту недійсними, про що місцевим господарським судом зроблено вірний висновок, та, відповідно, застосування наслідків недійсності правочину шляхом приведення вказаних земельних ділянок в попередній стан та повернення громаді міста Тернополя, то відповідні малі архітектурні форми підлягають знесенню та вивезенню з вказаних земельних ділянок відповідно до заяви про уточнення позовних вимог.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору(ст.32 ГПК України)

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку щодо необґрунтованості доводів апеляційної скарги та залишення оскаржуваного рішення без змін.

Судові витрати слід покласти на апелянта в порядку ст..49 ГПК України.

Разом з цим, судова колегія зазначає, що предметом позову у даній справі є визнання недійсним двох договорів, тобто дві вимоги немайнового характеру. Рішення місцевого господарського суду оскаржено відповідачем 2 у повному обсязі. А відтак, судовий збір повинно бути сплачено за кожну немайнову вимогу окремо, відповідно до Закону України «Про судовий збір» в суді апеляційної інстанції по 609 грн. за кожну вимогу немайнового характеру. Проте, скаржником сплачено лише 609 грн., що вбачається з квитанції №QS20883719 від 06.02.14.

Постановою Пленуму ВГС України №7 від 17.05.11 визначено, що якщо факт недоплати судового збору виявлено після прийняття апеляційної скарги до провадження суд має право стягнути недоплачену суму судового збору за результатами апеляційного провадження.

А тому, недоплачена апелянтом сума судового збору в розмірі 609 грн. підлягає стягненню з скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РКФ - ІНВЕСТ" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.12.13 у справі № 921/723/13-г/4 залишити без змін.

3. Стягнути з ТОВ «РКФ - ІНВЕСТ» (вул..Білецька,52,м.Тернопіль, код 36362355) в доход Державного бюджету України (МФО банку 825014, Банк ГУДКСУ у Львівській області, УДКСУ у Личаківському районі м. Львова, код ЄДРПОУ 38007620, рахунок 31216206782006) 609 грн. недоплаченого судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

5. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 22.04.14

Головуючий суддя Кузь В.Л.

Суддя Костів Т.С.

Суддя Малех І.Б.