Постанова

від 11.04.2014 по справі 826/739/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 квітня 2014 року 08 год. 55 хв. № 826/739/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Діор» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 січня 2014 року № 0000162203 і № 0000172203, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Діор» (далі - позивач, ТОВ «Діор») з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 січня 2014 року № 0000162203 і № 0000172203.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки Акта ДПІ у Святошинському районі ГУ Мнідоходів у м. Києві від 23.12.2013р. № 376/26-57-22-03-07/32775200, складеного за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Діор» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентом ПП «Унісон Дизайн» (ідентифікаційний код 37730190) за період з 01.05.2012р. по 31.10.2013р., документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, на думку позивача, відсутні жодні підстави вважати правочин (договори підряду на виконання робіт від 02.07.2012р. № 10/0207 та від 04.07.2012р. № 10/2/0407), вчинений між ТОВ «Діор» та ПП «Унісон Дизайн», нікчемним (недійсним), бо за ним були здійснені реальні господарські операції, обов'язки за якими були виконані обома сторонами, що, в свою чергу, підтверджується всіма необхідними та належним чином оформленими первинними документами.

В судових засіданнях по справі представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в призначені судові засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дати, час і місце судових засідань, та подав до канцелярії суду письмові заперечення проти позову б/н і б/д, та додаткові документи (зокрема: копії постанови ГУ МВС України в м. Києві від 19.11.2013р. про призначення позапланової перевірки ТОВ «Діор», письмових пояснень ОСОБА_1 від 03.06.2013р., протоколів допитів свідків, роздруківку акта ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 17.01.2013р. № 165/22-40/34795572 «Про неможливість проведення перевірки ПП «Унісон Дизайн» (код за ЄДРПОУ 34795572) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період червень, вересень, жовтень 2012 року», та ін.). В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що працівником ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Діор» (ідентифікаційний код 32775200) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентом ПП «Унісон Дизайн» (ідентифікаційний код 37730190) за період з 01.05.2012р. по 31.10.2013р., за результатами якої складений Акт від 23.12.2013р. № 376/26-57-22-03-07/32775200. Згідно висновків цього Акта перевірки ТОВ «Діор» допустило порушення норм пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2 і п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 та п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6 і п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження підприємством податку на прибуток за 3 - 4-ий квартали 2012 року на загальну суму 169 968, 00 грн., завищення позивачем податкового кредиту за звітні періоди липень і вересень 2012 року на загальну суму 152 136, 00 грн. та відповідно до заниження податку на додану вартість за аналогічні періоди на аналогічну суму. На думку відповідача, висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах. За наслідками проведеної перевірки ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 11.01.2014р. № 0000162203 і № 0000172203, що повністю відповідає вимогам податкового законодавства.

26 березня 2014 року в судовому засіданні судом було ухвалено перейти до письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

В ході судового розгляду було встановлено, що протягом періоду з 16.12.2013р. по 20.12.2013р. згідно норм пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України та на підставі постанови старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві Мартинюка О.Б. від 19.11.2013р. по матеріалам кримінального провадження № 12013110000000597 і Наказу ДПІ від 12.12.2013р. № 960, працівником ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Діор» (ідентифікаційний код 32775200) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентом ПП «Унісон Дизайн» (ідентифікаційний код 37730190) за період з 01.05.2012р. по 31.10.2013р., за результатами якої складений Акт від 23.12.2013р. № 376/26-57-22-03-07/32775200 (далі - Акт перевірки).

Перелік первинних і розрахункових документів позивача, а також інших документів (податкової інформації), що були використані працівником відповідача під час проведення вказаної документальної перевірки міститься на стор. 3 цього Акта перевірки.

В ході проведення вказаної документальної перевірки перевіряючим встановлені взаємовідносини ТОВ «Діор» з суб'єктом господарської діяльності ПП «Унісон Дизайн» (ідентифікаційний код 37730190), а саме - відповідно до договорів підряду про виконання робіт від 02.07.2012р. № 10/0207 та від 04.07.2012р. № 10/2/0407 перевіряєме підприємство здійснило придбання комплексу робіт (ремонтних та оздоблювальних робіт на об'єкті «Будівництво елеватора ПАТ «Шарівському» с. Шаровка, Олександрійського району, Кіровоградської області»; будівельно-монтажні роботи в Кіровоградській області).

Згідно наданих до перевірки документів (в т.ч. актів виконаних робіт та податкових накладних, датованих липнем і вереснем 2012 року) перевіряємим підприємством протягом перевіряємого періоду враховано до складу валових витрат по таких документах вартість робіт, придбаних у ПП «Унісон Дизайн», на загальну суму 760 677, 04 грн., а до складу податкового кредиту - суму податку на додану вартість у розмірі 152 136, 00 грн. (в т.ч. в липні 2012 року в сумі 75 431, 00 грн., у вересні 2012 року - 76 705, 00 грн.).

При цьому працівником відповідача в ході проведення документальної перевірки ТОВ «ГПІ-5» були враховані відомості постанови старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві Мартинюка О.Б. від 19.11.2013р. про призначення позапланової перевірки ТОВ «Діор» (ідентифікаційний код 34795572) по матеріалам кримінального провадження № 12013110000000597, зареєстрованого 28.05.2013р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України. Зокрема, в тексті даної Постанови зазначено, що у травні 2012 року невстановлені слідством особи перереєстрували на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 в органах державної влади Шевченківського району м. Києва юридичну особу ПП «Унісон Дизайн» (ідентифікаційний код 34795572) з метою прикриття незаконної діяльності, тим самим вчинили фіктивне підприємництво, тобто придбання суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності. Досудовим розслідуванням встановлено, що постачальником товарів (послуг) на адресу ТОВ «Діор» було ПП «Унісон Дизайн» (ідентифікаційний код 34795572). Опитаний засновник та директор вказаного підприємства ОСОБА_1 показав, що весною 2012 року він втратив свій паспорт громадянина України. Згодом, він дізнався, що на його ім'я зареєстроване Приватне підприємство «Унісон Дизайн» (ідентифікаційний код 34795572). Ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності зареєстрованого на його ім'я підприємства він не мав. Податкову звітність, довіреності на пред'явлення інтересів та інші документи від імені вказаного підприємства він не підписував та до податкових, банківських та інших установ не подавав.

Крім того, до ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПЄ надійшов Акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 17.01.2013р. № 165/22-40/34795572 «Про неможливість проведення перевірки ПП «Унісон Дизайн» (код за ЄДРПОУ 34795572) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період червень, вересень, жовтень 2012 року» в якому встановлено відсутність реальної можливості отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг) ПП «Унісон Дизайн».

На підставі вищевикладеного перевіряючий дійшов висновку, що наявні у ТОВ «Діор» первинні та розрахункові документи, оформлені по господарським операціям з ПП «Унісон Дизайн» не можуть бути достатньою правовою підставою для формування позивачем сум валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість.

В розділі 4 «Висновок» Акта перевірки від 23.12.2013р. № 376/26-57-22-03-07/32775200 перевіряючий встановив порушення ТОВ «Діор» наступних норм законодавства України: пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2 і п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 та п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6 і п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 1 і 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-XIV, пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, положень Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, що призвело до заниження підприємством податку на прибуток за 3 - 4-ий квартали 2012 року на загальну суму 169 968, 00 грн. (в т.ч. за 3-ий квартал 2012 року на суму 169 968, 00 грн.) та до заниження податку на додану вартість за звітні періоди липень і вересень 2012 року на загальну суму 152 136, 00 грн. (в т.ч. за липень 2012 року на суму 75 431, 00 грн., за вересень 2012 року - 76 705, 00 грн.).

11 січня 2014 року ДПІ в Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі Акта перевірки від 23.12.2013р. № 376/26-57-22-03-07/32775200 прийняла наступні спірні у даній справі податкові повідомлення-рішення:

- за № 0000162203 (форми «Р»), яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, за порушення вимог пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2 і п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 1 і 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-XIV, пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначило ТОВ «Діор» суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 212 460, 00 грн., в т.ч. 169 968, 00 грн. - основний платіж, 42 492, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- за № 0000172203 (форми «Р»), яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, за порушення вимог п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6 і п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 1 і 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-XIV, пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, положень Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, визначило ТОВ «Сент Софія Констракшн» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 190 170, 00 грн., в т.ч. 152 136, 00 грн. - основний платіж, 38 034, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) «витрати» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та був чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин)(далі - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Одночасно відповідно до положень п. 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку .

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце . Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

Згідно з п. 2.3 Положення первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

В силу п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п. 1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

В ході судового розгляду також встановлено, що протягом липня 2012 року між ТОВ «Діор» (Підрядник), в особі директора Майстренко В.І., і суб'єктом господарської діяльності - ПП «Унісон Дизайн» (Субпідрядник), в особі директора ОСОБА_1, були укладені письмові договори підряду на виконання робіт за № 10/0207 та № 10/2/0407. За умовами цих аналогічних за змістом Договорів Субпідрядник зобов'язується виконувати для Підрядника ремонтні та оздоблювальні роботи в обсягах, порядку і в строки, передбачені Договорами, а саме: 1) будівництво елеватора ПАТ «Шарівському» с. Шаровка, Олександрійського району, Кіровоградської області; 2) будівельно-монтажні роботи в Кіровоградській області.

Відповідно до письмових пояснень позивача від 06.02.2014р. б/н, наданих в судовому засіданні по даній справі, результати спірних робіт, придбаних у ПП «Унісон Дизайн», були використанні ТОВ «Діор» безпосередньо у своїй господарській діяльності. Так, з метою оперативного та якісного виконання позивачем будівельно-монтажних робіт на певних Об'єктах за договорами субпідряду від 27.03.2012р. № 1/2703 та від 20.06.2012р. № Ш-20/06-12, укладеними між ТОВ «Діор» (Субпідрядник) та ПП «Олександріябуд-МОНЕ» (Генпідрядник), Товариством додатково була залучена інша субпідрядна організація - ПП «Унісон Дизайн».

На підтвердження фактів виконання Сторонами своїх договірних зобов'язань (виконання підрядних робіт і відповідно оплати вартості таких робіт) за вказаним Договором позивачем були надані суду наступні оригінали та копії первинних і розрахункових документів: договорів підряду на виконання робіт за від 02.07.2012р. № 10/0207 та від 04.07.2012р. № 10/2/0407; актами наданих послуг, датованих липнем і вереснем 2012 року; довідками про вартість виконаних будівельних робіт (форми № КБ-3) за серпень і вересень 2012 року; актами приймання виконаних будівельних робіт (форми № КБ-2в) за серпень і вересень 2012 року; податкових накладних, датованих липнем і вереснем 2012 року; виписок Відділення АТ «Банк Таврика» (МФО 300788) за липень-вересень 2012 року по розрахунковому рахунку ТОВ «Діор» № 260043010930 з відомостями про здійснення переказу сум коштів (вартість робіт з ПДВ) на користь ПП «Унісон Дизайн»; виписки та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно ПП «Унісон Дизайн» станом на 10.05.2012р., 02.07.2012р. та 28.09.2012р., ліцензії серії АД № 035307 на право здійснення господарською діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, виданої ПП «Унісон Дизайн» 23.05.2012р. (строком дії до 23.05.2015р.)

За результатами дослідження вище перелічених первинних і розрахункових документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення. Також наявна в матеріалах справи податкові накладні, що були виписані ПП «Унісон Дизайн» на адресу позивача за результатами виконаних робіт, за своїм змістом цілком відповідає вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України .

Додатково на обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ «Діор» надало суду наступні документи, які підтверджують факт придбання спірних товарів з метою використання їх в подальшій господарській діяльності, економіко-правовий статус позивача та наявність у нього адміністративно-господарських можливостей для здійснення протягом перевіряємого періоду господарської діяльності: копії свого Статуту, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно ТОВ «Діор» станом на 2712.2012р., свідоцтва платника податку на додану вартість № 200009741 від 15.11.2011р., ліцензії серії АД № 040574 на право здійснення господарською діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, виданої ТОВ «Діор» 08.06.2012р.; копії податкової звітності ТОВ «Діор» з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість за спірні звітні періоди; копії договорів субпідряду від 27.03.2012р. № 1/2703 та від 20.06.2012р. № Ш-20/06-12, укладених між ТОВ «Діор» (Субпідрядник) та ПП «Олександріябуд-МОНЕ» (Генпідрядник) щодо виконання робіт з улаштування доїльно-молочного блоку № 1 і № 2 на об'єкті: промислово-товарний комплекс «Пертриківське молоко» на 2000 голів дійного стада на території Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, та робіт з будівництва пождепо з майстернею на об'єкті «Будівництво елеватора ПАТ «Шарівське» місткістю 81 тис. тон зерна, що знаходиться за адресою: Кіровоградська область, Олександрійський район, с. Шарівка», з додатками до них довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами виконаних робіт; виписки банку по розрахунковому рахунку ТОВ «Діор».

В ході судового розгляду даної справи відповідачем не було надано доказів відсутності у контрагента позивача (ТОВ «Діор») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаного правочину, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних договору поставки (виписки самих податкової накладної). Відтак, наявна в матеріалах справи копія податкової накладної, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за липень і вересень 2012 року, цілком відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.

Також відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки від 23.12.2013р. № 376/26-57-22-03-07/32775200 не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (Покупця) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку-контрагентом (Продавцем), шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Відповідачем не заперечувався факт декларування та сплати як позивачем, так і його контрагентом (за даними податкової звітності) суми податку на додану вартість за наслідками спірних господарських операцій.

Крім того, під час розгляду даної справи суд враховує положення ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Нормами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У Рішення цього суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їх їхніх постачальників є порушенням ст. 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

В ході розгляду даної справи в суді відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності договорів підряду на виконання робіт від 02.07.2012р. № 10/0207 та від 04.07.2012р. № 10/2/0407, укладених між ТОВ «Діор» і підприємством ПП «Унісон Дизайн», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання спірного правочину не уповноваженими на те особами.

Зокрема, безпосередньо в Акті перевірки від 23.12.2013р. № 376/26-57-22-03-07/32775200 відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від сплати податків та зборів, визначення їм сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам ПП «Унісон Дизайн» саме за фактом ухилення від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення договору купівлі-продажу з метою, що порушує публічний порядок.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкової накладної, виданої зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необхідність на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України визнати протиправними та скасувати спірні у справі податкові повідомлення-рішення від 11.01.2014р.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача фактично здійснені та документально підтверджені судові витрати в розмірі 487, 20 грн.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст.ст. 69 - 71, ст. 94, ст.ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діор» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 11 січня 2014 року № 0000162203 і № 0000172203.

3. Присудити з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діор» (місцезнаходження: 03113, м. Київ, вул. Дружківська, буд. 12, ідентифікаційний код 32775200) 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно .

Суддя О.В. Дегтярьова