Ухвала

від 15.04.2014 по справі 826/1782/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1782/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

15 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2014 у справі за адміністративним позовом дочірнього підприємства «Гулівер» закритого акціонерного товариства «Київська кондитерська фабрика ім. К. Маркса» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ДП «Гулівер» ЗАТ «Київська кондитерська фабрика ім. К. Маркса» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №0004902201 від 15.10.2013 та №0000122220 від 11.01.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2014 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до п.п.20.1.4 п.20, п.п.75.1.2, п.75.1, ст.75, п.п.78.1.1, п.78.1, ст.78 Податкового кодексу України, на підставі наказу начальника ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.09.2013 № 720, направлень від 03.09.2013 № 2276/22-01, від 10.09.2013 № 2333, від 10.09.2013 № 2332 відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП «Гулівер» ЗАТ «ККФ ім. К.Маркса» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.07.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.07.2013.

За результатами перевірки складено акт від 18.09.2013 №207/1-22-01/30223942, відповідно до висновків якого встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 1/94 -ВР (із змінами та доповненнями), п.п. 139.1.9 п. ст. 139 Податкового кодексу України, ДП «Гулівер» ЗАТ «ККФ ім. К.Маркса» завищено податок на прибуток на суму 54 866 грн., в т.ч. за Ш квартал 2010 року - 5868 грн., за IV квартал 2010 року - 5868 грн., за І квартал 2011 року - 5868 грн.. за 11 квартал 2011 року - 5398,5 грн., за III квартал 2011 року - 5398,5 за IV квартал - 5398,5 грн.,за І квартал 2012 року - 4929 грн., за II квартал 2012 року - 4929 грн., за квартал 2012 року - 4929 грн., за IV квартал 2012 року - 6278 грн.;

- п.п.7.2.3 п.7.2, п.п. 7.4.1, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на ту вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР із змінами та доповненнями, п. п. 201.1, п. 201.2 ст. 201, п.198.6 ст. 198 Розділу V Податкового кодексу України, де ДП «Гулівер» ЗАТ «ККФ ім. К.Маркса» занижено податок на додану вартість на 45 330 грн., в тому числі, за липень 2010 року - 1511 грн., серпень 2010 р., вересень 2010 року - 1511 грн., жовтень 2010 року - 1511 грн., листопад 2010 року - 1511 грн., грудень 2010 року - 1511 грн., січень 2011 року - 1511 грн.. лютий 2011 року - 1511 грн., березень 2011 року - 1511 грн., квітень 2011 року. - 1511 грн., травень 2011р. - і грн., червень 2011р. - 1511 грн., липень 2011 року - 1511 грн., серпень 2011 року - 1511 грн., вересень року - 1511 грн., жовтень 2011 року - 1511 грн., листопад 2011р. - 1511 грн., грудень 2011р. - 1511 грн., січень 2012 року - 1511 грн., лютий 2012 року - 1511 грн., березень 2012 року - 1511 грн., квітень 2012 року - 1511 грн., травень 2012 року - 1511 грн., червень 2012 року - 1511 грн., липень 2012 року - 1511 грн., серпень 2012 року 1511 грн., вересень 2012 року - 1511 грн., жовтень 2012 року 1511 грн., листопад 2012 року - 1511 грн., грудень 2012 року - 1511 грн.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийняті податкові повідомлення - рішення:

- №0004902201 від 15.10.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 63 067,25 грн., з них 54 866 грн. за основним платежем та 8201,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0004912220 від 15.10.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), на загальну суму 54 397 грн., з них 45 330 грн. за основним платежем та 9 067 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 23.12.2013 №7907/10/2615100401, скаргу ДП «Гулівер» ЗАТ «ККФ ім. К.Маркса» задоволено частково, податкове повідомлення-рішення №0004902201 від 15.10.2013 залишено без змін, податкове повідомлення-рішення №0004912220 від 15.10.2013 скасоване в частині сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 022,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 755,50 грн.

Не погоджуючись із зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями №0004902201 від 15.10.2013 та №0004912220 від 15.10.2013 з урахуванням рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві від 23.12.2013 №7907/10/2615100401, позивач оскаржив їх до Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 03.02.2014 №1823/6/99-99-10-01-15 спірні податкові повідомлення-рішення з урахуванням рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві від 23.12.2013 залишені без змін, а скарга ДП «Гулівер» ЗАТ «ККФ ім. К.Маркса» - без задоволення.

Разом з тим, з урахуванням рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві від 23.12.2013 ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкове повідомлення - рішення №0000122220 від 11.01.2014, яким ДП «Гулівер» ЗАТ «ККФ ім. К.Маркса» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 50 619,50 грн., з них 42 308 грн. за основним платежем та 8 311,5 за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки формування податкового кредиту за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем грошових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між ДП «Гулівер» ЗАТ «ККФ ім. К.Маркса» та ПАТ «Киїська кондитерська фабрика «Рошен» укладено договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2010 № 87, згідно з умовами якого ЗАТ «ККФ ім. К.Маркса» передано ДП «Гулівер» ЗАТ «ККФ ім. К.Маркса» у строкове платне користування для розміщення склад - магазин загальною площею 84,68 кв. м., який знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Науки, 1. Як зазначено у даному договорі орендна плата за один квадратний метр становить 133,33 грн.

Передача орендодавцем за вказаним договором у строкове платне користування для розміщення офісу нежитлове приміщення площею 26 кв.м. та для розміщення складу-магазину площею 58,68 кв.м. підтверджується актом прийому-передачі від 01.02.2010 року.

Також, між ДП «Гулівер» ЗАТ «ККФ ім. К.Маркса» (покупець) та ДП КК «Рошен» (постачальник) укладено договір купівлі-продажу №73 від 01.04.2011, згідно умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар (спеції, кондитерська сировина, кондитерська продукція, продукція харчосмакової промисловості та інші промислові товари), а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до п.3.2-3.4 вказаного договору поставка здійснюється на умовах EXW (Франко-завод), згідно з правилами Інкотермс-2000. Адреса складу постачальника м. Київ, проспект Науки, 1. «пункт відвантаження». Перехід права власності на товар відбувається у момент передачі товару за видатковою накладною та документів на товар відповідно до умов цього договору.

Покупець забезпечує транспортування товару зі складу постачальника та несе всі витрати у зв'язку із транспортуванням.

Відвантаження кондитерських виробів (тортів) з боку ДП КК «Рошен» відповідно до договору купівлі-продажу № 73 від 01.04.2011 відбувалося за тією ж поштовою адресою: м. Київ, проспект Науки, 1. Однак, як пояснив позивач, відвантаження здійснювалось зовсім у іншому місці, а саме експедиції бісквітного цеху.

Разом з тим, транспортування кондитерських виробів (тортів) з експедиції бісквітного цеху до складу-магазину з урахуванням умов відвантаження та тари (упаковки) здійснювалося власними силами ДП «Гулівер» ЗАТ «ККФ ім. К.Маркса», а саме вантажниками, що перебували у штаті підприємства, на візках для транспортування тортів, що спочатку надавалися у користування ПАТ «ККФ «Рошен» разом із відпущеним товаром ДП «Гулівер» ЗАТ «ККФ ім. К.Маркса», а в подальшому були викуплені в останнього.

Крім того, між ТОВ «Лабурнум» (орендар) та ДП «Гулівер» ЗАТ «ККФ ім. К.Маркса» (суборендар) укладено договір №023/11-12 02.11.2012 суборенди приміщень, предметом якого були приміщення площею 94 кв. м. Вказане приміщення використовувалося як склад у власній господарській діяльності ДП «Гулівер» ЗАТ «ККФ ім. К.Маркса».

На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем надано договір оренди нежитлового приміщення, акти виконаних робіт (наданих послуг), податкові накладні до договору оренди нежитлового приміщення, договір суборенди приміщень, акти виконаних робіт (наданих послуг), податкові накладні, банківські виписки, оборотно-сальдові відомості по бухгалтерським рахункам та карткам рахунків.

Факт переміщення товару, а саме кондитерських виробів (тортів), зі складу постачальника ДП КК «Рошен» (м. Київ, проспект Науки, 1) до складу, орендованого ДП «Гулівер» ЗАТ «ККФ ім. К.Маркса» у ТОВ «Лабурнум» (м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, 25) підтверджується наступними документами: договором про надання автотранспортних послуг від 05.12.2012, актами виконаних робіт від 31.12.2012, відповідними товарно-транспортними накладними (6 шт.).

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість» передбачано тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Аналогічні положення передбачені і в ПК України.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з до п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає ДП «Гулівер» ЗАТ «Київська кондитерська фабрика ім. К. Маркса» право на формування валових витрат та податкового кредиту по господарських операціях з вказаними контрагентами.

Також, посилання апелянта на порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства щодо декларування сум податкових зобов'язань є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для позивача.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно враховано судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит по взаємовідносинах з контрагентом, а тому податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №0004902201 від 15.10.2013 та №0000122220 від 11.01.2014 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 18.04.2014.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.