Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
15 квітня 2014 р. № 820/4154/14
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Єгупенко В.В.
за участю секретаря - Вождаєвої М.О.
за участю представників сторін:
представника позивача - Юрченко Д.В.
представника відповідача - Коваленко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом
Приватного підприємства "Енергоремкомплект" до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення ,
В С Т А Н О В И В:
Позивач, Приватне підприємство "Енергоремкомплект", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0001212210 від 16.12.2013 року.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що акт перевірки є неправомірним, твердження про порушення Позивачем вимог чинного податкового законодавства суб'єктивними, не підтвердженими необхідними доказами та нормами чинного законодавства України, а податкові повідомлення-рішення винесеним з порушеннями чинного законодавства.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, вважає що адміністративний позов підлягає задоволенню виходячи з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Приватне підприємство "Енергоремкомплект" зареєстроване виконавчим комітетом Харківської міської ради 10.01.2002 року як юридична особа, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.26), перебуває на реєстрації в Індустріальній об'єднаній державній податковій інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області та є платником податку на додану вартість (а.с.29).
Індустріальною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства «Енергоремкомплект» (податковий номер 31796790) з питань взаємовідносин з ПФ «Агроіндустрія» податковий номер 31149933) щодо документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та правомірності відображення в обліку, повноти нарахування ПДВ за період лютий 2012 року про що складено акт від 12.06.2013 року №2572/22.1-06/31796790 відповідно до висновків якого приватним підприємством «Енергоремкомплект» порушено - ст. 198, ст.200 Податкового кодексу України від 02. 12.2010р. № 2755-V1, внаслідок чого занижено ПДВ на суму 96575,00 грн., у т.ч. за лютий 2012р. у сумі 96575,00 грн. - порушення ч. 1, 5 ст. 203, 215 , п. 1 ст. 216, ст.. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з зазначеними у розділі 3 акту перевірки постачальниками (виконавцями робіт) (а.с.9-17).
На підставі вищевказаних висновків контролюючим органом 16.12.2013 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0001212210 (а.с.18).
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що між Приватним підприємством «Агроіндустрія» (продавець) та Приватним підприємством «Енергоремкомплект» (покупець) укладено договір №02/02-2 купівлі-продажу товарів від 02.02.2012 року відповідно до умов якого продавець передає у власність а покупець приймає та сплачує продукцію в подальшому яка іменується товар в номенклатурі, кількість та вартість згідно рахунка фактури яка надається продавцем (а.с.30-31).
На виконання умов договору продавцем видано рахунки - фактури до договору №02/02-2 купівлі-продажу товарів від 02.02.2012 року (а.с.32-33).
Слід відзначити, що факт отримання товару підтверджується видатковими накладними з огляду на ст. 664 Цивільного кодексу України, відповідно до якої обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і Положення про документальне підтвердження забезпечення запасів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфін України №88 від 24.05.1995р., до первинних документів відносять видаткові накладні.
Факт передачі товарно - матеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними до договору №02/02-2 купівлі-продажу товарів від 02.02.2012 року які підписаними сторонами.
Право на віднесення сум до податкового кредиту підтверджено наявними у справі податковими накладними, виписаними ПП «Енергоремкомплект» на адресу позивача (а.с.34-35).
Платіжними дорученнями наданими позивачем до матеріалів справи позивачем підтверджено повне перерахування коштів за отримані товарно - матеріальні цінності (а.с.40-41).
Частиною 2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.
Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом -Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.
Відповідно до п. 3.1 договору №02/02-2 купівлі-продажу товарів від 02.02.2012 року продавець забезпечує завантаження товару на транспортний засіб покупця.
Між ПП «Потенціал» (виконавець) та ПП «Енергоремкомплект» (замовник) укладено договір перевезення вантажів автотранспортом, виконання робіт автокраном, ескаватором та іншими механізмами (а.с.78).
Позивачем до матеріалів справи на підтвердження переміщення товарно матеріальних цінностей у просторі надано товарно - транспортні накладні (а.с.79-82).
Товаро -матеріальні цінності були отримані позивачем через особу на ім'я якої товариством видані довіреності, що підтверджується випискою реєстру виданих довіреностей.
Подальша реалізація товарно матеріальних цінностей підтверджується наданими до суду первинними документами а саме: договором №01/02 купівлі продажу від 01.02.2012 року, рахунками фактурами, видатковими накладними, платіжними дорученнями, товарно транспортними накладними.
Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.
За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.
Суд зазначає, що у ході розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.
Таким чином, згадані договори та переліченні первинні документи визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.
Витребувані судом на виконання вимог ст.71 КАС України та приєднані до справи документи, а саме: платіжні доручення засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагенту спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату послуг визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчиненого між позивачем та контрагентом позивача господарської операції.
У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до складених первинних документів, правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином, ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду з боку відповідача немає.
Розглянувши матеріали справи, суд з дослідженого акту перевірки встановив, що фактичною підставою для відображення в акті порушення позивачем норм податкового законодавства слугував висновок акту перевірки контрагента позивач.
Таким чином, відповідач фактично застосував до позивача негативні наслідки, які є результатом дій (бездіяльності) інших юридичних осіб.
В силу приписів ПК України акт перевірки, складений органом державної податкової служби України відносно платника податків не є беззаперечним та безумовним доказом вчинення порушень контрагентами такого платника, за умови доведеності платником реальності вчинення господарської операції. При дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. З урахуванням викладеного, суд наголошує, що з огляду на реальний характер операції, за наслідком виконання якої позивачем був сформований оспорюваний податковий кредит та валові витрати, порушення контрагентом правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.
Суд також зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.
Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовною практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що згідно з п. 44.1. ст.41 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198. Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
При цьому за правилами п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За змістом п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п.198.4. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач та його контрагент належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.
Слід звернути увагу на те, що зауваження щодо форми та змісту наданої податкової накладної збоку органу державної податкової служби в акті перевірки відсутні.
Таким чином, позивачем виконані всі умови для формування податкового кредиту по вказаним господарським операціям. Суд звертає увагу на те, що податкові накладні відповідають вимогам закріпленими в ст.201 Податкового кодексу України.
З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень.
Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідачем не надано, а судом не встановлено доказів на підтвердження викладених в актах перевірки висновків про порушення позивачем вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин. За таких умов, факти, вказані в акті перевірки № від 12.06.2013 року №2572/22.1-06/31796790 року щодо порушення позивачем вимог чинного законодавства, слід вважати недоведеними.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.
Щодо оскарження податкових повідомлень-рішень Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0001212210 від 16.12.2013 року суд зазначає, що позивачем на підтвердження правової позиції не надано жодних належних та допустимих доказів, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність правових підстав задоволення позовних вимог позивача в частині скасування вказаних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160,161,162,163 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов Приватного підприємства "Енергоремкомплект" до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення - рішення №0001212210 від 16.12.2013 року прийняте Індустріальною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Енергоремкомплект" (код 31796790, адреса: 61066. м. Харків, пр-т Московський, 269) сплачений судовий збір у розмірі 1827.00 грн., (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн.,).
Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлено 22 квітня 2014 року.
Суддя Єгупенко В.В.
Суд | Харківський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 15.04.2014 |
Оприлюднено | 24.04.2014 |
Номер документу | 38351371 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Харківський окружний адміністративний суд
Єгупенко В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні