Ухвала

від 23.04.2014 по справі 2а-4237/12/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2014 року м. Київ К/800/16727/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Федорова М.О., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Досконалий Друк, Дизайн, Дистрибуція»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 року

у справі № 2а-4237/12/1070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Досконалий Друк, Дизайн, Дистрибуція» (далі - позивач, ТОВ «Досконалий Друк, Дизайн, Дистрибуція»)

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ в Обухівському районі)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Досконалий Друк, Дизайн, Дистрибуція» звернулось у вересні 2012 року до суду з позовом до ДПІ в Обухівському районі про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2012 року № 0000772301/1212.

Постановою Київського окружного адмністративного суду від 25.12.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу позивача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «Трейдпласт» та ТОВ «Селена-С», за результатами якої складено акт від 09.04.2012 року № 714/231-32253036, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду з податку на додану вартість за квітень 2011 року на суму 78 573,00 гривні.

Податковим органом за наслідками перевірки встановлено, що позивачем включено до податкового кредиту податок на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «Трейдпласт» та ТОВ «Селена-С», факт використання яких в господарській діяльності TOB «Досконалий Друк, Дизайн, Дистрибуція» не доведено на загальну суму 78 573,00 гривні, оскільки підприємством для перевірки не надано первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПК України, а надані бухгалтерські та податкові документи, складені ТОВ «Трейдпласт» та ТОВ «Селена-С» по взаємовідносинах з ТОВ «Досконалий Друк, Дизайн, Дистрибуція» є недійсними.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 28.04.2012 року № 0000772301/1212, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 78 573,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 гривня.

Позивач оскаржив це податкове повідомлення-рішення до ДПС у Київській області, за результатами розгляду скарги, останньою прийнято рішення від 21.06.2012 року № 1445/10/10-206/311-728, яким частково скасовано податкове-повідомлення рішення № 0000772301/1212 в частині застосування штрафної санкції в розмірі 1,00 гривня, а скаргу платника задоволено у відповідній частині.

На підставі рішення ДПС у Київській області відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.07.2012 року № 0008402301/1804, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 78 573,00 гривні.

Не погодившись з рішенням ДПС у Київській області, позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення до ДПС України. Рішенням ДПС України від 30.08.2012 року № 1080/0/61-12/10-2115 про результати розгляду повторної скарги залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 28.04.2012 року № 0000772301/1212 з урахуванням рішення, прийнятого за результатом розгляду первинної скарги від 12.07.2012 року № 0008402301/1804.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст. 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон України № 996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Статтею 9 Закону України № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України № 996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Порядок формування податкового кредиту визначено ст. 198 ПК України. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, визначено в п. 198.1 ст. 198 ПК України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Водночас, відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з п. 198.6 ст.198 ПК України до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.03.2011 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Селена-С» (виконавець) укладено договір про надання послуг № 31/03, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати замовнику поліграфічні послуги, за наслідками виконання умов договору складаються акти про надані послуги. На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем долучено до матеріалів справи платіжні доручення від 19.04.2011 року та від 22.04.2011 року, податкові накладні виписані ТОВ «Селена-С» від 19.04.2011 року № 21 та від 22.04.2011 року № 44. При цьому актів про надані послуги позивачем до перевірки та до суду не надано незважаючи на неодноразові вимоги суду.

Крім того, судами встановлено, що 04.11.2011 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Трейдпласт» (виконавець) укладено договір про надання послуг № 04/11 (поліграфічні послуги), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати замовнику поліграфічні послуги, за наслідками виконання умов договору складаються акти про надані послуги. При цьому, до договору долучено додатки № 1-9, відповідно до яких передача поліграфічних матеріалів позивачем оформлена актами у кількості 9 штук та приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) оформлено 10 актами. За наслідками виконання умов договору послуг ТОВ «Трейдпласт» виписано позивачу податкову накладну від 26.04.2011 року № 35, на підтвердження оплати наданих послуги позивачем долучено платіжне доручення від 26.04.2011 року.

Крім того, судами встановлено, що ТОВ «Трейдпласт» та ТОВ «Селена-С», які видали податкові накладні, були зареєстровані як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції, а припинення дії свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Селена-С» мало місце 23.06.2011 року, тобто після вчинення господарської операції. Суму податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем включено до складу податкового кредиту відповідного періоду та включено до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року.

Судами попередніх інстанцій при дослідженні податкових накладних встановлено, що останні оформлені відповідно до чинного законодавства.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення про зменшення розміру від'ємного значення суми з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв'язку з завищенням позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Трейдпласт» та ТОВ «Селена-С», які на думку податкового органу є нікчемними. Такий висновок податкового органу ґрунтується на твердженнях про відсутність факту реального здійснення господарської операції та відсутності наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків.

З огляду на зазначене, судами попередніх інстанцій досліджено рух активів у процесі здійснення господарської операції, наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

Так, судами встановлено відсутність кваліфікованого персоналу, основних фондів у контрагентів позивача ТОВ «Трейдпласт» та ТОВ «Селена-С».

На думку колегії суддів касаційної інстанції, суди попередніх інстанцій правомірно погодились з твердженням відповідача про відсутність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку, зокрема щодо придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку, з огляду на наступне.

Долученими до матеріалів справи договорами передбачено передачу позивачем до контрагентів поліграфічних матеріалів та напівфабрикатів у поліграфічному вигляді, а також надання даних, документації та роз'яснення, які необхідні для надання виконавцем послуг по договору. Однак, незважаючи на неодноразові вимоги судів до позивача про надання первинних документів і матеріалів, передбачених договорами і додатками до них, позивачем до суду в окремих випадках зовсім не надано, а в наданих актах про передачу поліграфічних матеріалів відсутні будь-які відомості про їх кількісний, якісний та вартісний вимір, що унеможливлює дослідження суті цієї господарської операції, а відтак, ці документи не можуть бути підтвердженням реальності її проведення. Разом з тим, не надано судам також і макетів та інших документів, необхідних для фактичного виконання замовлення.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з додатками до договорів передбачалося проведення сортування, фальцювання, підбір аркушів, проклейка в фальцапараті, пакування брошур, наклад яких є досить значним (наприклад, згідно з додатком № 1 до договору № 04/11 від 04.11.2010 року з ТОВ «Трейдпласт» - 939600 примірників брошур), відповідно такий обсяг брошур має певну вагу. При цьому позивачем не надано суду будь-яких доказів здійснення при виконанні господарських операцій з цими брошурами вантажно-розвантажувальних робіт, транспортування такої кількості брошур тощо та складених при цьому первинних бухгалтерських документів.

Таким чином, судами встановлено, що позивачем надано тільки вищевказані договори та додатки до них, податкові накладні та акти приймання-передачі виконаних робіт, однак як на вимогу податкового органу під час перевірки, так і на вимогу суду у ході судового розгляду справи не надано на підтвердження реальності здійснених господарських операцій інших первинних документів, які підлягали б оформленню у разі фактичного здійснення цих операцій (видаткові накладні, документів, що засвідчують транспортування та зберігання товару, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, документи щодо навантажувальних та розвантажувальних робіт, товар-брошуру, макети, спліти, поліграфічні матеріали, наявність відповідного місця зберігання товару тощо).

Разом з тим, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що факт надання послуг з боку ТОВ «Трейдпласт» та ТОВ «Селена-С» позивачем не підтверджено документально, господарські операції належним чином не відображено у бухгалтерському обліку позивача, а суть наданих послуг позивачем не зазначена, попри неодноразову вимогу судів не надано всіх первинних документів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій з ТОВ «Трейдпласт» та ТОВ «Селена-С».

Разом з тим, колегія суддів вважає, що викладені в акті перевірки висновки про порушення контрагентами позивача вимог ст. ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті перевірки, належать виключно до компетенції суду.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій вірно дана оцінка обставинам справи, що фактичного здійснення господарських операцій не було, відтак відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством, а тому донарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість є правомірним і відповідає вимогам чинного законодавства.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Досконалий Друк, Дизайн, Дистрибуція» - відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 року у справі № 2а-4237/12/1070 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М. І. Костенко Помічник судді підпис (підпис) М.О. Федоров З оригінал