Постанова

від 18.04.2014 по справі 826/769/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 квітня 2014 року 08 год. 45 хв. № 826/769/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Івниця» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 20 вересня 2013 року № 0006022207 і № 0006032207, - В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Івниця» (далі - позивач, ТОВ «Івниця») з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 20 вересня 2013 року № 0006022207 і № 0006032207.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що висновки Акта документальної позапланової невиїзної перевірки від 10.09.2013р № 1234/26-58-22-07-17/35192488 щодо того, що фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Івниця» та його контрагентом - ТОВ «Інтертренд» носять нереальний характер, і що, в свою чергу, на думку податківців, призвело до заниження ним сум податку на додану вартість за грудень 2012 року та податку на прибуток підприємства за 2012 рік, є протиправними і ґрунтуються на неналежних доказах.

Відповідач проти позову заперечував, надавши суду письмові заперечення від 01.04.2014р. б/н. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що в ході проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Івниця» (ідентифікаційний код 35192488) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Інтертренд» (ідентифікаційний код 37593524) за період з 01.10.2012р. по 31.12.2012р. були встановлені порушення позивачем вимог норм п. 138.1, пп. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме: підприємством занижено податок на прибуток підприємства за 2012 рік на суму 14 359, 00 грн. внаслідок включення до складу валових витрат суму коштів у розмірі 68 376, 00 грн., та податок на додану вартість за періоди грудень 2012 року на загальну суму 13 675, 00 грн. внаслідок включення до складу податкового кредиту аналогічної суму цього податку по податковим накладним, виписаним контрагентом ТОВ «Інтертренд», які не відповідають вимогам чинного податкового законодавства України. Зокрема, відповідач наголошує на тому, що належними доказами (Актом ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 11.03.2013р. № 481/22.8-17/37593524 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтертренд», код за ЄДРПОУ 37593524, щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період з 01.11.2012 по 31.01.2013 року») не підтверджується реальність здійснення ТОВ «Інтертренд» господарських операцій з придбання та продажу товарів (послуг) за перевіряємий період, в т.ч. на користь ТОВ «Івниця», що свідчить про відсутність у позивача права на формування сум валових витрат і податкового кредиту.

В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

10 квітня 2014 року в судовому засіданні судом було ухвалено перейти до письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

В ході судового розгляду було встановлено, що протягом періоду з 30.08.2013р. по 03.09.2013р. працівником ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві згідно норм пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, та на підставі наказу від 30.08.2013р. № 447, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Івниця» (ідентифікаційний код 35192488) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Інтертренд» (ідентифікаційний код 37593524) за період з 01.10.2012р. по 31.12.2012р., за результатами якої складено Акт від 10.09.2013р № 1234/26-58-22-07-17/35192488 (далі - Акт перевірки).

Перелік документів, що були використані працівником податкової інспекції при проведенні перевірки наведені на стор. 3 Акт перевірки.

В ході проведення перевірки працівником відповідача встановлені фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «Івниця» з суб'єктом господарської діяльності ТОВ «Інтертренд» (ідентифі-каційний код 37593524), а саме: між ним був укладений договір на автотранспортні послуги від 10.12.2012р. № 10, згідно якого Виконавець (ТОВ «Інтертренд») зобов'язувався за заявкою Замовника (ТОВ «Івниця») надавати на користь останнього автотранспортні послуги. За результатами таких фінансово-господарських відносин перевіряєме підприємство віднесло до складу валових витрат суму витрат у розмір 68 376, 00 грн., а до складу податкового кредиту за грудень 2012 року - податок на додану вартість в сумі 13 675, 20 грн.

При цьому перевіряючими були враховані висновки Акта ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 11.03.2013р. № 481/22.8-17/37593524 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтертренд», код за ЄДРПОУ 37593524, щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період з 01.11.2012 по 31.01.2013 року», копія якого наявна в матеріалах справи. Зокрема, в тексті цього іншого Акта ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 11.03.2013р. № 481/22.8-17/37593524 зазначено наступне: «При проведенні аналізу наявної в органі ДПС інформації та її документального підтвердження встановлено: згідно АІС «Податки» стан платника - Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРТРЕНД» код за ЄДРПОУ 37593524 станом на дату написання акту - 9 «НАПРАВЛЕНО ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ВІДСУТНІСТЬ ЗА МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯМ» . Зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим. що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, в управлінні податкового контролю юридичних осіб відсутні первинні документи щодо підтвердження фінансово-господарської діяльності. У періоді, за який проводилась перевірка, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 23.08.2012р. № 200065298, виданого Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва ДПС, індивідуальний податковий номер - 375935226585, був зареєстрований платником ПДВ з 21.08.2012 по день написання акту перевірки.

Статутний капітал ТОВ «Інтертренд» відповідно до установчих документів на момент його створення складав 3,0 тис. гри.

Загальна чисельність працюючих на ТОВ «Інтертренд» відповідно до баз даних ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС - кількість осіб 1.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 203. п. 1. п. 2 cт. 215. ст. 228 Цивільного кодексу України. заточені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Дані факти свідчать про те. що правочини ТОВ «Інтертренд» з вище зазначеними контрагентами не здійснювались.

З вищезазначених фактів вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Інтертренд» за листопад-грудень 2012р. та січень 2013р. здійснювалась поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності ТОВ «Інтертренд» фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Інтертренд» та підприємствами-постачальниками є фіктивними правочинами. та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Виходячи з вищенаведеного ТОВ «Інтертренд» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. Таким чином, у зв'язку з не підтвердженням податкового кредиту з ПДВ у ТОВ «Інтертренд» за період з 01.11.2012р. по 31.01.2013р. відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям за період з 01.11.2012р. по 31.01.2013р. Окрім того у січні 2013 року ТОВ «Інтертренд» не задекларовано податкових зобов'язань, в свою чергу покупці підприємства задекларували податкового кредиту по взаємовідносинам за січень 2013 року у сумі 1 962 143, 77 грн.

В ході проведення перевірки не встановлено фактів передачі товарів (послуг) від ТОВ «Інтертренд» до підприємств-покупців у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також: інших первинних документів та вищенаведених фактів, що свідчать про «фіктивність» формування податкового кредиту ТОВ «Інтертренд» в листопаді, грудні 2012р. та січні 2013р.

Тобто, з урахуванням вищезазначеного, встановлено формування податкового кредиту за рахунок ТОВ «Інтертренд» з метою надання податкової вигоди третім особам в частині надання їм права на податковий кредит, а саме формування податкового кредиту зазначеного контрагенту-покупця за рахунок ТОВ «Інтертренд».

Таким чином, операції з продажу та купівлі товарів (робіт, послуг) ТОВ «Інтертренд» порушують ч.ч. 1, 5 ст. 203, ч.ч. 1.2 cт.215, ст. 228 Цивільного Кодексу України в частині недодержания в момент вчинення правочииу вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства .».

На підставі вищевикладеного, працівник відповідача в свою чергу прийшов до висновку, що правочин між ТОВ «Івниця» і названим підприємством не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому надані до перевірки первинні документи не можуть бути прийняті до уваги як належні первинні документи, що підтверджують правомірність формування ТОВ «Івниця» сум валових витрат і податкового кредиту.

В розд. 4 «Висновок» Акта перевірки від 10.09.2013р № 1234/26-58-22-07-17/35192488 перевіряючим встановлено порушення ТОВ «Івниця» вимог п. 138.1, пп. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження Товариством податку на прибуток підприємства за 2012 рік на суму 14 359, 00 грн. та податку на додану вартість за звітний період грудень 2012 року на суму 13 675, 00 грн.

20 вересня 2013 року ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі Акта від 10.09.2013р № 1234/26-58-22-07-17/35192488 прийняла наступні спірні податкові повідомлення-рішення:

- за № 0006032207 (форми «Р»), яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до абз. 2 п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, за порушення вимог п. 138.1, пп. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, визначило ТОВ «Івниця» суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 17 949, 00 грн., в т.ч. 14 359, 00 грн. - основного платежу, 3 590, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- за № 0006022207 (форми «Р»), яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, за порушення вимог п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, визначило ТОВ «Івниця» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 17 094, 00 грн., в т.ч. 13 675, 00 грн. - основний платіж, 3 419, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Згідно рішень Головного управління Міндоходів у м. Києві від 25.11.2013р. № 6406/10/26-15-10-04-04 та Міністерства доходів і зборів України від 27.12.2013р. № 18547/6/99-99-10-01-15, винесених за результатами розгляду первинної та повторної скарг ТОВ «Івниця» на зазначені податкові повідомлення-рішення від 20.09.2013р., дані скарги позивача були залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідно - без змін.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

Відповідно до п 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України), який набрав чинності 01 січня 2011 року, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та був чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин)(далі - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Одночасно відповідно до положень п. 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце . Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

Згідно з п. 2.3 Положення первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

В силу п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п. 1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

В ході судового розгляду також було встановлено, що 10 грудня 2012 року між ТОВ «Івниця» (Замовник), в особі директора Піньковського В.А., і ТОВ «Інтертренд» (Виконавець), в особі директора Матвієнка В.В., був укладений договір на автотранспортні послуги за № 10. За умовами цього Договору Виконавець за дорученням Замовника і відповідно до його замовлень зобов'язується надати автотранспортні послуги згідно заявки останнього. Детальні умови замовлення (вид послуг, маршрут і режим роботи) зазначаються у заявці Замовника та узгоджуються з Виконавцем. Вартість послуг узгоджується сторонами згідно заявки, розрахунок за цим Договором здійснюється в безготівковій формі.

На підтвердження фактів отримання транспортних послуг від ТОВ «Інтертренд» позивач надав до суду копії наступних документів:

- договору на автотранспортні послуги від 10.12.2012р. № 10;

- актів від 10.12.2012р. № 10 на суму 41 025, 60 грн. (з ПДВ) та від 24.12.2012р. № 24 на суму 41 025, 60 грн. (з ПДВ) - щодо надання ТОВ «Інтертренд» на користь позивача автотранспортних послуг буксирування по маршруту м. Луганськ - м. Київ, м. Ромни - м. Васильків - м. Київ;

- податкових накладних від 10.12.2012р. № 48 на суму 41 025, 60 грн. (в т.ч. ПДВ - 6 837, 60 грн.) та від 24.12.2012р. № 50 на суму 41 025, 60 грн. (в т.ч. ПДВ - 6 837, 60 грн.), вся сума податку на додану вартість по яких була включена позивачем до складу податкового кредиту за звітний період грудень 2012 року в повному обсязі;

- виписки АТ «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві (МФО 380805) по розрахунковому рахунку ТОВ «Івниця» за 15 січня 2013 року;

- запиту ТОВ «Івниця» від 18.09.2013р. № 1809 адресованого ТОВ «Інтетренд» з питання необхідності підтвердження господарських відносин по договору від 10.12.2012р. № 10;

- супровідного листа ТОВ «Інтетренд» від 23.09.2013р. № 25, адресованого відповідачу, на виконання запиту позивача від 18.09.2013р. № 1809, з питання надання документів по господарським відносинам з ТОВ «Івниця», та з відміткою вхідного штампу ДПІ.

Відповідно до письмових пояснень позивача від 08.04.2014р. б/н, наданих в судовому засіданні 10 квітня 2014 року, замовлення та придбання спірних послуг було пов'язано безпосередньо з господарською діяльністю ТОВ «Івниця», а саме: 29 вересня 2011 року між ТОВ «Івниця» (Перевізник) та ТОВ «Кредо Інтернешнл» (Замовник) був укладений договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом за № Р/11/09/29-1, за умовами якого позивач зобов'язувався на користь Замовника та за плату здійснити перевезення вантажу (палива для реактивних двигунів марки ТС-1 згідно ДСТУ 320.00149943.011-99). На виконання умов цього Договору 2 грудня 2012 року ТОВ «Івниця» здійснило доставку авіапалива ТС-1 в аеропорт м. Луганськ. Зокрема, в поїздку був відряджений працівник позивача - водій-експедитор ОСОБА_4 на автомобілі «Рено Магнум» д.н. НОМЕР_3 з причепом д.н. НОМЕР_4. Однак на зворотному маршруті Луганськ-Київ зазначений автомобіль позивача зламався. Для буксирування автомобіля з м. Луганськ до м. Києва через ТОВ «Інтертренд» був залучений тягач-буксир, який супроводив вийшовший з ладу автомобіль до м. Києва. За результатами наданої послуги буксирування зламаного автомобіля за відповідним маршрутом між ТОВ Івниця» та ТОВ «Інтертренд» був оформлений акт від 10.12.2012р. № 10.

Також, 1 жовтня 2012 року між ТОВ «Івниця» (Покупець) і ТОВ «Ватікан» був укладений договір купівлі-продажу нафтопродуктів за № 0110, за умовами якого Продавець зобов'язувався реалізовувати на користь Покупця нафтопродукт в асортименті згідно зі специфікацією. При цьому відпуск нафтопродуктів за цим Договором здійснювався шляхом доставки автотранспортом Продавця за адресою вказаною Покупцем, або самовивозом транспортом Покупця зі складу ПММ Продавця. На виконання умов цього Договору купівлі-продажу працівник позивача - водій ОСОБА_4 на автомобілі Рено Магнум д.н. НОМЕР_3 був відряджений до м. Ромни Сумської області. На зворотному шляху автомобіль був завантажений паливом моторним альтернативним А95Е Турбо та по проходженню за маршрутом зламався. Аналогічно для доставки зламаного авто до м. Києва був відряджений тягач буксир з м. Києва, який відбуксирував автомобіль до місця зливу ПММ у м. Києві та м. Василькові. По результату наданих послуг з буксирування зламаного автомобіля між ТОВ «Івниця» та ТОВ «Інтертренд» був складений акт від 24.12.2012р. № 48.

Буксирування зламаного автомобіля відбувалося автомобілем, тягач сідловий Рено Магнум 470 д.н. НОМЕР_5, який на час надання послуг з буксирування належав третій особі - ТОВ «Грузовик Транс Сервіс».

Додатково на обґрунтування своїх позовних вимог і додаткових пояснень ТОВ «Івниця» надало суду наступні документи: копії свого Статуту, реєстраційних та інших документів на автомобілі; штатних розкладів ТОВ «Івниця»; наказу ТОВ «Івниця» про прийняття ОСОБА_4 на роботу від 01.02.20121р. № 29 (на посаду водія-експедитора); наказів ТОВ «Івниця» від 0207.2012р. № 58 та від 17.10.2012р. № 17 щодо передачі в експлуатацію водію-експедитору ОСОБА_4 певних автомобіля та напівпричепа цистерни; копії договору про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 29.09.2011р. № Р/11/09/29-1 та договору купівлі-продажу нафтопродуктів від 01.10.2012р. № 0110, товарно-транспортних накладних та подорожніх листів вантажного автомобіля, та ін.

В ході судового розгляду даної справи відповідачем не було надано доказів відсутності у контрагента позивача (ТОВ «Інтертренд») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаного правочину, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірного договору (виписки самих податкової накладної). Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за грудень 2012 року, цілком відповідають вимогам, встановленим ст. 201 Податкового кодексу України.

Також відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб.

В силу п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки від 10.09.2013р № 1234/26-58-22-07-17/35192488 не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (Покупця) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку-контрагентом (Продавцем), шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Відповідачем не заперечувався факт декларування та сплати як позивачем, так і його контрагентом (за даними податкової звітності) суми податку на додану вартість за наслідками спірних господарських операцій.

Крім того, під час розгляду даної справи суд враховує положення ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Нормами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У Рішення цього суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їх їхніх постачальників є порушенням ст. 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

В ході розгляду даної справи в суді відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності договорів підряду на виконання робіт від 02.07.2012р. № 10/0207 та від 04.07.2012р. № 10/2/0407, укладених між ТОВ «Діор» і підприємством ПП «Унісон Дизайн», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання спірного правочину не уповноваженими на те особами.

Зокрема, безпосередньо в Акті перевірки від 10.09.2013р № 1234/26-58-22-07-17/35192488 відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від сплати податків та зборів, визначення їм сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам ТОВ «Інтертренд» саме за фактом ухилення від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення договору від 10.12.2012р. № 10 з метою, що порушує публічний порядок.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкової накладної, виданої зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необхідність на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України визнання протиправними та скасування спірних у справі податкових повідомлень-рішень від 20.09.2013р.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача фактично здійснені та документально підтверджені судові витрати в розмірі 1 827, 00 грн.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст.ст. 69 - 71, ст. 94, ст.ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Івниця» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 20 вересня 2013 року № 0006022207 і № 0006032207.

3. Присудити з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Івниця» (місцезнаходження: 03061, м. Київ, вул. Новопольова, буд. 97-Б, ідентифікаційний код 35192488) 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова