Ухвала

від 24.04.2014 по справі 310/6205/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22-ц/778/837/14 Головуючий у 1 інстанції: Полянчук Б.І.

Суддя-доповідач: Крилова О.В.

РІШЕННЯ

Іменем України

23 квітня 2014 року м. Запоріжжя.

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.

суддів: Осоцького І.І.

Трофимової Д.А.

При секретарі: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 вересня 2013 року у справі за позовом Бердянського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Бердянської міської ради, ОСОБА_3, управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області про визнання незаконним та скасування рішення Бердянської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов'язання здійснити дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2013 року Бердянський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому зазначав, що п. п. 5, 5.71 рішення Бердянської міської ради №41 від 25.02.2010 року сімдесят дев'ятої сесії V скликання «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено проект відведення та передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації. На підставі цього рішення управління Держкомзему у м. Бердянську Запорізької області 16.04.2010 року за ОСОБА_5 проведена державна реєстрація за реєстраційним номером 011026500351 державного акту на право власності серії ЯК №822062 на зазначену земельну ділянку, кадастровий номер 2130400000:08:003:0475.

Проведеною прокурорською перевіркою встановлено, що п.п. 5, 5.71 рішення Бердянської міської ради №41 від 25.02.2010 року підлягають скасуванню, державний акт на право приватної власності на земельну ділянку повинен бути визнаний недійсним, а його державна реєстрація підлягає скасуванню з наступних підстав. -

Прокурор зазначає, що Бердянська міська рада під час прийняття рішення №41 від 25.02.2010 року грубо порушила положення чинного законодавства в частині підстав та порядку надання земельних ділянок у власність, визначених Конституцією, Земельним кодексом України та Водним кодексом України, і не мала права надавати у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1

Так, згідно з положеннями ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у власність, належать крім інших, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Спірна земельна ділянка розташована на території Бердянської коси та передана у власність з порушенням ст. ст. 58, 59, 60 ЗК України та ст. ст. 88, 90 Водного кодексу України при відсутності затвердженої містобудівної документації м. Бердянська, а саме відсутності детальних планів територій окремих районів міста, зокрема території Бердянської коси.

Крім того, проект відводу земельної ділянки, всупереч вимогам ст. ст. 51, 118, ч. 4 ст. 123 ЗК України, ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» не передавався відповідному органу земельних ресурсів для проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд, визнати незаконними та скасувати п.п. 5, 5.71 рішення сімдесят дев'ятої сесії Бердянської міської ради п'ятого скликання від 25.02.2010 року «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок»; визнати недійсним державний акт на право власності серії ЯК №822062 на земельну ділянку площею 0,1 га для ведення індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1, що виданий на ім'я Кара CO.; зобов'язати Управління Держземагентства у Бердянському районі скасувати запис про державну реєстрацію державного акту серії ЯК №822062 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2310400000:08:003:0475, розташовану по АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 вересня 2013 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано п.п. 5.5.71 рішення сімдесят дев'ятої сесії Бердянської міської ради п'ятого скликання № 41 від 25.02.2010 року «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Визнано недійсним державний акт на право власності серії ЯК № 822062 на земельну ділянку площею 0,1 га, виданий на ім'я ОСОБА_3 для ведення індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1, вартістю 86 310,00 грн.

Зобов'язано Управління Держземагентства у Бердянському районі Запорізької області скасувати державну реєстрацію акту на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2310400000:08:003:0475, виданого на ім'я ОСОБА_3 серії ЯК №822062 здійснену в «Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі» за реєстраційним номером 011026500351 від 16.04.2010 року.

Зобов'язано ОСОБА_3 повернути земельну ділянку вартістю 86 310 грн. 00 коп., площею 0,1 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1, межі якої визначені в державному акті на право власності на землю серії ЯК №822062, виданому ОСОБА_3, територіальній громаді в особі Бердянської міської ради.

Не погоджуючись з рішенням районного суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене у справі судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Згідно з ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Задовольняючи позовні вимоги Бердянського міжрайонного прокурора, що діє в інтересах Бердянської міської ради, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка набула у власність земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації без законних підстав, передбачених ст.118 ЗК України, а отже ухвалені з цього приводу правовстановлюючі документи підлягають скасуванню, а земельна ділянка поверненню на підставі ст. 1212 ЦК як така, що отримана без належних правових підстав.

Натомість таке твердження суду не узгоджується з фактичними обставинами справи. Так, судом було зазначено, що державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку безумовно підлягає задоволенню.

Досліджуючи питання про законність отримання державного акту на землю відповідачкою, судова колегія виходить з наступного.

За ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст. 116, 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Отже, необхідною умовою набуття права на земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній власності, є рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки.

Як встановлено судом, відповідачка звернулася до органу місцевого самоврядування - Бердянської міської ради щодо надання їй земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації.

Бердянська міська Рада задовольнила заяву відповідача та надала їй дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою та своїм рішенням №41 від 25.02.2010 року затвердила технічну документацію і передала у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 відповідачці ОСОБА_3 площею 0,1 га для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації.

На підставі даного рішення відповідачка отримала державний акт на право приватної власності на вищевказану земельну ділянку, тобто, набула право власності на земельну ділянку відповідно до вимог земельного законодавства України, оскільки передбачений чинним законодавством порядок передачі земельних ділянок у власність нею не був порушений. На час набуття права власності на земельну ділянку рішення міської ради не було оскаржене.

Крім того, на час вирішення питання про передання земельної ділянки відповідачці земельна ділянка відносилася до громадської та житлової забудови. Зазначене рішення про надання земельної ділянки у власність за своєю природою є індивідуальним актом застосування норм права (правозастосовним актом індивідуальної дії), який за юридичними наслідками відноситься до правоконстатуючих актів, і який є виконаними в силу самого його прийняття.

Така позиція узгоджується з п.4 Рішення Конституційного суду України №1-9/2009 16 квітня 2009 року (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в якому вказується, що ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже визнання судом незаконним п.5, 5.71 рішення №41 сесії Бердянської міської ради від 25. 02.2010 року як підстава задоволення позовних вимог та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку не відповідає загальним принципам права, тому що відповідачкою по справі, на реалізацію оскаржуваного рішення міськради вже було отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку.

Право власності є абсолютним правом, яке включає володіння, користування, розпорядження, та якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (ст.41 Конституції України, ст. ст. 316, 319 ЦК України).

Відповідно до положень ст.140 Земельного кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; є) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Статтею 143 ЗК України встановлено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками-приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) у агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) гумусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Отже, статтями 140 та 143 ЗК України, встановлено вичерпний перелік підстав, в тому числі і примусових, припинення права власності на земельну ділянку, серед яких підстави на які посилається прокурор відсутні.

Жодної з підстав передбачених ст.ст.140, 143 ЗК України в рішенні суду не наведено та не зазначено доказів їх наявності. Оскільки вилучення земельних ділянок в порядку, передбаченому земельним законодавством не проводилося, а відповідачкою отримано державний акт і вона заперечувала проти припинення свого права власності на земельну ділянку, слід вважати, що передбачені законом підстави для визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення її в комунальну власність відсутні.

Згідно ст.378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинено за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Крім іншого, суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що земельна ділянка має бути вилучена з власності відповідачки як така, що знаходиться у межах прибережної захисної смуги, тому що у відповідності з редакцією ст. 88 Водного Кодексу, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, така смуга встановлювалася шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Саме це на думку позивача, з якою погодився суд першої інстанції, є безумовною підставою для визнання недійсним рішення органу державної влади та припинення права власності відповідачки.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам є наслідком порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Статтею 155 ЗК України встановлено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За змістом статей 60, 61 ЗК України та статей 88, 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення й засмічення та збереження їх водності. На цих смугах, як природоохоронних територіях, з вищезазначеною метою встановлюється режим обмеженої господарської діяльності.

Відповідно до ст. 87 ВК України зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За змістом пунктів 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486, проекти водоохоронних зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Пунктом 10 Порядку передбачено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях (частина сьома статті 87 ВК України).

Таким чином, фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення. Для визначення, встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги та як наслідок віднесення цієї території до земель водного фонду, законодавством визначено певний порядок, який полягає у розробці відповідного проекту та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг.

Віднесення спірних земельних ділянок до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду, без відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, є порушенням ст. 60 ЦПК України.

Проте суд першої інстанції, вирішуючи справу, не надав належної оцінки тому, що Бердянський міжрайонний прокурор не надав належних доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду.

За витребуваною при апеляційному розгляді справи довідкою Держземагенства рішенням Бердянської міської ради від 28 січня 2010 року №38, спірна земельна ділянка була прийнята до земель міста та відносилася до земель громадської та житлової забудови, а тому висновок суду першої інстанції про належність вказаних земельних ділянок до земель водного фонду не базувався на жодних доказах.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обґрунтованим, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 вересня 2013 року в цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову Бердянського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Бердянської міської ради, ОСОБА_3, управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області про визнання незаконним та скасування рішення Бердянської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов'язання здійснити дії.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: