Постанова

від 18.02.2014 по справі 804/750/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2014 р. Справа № 804/750/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луніної О.С. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "КАРНА" до Державнаої податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Карна» звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів у Дніпропетровській області, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.06.2013 р. № 0000562205, яким ПП «Карна» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за декларацією № 9013258863 від 20.03.2012 р. а звітний період лютий 2012 р. на 100891 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки, є хибними, нормативно необґрунтованими та документально не підтвердженими, чим, порушено вимоги ст.ст. 6 і 19 Конституції України, пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 і ст.21 ПК України, п.6 розд. І та пп.5.2 п. 5 розд. II Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства. Службова особа ДПІ у Ленінському p-ні у висновках акту перевірки вказала про порушення позивачем ч.2 ст.215, ч. І ст.216 та ст.228 Цивільного кодексу України, ч. І ст.67 Конституції України і про встановлення нікчемності операцій ПП «Карна» по взаємовідносинах ТОВ «Авіто Бренд Компані», ТОВ «Всеукраїнський Виробничий Альянс» і ТОВ «Фабрика санітарно - гігієнічних виробів».

Однак, укладені між ПП «Карна» та його контрагентами договори не віднесені законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Позиція ДПІ у Ленінському p-ні про те, що такі договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплені належними доказами.

Як вбачається з інформації, викладеної в п.п.2.4.1 акту перевірки, перевіряючим встановлено, що ПП «Карна» при вчиненні операцій з контрагентами ТОВ «Авіто Бренд Компані», ТОВ «Всеукраїнський Виробничий Альянс» і ТОВ «Фабрика санітарно-гігієнічних виробів» зареєстроване платником податку на додану вартість та мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 26.02.2008р. №100100858, яке анульовано 20.12.2012р., тобто пізніше ніж відбувались операції з вказаними контрагентами.

В акті перевірки не міститься інформації, що вищевказані постачальники на момент здійснення операцій з ПП «Карна» не були зареєстрованими платниками податку на додану вартість. До позову ПП «Карна» додає роздруківки з Реєстру платників ПДВ офіційного сайту Міністерства доходів України, які підтверджують, що вказані особи були зареєстрованими платниками податку на додану вартість та мали свідоцтва платників податку на додану вартість. Отже, виходячи зі змісту п.201.8 ст.201 ПК України контрагенти ПП «Карна» мали право на нарахування податку та складання податкових накладних, оскільки таке право надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. Таким чином, висновки податкового органу є необґрунтованими, а прийняте рішення підлягає скасуванню.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Відповідач заперечив проти позову з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов. У вказаних запереченнях на адміністративний позов відповідач зазначив, що ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська 28.10.2013 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дослідження експортних операцій за лютий 2012 року, про що складено акт №2000/225/35738837 від 07.06.2013 року. На підставі акту перевірки №2000/225/35738837 від 07.06.2013 року та в порушення вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, з урахуванням норм пп. 14.1.36, пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України, винесено податкове повідомлення - рішення №0000562205 від 25.06.2013 року в результаті чого зменшено розмір від'ємного значення сум податку на додану вартість у розмірі 100 891,00 грн., у зв'язку з тим, що позивачем завищено податковий кредит по декларації з ПДВ за лютий 2012 року на суму 100 891,00 грн., що призвело до завищення розміру від'ємного значення сум податку на додану вартість за лютий 2012 року на суму 100 891,00 грн.

В ході проведення перевірки встановлено, що ПП «Карна» у лютому 2012 року реалізовувало на експорт товар нерезидентам: СТОВ «Парфюмбитхім» (м. Мінськ, Біларусь), на підставі контракту № 1 bel/2011 від 15.07.2011р., ООО «Вега Груп Систем» (м. Москва, РФ), на підставі контракту № 3 РФ/2011 від 10.08.2011, який придбало у ТОВ «Авіто Бренд Компані» на підставі договору купівлі-продажу №0107 від 01.07.2011, ТОВ «Всеукраїнський виробничий альянс» на підставі договору купівлі-продажу №2012К від 01.02.2012, ТОВ «Фабрика санітарно-гігієнічних виробів» на підставі договору купівлі- продажу № 1.07/11 від 01.07.2011р.. ПП «Карна» придбало у ТОВ «Авіто Бренд Компані», ТОВ «Всеукраїнський виробничий альянс», ТОВ «Фабрика санітарно-гігієнічних виробів» товари на загальну суму 605 347,72 грн., в т.ч. ПДВ 100 891,29 грн. Таким чином, сума витрат ПП «Карна» на придбання товару у лютому 2012 року склала 651 547,72 грн. (в т.ч. ПДВ 100 891,29 грн.). А на експорт цей товар реалізовано на суму 480 869,25 грн. Загальна різниця між ціною придбання товару та вартістю його продажу, з урахуванням витрат на транспортування товару в сумі 46 200,00 грн., складає від'ємне значення - 170 678,47 грн. (загальна вартість товару в сумі 651 547,72 грн. експортна операція в сумі 480 869,25 грн. = 170 678,47 грн.).

Отже, відповідач доходить висновку, що операції з придбання товару та подальшої реалізації, були для позивача завідомо збитковими. Дохідність по даним операціям є умовною, оскільки досягнута за рахунок бюджетного відшкодування ПДВ. З огляду на зазначене відповідач вважає висновки позивача безпідставними, необґрунтованими та такими,що не підлягають задоволенню.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав заперечення на адміністративний позов.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд має право розглянути справу у порядку письмового провадження якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.

У судовому засіданні представники сторін зазначили, що ними подані усі докази та надані осі пояснення, які в них є, а тому не заперечували проти розгляду справи у письмовому провадженні.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши подані до суду докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що фахівцями податкового органу у період з 27.05.2013 року по 31.05.2013 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Карна» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні експортних операцій у лютому 2012 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт №2000/225/35738837 від 07.06.2013р. «Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки ПП «Карна»» (код ЄДРПОУ 35738837) за лютий 2012р.

У ході перевірки відповідачем встановлено порушення: - ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст.. 228 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 67 Конституції України встановлено нікчемність операцій по взаємовідносинам ТОВ «Авіто Бренд Компані», ТОВ «Всеукраїнський виробничий альянс», ТОВ «Фабрика санітарно-гігієнічних виробів» та ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216,ст.. 228 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 67 Конституції України, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України № 2756-VІ від 02.12.2010 р. встановлено заниження податку на додану вартість всього в сумі 100 891,29 грн. в т.ч. по періодах: - у лютому 2012 року у сумі 100 891,29 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки, висновків та встановлених у ньому порушень, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.06.2013 р. № 0000562205, яким ПП «Карна» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за декларацією № 9013258863 від 20.03.2012 р. а звітний період лютий 2012 р. на 100891 грн..

Перевіркою встановлено, що зі змісту угод платника податку вбачається здійснення операцій з продажу товару за ціною, нижчою від ціни придбання, за рахунок чого вбачається навмисне збільшення податкового кредиту, і, як слідство, заниження сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Це свідчить про те, що операція не відповідає меті підприємницької діяльності - одержанню прибутку.

Податковий орган зазначає, що ПП «Карна» здійснювало операцію з експорту товару, яка не мала під собою мети отримання доходу, а була направлена на подальшу мінімізацію сплати ПДВ. Намір одержати дохід лише в обраний підприємством спосіб - не можна розглядати як самостійну ділову мету. За наведених обставин наявність у підприємства належно оформлених документів, які відповідно до ПКУ необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих податкових накладних, не є підставою для формування податкового кредиту, оскільки платником не доведено об'єктивність та поважність причин продажу товарів за ціною, нижчою від ціни придбання.

Таким чином, контролюючий орган доходить висновку, що головною метою ПП «Карна» є одержання доходу за рахунок несплати відповідних сум ПДВ в бюджет.

Купівля товарно-матеріальних цінностей та їх подальша реалізація на експорт згідно з укладеним контрактом за ціною, нижчою від ціни придбання, не були зумовлені характером виробничої або іншої господарської діяльності товариства, оскільки не мали на меті отримання доходу від цих операцій. Намір одержати дохід лише в обраний ПП «Карна» спосіб - шляхом відшкодування ПДВ з бюджету (зменшення сплати поточних платежів по ПДВ за рахунок сформованого податкового кредиту) - не можна розглядати як самостійну ділову мету.

На підставі вищевикладеного відповідач робить висновок, що дії ПП «Карна» не обумовлені розумним змістом, що направлений на отримання доходу, вважається, що такі дії були направлені виключно на мінімізацію податкових зобов'язань, а тому не можуть вважатися такими, що вчинені з діловою метою операції за наслідками яких платник податків бажає отримати виключно податкову вигоду без здійснення реальної господарської діяльності.

Проте, з таким висновком відповідача, суд не погоджується з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ПП «Карна» у лютому 2012 року реалізовувало на експорт товар нерезидентам: СТОВ «Парфюмбитхім» (м. Мінськ, Біларусь), на підставі контракту № 1 bel/2011 від 15.07.2011, ООО «Вега Груп Систем» (м. Москва, РФ), на підставі контракту № 3 РФ/2011 від 10.08.2011, який придбало у ТОВ «Авіто Бренд Компані» на підставі договору купівлі-продажу №0107 від 01.07.2011, ТОВ «Всеукраїнський виробничий альянс» на підставі договору купівлі-продажу №2012К від 01.02.2012, ТОВ «Фабрика санітарно-гігієнічних виробів» на підставі договору купівлі - продажу № 1.07/11 від 01.07.2011р.. Зазначене підтверджується видатковими та податковими накладними, а саме: - видатковою накладної №15 від 15.02.2012р. та податковою накладною №80 від 15.02.2012р. до договору купівлі-продажу №0107 від 01.07.2011р.; - видатковою накладною №2 від 15.02.2012р. та податковою накладною №3 від 15.02.2012р. до договору купівлі-продажу №1.07/11 від 01.07.2011р.; - видатковими накладними №681-н, №683-н, №685-н від 15.02.2012р. та податкових накладних №278, №279, №280 від 15.02.2012 до договору купівлі-продажу №2012К від 01.02.2012р. Також реальність здійснення господарських відносин щодо підтвердження оплати за поставлений товар встановлена на підставі виписок банківських установ.

ПП «Карна» придбало у ТОВ «Авіто Бренд Компані», ТОВ «Всеукраїнський виробничий альянс», ТОВ «Фабрика санітарно-гігієнічних виробів» товари на загальну суму не 605 347,72 грн., в т.ч. ПДВ 100 891,29 грн., як зазначається податковим органом в акті перевірки, а на 512 041, 80 грн., оскільки контролюючим органом не прийнято до уваги додаткову угоду № 2 від 29.01.2012 р. до договору купівлі-продажу №0107 від 01.07.2011р., укладеного між ТОВ «Авіто Бренд Компані» Продавець) і ПП «Карна» (Покупець), а також акт про надання знижки №1 від 15.02.2012р. до вказаного договору купівлі-продажу, згідно з якими ПП «Карна» надано знижку у розмірі 30%, що становить 93 305,92 грн.

Вищевказані документи описані в Акті перевірки на сторінках 7-9, однак вони не прийняті дo уваги перевіряючим органом на підставі того, що, як вказано в акті перевірки, податковий кредит ПП «Карна» не відкориговано згідно наданих документів.

Отже, суд не погоджується з таким твердженням відповідача, оскільки коригування податкового кредиту не має зворотного причинно - наслідкового зв'язку з визначенням ціни товару. Тобто, відповідно до ст.192 ПК України, зменшення ціни товару є підставою для відповідного зменшення податкових зобов'язань постачальника та податкового кредиту покупця. Однак, не вчинення таких дій постачальником т/чи покупцем не свідчить, що коригування ціни є неправомірним, а лише спричиняє негативні наслідки для вказаних сторін у вигляді застосування відповідальності до них.

Відповідно до п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів, на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Пунктом 198.3 статті 198 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є у т.ч. операції платників податку з:

- постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

- ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту.

Податковий кредит був сформований позивачем у зв'язку з придбанням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях (постачання товарів на митній території України та вивезення товарів у режимі експорту) у межах господарської діяльності ТОВ «МАКОЛІ», за результатами якої був отриманий та задекларований дохід.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (...).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Пунктом 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України передбачено, що стаття 39 цього Кодексу (Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни) набирає чинності з 1 січня 2013 року.

В пункті 8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України вказано, що у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

При визначенні податкових зобов'язань з ПДВ за операціями з поставки товарів ПП «Карна» виходило з договірних цін, які встановлені стороною контракту та відповідають рівню звичайних цін. Протилежного податковим органом не доведено.

У відповідності із п. 198.1 ст. 198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу (п. 198.2 ст. 198 ПКУ).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судом встановлено, що правильність та правомірність відображення в податковому обліку операцій з придбання та продажу експортної продукції за період лютий 2012 року сформовано на підставі належним чином оформлених первинних документів, що не заперечується податковим органом.

Крім того, суд вважає, що ПП «Карна» згідно господарських відносини з контрагентами на підставі укладених договорів та контрактів мало на меті отримання доходу від діяльності з контрагентами, та керуючись наведеними нормами Податкового кодексу України мало право віднести до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які були сплачені в зв'язку із придбанням товарів (послуг) для потреб власної господарської діяльності, організації та забезпечення виробництва продукції.

Як визначено у п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, підприємство, з метою складання податкового обліку, використовує дані по кожній окремій господарській операції. На підставі саме даних первинного обліку підприємство відносить суми до складу валового доходу та на валові витрати в податковому обліку. Підприємство має право відображати в бухгалтерському обліку всі господарські операції, в тому числі ті, які призвели до отримання балансового збитку.

Статтею 3 Господарського Кодексу України визначено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Діяльність по придбанню товарів, матеріалів та виробництву продукції цих товарів, матеріалів супроводжується витратами підприємства. На окремих стадіях, при здійсненні окремих господарських операцій придбання товарів, матеріалів платник податку може не отримати доходів, а понести витрати. Законодавством не встановлено умов щодо прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав дохід.

Таким чином, господарська діяльність пов'язана із підприємницьким ризиком і може привести до того, що товар не буде використаний в оподатковуваних операціях, у зв'язку із непередбачуваними обставинами діяльності господарства, попиту ринку тощо. Отже, збитковість господарської діяльності сама по собі не може бути підставою для визначення діяльності як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний ризик не отримати дохід.

Суд не погоджується з правомірністю здійсненого податковим органом донарахування податкового зобов'язання з ПДВ з причин продажу позивачем товарів за ціною, нижчою від його придбання, оскільки до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з закупівлею товару, належать рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни. При цьому чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування ПДВ, виходячи з собівартості товару. З огляду ж на визначення господарської діяльності, що міститься у пункті пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами.

А відтак продаж позивачем експортної продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати операцією поза межами господарської діяльності позивача.

З такою правовою позицію погоджується Вищий адміністративний суд України, яка викладена в ухвалі від 15.12.2010р. в справі N К-32595/09.

Безпідставним також є висновок податкового органу про те, що при порівнянні фактурної вартості (ціни) реалізованих на експорт товарів згідно з вантажними митними деклараціями із сукупною сумою ціни, сплаченої за дану продукцію, фінансовий результат від проведених експортних операцій є збиток. Такі доводи податкового органу є помилковими та не відповідають реальним обставинам формування податкового кредиту, що вбачається з наступного.

Підприємство позивача зберегло відносини з покупцем та мало на меті отримання доходу від діяльності з цим контрагентом в подальшому, сплачувало ПДВ за придбання товарів (послуг), а суми ПДВ сплачені в зв'язку із таким придбанням правомірно були віднесені до складу податкового кредиту.

Крім того, представником ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська Міндоходів у Дніпропетровській області не надано детального розрахунку, згідно якого визначено різницю між собівартістю придбаної продукції та подальшою реалізацією цієї ж продукції.

Нормами п.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПКУ передбачено, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до положень п.п. 14.1.228 ст. 14 ПКУ собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу 111 цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Так, згідно з п. 10 ПБУ-16 (Наказ Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999р.) собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» (надалі за текстом - ПБО-9). У положеннях п. 9 ПБО-9 (наказ Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.1999р.) передбачено перелік фактичних витрат, що формують первісну вартість товарів, придбаних за плату. До них відносяться:

- суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі;

- транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів;

- інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Оскільки ПДВ згідно з нормами діючого законодавства є непрямим податком, і відшкодовується підприємству згідно з нормами ПКУ, то при формуванні первісної вартості товарів, яка в подальшому складає собівартість реалізованих товарів, ПДВ не враховується в складі собівартості придбаних і реалізованих товарів.

Ставка ПДВ при вивезенні товарів за межі митної території України у митному режимі експорту відповідно до пп. а) пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 ПК України складає 0%.

Отже розраховуючи загальну суму витрат, які понесені на придбання товарів, що в подальшому експортувалися, податок на додану вартість із цих витрат не враховується. Тому сума витрат за операцією по придбанню позивачем товарів, які в подальшому було реалізовано без врахування ПДВ, складає не 605 347,72 грн., як зазначає відповідач, а 512 041,80 грн.

Отже операція з експорту товарів ПП «Карна» не є збитковою, оскільки фінансовий результат (дохід) від експортної операції становить 480 869, 25 грн. (512 041,80 грн.(вартість товарів) - 85 340,30 (ПДВ) + 46 200,00 грн. (витрати на транспортування) = 472 901,50 грн.)

Господарським кодексом України у ст. 42 передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Під господарською діяльністю у ст.3 ГКУ розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Також, Податковим кодексом України господарська діяльність визначена, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи (п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПКУ).

В свою чергу діюче законодавство визначило прибуток (доход) суб'єкта господарювання як показник фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань (ст.142 ГКУ).

Таким чином, прибуток - це мета всій діяльності, а не результат кожної окремої операції, яка здійснюється в процесі цієї діяльності, як помилково, не спираючись на норми права, вважає відповідач.

Саме такі висновки робить ВАСУ в постанові від 15.12.11р. по справі № К-35575/09, вказуючи, що господарська операція, яка направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є об'єктивним процесом здійснення господарської діяльності, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати доходу від конкретної операції. При цьому збитковість господарської операції не може бути підставою для визначення виробничої діяльності як негосподарської.

З точки зору податкового та бухгалтерського законодавства ПДВ не можна вважати ні доходом, ні витратами. Про це свідчать прямі норми пп. 136.1.2 ст.136 (про не включення ПДВ до складу доходів) та пп. 139.1.6 ст.139 ПКУ (про не включення ПДВ до складу витрат), а також відповідні норми стандартів бухгалтерського обліку.

З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що податкове повідомлення-рішення від 25.06.2013 р. № 0000562205, яким ПП «Карна» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, прийнято відповідачем безпідставно, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Таким чином, з урахуванням доказів у їх сукупності та висновків суду викладених вище, суд приходить висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами ч. 1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір, що підтверджується квитанцією, що міститься в матеріалах справи, підлягає компенсації з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 11, 71, 72, 86, 94, ч. 6 ст. 128, ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Карна» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів у Дніпропетровській області від 25.06.2013 р. № 0000562205, яким ПП «Карна» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 100 891 грн..

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Карна» судові витрати у розмірі 201,79 гривень.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 21 лютого 2014 року

Суддя О.С. Луніна