Ухвала

від 22.04.2014 по справі 826/10550/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2014 року м. Київ К/800/60151/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Суддя-доповідач:Вербицька О.В. Судді: Муравйов О.В. Сірош М.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізо»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.08.2013 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 р.

у справі № 826/10550/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізо»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізо» (далі - позивач, ТОВ «Лізо») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.08.2013 р. у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.08.2013 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ «Лізо», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.08.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 р. скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Лізо» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Альфакем Україна» та ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс» за період з 01.10.2009 р. по 31.10.2012 р., за результатами якої складено акт від 21.02.2013 р. №636/22-7/32523892.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: п. 138.2, ст. 138, пп. 139.1.9, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 438 126,00 грн.; п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет в загальній сумі 392 225,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.03.2013 р. №0001942207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 472 076,00 грн., у тому числі за основним платежем - 438 126,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 33950,00грн., та податкове повідомлення-рішення від 12.03.2013 року №0001952207, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 482 663,00 грн., у тому числі за основним платежем - 128 596,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 90 438,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ «Альфакем Україна» (Продавець) було укладено договір поставки № 0211 від 02.11.2011 р. У відповідності до п. 1.1 - п. 1.3 договору, Продавець передає, а Покупець приймає і оплачує електротехнічну продукцію та запчастини.

Крім того, між позивачем (Покупець) та ТОВ «МЕМБРАНА ТЕХНО-ІМПУЛЬС» було укладено договір поставки № 315 від 31.05.2011 р. У відповідності до п. 1.1 - п. 1.2 договору, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар згідно з даним договором та відповідно до специфікацій.

Проте, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, господарські операції між позивачем та ТОВ «Альфакем Україна», ТОВ «МЕМБРАНА ТЕХНО-ІМПУЛЬС» не підтверджені належним чином оформленими первинними документами, які б свідчили про замовлення товару, відвантаження товару, отримання та зберігання товару.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що не підтверджено первинними документами реальність здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Альфакем Україна» та ТОВ «Мембрана Техно-Імпульс».

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає відхиленню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.08.2013 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізо» відхилити.

2.Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.08.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді О.В. Муравйов

М.В. Сірош