Постанова

від 22.04.2014 по справі 926/1337/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2014 р. Справа № 926/1337/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді - Гнатюк Г.М.

суддів - Кравчук Н.М.

- Мирутенка О.Л.

Розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Санталіс", м.Чернівці б/н від 07.03.2014 року

на рішення господарського суду Чернівецької області від 25.02.2014 року

у справі № 926/1337/13

за позовом Комунального підприємства "Чернівціводоканал", м.Чернівці

до Приватного підприємства "Санталіс", м. Чернівці

про стягнення невикористаної суми авансу, неустойки та пені в сумі 568685,08 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Венгренович О.Б. - представник, Дячук Ю.В. - представник

17.03.2013р. на адресу суду поступила апеляційна скарга Приватного підприємства "Санталіс" на рішення господарського суду Чернівецької області від 25.02.2014р. у даній справі, яка автоматизованою системою документообігу розподілена до розгляду судді-доповідачу - Гнатюк Г.М.

Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 року у склад колегії для розгляду справи №926/1337/13 введено суддів Кравчук Н.М. та Мирутенка О.Л.

Ухвалою суду від 19.03.2014р. зазначена вище апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 08.04.2014р. Розгляд справи відкладався до 22.04.2014р.

В судовому засіданні 22.04.2014р. представникам відповідача роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Встановив :

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 25.02.2014 року у справі №926/1337/13 (суддя Гушилик С.М.) позовні вимоги комунального підприємства «Чернівціводоканал» задоволено частково, стягнено з приватного підприємства "Санталіс" на користь комунального підприємства "Чернівціводоканал" - 525010 грн. невикористану суму авансу, 28724,51 грн. неустойки, 8954,57 грн. - 3% річних та 11254,28 грн. судового збору, а в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство «Санталіс» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ПП «Санталіс» 56962,00грн. невикористаної суми авансу та 28724,51грн. неустойки та в цій частині в задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі скаржник покликається на те, що приймаючи рішення у справі господарський суд Чернівецької області не тільки не застосував норми матеріального права, які підлягали до застосування, а й неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, що має наслідком винесення необґрунтованого рішення по справі.

Зокрема, в обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається, на те, що суд не врахував повідомлення КП «Чернівціводоканал» про припинення боргових зобов'язань ПП „Санталіс" по договору підряду №28 від 06.08.2012 р. в частині боргу в розмірі 56962,00грн. зарахуванням зустрічної однорідної вимоги ПП «Санталіс» в розмірі 56962,00грн. за договорами №141,136,139,138,137, укладеними 21 квітня 2008 року, право вимоги за якими перейшло до відповідача відповідно до Договору відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2014р. При цьому, скаржник стверджує, що Бюджетним кодексом України не передбачено заборони щодо припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог і для проведення такого зарахування достатньо заяви однієї сторони, яка є одностороннім правочином. Оскільки рішення суду про визнання недійсним такого одностороннього правочину відсутнє, то така заява про зарахування зустрічних однорідних вимог є дійсною і для сторін і для суду, а тому її слід було враховувати при винесенні оскаржуваного рішення. Крім цього, посилаючись на ст.616 ЦК України, скаржник зазначає про необхідність зменшення розміру пені, оскільки позивачем своєчасно не було передано дозвільну документацію, що позбавило можливості відповідача, як підрядника, своєчасно приступити до виконання будівельних робіт.

У письмовому відзиві №15/17 від 02.04.2014р. на апеляційну скаргу (вх.№01-04/1919/14 від 04.04.2014р.) Комунальне підприємство «Чернівціводоканал» спростував доводи скаржника та зазначив про законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, у зв'язку з чим просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, оцінивши докази, заслухавши пояснення представників відповідача, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що рішення господарського суду Чернівецької області від 25.02.2014р. у справі №926/1337/13 слід залишити без змін, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Комунальне підприємство "Чернівціводоканал" звернулося до господарського суду Чернівецької області з позовом про стягнення з приватного підприємства "Санталіс" невикористаної суми авансу, неустойки та пені в сумі 568685,08 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 06.08.2012 року між сторонами було укладено договір підряду №28 (далі - договір), згідно з умовами якого Приватне підприємство "Санталіс" (підрядник) зобов'язався за завданням Комунального підприємства "Чернівціводоканал" (замовника), відповідно до кошторисної документації, виконати та здати в установлений договором строк роботи по капітальному ремонту водогону "Дністер-Чернівці (цементація) на ділянці від насосної станції "Шубранець" по р.Прут в районі водозабору "Очерет", а останній зобов'язаний прийняти та оплатити вказані роботи.

У відповідності до п.11.3 договору замовник сплачує підряднику аванс в розмірі 30% річного ліміту асигнувань протягом 5 банківських днів з моменту укладення договору. На виконання цього пункту договору позивачем було сплачено суму авансу в розмірі 525010 грн., проте відповідач до виконання робіт не приступив, суму авансу не повернув, що стало підставою для стягнення суми авансу в судовому порядку. За порушення строків умов договору позивач нарахував відповідачу суму неустойки в розмірі 31290,60 грн., 3% річних в сумі 9234,42 грн. та збитки завдані інфляцією в сумі 3150,06 грн.

Як вбачається з умов договору, підрядник мав розпочати виконання робіт протягом 3-х календарних днів з дня виконання Замовником зобов'язань щодо сплати авансу на умовах визначених цим Договором і завершити виконання робіт на пізніше 31.07.2013 року (п.1.3 Договору).

Платіжним дорученням № 7 від 11.04.2013р., КП "Чернівціводоканал" сплатив аванс Підряднику в розмірі 525010 грн., суми оплачені управлінням держказначейської служби 12.04.2013р., 15.04.2013р., 16.04.2013р. та 23.04.2013р.

У відповідності до пункту 13.3 Договору, у разі неповернення невикористаної суми авансу згідно пункту 11.3 Договору, Підрядник сплачує Замовнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується неустойка, за кожен день затримки з дня отримання бюджетних коштів.

Згідно із ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 853 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний прийняти виконану за договором підряду роботу з посвідченням такого приймання актом виконаних робіт або іншим документом, який фіксує можливі недоліки виконаної роботи. Таким іншим документом може бути письмова претензія замовника, виклад його зауважень про наявність недоліків у прикладених до виконаної роботи документах та інші письмові матеріали.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 УК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується факт виконання позивачем умови договору щодо сплати підряднику у якості авансу, визначену договором суму коштів. Натомість відповідач, в порушення умов договору до виконання робіт по договору не приступив, суму авансу, як це визначено договором не повернув.

Зважаючи на викладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 525010грн. невикористаного авансу обґрунтовані та задоволенні судом першої інстанції правомірно.

Згідно з приписами ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 2 ст.551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Сплата авансу була здійснена 23.04.2013р. отже виконання зобов'язання (надання документів: актів виконаних робіт та довідку про вартість робіт) по договору підряду № 28 від 06.08.2012р. відповідач повинен був виконати протягом 1 місяця з моменту отримання авансу, тобто до 23.05.2013р., а в разі невиконання своїх зобов'язань протягом 5 банківських днів, а саме до 30.05.2013р. повернути невикористану суму авансу. Таким чином нарахування штрафних санкцій (пені) слід було починати від дня коли зобов'язання мало бути виконано, а саме з 30 травня 2013 року, а не з 23.04.2013р., як це зробив позивач.

Перевіривши правильність нарахування пені, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в задоволенні пені в сумі 2566,09 грн. слід відмовити та стягнути пеню в сумі 28724,51 грн., яка розрахована за період з 30.05.2013 року по 23.10.2013 року.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Позивачем здійснено розрахунок, відповідно до якого, сума 3% річних за період з червня по грудень 2013 року становить 9234,42 грн. та інфляційних за період з червня по листопад 2013 року становить 3150,06 грн.

Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач при розрахунку 3% річних враховував період з червня по 31.12.2013 року, що є невірним, так як він звернувся з позовом до суду 25.12.2013р. Здійснивши перерахунок, суд правомірно задоволив до стягнення суму 8954,57 грн. 3% річних за період з 01.06.2013р.по 25.12.2013р. та відповідно відмови у стягненні 3% річних в розмірі 279,85 грн., як безпідставно нарахованих.

Щодо нарахування позивачем інфляційних втрат, господарський суд Чернівецької області обґрунтовано відмовив в задоволенні цих вимог, так як позивачем при розрахунку інфляційних не були застосовані встановлені індекси інфляції, що призвело до нарахування інфляційних збитків, яких в цей період не існувало.

При цьому суд першої інстанції вірно послався на лист Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", відповідно до якого, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться, шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості. Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від то був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція, а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Таким чином, вимоги позивача є обґрунтованим щодо стягнення 525010грн. невикористаної суми авансу, 28724,51грн. неустойки та 8954,57грн 3% річних, та в цій частині судом першої інстанції задоволені правомірно.

Щодо посилання скаржника на ту обставину, що суд першої інстанції не врахував заяви ПП «Санталіс» від 14.02.2014р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, то таке спростовується викладеним в тексті рішення аналізом обставин справи.

Зокрема, листом №6 від 14.02.2014 року ПП "Санталіс" повідомило КП "Чернівціводоканал" про припинення боргових зобов'язань ПП "Санталіс" по договору підряду №28 від 06.08.2012р. в частині боргу в розмірі 56962,00 грн. зарахуванням зустрічної однорідної вимоги ПП "Санталіс" розмірі 56962,00 грн. за договорами №141,136,139,138,137, укладеними 21 квітня 2008 року. (а.с.65)

З матеріалів справи вбачається, що передумовою такої заяви було рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.05.2011р. у справі №12/5027/375/2011 про стягнення на користь ТОВ "Промітех" з ДКП "Чернівціводоканал" боргу в розмірі 56962 грн., який виник в зв'язку із неповним виконанням ДКП "Чернівціводоканал" своїх грошових зобов'язань перед ТОВ "Промітех" за договорами №141,136,139,138,137 від 21.04.2008 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 05.10.2011р. у справі №12/5027/375/2011 було замінено ТОВ "Промітех" його правонаступником ТОВ "Смартех".

12 лютого 2014 року ТОВ "Смартех" та ПП "Санталіс", керуючись ст. ст. 512 Цивільного кодексу України, уклали договір відступлення права вимоги (цесіі) у відповідності до даного договору ТОВ "Смартех" (надалі Цедент) відступив ПП "Санталіс" (надалі Цесіонарієві), а Цесіонарій набув право вимоги, належне Цедентові, і став кредитором за: договорами № 141, 136, 139, 138, 137 від 21.04.2008р. укладені між Цедентом і ДКП "Чернівціводоканал";

За Договором відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2014р. Цесіонарій набуває право вимагати від Боржника належного виконання наступних зобов'язань: сплатити борг в розмірі 56 962,00 грн.

Крім цього, листом №5 від 14.02.2014 року ПП "Санталіс" повідомило КП "Чернівціводоканал" про припинення боргових зобов'язань ПП "Санталіс" в частині боргу в розмірі 436937,00грн. по договору підряду №28 від 06.08.2012р. зарахуванням зустрічної однорідної вимоги ПП «Санталіс» за договорами про здійснення державної закупівлі №161 від 24.07.2012р. на суму 287799,00грн. та №320 від 12.09.2013р. на суму 149138,00грн. загальною сумою 436937,00грн. (а.с.66).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договорів №161 від 24.07.2012р. про здійснення державної закупівлі та №320 від 12.09.2013р. (Замовник - Департамент житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради та Підрядник "Санталіс") перед ПП "Санталіс" рахується заборгованість бюджету в розмірі 436937,00 грн.

Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, договори № 141, 136, 139, 138,137 укладені 21 квітня 2008р. між КП "Чернівціводоканал" та ТОВ "Промітех" фінансувалися за рахунок власних коштів підприємства. Договори № 161 від 24.07.2012р. та № 320 від 12.09.2013р. були укладені між іншими сторонами, а саме Департаментом житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради та ПП "Санталіс", а тому посилання відповідача на лист №5 від 14.02.2014 року щодо наявної заборгованості згідно договорів №161 від 24.07.2012р. про здійснення державної закупівлі та №320 від 12.09.2013р. не стосується правовідносин, які виникли між сторонами даної справи. При цьому суд першої інстанції вірно зазначив, що КП "Чернівціводоканал" є комунальним підприємством, засновником якого виступила Чернівецька міська рада та відповідно до п. 1.10 Статуту підприємства, Засновник не несе відповідальності за зобов'язаннями Підприємства, а підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями засновника.

Крім цього, відповідно до п. 5 ч.1 ст. 602 ЦК України не допускається зарахування вимог у випадках встановлених законом.

Згідно ч.6 ст. 45 Бюджетного кодексу України забороняється проведення розрахунків з бюджетом у негрошовій формі, у тому числі шляхом взаємозаліку, застосування векселів, бартерних операцій та зарахування зустрічних платіжних вимог у фінансових установах, за винятком операцій, пов'язаних з державним боргом, та випадків, передбачених законом про Державний бюджет України.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України заборонено використання бюджетних коштів не на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

Крім того, можливість зарахування зустрічних однорідних вимог визначена ЦК України, відповідно до ч.2 ст. 1 якого, на бюджетні відносини цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Частина 1 статті 1 БК України визначає, що Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.

Частина 2 статті 4 БК України передбачає, якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу.

Щодо посилання скаржника на пункт 31 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» № 01-8/211 від 07.04.2008р. яким встановлено, що згідно з частиною третьою ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування і для зарахування достатньо заяви однієї сторони, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Із зазначеного вище Інформаційного листа вбачається, що заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою ст. 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

КП «Чернівціводоканал» звернулося до суду з позовом про виконання зобов'язання в натурі шляхом стягнення оплаченої суми авансу, що повністю відповідає позиції Вищого господарського суду Україні.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги заяви ПП «Санталіс» від 14.02.2014р. про зарахування зустрічних однорідних вимог та задоволив вимоги позивача без врахування таких заяв.

Доводи скаржника про зменшення розміру неустойки на підставі посилання на декларацію про початок виконання робіт та проектно-кошторисну документацію вважаємо необгрунтованими, оскільки відповідно до п.4.3 Договору Підрядник протягом 5 робочих днів після отримання проектної документації перевіряє її комплектність, відповідність установленим вимогам та надає свої зауваження (у разі їх наявності). Проектно-кошторисна документація була передана Відповідачу згідно акту прийому-передачі 16.01.2013р., проте жодних зауважень в межах визначеного строку на адресу КП «Чернівціводоканал» не надходило.

Посилання апелянта на ч.3 ст. 877 ЦК України вважаємо безпідставним, оскільки в даній статті мова йде про додаткові роботи, виявлені у ході будівництва, проте як визнає сам апелянт жодних будівельних робіт ним не проводилося.

Крім того, неустойка апелянту нарахована за порушення зобов'язання по поверненню авансу в порушення строків, визначених п. 11.3 Договору, а не за прострочення строків виконання робіт.

Як вірно встановлено судом першої інстанції згідно ст. 614 ЦК України «особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання».

Як під час розгляду справи в суді першої інстанції так і в апеляційній скарзі не зазначено жодного факту дій чи бездіяльності з боку КП «Чернівціводоканал», які б перешкоджали ПП «Санталіс» виконати зобов'язання по поверненню невикористаної суми авансу в строки, визначені п. 11.3. Договору.

Відповідно до ст.4і ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правомірно задоволив позовні вимоги.

Скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність рішення місцевого господарського суду.

Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом Чернівецької області належним чином досліджені обставини справи та оцінені докази, що мають значення для справи, при прийнятті рішення правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу Приватного підприємства "Санталіс" залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 25.02.2014 року у справі №926/1337/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Санталіс" залишити без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи повернути в господарський суд Чернівецької області.

Головуючий суддя Гнатюк Г.М.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Мирутенко О.Л.

Повний текст постанови

виготовлено 24.04.2014р.