Постанова

від 09.04.2014 по справі 11/363-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2014м.Київ№ 11/363-А

За позовомДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «МВМ ІІ», 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.Б. Баньяра Україна» провизнання угоди недійсною та стягнення коштів Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар с/з Вишневська Х.А.

Представники

від позивача від відповідачів Забашта В.О. - представник не прибули ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивачем заявлені вимоги про визнання договору від 03.11.2003 №41, укладеного між відповідачами, недійсним на підставі ст. 49 ЦК УРСР, а також зобов'язання відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «МВМ ІІ» повернути відповідачу-2 Товариству з обмеженою відповідальністю «Н.Б.Баньяра-Україна» грошові кошти в сумі 490024,02 грн. та стягнення з відповідача-2 в доход бюджету вартості товарно-матеріальних цінностей, отриманих за спірним договором, у розмірі 490024,02 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2006 провадження у справі № 11/363-А було зупинено до набрання законної сили рішенням у цивільній справі Шевченківського районного суду м. Києва № 2-9743/2004 за позовом ДПІ у Шевченківському районі м. Києва до ОСОБА_4 про визнання фіктивного правочину недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2014 провадження у справі поновлено.

Обґрунтовуючи позов позивач вказує, що спірна угода укладена відповідачами з метою, завідомо суперечною інтересам держави за наявності умислу у відповідача-1, оскільки особи, які значаться засновниками відповідача-1, до діяльності цього підприємства відношення не мають; установчі документи відповідача-1 визнані недійсними рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26.11.2004 у справі №2-9743/2004р.

Відповідач-2 у наданих суду письмових поясненнях проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем не наведено фактів та доказів, що укладення угоди суперечить інтересам держави; наявність у відповідача-1 умислу на укладення угоди з метою, завідомо суперечної інтересам держави, позивачем не доведена.

Відповідач-1 заперечень проти позову не надав.

Представники відповідачів у судове засідання не прибули.

Відповідно до ч.6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на основі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

В С Т А Н О В И В:

03.11.2003 між відповідачами укладений договір №41 на виготовлення та постачання заготовок виробів з граніту. За вказаним договором відповідач-1 за замовленням відповідача-2 зобов'язався виготовити та поставити заготовки гранітних виробів відповідно до специфікації, наданої та погодженої відповідачем-2.

10.12.2003 відповідачі уклали додаткову угоду №1 до вищевказаного договору, якою збільшили обсяги поставки заготовок гранітних виробів.

За спірним договором відповідач-1 видав відповідачу-2 податкові накладні від 10.12.2003 №34 на загальну суму 9585,60 грн., від 10.12.2003 №48 на загальну суму 14523,66 грн., від 01.12.2003 №36 на загальну суму 7157,29 грн., від 01.12.2003 №35 на загальну суму 166757,44 грн., від 14.11.2003 №22 на загальну суму 151797,79 грн., від 28.11.2003 №30 на загальну суму 83696,08 грн., від 12.11.2003 №21 на загальну суму 50475,65 грн. та від 19.11.2003 №25 на загальну 6030,56 грн.

Оплата поставленого товару здійснена відповідачем-2 в повному обсязі в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів відповідачу-1 на його розрахунковий рахунок, що підтверджується наявними в справі виписками з банківського рахунку відповідача-2 та платіжними дорученнями.

Зазначену угоду між відповідачами позивач вважає такою, що укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави, за наявності умислу у відповідача-1. Позов заявлений позивачем на підставі ст. 49 ЦК УРСР.

Відповідно до вказаної норми ЦК УРСР якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Аналогічна за змістом норма міститься і у ЦК України. Зокрема, відповідно до ст. 228 цього кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства; для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому у ст. 67 Конституції України.

В обґрунтування позовних вимог про недійсність спірного договору, а також про наявність умислу у відповідача-1 на укладення договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави, позивач посилається на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26.11.2004 у справі №2-9743/2004р., яким визнано недійсними з моменту реєстрації установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю «МВМ ІІ». Зазначеним рішенням встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «МВМ ІІ» було створено фіктивно, без наміру здійснювати фінансово-господарську діяльність, особа, яка значиться засновником товариства, участі у діяльності товариства не приймала, ніяких документів від імені товариства не підписувала.

З огляду на зазначене, суд дійшов до висновку, що метою створення відповідача-1 було створення умов для здійснення іншими особами діяльності поза державним контролем з метою ухилення від сплати податків.

Відповідачами не надано суду належних доказів, які б спростовували факти, встановлені у рішенні Шевченківського районного суду міста Києва від 26.11.2004 у цивільній справі № 2-9743/2004 року, яке набрало законної сили.

Суд вважає, що сукупність доказів, які є в матеріалах справи є достатньою підставою для висновку щодо спрямованості діяльності відповідача-1, в тому числі при укладенні спірної угоди, на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а тому спірний договір був укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави, при наявності умислу з боку відповідача - 1 на ухилення від сплати податків.

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Господарський суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати договір від 03.11.2003 №41, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «МВМ ІІ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Н.Б. Баньяра-Україна», недійсним на підставі ст. 49 ЦК УРСР.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «МВМ ІІ» (04128, м. Київ, вул. Академіка Туполева, 18-Д, ідентифікаційний код 32558789) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Н.Б. Баньяра-Україна» (02096, м. Київ, вул. Приколійна, 21, ідентифікаційний код 32376322) грошові кошти на загальну суму 490024 (чотириста дев'яносто тисяч двадцять чотири) грн. 02 коп., перераховані за договором від 03.11.2003 №41.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н.Б. Баньяра-Україна» (02096, м. Київ, вул. Приколійна, 21, ідентифікаційний код 32376322) в доход Державного бюджету України вартість товару на загальну суму 490024 (чотириста дев'яносто тисяч двадцять чотири) грн. 02 коп., отриманого за договором від 03.11.2003 №41.

Відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Дата підписання постанови: 17.04.2014 Суддя Ю.М. Смирнова