Постанова

від 14.04.2014 по справі 813/7667/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2014 року Справа № 876/1530/14 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Ільчишин Н.В., Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Ливак М.М.,

за участю учасника процесу Дацко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року у справі за позовом Державного підприємства «Рава-Руський шпалопросочувальний завод» до Державної фінансової інспекції у Львівській області про визнання протиправними та скасування вимог,-

В С Т А Н О В И В :

11.10.2013р. Державне підприємство «Рава-Руський шпалопросочувальний завод» (далі - Підприємство) звернулося з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції у Львівській області (далі - ДФІ) та з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 02.12.2013р., просить визнати протиправними та скасувати пункти 7, 9, 14, 15-17, 21-23 вимоги про усунення порушень Держаної фінансової інспекції у Львівській області від 12.09.2013р. №05-15м/7065 та визнати протиправним та скасувати повернення коштів шляхом утримання з працівників за наслідками ревізії.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано п. 7, 9, 14, 15-17, 21-23 вимоги про усунення порушень ДФІ від 12.09.2013р. №05-15м/7065. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто із Державного бюджету на користь Підприємства судовий збір у розмірі 1973,11грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні щодо апеляційної скарги заперечив, вважав рішення суду законними. Апелянт в судове засідання повноважного представника не забезпечив, хоча належним чином повідомлений про місце та час розгляду справи, що у відповідності до вимог ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) не є перешкодою судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державне підприємство «Рава-Руський шпалопросочувальний завод» засноване на державній власності та створене для здійснення господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреб залізниць та підприємств залізничного транспорту, суб'єктів господарювання у просоченні дерев'яних шпал і брусів для колії різної ширини, дерев'яних стовпів та інших виробів з деревини, надання послуг та одержання на цій підставі прибутку.

ДФІ проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Підприємства за період з 01.01.2010р. по 31.03.2013р., за результатами якої складено акт від 30.08.2013р. №05-21/10 та відповідно до п. 7 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» надіслано обов'язкові вимоги за результатами ревізії №05-15м/7065 від 12.09.2013р. з п.7, 9, 14, 15-17, 21-23 якими не погодилось Підприємство, оскарживши їх до суду.

Щодо законності рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування пункту 7 вимоги ДФІ від 12.09.2013р., яким з метою повного усунення порушення, слід Підприємству відобразити в обліку дебіторську заборгованість перед ТзОВ «Енергомонтажвентиляція» за невиконані роботи в сумі 5,4 тис. грн., провести претензійно-позовну роботу з підрядником щодо відшкодування зайвих виплат шляхом повернення коштів або виконання відповідного обсягу робіт. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих виплат шкоду у порядку та розмірах встановлених ст. ст. 130-136 КЗпП України від 10.12.1971 року №322, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що Підприємством 19 квітня 2010 року з ТзОВ «Енергомонтажвентиляція» укладено договір підряду №ПШ/Р/10-19.04 на виконання робіт по капітальному ремонту покриття пішохідних доріжок, площадок та відмосток на ДП «Рава-Руський ШПЗ». На виконання вищезгаданого договору роботи виконано у повному обсязі, що підтверджено актом прийому робіт, підписаного сторонами договору та перераховано ТзОВ «Енергомонтажвентиляція» грошових коштів за виконану роботу.

Перевіркою виконання ремонтно-будівельних робіт, які виконувались підрядною організацією ТзОВ «Енергомонтажвентиляція», встановлено їх завищення на загальну суму 5 442,00 грн. внаслідок невірного застосування ресурсної кошторисної норми, чим порушено вимоги ДБН Д.1.1-1-2000 «Правила визначення вартості будівництва», які затверджені наказом Держбуду України від 27.08.2000р. №174, що в свою чергу підтверджується проведеною зустрічною перевіркою ТзОВ «Енергомонтажвентиляція», яка оформлена Довідкою №05-21-01/71 від 21.08.2013р.

Оскільки дане порушення Підприємством не спростоване жодними належними доказами, а тому посилання на контрольні обміри обсягів робіт, якими розбіжностей між фактично виконаними та обсягами вказаними в актах виконаних робіт не встановлено, не слугують підставою для задоволення вимог позивача.

В пункті 7 спірної вимоги зазначено про обов'язок проведення претензійно-позовної роботи з підрядником щодо відшкодування зайвих виплат шляхом повернення коштів або виконання відповідного обсягу робіт. Покликання Підприємства на неможливість її виконання з підстав сплину строків давності не може братись до уваги, оскільки дані питання підлягають вирішенні в процесі проведення позовної роботи.

Окрім того, в силу приписів п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992р. №14, судовому розгляду підлягає заява власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу до працівника про відшкодування шкоди в розмірі, що перевищує середній місячний заробіток, а також в розмірі, що не перевищує цей заробіток (перевищує, але законом встановлена відповідальність в межах середнього місячного заробітку), якщо відшкодування не може бути проведене за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати (наприклад, у випадку припинення працівником трудових відносин з даним підприємством, у зв'язку з закінченням строку на видання розпорядження про відрахування).

Отже, покликання на неможливість в порядку ст. ст. 130-136 Кодексу Законів про працю України (далі-КЗпПУ) забезпечити відшкодування Підприємству шкоди, за рахунок винних осіб, оскільки згідно Наказу №673/ос від 28.04.2011 року директор ОСОБА_2, який підписав акт приймання виконаних спірних робіт, звільнено із займаної посади, є безпідставним.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до переконання, що пункт 7 вимоги ДФІ від 12.09.2013р. №05-15м/7065 є законним та обґрунтованим.

Щодо законності рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування пункту 9 вимоги ДФІ від 12.09.2013р., щодо стягнення з осіб, винних у понаднормативному списанні матеріальних цінностей на суму 27,7 тис. грн., шкоди у порядку та розмірі встановленому ст. ст. 130, 136 КЗпП України, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору підряду від 14.09.2011р. №ПШ/Р/11-06, ФОП ОСОБА_3 виконувались роботи по реконструкції даху над адміністративною будівлею Підприємства з матеріалів останнього.

Під час проведення перевірки виконання даного договору: «Підсумкової відомості ресурсів», що є невід'ємним додатком до акта приймання виконаних будівельних робіт за вересень-грудень 2011 року, Підприємством на об'єкт по реконструкції шатрового даху над адміністративною будівлею списано цегли будівельної в кількості 38,5085 штук на суму 45 316,03 грн. Водночас, згідно акта виконаних робіт, підрядником на вказаний об'єкт списано цегли в кількості 18,867 штук на суму 22 212,90 грн., що, на думку ДФІ, у свою чергу призвело до понаднормативного списання матеріалів, чим порушено п.3.3.10.1 «Правила визначення вартості будівництва» ДБН Д.1.1-1-2000, затверджених наказом Держбуду України від 27.08.2000р. №174, яким передбачено, що вартiсть прямих витрат при взаєморозрахунках за обсяги виконаних робiт визначається на пiдставi нормативних витрат трудових i матерiально-технiчних ресурсiв, виходячи з фiзичних обсягiв виконаних робiт та уточнених цiн ресурсiв, передбачених в договiрнiй цiнi.

У поясненнях майстра по ремонту будівель та споруд ОСОБА_4 від 22.08.2013р. вказано, що при оформленні документів в ресурсній відомості допущено помилку в кількості цегли керамічної, яка отримана з комори та передано по акту ФОП ОСОБА_3 для виконання будівельних робіт.

Згідно із п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Матеріалами справи (акти про передачу матеріалів підряднику, матеріальні звіти, картки складського обліку матеріалів, розшифровки до Додатку «Розшифровка капітальних інвестицій за 2011 рік») підтверджено, що Підприємством на виконання будівельних робіт з влаштування шатрового даху адміністративної будівлі заводу передано та в подальшому списано саме 20,570 тис. шт. цегли.

Контрольні обміри фактично виконаних робіт проведено комісією Підприємства в присутності представника підрядної організації та представника ДФІ, проте ДФІ на підтвердження доводів, що при виконанні будівельних робіт з влаштування шатрового даху позивачем використано списані матеріальні цінності понад встановлені нормами витрат, не зафіксовано факту обміру будівельної цегли.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що будь-яких доказів на підтвердження використання, оплати будівельної цегли на суму 27,7 тис. грн. під час виконаних робіт ФОП ОСОБА_3 по договору від 14.09.2011р. з влаштування шатрового даху адміністративної будівлі Підприємства із уточненням цін ресурсів не зафіксовано в акті перевірки та не надано суду під час розгляду справи, що виключає порушення вимог п.3.3.10.1 «Правила визначення вартості будівництва» ДБН Д.1.1-1-2000, встановлені ДФІ.

Щодо законності рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування пункту 14 вимоги ДФІ від 12.09.2013р., по проведенні претензійно-позовної роботи щодо повернення зайво виплачених сум коштів, в іншому випадку стягнення вищевказаних коштів з осіб, винних у зайвих грошових виплатах у порядку та розмірах встановлених ст.ст. 133-136 КЗпП України, проведення перерахунку та відповідних взаємозвірок щодо сум внесків Фонду (єдиного соціального внеску) в сумі 13,7тис.грн. (зарахувати в рахунок майбутніх періодів), оскільки ДФІ встановлено порушення вимог ст. 97 КЗпП України, ст. 15 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995р. №108/95-ВР, ст. 65 Господарського кодексу України, а також Колективного договору щодо проведення Підприємством безпідставного нарахування та виплати премій працівникам на суму 38,00 тис. грн. та, як наслідок, зайво перераховано внесків до державних цільових фондів на суму 14,3 тис. грн., колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу директора Підприємства від 29.12.2010р. №167п, працівникам підприємства у грудні 2010 року проведено нарахування та виплату одноразової грошової премії за підсумки роботи за 2010 рік по перевиконанню планових показників над фактичними з просочення деревини та отримання чистого прибутку.

ДФІ встановлено, що протягом 2010 року працівникам Підприємства щомісячно проводилось нарахування та виплата премії за виконання та перевиконання вищевказаних показників на підставі Положення про преміювання працівників за підсумками роботи за місяць.

Крім того, працівникам Підприємства протягом ревізійного періоду проводилось нарахування та виплата винагороди за підсумки роботи за рік у відповідності до Положення про виплату винагороди за підсумки роботи за рік.

Також в акті перевірки зазначено, що умовами Колективного договору на 2007-2011 роки та пролонгованого на 2012 рік та Положень про преміювання працівників, які діяли протягом ревізійного періоду, не передбачено виплати вищевказаної одноразової грошової винагороди за перевиконання планових показників.

В спірній вимозі зазначено, що під час ревізії порушення щодо зайво виплаченої премії частково усунуто в сумі 1,5 тис. грн. та проведено коригування єдиного соціального внеску в сумі 0,6 тис. грн.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системам і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Дані норми кореспондуються з нормами Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України 13.01.2004р. №5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.

Пунктом 3.2.14. Колективного договору передбачено здійснювати преміювання працівників Підприємства та встановлювати розмір премії за виконання (перевиконання) основних показників згідно з Положенням, яке є Додатком №14 до Колективного договору на 2007 - 2011 роки та пролонгованого на 2012 рік.

Положенням про преміювання працівників Підприємства передбачено здійснювати преміювання працівників відповідно до особистого внеску в загальні результати праці за підсумками роботи за місяць та запроваджених для них місячних (за кожен місяць) показників і умов преміювання в розмірах, передбачених Додатком № 1 до Положення. Крім того, як передбачено умовами п.1.2. цього Положення, працівникам може бути виплачено разову премію за виконання особливо важливої роботи або з нагоди ювілейних та святкових дат працівникам.

Як встановлено судом першої інстанції, основними показниками для преміювання працівників згідно п.2.1 Положення протягом ревізійного періоду було виконання щомісячного плану з просочення деревини та плану фінансового результату до оподаткування. Додаткові ж показники залежать від функціональних обов'язків підрозділів або окремих працівників.

Пунктами 2.2 та 2.3 Положення визначено, що премія нараховується на кожен показник окремо незалежно від виконання (не виконання) інших показників, у разі перевиконання основного показника - плану просочення деревини розмір премії збільшується на 1% за кожен відсоток перевиконання, але не більше 10%.

Пунктом 2.6 визначено, що основними умовами преміювання є: наявність прибутку до оподаткування та відсутність заборгованості із виплати заробітної плати.

Матеріалами справи підтверджується, що за підсумками роботи у 2010 році просочено 38,4 тис.куб.м. деревини, що на 12,9% більше запланованого. Перевищення плану по фінансовому результату за 11 місяців 2010 року становить 3158 тис. грн. або 179,2%, за 9 місяців перевиконано план по чистому прибутку на 1852 тис. грн. або 184,8%.

Оскільки ст. 97 КЗпП України, ст. 15 Закону України «Про оплату праці» регулюють загальний порядок оплати праці працівників, гарантують недійсність умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України, визначають види систем оплати праці та вказують на той факт, що форми і системи оплати праці, норми праці, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розмірі надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами, а тому ні колективний договір Підприємства, ні Положення про преміювання по Підприємству не суперечать наведеним вище нормам чинного законодавства України з питань оплати праці, а наказ від 29.12.2010р. №167п щодо проведення нарахування та виплату працівникам підприємства у грудні 2010 року одноразової грошової премії за підсумки роботи за 2010 рік по перевиконанню планових показників над фактичними з просочення деревини та отримання чистого прибутку є таким, що прийнятий з дотриманням чинного законодавства, Колективного договору та Положення про преміювання, що виключає, порушення з боку позивача наведених вище норм, з чим погоджується колегія суддів.

Щодо законності рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування пунктів 15, 16, 17 вимоги ДФІ від 12.09.2013р., якими зафіксовано порушення вимог ст. 97 КЗпП України, ст.15 Закону України «Про оплату праці» та пункту 3.6.13 Колективного договору та як наслідок проведення Підприємством безпідставного нарахування та виплату матеріальної допомоги працівникам на суму 6,5 тис. грн., зайво перераховано внесків до державних цільових фондів на суму 2,5 тис. грн. та з метою повного усунення порушень з виплати матеріальної допомоги Підприємству слід стягнути зайво виплачені кошти в сумі 4,4 тис. грн. з осіб, які їх отримали безпідставно, в порядку та розмірах встановлених ст.ст. 127, 136 КЗпП України та провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків Фонду (єдиного соціального внеску) в сумі 1,7 тис. грн. (зарахувати в рахунок майбутніх періодів), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.22 Законом України «Про оплату праці», суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно ст. 9-1 КЗпПУ підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові, порівняно з законодавством, трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Так, ст. 13 КЗпПУ регламентує, що колективним договором можуть бути додаткові у зрівнянні з діючим законодавством та угодами пільги, гарантії, соціально-побутові пільги.

Підпунктом 2.3.3 пункту 2.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України 13.01.2004р. №5 визначено, що до інших заохочувальних та компенсаційних виплат належить, крім інших і матеріальна допомога, яка має систематичний характер, надана всім або більшості працівників (на оздоровлення, у зв'язку з екологічним станом, крім сум, указаних у п.3.31).

Згідно методичних рекомендацій щодо оплати праці працівників малих підприємств, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 13.08.2004р. №186, зазначено, що матеріальне стимулювання праці - це засіб забезпечення матеріальних потреб та посилення матеріальної зацікавленості працюючих у залежності від результатів їх колективної та індивідуальної праці через систему законодавчих, нормативних, економічних, соціальних та організаційних чинників і заходів, пов'язаних з виробничою, підприємницькою, торговельною або комерційною діяльністю.

У відповідності зі статтею 1 Закону України «Про колективні договори і угоди», з метою регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ним органів та на основі чинного законодавства укладається колективний договір.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є підприємством, де коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням його фінансових можливостей.

Відповідно до п.1.3 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом, його дія спрямована на забезпечення стабільної роботи підприємства, визначає трудові та соціально-економічні гарантії його працівників. П.1.6 Колективного договору передбачено, що нормативно-правові акти, які забезпечують більш високі трудові і соціальні гарантії, ніж передбачені цим Колективним договором, мають пріоритет перед відповідними положеннями Колективного договору.

Згідно п.2.4. Колективного договору, зміни і доповнення до Колективного договору, що не погіршують умови праці, трудові та соціальні гарантії працівників заводу передбачені законодавством України та цим Колективним договором, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і приймаються спільним рішенням адміністрації і профкому.

Судом першої інстанції з матеріалів справи встановлено, що матеріальна допомога надавалася працівникам Підприємства на підставі відповідних заяв. При цьому, по кожному факту надання матеріальної допомоги в розмірі більшому ніж це передбачено п.3.6.13 Колективного договору, приймалося і підписувалося спільне рішення адміністрації Підприємства та профспілковим комітетом.

Під час ревізії забезпечено часткове відшкодування зайво виплаченої матеріальної допомоги на суму 2,1 тис. грн. шляхом перерахунку заробітної плати працівникам за серпень 2013 року та, відповідно, проведено коригування внесків до єдиного соціального внеску в сумі 0,8 тис. грн.

Оскільки, надання спірної допомоги не призвело до нанесення збитків державі, а направлено лише на покращення соціального становища працівників та здійснювалось в межах наявних коштів на оплату праці Підприємства, що не спростовано ДФІ, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстав для визнання виплат матеріальної допомоги працівникам Підприємства протиправними та такими, що здійснені з порушенням норм чинного законодавства не має.

Щодо законності рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування пунктів 21, 22, 23 вимоги ДФІ від 12.09.2013р., згідно яких зазначено, що в порушення вимог п.1 ст.75, ст. 193 Господарського Кодексу України, п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Підприємство у 2010 році та І кварталі 2011 року здійснено витрат на сплату членських внесків Міжнародній організації роботодавців підприємств галузі залізничного транспорту «Федерація залізничників України» в сумі 36,00 тис. грн., витрат на заходи з проведення семінару в сумі 26,0 тис. грн. та витрат на медичне страхування працівників підприємства в сумі 43,0 тис. грн., які не передбачені фінансовим планом та з метою повного усунення вказаних порушень ДФІ вимагає вжити заходи щодо повернення коштів, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи з одержувачем членських внесків, в іншому випадку стягнути з осіб, винних у вказаному порушенні, шкоду у порядку та розмірі, встановленому ст. ст. 130-136 КЗпПУ, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Протоколу засідання ради МОРПГЗТ «Федерація залізничників України» від 15.09.2009р. №5, на підставі заяви колишнього директора підприємства, Підприємство прийнято в члени Федерації роботодавців. Відповідно до Порядку сплати щомісячних членських внесків, затверджений рішенням II з'їзду Федерації від 28.07.2009р., організація, яка вступила в Федерацію залізничників України, повинна переховувати членські внески в розмірі 2000,00 грн.

Покликання ДФІ на заборону вступу у Міжнародну організацію роботодавців підприємств галузі залізничного транспорту «Федерація залізничників України» ДП «Рава-Руський ШПЗ» не заслуговує на увагу, оскільки така пряма законодавча заборона відсутня.

Щодо зазначених в акті перевірки порушень по здійсненню витрат на сплату членських внесків МОРПГГЗТ «Федерація залізничників України» в сумі 36 000,00 грн., які не затверджені фінансовими планами та відсутні договори і первинні документи, які підтверджують виконання робіт, отримання товарно - матеріальних цінностей чи надання послуг слід зазначити наступне.

Статтею 75 Господарського кодексу України визначено, що державне комерційне підприємство зобов'язано приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програм, значенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів. Основним плановим документом державного комерційного підприємства є фінансовий план, відповідно до якого підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання своїх функцій протягом року відповідно до установчих документів.

Згідно з п. 2 Порядку складання, затвердження та контролю виконання фінансового плану державного комерційного та казенного підприємства, господарського товариства, у статутному фонді якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 21.06.2005р. №173 (далі - Порядок №173) господарське товариство, у статутному фонді якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі зобов'язане складати і виконувати річний фінансовий план.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що членськими внесками є грошовий неповоротний внесок, який періодично сплачується для забезпечення поточної діяльності об'єднання, а відтак не потребує складання первинних документів щодо виконання робіт чи надання послу, оскільки не є такими.

В Звітах про роботу Міжнародної організації роботодавців підприємств в галузі залізничного транспорту відсутні посилання на порушення фінансово-господарської діяльності громадської організації, в тому числі по сплаті щомісячних членських внесків.

Окрім того, належних та допустимих доказів в підтвердження правомірність висновків щодо порушення позивачем зазначених вимог законодавства ДФІ суду не надало. Матеріалами ж справи підтверджено, що сплата щомісячних членських внесків позивачем проводились у 2010 році, на підставі фінансового плану сформованого в травні 2009 року.

Щодо здійснення видатків на семінар-нараду присвячену 85-річчю з моменту випуску першої продукції на суму 26 000,00 грн. колегія суду зазначити наступне.

Пунктом 13 Постанови Кабінету Міністрів України «Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів» від 29.11.2006р. №1673 (далі-Постанова №1673) передбачено, в тому числі, що міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади установлювати під час формування та затвердження фінансових планів суб'єктів господарювання державного сектору економіки суму витрат на благодійну, спонсорську та іншу допомогу суб'єктів господарювання, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50 відсотків, у розмірі не більш як 1 відсоток обсягу чистого прибутку (за результатами попереднього звітного року). У разі виникнення об'єктивної потреби у плануванні зазначених витрат понад визначені граничні розміри та/або за відсутності чистого прибутку їх обсяг встановлюється за рішенням органу, уповноваженого управляти майном (корпоративними правами) суб'єкта господарювання, відповідно до поданого суб'єктом розрахунку таких витрат, за погодженням з органами, уповноваженими затверджувати фінансові плани.

Відповідно до п. 2 Порядку №173, фінансовий план підприємства відображає лише очікувані фінансові результати в запланованому році.

Пунктом 9 Порядку № 173 визначено, що зміни до затвердженого фінансового плану підприємства можуть уноситися один раз на рік, у якому затверджувався фінансовий план та не більше двох разів протягом планового року.

Проект змін до фінансового плану підприємства з пояснювальною запискою про причини змін готується підприємством і подається органам, уповноваженим управляти державним майном або корпоративними правами держави, органам, відповідальним за забезпечення реалізації державної політики у відповідній сфері, не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, за процедурою, передбаченою абзацами першим і другим пункту 4 цього Порядку.

Хоч відповідно до фінансового плану та показників виконання фінансового плану Підприємства на 2010 рік витрати на заходи з проведення семінар-наради не планувались, проте Головним управлінням колійного господарства 26.10.2010р. надано дозвіл на проведення семінар-наради присвяченої 85-річчю з моменту випуску першої продукції та погоджено здійснення витрат відповідним кошторисом, що в свою чергу спростовує висновки ДФІ про порушення Підприємством вимог ст.75 Господарського кодексу України.

Окрім того, судом першої інстанції встановлено, що загальними зборами трудового колективу прийнято рішення про відшкодування працівникам 50% страхових внесків на медичне страхування, проведення медичного страхування пенсіонерів та страхування працівників від нещасних випадків. Тому за рахунок коштів, які були передбачені фінансовим планом на загальну суму 49 тис. грн. на витрати які не проводитись, та з метою виконання умов колективного договору, Підприємством правомірно здійснювались видатки на медичне страхування на суму 43 000,00 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що сплата членських внесків, здійснення витрат на заходи з проведення семінару та на медичне страхування працівників Підприємства, здійснювалося відповідно до вимог пп. 2 п.13 Постанови №1673, Господарського кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції частково порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою постанову суду скасувати та прийняти нову постанову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року у справі №813/7667/13-а в частині задоволення позову щодо визнання протиправним та скасування п.7 Вимоги про усунення порушень Державної фінансової інспекції у Львівській області від 12.09.2013 року №05-15м/7065 - скасувати та в позові в цій частині відмовити.

В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року у справі №813/7667/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді Н.В. Ільчишин

М.А. Пліш

Повний текст Постанови виготовлено 18.04.2014р.