Постанова

від 10.04.2014 по справі 2а-5526/11/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-5526/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О.

Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Карпушової О.В., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивача Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-43» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-43» до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач Приватне акціонерне товариство «Пересувна механізована колона-43» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.07.2011 року № 0000852300 та № 0000862300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року в задоволенні вимог позивача відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення вимог позивача.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Відмовляючи в задоволенні вимог позивача, суд виходив з того, що відповідачем доведено правомірність прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень.

Апеляційна інстанція не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що за наслідками виїзної позапланової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Флексеко Пікбуд» за період з 01.02.2010 року по 31.07.2010 року відповідачем 22.06.2011 року оформлено акт документальної виїзної позапланової перевірки № 1368/23-2/05408199.

Висновки викладені у згаданому вище акті слугували підставою для прийняття податковим органом 08.07.2011 року спірних податкових повідомлень-рішень №0000852300, яким було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 241 728,76 грн. та №0000862300, яким було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 241 728,76 грн.. За результатом адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів вказане рішення залишено без змін.

Вирішуючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на наступні обставини.

З матеріалів справи вбачається, що 09.12.2009 року за № 31 був укладений договір підряду між Головним управлінням комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), замовником за цим договором, та позивачем - генпідрядником за цим договором.

Відповідно до п.1.1 договору, замовник доручає, а генпідрядник бере на себе зобов'язання на власний ризик виконати будівельно-монтажні роботи по об'єкту: «реконструкція дамб мулових полів № 1,2 Бортницької станції аерації» відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації в термін, встановлений календарним планом, що є невід'ємною частиною договору.

За п.3.4 даного договору генпідрядник за згодою замовника має право заключати субпідрядні угоди для виконання робіт відповідно до умов цього договору.

Позивачем було укладено з ТОВ «Флексеко Пікбуд» договір про надання послуг механізмами від 01.02.2010 року № 11, який є по суті субпідрядним договором по відношенню до договору № 31.

Відповідно до пунктів 1.1, 3.2.1 Договору № 11 ТОВ «Флексеко Пікбуд» зобов'язалися надати послуги з транспортного обслуговування, а позивач - зобов'язувався забезпечити своєчасне та належне оформлення, у встановленому порядку, транспортних документів, робити відмітки в талонах виконавця фактичного часу роботи механізмів.

З приводу зауваження суду першої інстанції на те, що позивач не надав документів, які б підтверджували отримання позивачем згоди від Головного управління комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на укладення позивачем тої чи іншої субпідрядної угоди, колегія суддів зауважує, що дана обставина може бути предметом господарського спору, проте жодним чином не свідчить про фіктивність або безтоварність господарських операцій, навіть більше, - підтверджує саме реальність виконання договору.

Наведене вище дає підстави колегії суддів погодитися з доводами апелянта, що дана згода Головного управління комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради була надана позивачу усно, оскільки договором № 31 не передбачено обов'язковість надання згоди саме в письмовій формі. У зв'язку з зазначеним договір № 11 мав реальну мету.

Відповідно до п.2.1 договору № 11 обов'язковою умовою виділення позивачу товариством «Флексеко пікбуд» механізмів є подання позивачем до ТОВ «Флексеко пікбуд» заявок, не пізніше 14 години дня, що передує дню виконання робіт.

Апеляційна інстанція вважає прийнятними доводи апелянта, що в зазначеному пункті договору не передбачено обов'язковість оформлення заявок саме в письмовій формі, а тому цілком правомірно такі заявки були зроблені позивачем для ТОВ «Флексеко Пікбуд» усно.

Приймання передача виконаних робіт по договору № 11 між ПрАТ «ПМК-43» та ТОВ «Флексеко Пікбуд» були оформлені актами на суму 1 620 298,06 грн..

Під час дослідження актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) судом першої інстанції встановлено невідповідність заявлених виконаних робіт об'єктивній можливості виконати ці роботи. В свою чергу, колегія суддів розглядає можливість допущення технічної помилки під час складання зазначених вище актів, проте, це не свідчить про фіктивність господарських відносин між позивачем та ТОВ «Флексеко Пікбуд».

З приводу ненадання позивачем документів, які б вказували кому належать механізми, зазначені в актах виконаних робіт, доказів на підтвердження місця роботи та маршруту руху механізмів, на виконання умов договору № 11, що дані документи повинні бути наявними саме у субпідрядників, які зобов'язувались виконати певні обсяги робіт, а документи, що підтверджують місце роботи, маршрут руху механізмів взагалі є внутрішніми документами субпідрядника. Одразу слід зауважити, що відповідальність за відсутність чи неправильність оформлення згаданих документів лягає безпосередньо на субпідрядника.

Матеріалами справи підтверджується та обставина, що позивачем на адресу ТОВ «Флексеко Пікбуд» було перераховано грошові кошти у розмірі 1 620 298,06 гривень, в тому числі податку на додану вартість 193 383,01 грн. згідно ряду платіжних доручень, що не заперечувалося сторонами.

Суми податку на додану вартість по податкових накладних, виданих позивачу були включені ПрАТ «ПМК-43» до складу податкового кредиту, що було відображено в податкових деклараціях з податку на додану вартість за лютий-липень 2010 року.

Окрім того, результати виконаних робіт по договору № 11 були передані позивачем, як генпідрядником, до Головного управління комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (замовник), про що свідчать наявні в матеріалах справи акти № 1 за лютий 2010 року та № 2 за липень 2010 року.

Таким чином, зобов'язання за договором № 11 від 01.02.2010 року були виконанні сторонами у повному обсязі, що підтверджується актами приймання передачі, податковими накладними, платіжними дорученнями щодо оплати за надані послуги (виконані роботи), тощо та передані замовникові без претензій та зауважень.

Оскільки кінцева мета здійснюваних господарських операцій підтверджена, то підстави вважати ці операції нереальними відсутні.

Крім того, матеріали справи містять договір №02-10 «Про надання послуг механізмами» від 01.02.2010 року, укладений між ТОВ «Флексеко Пікбуд» та ТОВ «Ціль інвест», що вказує на особу, яка здійснювала роботи. В підтвердження виконання даного договору надано акти виконаних робіт, укладені між ТОВ «Флексеко Пікбуд» та ТОВ «Ціль інвест».

Слід також зауважити, що на дату проведення спірної господарської операції, ТОВ «Флексеко Пікбуд» були зареєстровані як юридична особа та були платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 36768174. У період здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Флексеко Пікбуд», останні подали необхідну звітність до податкового органу та сплачували податок на додану вартість.

Тобто, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Матеріали справи містять належним чином засвідчені копії договорів, податкових накладних, акти приймання-передачі, а також платіжні доручення. Вказані документи містять назву постачальника та покупця, перелік виконаних робіт (наданих послуг), підписи уповноважених представників сторін, печатки підприємств, які фіксують факт здійснення господарської операції, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Жодних доказів того, що результати робіт (послуг) не були використані позивачем у власній господарській діяльності як і доказів порушення позивачем періоду формування податкового кредиту у даних правовідносинах відповідачем суду не надано.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що операції між позивачем та контрагентами не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів. Контрагентами перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою зниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Згідно з вимогами п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

За п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із аналізу положень ст. ст. 138 і 198 ПК України вбачається, що скористатися правом формування податкового кредиту можливо лише при наявності первинних бухгалтерських документів, оформлених у відповідності до Закону. Відсутність таких документів зумовлює неможливість включення позивачем до складу податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними документами у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, встановлено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Тобто з аналізу фактичних обставин справи та норм податкового законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надана позивачем документація має силу первинної в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», чітко відображає операції, які були здійсненні між позивачем та його контрагентом, що повністю підтверджує правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагентів: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів приходить до однозначного висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускає його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, а тому податковий кредит правомірно сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

У відповідності до ст. 69 КАС України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо необґрунтованості позовних вимог про скасування спірних податкових повідомлень-рішень від 08.07.2011 року №0000852300 та №0000862300.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, а доводи апелянта спростовують висновки суду першої інстанції, в зв'язку з чим спірні рішення підлягають скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування постанови Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року та постановлення нової про задоволення вимог позивача.

Відповідно до ч. 6 ст. 94 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.

Сплачений позивачем судовий збір за подання адміністративного позову та апеляційної скарги підлягає стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254, КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-43» - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року - скасувати.

Постановити нове рішення по справі, яким вимоги позивача Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-43» до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 08 липня 2011 року № 0000852300 та № 0000862300.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-43» 28,23 грн. судового збору за подання адміністративного позову та 1073,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені ст. 212 КАС України.

Повний текст постанови суду виготовлено 17.04.2014 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Карпушова О.В.

Оксененко О.М.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Карпушова О.В.