Постанова

від 24.04.2014 по справі 2а-12421/09/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 квітня 2014 року № 2а-12421/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомсуб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень відповідача від 16.02.2009 № 0000211704/0, від 16.02.2009 № 0000201704/0, від 24.04.2009 №0000211704/1, від 30.06.2009 № 0000201704/1, від 20.07.2009 № 0000211704/2, від 20.07.2009 № 0000201704/2, від 16.09.2009 № 0000211704/3 та від 16.09.2009 № 0000201704/3.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2010 у справі № 2а-12421/09/2670 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

При цьому, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2010 вказану постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2010 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.02.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2010 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.03.2014 вказану справу прийнято до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідач явку своїх представників у судові засідання 07.04.2014 та 15.04.2014 не забезпечив, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

26.12.2008 за результатами планової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 13.12.2006 по 30.06.2008 ДПІ у Оболонському районі м. Києва (правонаступником є ДПІ у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) складено Акт № 805-17-4-НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки), яким встановлено, зокрема, порушення позивачем ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та, як наслідок, заниження податку з доходів фізичних осіб за 4 квартал 2007 року та за 1-2 квартали 2008 року на загальну суму у розмірі 82487,20 грн., а також порушення п. 2.2 ст. 2, пп.пп. 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, пп. «в» п. 9.6 ст. 9, абз. 2 п. 11.42 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» та, як наслідок, заниження податку на додану вартість з січня по квітень 2007 року на загальну суму у розмірі 3543 грн.

На підставі Акту перевірки та за наслідками процедури адміністративного оскарження податковим органом прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 16.02.2009 № 0000211704/0, від 16.02.2009 № 0000201704/0, від 24.04.2009 №0000211704/1, від 30.06.2009 № 0000201704/1, від 20.07.2009 № 0000211704/2, від 20.07.2009 № 0000201704/2, від 16.09.2009 № 0000211704/3 та від 16.09.2009 № 0000201704/3, якими, у зв'язку з вказаними порушеннями позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 82487,20 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 170 грн., а також визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3341 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1670,50 грн.

З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для визначення за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб в сумі 82487,20 грн. слугували висновки контролюючого органу про перевищення граничного обсягу виручки, передбаченого в ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98 (далі Указу № 727/98), що дозволяв перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, на суму 152757,84 грн., в т.ч. 25459,64 грн. ПДВ, за 4 квартал 2007 року, а також не понесення позивачем за 1-2 квартали 2008 року витрат за укладеними з ТОВ «Інтертраст Юніон» та ТОВ «Лован ЛТД» договорами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Указу № 727/98 передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (абзац 5 вказаної статті).

Відповідно до статті 5 Указу № 727/98 у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 № 13-92 визначає особливості оподаткування доходів від зайняття підприємницькою діяльністю.

Абзацом 1 статті 13 цього Декрету визначено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу (абзац 2 вказаної статті).

Таким чином, у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає як обов'язок переходу у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування, так і обов'язок оподаткування суми такого перевищення у порядку, встановленому розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», оскільки оподаткування за ставкою єдиного податку може мати місце лише при дотриманні визначених в Указі Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» умов, зокрема, щодо обсягу граничного розміру виручки. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.02.2014 у справі № К-34635/10.

Як видно з Акту перевірки, у 4 кварталі 2007 року позивач перевищив обсяг граничного розміру виручки на загальну суму у розмірі 152757,84 грн., в т.ч. 25459,64 грн. ПДВ, що не заперечувалось останнім, тобто валовий дохід за такий період за висновком суду становить 127298,20 грн. (152757,84 грн. - сума ПДВ у розмірі 25459,64 грн.).

Водночас, в Акті перевірки (арк. 12), відповідачем, на підставі наданих первинних документів, згрупований перелік яких наявний в матеріалах справи (а.с. 78-97), встановлено валові доходи позивача за перший квартал 2008 року у розмірі 262837,86 грн., а за другий квартал 2008 року валові доходи згідно з наданими первинними документами, згрупований перелік яких наявний в матеріалах справи (а.с. 98-105), становлять 360162,14 грн.

Також з Акту перевірки (арк. 13) видно, що основними постачальниками товару протягом спірного періоду були ТОВ «Інтертраст Юніон» та ТОВ «Лован ЛТД», витрати позивача за господарськими операціями з якими не визнано контролюючим органом.

При цьому, в Акті перевірки зазначено, що на підставі наданих банківських виписок, книги обліку доходів та витрат, відповідачем встановлено, що кошти за відвантажений товар вказаними постачальниками позивача не перераховував і станом на 30.06.2008 заборгованість останнього перед ТОВ «Інтертраст Юніон» становить 538147,92 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 89691,32 грн., в той час як постановою Господарського суду від 26.12.2007 вказане товариство визнано банкрутом, а 27.02.2008 припинено його державну реєстрацію, що підтверджуються наявною в матеріалах справи довідкою з ЄДРПОУ, отже проведення розрахунків за висновком контролюючого органу не є можливим у зв'язку з припиненням юридичної особи.

За таких умов, відповідач робить висновок в Акті перевірки, з яким погоджується суд, про те, що позивач не поніс фактичних витрат на придбання товару у ТОВ «Інтертраст Юніон», крім того, не зважаючи на неодноразову вимогу суду, позивач не підтвердив розрахунковими, платіжними та іншими документами такі витрати, у зв'язку з чим суд вважає, що відповідач обґрунтовано прийшов до висновку про не віднесення таких сум до валових витрат позивача.

Поряд з цим, погашення заборгованості за поставлені ТОВ «Лован ЛТД» товари, як зазначає відповідач в Акті перевірки, позивач провів простим векселем від 30.06.2008 серії АА № 1635032, емітованим на суму 212239,62 грн. В той же день, вказаний вексель був переданий ТОВ «Лован ЛТД» відповідно до акту прийому-передачі векселів. Разом з тим, жодних доказів на підтвердження таких обставин позивачем суду не надано.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента України «Про сплату державного мита за вексельні бланки» вексельні бланки купуються підприємствами в комерційних банках України. Під час придбання вексельних бланків покупці в обов'язковому порядку, крім вартості бланку, сплачують державне мито за кожен бланк у розмірі 10 відсотків від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, якщо інше не передбачено законодавством України. Державне мито зараховується в доход Державного бюджету України.

Водночас, доказів на підтвердження понесення витрат на придбання вексельних бланків та державного мита, яке сплачується при придбанні вексельного бланку позивачем під час перевірки відповідачу, а також в процесі розгляду справи суду, не надано, що, в контексті припинення юридичної особи - ТОВ «Лован ЛТД» у зв'язку з визнанням банкрутом, ставить під сумнів фактичність таких операцій, а відтак, посилання позивача на акт від 10.03.2009 про пред'явлення зазначеного векселя до оплати та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 10.03.2009 № 5 про отримання ТОВ «Фінансова Компанія «Раритет» (згідно з відомостями з ЄДРПОУ державну реєстрацію підприємства припинено 25.11.2010) грошових коштів у розмірі 212239,62 грн., за відсутності банківських виписок, які свідчать про фактичний рух таких коштів, свідчать лише про обмін між такими суб'єктами документами первинного бухгалтерського обліку.

За таких обставин, суд погоджується з висновком контролюючого органу в Акті перевірки про не понесення витрат на придбання товару та не підтвердження розрахунковими, платіжними та іншими документами валових витрат позивача за господарськими операціями з ТОВ «Лован ЛТД».

Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 № 13-92 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Судом не приймається до уваги посилання представника позивача на те, що валові витрати позивача у першому кварталі 2008 року становлять 1089008,99 грн., з огляду на те, що не зважаючи на неодноразову вимогу суду, позивач жодних доказів - первинних бухгалтерських документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, їх подальшу реалізацію тощо, доказів щодо руху активів платника податку в процесі здійснення відповідних господарських операцій, в тому числі здійснення оплати товару, що в сукупності є доказами на підтвердження понесення таких витрат, суду не надав.

Згідно з додатком № 6 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 № 12 із змінами і доповненнями, внесеними наказом від 18.05.1993 № 17, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 за № 64, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, норми витрат, що враховуються при оподаткуванні доходів громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, та інших доходів (затверджені Головною державною податковою інспекцією України 18.01.93 № 36-32) становлять 25%.

Отже, витрати позивача за 4 квартал 2007 року складають 31824,55 грн. (сума перевищення обсягу граничного розміру виручки - валовий дохід у розмірі 127298,20 грн. без урахування ПДВ * 25%), за 1 квартал 2008 року - 65709,47 грн. (встановлена відповідачем в Акті перевірки сума валових доходів позивача у розмірі 262837,90 грн. * 25%) та за 2 квартал 2008 року - 90040,54 грн. (встановлена відповідачем в Акті перевірки сума валових доходів позивача у розмірі 360162,10 грн. * 25%).

З огляду на викладене, чистий дохід позивача відповідно до вимог ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» склав: за 4 квартал 2007 року - 95473,65 грн. (127298,20 грн. - 31824,55 грн.); за 1 квартал 2008 року - 184320,40 грн. (262837,90 грн. - 65709,47 грн.); за 2 квартал 2008 року - 270121,60 грн. (360162,10 грн. - 90040,54 грн.).

Згідно з п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування.

Таким чином, податок з доходів фізичних осіб позивача за висновком суду складає: за 4 квартал 2007 року - 14321 грн. (95473,65 грн. - 15%); за 1 квартал 2008 року - 27648 грн. (184320,40 грн. * 15%); за 2 квартал 2008 року - 40518,24 грн. (270121,60 грн. * 15%), що разом становить 82487,20 грн.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 2.2 ст. 2, пп.пп. 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, пп. «в» п. 9.6 ст. 9, абз. 2 п. 11.42 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» та, як наслідок, заниження податку на додану вартість з січня по квітень 2007 року на загальну суму у розмірі 3341 грн. стало, по-перше, не надання до перевірки податкових накладних, виписаних ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна» на загальну суму ПДВ у розмірі 16,95 грн., по-друге, включення до податкового кредиту податкової накладної від 01.01.2007 № 1547, виписаної ТОВ «Аванкар Груп» на суму ПДВ у розмірі 3322,37 грн., в той час як позивач зареєструвався як платник ПДВ тільки 15.01.2007 (свідоцтво платника ПДВ від 15.01.2007 № 100012482).

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. 1.7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому, в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К-18460/10.

Разом з тим, згідно з п. 2.2 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку.

Як видно з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2007 по 31.12.2007 перебувала на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку.

За змістом п. 11.42 ст. 11 названого Закону юридичні та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які є платниками єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, не мають права на нарахування податку, податковий кредит та складання податкових накладних, а також на отримання бюджетного відшкодування.

Оцінюючи вказані порушення з оподаткування позивача податком на додану вартість суд виходить з того, що останнім жодних аргументів та доказів на спростування вказаних в Акті перевірки порушень в цій частині, в тому числі будь-якої первинної документації, суду не наведено та не надано.

Поряд з цим, безпідставне формування позивачем податкового кредиту за січень 2007 року на загальну суму у розмірі 2735 грн. вплинуло на заниження позивачем позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за лютий, березень та квітень 2007 року на загальну суму у розмірі 606 грн.

Таким чином, суд вважає, що відповідач прийшов до правомірних висновків про порушення позивачем вимог п. 2.2 ст. 2, пп.пп. 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, пп. «в» п. 9.6 ст. 9, абз. 2 п. 11.42 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» та, як наслідок, заниження податку на додану вартість з січня по квітень 2007 року на загальну суму у розмірі 3341 грн.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що відповідач прийняв спірні податкові повідомлення-рішення від 16.02.2009 № 0000211704/0, від 16.02.2009 № 0000201704/0, від 24.04.2009 №0000211704/1, від 30.06.2009 № 0000201704/1, від 20.07.2009 № 0000211704/2, від 20.07.2009 № 0000201704/2, від 16.09.2009 № 0000211704/3 та від 16.09.2009 № 0000201704/3 в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, суд прийшов до висновку про відсутність належних правових підстав для скасування вказаних рішень ДПІ у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Натомість відповідач довів суду відсутність протиправних дій зі свого боку.

За таких обставин позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя К.С. Пащенко