Постанова

від 23.04.2014 по справі 810/2121/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 квітня 2014 року 810/2121/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Безпека» доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.09.2013 №0006552202 та № 0006542202, ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа Безпека» (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.09.2013 №0006552202 та № 0006542202.

Предмет позову складають відносини з приводу донарахування відповідачем позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 475755,00 грн. та податку на додану вартість на суму 453099,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2014 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 23.04.2014.

23 квітня 2014 року уповноважені представники сторін у судове засідання не з'явились. Від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Від представника відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із великою кількістю справ, призначених до розгляду в Київському апеляційному адміністративному суді. Натомість, представником відповідача не було подано до суду жодних доказів перебування в судових засіданнях в Київському апеляційному адміністративному суді, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності належним чином повідомлених сторін та у порядку письмового провадження.

Представник позивача у позовній заяві просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.09.2013 №0006552202 та № 0006542202, (надалі - оскаржувані рішення). Обґрунтовуючи позовні вимоги представники позивача пояснив, що відповідач приймаючи висновки щодо безтоварності господарських операцій, проведених позивачем, діяв неправомірно, правом встановлювати нікчемність господарських правовідносин податковий орган не наділений, у зв'язку з чим представник позивача просив скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Представник відповідача надіслав до суду письмові заперечення проти позову, в яких вказав, що позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову.

Заперечення проти позову відповідач обґрунтовував тим, що правовідносини між позивачем та його контрагентом ПП «Флагман-1» мали безтоварний характер, оскільки господарські операції не підтверджені належними бухгалтерськими документами, а ПП «Флагман-1» здійснює діяльність за межами правового поля.

Дослідивши обставини справи та наявні у справі докази, суд встановив наступне.

У серпні 2013 року податковим органом була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача, за результатами якої складено Акт перевірки від 21.08.2013 № 90/10-06-22-02/36433059 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Безпека» (код за ЄДРПОУ 36433059) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Флагман-1» (код за ЄДРПОУ 35822284) їх реальності та повноти відображення в обліку за період лютий-грудень 2012 року» (надалі - Акт перевірки).

У ході перевірки встановлено наступні порушення вчинені позивачем, а саме:

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 362479,00 грн.;

- пп. 1.1 п. 1, пп. 2.1, пп. 2.4 п. 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88;

- пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 380604,00 грн.

Як слідує з матеріалів справи та Акту перевірки, висновку про такі порушення відповідач дійшов у зв'язку з тим, що позивачем не було підтверджено первинними бухгалтерськими документами, оформленими належним чином, взаємовідносини із контрагентом ПП «Флагман-1».

Так, як слідує із Акту перевірки та заперечень відповідача, за результатами відпрацювання ПП «Флагман-1» встановлено, що на підприємстві відсутні виробничі потужності, відсутні складські приміщення та транспортні засоби. Крім того, відповідач вказує на нікчемність операцій, здійснених між ПП «Флагман-1» та його контрагентами.

Також, відповідач вказав, що первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем відповідачу не підтвердження реальності господарської операції із ПП «Флагман-1» не відповідають чинному законодавству та не містять змісту замовлених та виконаних робіт.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.09.2013 № 0006552202, яким нараховано позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток та штрафні (фінансові) санкції на суму 475755,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 26.09.2013 № 0006542202, яким позивачу нараховано грошеве зобов'язання з податку на додану вартість та штрафні санкції на загальну суму 453099,00 грн.

Позивач не погоджуючись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було укладено з СП ТОВ «Нива Переяславщини» договір про надання послуг по охороні об'єктів майна замовника, шляхом організації цілодобового функціонування постів охорони у погоджених місцях дислокації (договори від 19.04.2011 №19-ФО та від 03.06.2011 № 22-ФО).

У подальшому позивачем було укладено договір з ПП «Флагман-1», в якості підрядника (договір від 01.02.2012 № 1/1-02) для виконання всіх обсягів роботи за договором з СП ТОВ «Нива Переяславщини». Предметом вказаного договору було забезпечення недоторканості майна, що знаходиться на території об'єктів замовника, шляхом здійснення позмінного чергування при фізичній охороні об'єктів.

Надаючи правову оцінку відносинам, які складають предмет позову в даній справі, суд виходить з наступного.

Щодо правового регулювання спірних правовідносин з приводу визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема і з придбання товарів.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Щодо правового регулювання спірних правовідносин з приводу визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток приватних підприємств, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (п.п.14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, входять витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Витрати і податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств і податком на додану вартість мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг і потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної видаткової і податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Позивач для підтвердження реальності укладеного договору подав наступні документи, а саме: копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. І а.с. 36-74); копії податкових накладних (т. І а.с. 75-113), копії виписок із рахунку (т. І а.с. 114-138). Також, позивачем було подано до суду копії договорів та первинних бухгалтерських документів, на підтвердження того, що позивач укладав договір з СП ТОВ «Нива Переяславщини».

Натомість, із поданих позивачем до суду первинних бухгалтерських документів не слідує зміст та обсяг господарських операцій, які здійснювались, акти прийому-передачі робіт (надання послуг) не містять визначення об'єктів, які охоронялись, у зв'язку з чим суду неможливо встановити зміст надання охоронних послуг.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, позивач не спростував обставини, викладені відповідачем у Акті перевірки та в запереченнях, та не надав суду достатніх доказів підтвердження реальності господарських операцій з надання охоронних послуг, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Згідно з пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-УІ «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2% розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 вказаного Закону, під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Як слідує із матеріалів справи, позивачем при поданні вказаного позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 487,20 грн., що становить лише 10% суми яка підлягає сплаті за подання до суду вказаного позову.

Керуючись статтями 11, 69-71, 94, 128, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Безпека» судовий збір у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки встановленими статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Терлецька О.О.