ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" квітня 2014 р. Справа № 907/1069/13
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Мельник Г.І.
суддів Михалюк О.В.
Новосад Д.Ф.
розглянувши апеляційну скаргу Берегівського об'єднання ринків і магазинів
„Сільгосппродукти", м. Берегово № 01 від 08.01.2014 року
на рішення господарського суду Закарпатської області від 17.12.2013 року
у справі № 907/1069/13
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Берегово
до відповідача 1 Берегівської міської ради, м. Берегово
до відповідача 2 Берегівського об'єднання ринків і магазинів „Сільгосппродукти",
м. Берегово
про визнання незаконним та скасування рішення Берегівської міської ради Закарпатської області від 03.02.2012 року № 746 „Про продаж Берегівському об'єднанню ринків і магазинів „Сільгосппродукти" земельної ділянки несільськогосподарського призначення"; визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 02.03.2012 року, укладеного між Берегівською міською радою Закарпатської області і Берегівським об'єднанням ринків і магазинів „Сільгосппродукти", посвідченого приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі за №1322
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_4 (довіреність б/н від 23.10.2013 року)
від відповідача 1 - Веждел В.І. (довіреність № 03.17/233 від 11.06.2013року)
від відповідача 2 - Орябко М.В. (довіреність № 23 від 14.02.2014 року)
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17.12.2013 року у справі №907/1069/13 (суддя Мокану В.В.) позов задоволено повністю; визнано незаконним та скасовано рішення Берегівської міської ради Закарпатської області від 03.02.2012 року № 746 „Про продаж Берегівському об'єднанню ринків і магазинів „Сільгосппродукти" земельної ділянки несільськогосподарського призначення"; визнано недійсним договір купівлі - продажу земельної ділянки від 02.03.2012 року, укладений між Берегівською міською радою Закарпатської області і Берегівським об'єднанням ринків і магазинів „Сільгосппродукти", посвідчений приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 1322; стягнуто на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з Берегівської міської ради суму 1720 грн. 50 коп. на відшкодування судового збору та з Берегівського об'єднання ринків і магазинів „Сільгосппродукти" суму 573 грн. 50 коп. на відшкодування судового збору.
Рішення суду мотивоване положеннями ст. ст. 141, 152 ЗК України з покликанням на роз'яснення Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (з наступними змінами і доповненнями), а також тим, що відповідачі не підтвердили належними доказами відповідність спірного рішення чинному законодавству України.
При цьому, приймаючи рішення у даній справі щодо позовних вимог про визнання недійсними Договору купівлі-продажу від 02.03. 2012 року, місцевий господарський суд виходив з того, що рішення Берегівської міської ради № 746 від 03.02.2012р. на підставі якого укладено вказаний Договір визнано недійсним у судовому порядку.
Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Берегівське об'єднання ринків і магазинів „Сільгосппродукти" оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 01 від 08.01.2014 року, в якій просить рішення господарського суду Закарпатської області від 17.12.2013р. у справі № 907/1069/13 скасувати, і прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Свої доводи скаржник аргументує, зокрема, покликанням на ст. 376 ЦК України, відповідно до якої споруда, яка була відчужена за Договором дарування є самочинним будівництвом, оскільки земельна ділянка для її будівництва не відводилась та не вилучалась від Берегівського об'єднання ринків і магазинів «Сільгосппродукти», в постійному користуванні якого перебувала земельна ділянка, на якій будувалась споруда.
Поряд з цим, апелянт покликається на рішення арбітражного суду Закарпатської області від 21 серпня 1997 року у справі № 107/1, яким встановлено, що рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради депутатів трудящих Закарпатської області від 08 липня 1987 року № 148, Берегівському об'єднанню ринків і магазинів «Сільгосппродукти» передано колгоспний ринок загальною площею 1,3 га, в тому числі земельну ділянку площею 1,0 га, яка була виділена рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради депутатів трудящих Закарпатської області від 23 березня 1982 року № 86, а рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради депутатів трудящих Закарпатської області від 12 листопада 1987 року № 555 колгоспному ринку додатково виділено земельну ділянку площею 2 000 кв. м. за рахунок території колишнього винного цеху з вісовою та котельнею.
Також, скаржник покликається на те, що судом першої інстанції було розглянуто справу без участі повноважного представника відповідача 2, який перебував на лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності №159850 від 27.12.2013 року.
Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Закарпатської області від 17.12.2013 року у справі № 907/1069/13 без змін.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 04.03.2014р. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2014р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 01.04.2014р. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 01.04.2014р. строк розгляду апеляційної скарги продовжено до 22.04.2014р., при цьому у судовому засіданні Львівського апеляційного господарського суду 01.04.2014р. за згодою представників сторін оголошено перерву до 22.04.2014р.
В дане судове засідання прибули представники позивача та відповідачів.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Закарпатської області від 17.12.2013р. у справі № 907/1069/13 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Берегівського об'єднання ринків і магазинів „Сільгосппродукти" без задоволення, виходячи з наступного.
Аналізом матеріалів справи встановлено, що 05 вересня 2000 року між ОСОБА_7 (Продавець) та ОСОБА_8 (Покупець) укладено Договір купівлі продажу (а.с. 16), відповідно до умов якого ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_8 купила споруду за АДРЕСА_1. Споруда, зазначена у плані забудови під літерою 36, є одноповерхова та складається з одного приміщення площею 21,10 кв.м. Вказана споруда належить Продавцю ОСОБА_7 на підставі Свідоцтва про право власності на споруду НОМЕР_1 від 14 серпня 2000 року, виданого виконкомом Берегівської міської ради на підставі рішення виконкому Берегівської міської ради від 30.06.2000 року за № 307.
Документальними доказами у справі встановлено, що 23 листопада 2011 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 укладено Договір дарування (а.с. 17), відповідно до умов якого ОСОБА_8 безоплатно передає у власність (дарує) ОСОБА_2, а ОСОБА_2 приймає у власність (приймає в дар) від ОСОБА_8 споруду АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0022 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування кафе, кадастровий номер - 2110200000:01:003:0071 (п. 1. Договору дарування).
Згідно з п. 2. Договору дарування правовстановлювальним документом на відчужувану дарувальником нерухомість є договір купівлі - продажу, посвідчений Кирияк К.М., державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори 05.09.2000 року та зареєстрований в реєстрі за № 3-6052.
У відповідності до п. 3. Договору дарування зазначена в пункті 1 цього Договору споруда зазначена у плані забудови 36, одноповерхова та складається з одного приміщення площею 21,1 кв.м.
Поряд з цим встановлено, що реєстрацію права власності на споруду за ОСОБА_2 підтверджено витягом з Реєстру прав власності № 32260486 від 30.11.2011 року (а.с.18).
При цьому, як встановлено місцевим господарським судом право користування земельною ділянкою під спорудою (кафе) попередніми власниками споруди, оформлено не було.
З'ясуванням документальних доказів у справі встановлено, що 03.02.2012 року рішенням 14 сесії 6 скликання Берегівської міської ради № 746 „Про продаж Берегівському об'єднанню ринків і магазинів „Сільгосппродукти" земельної ділянки несільськогосподарського призначення за адресою: АДРЕСА_1" (а.с. 20) вирішено, зокрема:
· Погодити звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення за адресою: АДРЕСА_1, площею 1,2980 га, для комерційного використання, вартістю 1 001 147,40 грн.
· Продати Берегівському об'єднанню ринків і магазинів „Сільгосппродукти" земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, площею 1,2980 га,
вартістю 1 001 147,40 грн. із розрахунку 77,13 грн. за 1 м.кв., для комерційної
діяльності.
· Надати дозвіл на розстрочення платежу Берегівському об'єднанню ринків і
магазинів „Сільгосппродукти" до 01.08.2013 року за умов сплати протягом 30
календарних днів після нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу
земельної ділянки не менше як 50 відсотків загальної суми платежу, згідно пункту
2 цього рішення.
· Вважати таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного
користування землею від 12.07.2000 року серії І-ЗК № 001137 з дня купівлі -
продажу земельної ділянки.
В подальшому, 02 березня 2012 року між Берегівською міською радою (Продавець) та Берегівським об'єднанням ринків і магазинів „Сільгосппродукти" (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу (а.с. 30-31), відповідно до умов якого Берегівська міська рада продала, а Берегівське об'єднання ринків і магазинів „Сільгосппродукти" купило земельну ділянку загальною площею 1,2980 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, без зміни її цільового призначення.
Земельна ділянка площею 1,2980 га розташована в межах населеного пункту м. Берегово, згідно плану встановлених меж. Кадастровий номер 2110200000:01:003:0054.
Земельну ділянку віднесено до земель несільськогосподарського призначення, для комерційного використання. На даній земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1, розташований об'єкт нерухомості - комплекс, який належить Берегівському об'єднанню ринків і магазинів „Сільгосппродукти".
Пунктом 14.5. Договору купівлі-продажу передбачено, що вимоги ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України нотаріусом сторонам роз'яснено.
Поряд з цим, з матеріалів справи встановлено, що 23.03.2012 року рішенням 15 сесії 6 скликання Берегівської міської ради № 775 (а.с. 21) надано Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2110200000:01:003:007) у власність шляхом викупу орієнтовною площею 0,0022 га, за адресою: АДРЕСА_1, для комерційної діяльності.
Згодом, в процесі розроблення зазначеного проекту з'ясувалось, що земельна ділянка, на якій знаходиться будівля ОСОБА_2, розташована в межах земельної ділянки площею 1,2980 га за адресою АДРЕСА_1, яка на підставі вищевказаного рішення Берегівської міської ради від 03.02.2012 року № 746 була продана Берегівському об'єднанню ринків і магазинів „Сільгосппродукти". При цьому, факт знаходження земельної ділянки, на якій розташована споруда ОСОБА_2, в межах території земельної ділянки, проданої Берегівському об'єднанню ринків і магазинів „Сільгосппродукти", підтверджено листом Берегівської міської ради від 01.07.2013 року № К-589 (а.с. 41) та не заперечується відповідачами у справі.
Одночасно, перевіркою доводів апеляційної скарги щодо покликання скаржника на рішення арбітражного суду Закарпатської області від 21 серпня 1997 року у справі № 107/1, колегією суддів встановлено наступне.
Відповідно до норм Земельного кодексу УРСР 1970 року, право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею, форми яких встановлюються Радою Міністрів СРСР. При цьому, заборонялося приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею. Водночас, було встановлено обов'язковість оформлення державних актів на право користування землею та видачі їх землекористувачам, яким заборонялось користування наданою земельною ділянкою до видачі державного акту.
Таким чином, у Берегівського об'єднання ринків і магазинів «Сільгосппродукти» був відсутній державний акт, який посвідчував право постійного користування земельною ділянкою, до прийняття виконавчим комітетом Берегівської міської ради Закарпатської області рішення від 30 червня 2000 року № 304 «Про виконання рішення арбітражного суду Закарпатської області від 21 серпня 1997 року у справі № 107/1», яким йому була надана в постійне користування земельна ділянка по АДРЕСА_1 загальною площею 1,49 га. (під ринком).
Разом з тим, як вбачається з Акту № 000012 перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 28 серпня 2012 року, складеного Державною інспекцією сільського господарства у Закарпатській області, земельна ділянка по АДРЕСА_1 загальною площею 1,49 га була надана в постійне користування Берегівському об'єднанню ринків і магазинів «Сільгосппродукти» без розроблення проекту землеустрою щодо її відведення, що є порушенням вимог статті 19 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990р.), згідно з яким надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення ділянок. Відтак, земельна ділянка була надана в постійне користування Берегівському об'єднанню ринків і магазинів «Сільгосппродукти» без визначення її меж та їх узгодження із суміжними землекористувача.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Вказана стаття Господарського процесуального кодексу України є реалізацією ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Таким чином, через норму ч. 1 ст. 55 Конституції України реалізується принцип доступності правосуддя, а гарантоване Конституцією України право на судовий захист з боку держави Україна не може бути обмежене.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Водночас статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Поряд з цим встановлено, що правовою підставою для звернення до суду позивач вважає порушення його законного права та інтересу у зв'язку з прийняттям Берегівською міською радою рішення № 746 від 03.02.2012р. та відповідно укладення між відповідачами у справі спірного договору купівлі-продажу від 02.03.2012р.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Порядок та умови набуття права постійного користування земельною ділянкою та права власності на земельну ділянку встановлено Земельним кодексом України.
Згідно з ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Положеннями ч. 6 зазначеної статті передбачено, що істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.
Крім цього, пунктами 2.10. та 2.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що у вирішенні спорів щодо переходу права власності або права користування земельними ділянками внаслідок переходу права власності на житлові будинки, будівлі, споруди, що на них розміщені, судам необхідно досліджувати умови договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, наявність у продавця визначених законом документів, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідність нерухомого майна, розміщеного на відповідних земельних ділянках, ознакам житлового будинку (будівлі, споруди), здійснення державної реєстрації права власності особи, яка придбала відповідне нерухоме майно, з урахуванням положень статей 331, 376 ЦК України, статей 116, 123, 124, 126 ЗК України. Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. При цьому новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства.
У застосуванні положень статей 377 ЦК України та 120 ЗК України щодо переходу права користування земельною ділянкою внаслідок переходу права на розташований на ній житловий будинок, будівлю, споруду господарським судам слід враховувати, що положення відповідних статей обох кодексів мають один і той же предмет регулювання, а тому підлягають застосуванню в сукупності. До відносин, пов'язаних з переходом права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда, до особи, що набула права власності на відповідне нерухоме майно, в тому числі стосовно розміру такої земельної ділянки, застосовується законодавство, що діяло на час переходу права власності на житловий будинок, будівлю, споруду.
Таким чином, на момент отримання позивачем споруди АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0022 га, за Договором дарування від 23.11.2011р. (а.с. 17) та державної реєстрації за ОСОБА_2 вищевказаної споруди (витяг, а.с. 18) ч.1 ст. 120 ЗК України (чинна на момент укладення Договору дарування та державної реєстрації споруди) визначала, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
З огляду на викладене, судом зроблено висновок про те, що до ОСОБА_2 повинно було перейти право власності на земельну ділянку площею 0,0022 га, оскільки закон передбачає переважне право власника об'єкта на ділянку, на якій цей об'єкт розташований. При цьому, правочини, що тягнуть перехід права власності на об'єкт нерухомості, водночас є підставою для переходу права на землю.
Одночасно, колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням 15 сесії 6 скликання Берегівської міської ради № 775 від 23.03.2012 року (а.с. 21), органом місцевого самоврядування надано Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2110200000:01:003:007) у власність шляхом викупу орієнтовною площею 0,0022 га, за адресою: АДРЕСА_1, для комерційної діяльності.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 377 ЦК та статті 120 ЗК до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що прийняття Берегівською міською радою оспорюваного рішення про продаж Берегівському об'єднанню ринків і магазинів «Сільгосппродукти» земельної ділянки, до складу якої увійшла земельна ділянка під належним підприємцю ОСОБА_2 об'єктом нерухомості, якій при оформленні договору дарування був присвоєний відповідний кадастровий номер, суперечить нормам ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України.
На органи місцевого самоврядування поряд з органами державної влади поширюється дія принципу, встановленого статтею 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи та посадові особи місцевого самоврядування приймають акти, причому рада в межах своїх повноважень приймає нормативні акти. Вказаною нормою встановлюється, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, зі змісту вказаної норми вбачається, що правовий акт може бути визнаний недійсним (незаконним, протиправним), тобто таким, що не відповідає закону (іншому правовому акту), якщо він виданий органом або посадовою особою з перевищенням наданих йому законом повноважень або в межах компетенції, але з порушенням діючого законодавства.
Більше того, відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України захист прав юридичних осіб на земельну ділянку здійснюється шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування.
Крім цього, пунктом 2. Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Беручи до уваги вищенаведене та, виходячи з аналізу вищезазначених норм права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що Берегівською міською радою, приймаючи рішення № 746 від 03.02.2012р. „Про продаж Берегівському об'єднанню ринків і магазинів „Сільгосппродукти" земельної ділянки несільськогосподарського призначення за адресою: АДРЕСА_1" було порушено норми чинного земельного законодавства України, про що судом першої інстанції обґрунтовано визнано недійсним вказане Рішення.
Перевіркою доводів позивача встановлено, що оспорюється правомірність укладення Договору купівлі - продажу від 02.03.2012 року, укладеного між Берегівською міською радою та Берегівським об'єднанням ринків і магазинів „Сільгосппродукти", за яким відчужено земельну ділянку загальною площею 1,2980 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1. Водночас слід враховувати, що рішення Берегівської міської ради № 746 від 03.02.2012р. прийняте з порушенням приписів чинного законодавства України, визнане в судовому порядку недійсним.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема наявність спеціальних підстав визнання недійсною угоди.
Як вбачається з обставин справи, підставою для укладання оспорюваного Договору купівлі - продажу від 02.03.2012 року є рішення Берегівської міської ради № 746 від 03.02.2012 року, яке визнано в судовому порядку недійсним, а отже оспорюваний договір купівлі - продажу підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить приписам Земельного кодексу України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, п. "в" ч. 3 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав на земельні ділянки здійснюється, в тому числі шляхом визнання угоди недійсною.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 02.03.2012 року.
Разом з тим, у апеляційній скарзі скаржник покликається на ст. 376 ЦК України, відповідно до якої споруда, яка була відчужена за Договором дарування є самочинним будівництвом, колегією суддів встановлено наступне.
Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
При цьому, визначення правового статусу споруди АДРЕСА_1 не є предметом позову у даній справі. Крім цього, правовстановлюючі документи на споруду АДРЕСА_1 є чинними та ніким не оспорені. Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.
Перевіряючи покликання скаржника на те, що судом першої інстанції було розглянуто справу без участі уповноваженого представника відповідача 2, який перебував на лікуванні.
З огляду на викладене та оцінюючи доводи апеляційної скарги в цій частині, судова колегія відзначає, що Господарський процесуальний кодекс України не обмежує кількості представників, яких може призначити фізична особа-підприємець.
Більше того, з метою надання сторонам конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, повного, об'єктивного, всебічного розгляду справи та забезпечення принципу змагальності, закріпленого в ст. 4-3 ГПК України, судом першої інстанції розгляд справи відкладався ухвалами господарського суду Закарпатської області від 08.11.2013р. (а.с. 28), від 21.11.2013р. (а.с. 50) та від 04.12.2013р. (а.с. 57), водночас у судовому засіданні господарського суду Закарпатської області 13.12.2013р. за згодою представників сторін було оголошено перерву до 17.12.2013р. Відтак, відповідач 2 належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи у суді першої інстанції.
Таким чином, на підставі ст. 22 та ст. 75 ГПК України судом першої інстанції обґрунтовано та правомірно було розглянуто справу за наявними в ній матеріалами. А тому, доводи апеляційної скарги в цій частині є голослівними та спростованими матеріалами справи.
Таким чином, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що письмовими доказами у справі доказано, а відповідачами не спростовано доводів позовної заяви.
З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.12.2013р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,
П О С Т А Н О В И В :
1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.12.2013р. у справі № 907/1069/13 залишити без змін, апеляційну скаргу Берегівського об'єднання ринків і магазинів „Сільгосппродукти", м. Берегово № 01 від 08.01.2014 року - без задоволення.
2. Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Закарпатської області в апеляційному порядку покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Закарпатської області.
Повний текст постанови складений 24.04.2014р.
Головуючий-суддя Мельник Г.І.
Суддя Михалюк О.В.
Суддя Новосад Д.Ф.
Суд | Львівський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 22.04.2014 |
Оприлюднено | 29.04.2014 |
Номер документу | 38421235 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Львівський апеляційний господарський суд
Мельник Г.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні