Постанова

від 15.04.2014 по справі 910/25354/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2014 р. Справа№ 910/25354/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю представників:

від позивача: Богач Є.С. - директор

від відповідача: Савицький О.С. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 року по справі № 910/25354/13 (суддя -Марченко О.В.)

за позовом Приватного підприємства «Залізничник»

до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк»

про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 29 994,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Залізничник» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 29 994,90 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 року у справі № 910/25354/13 позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь приватного підприємства «Залізничник» 22 384,90 грн. матеріальної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 року у справі № 910/25354/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2014 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 15.04.2014.

17.03.2014 від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін.

14.04.2014 від представника відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких зазначено, що розрахунок індексу інфляції, проведений на підставі договору на проведення аудиту № 21 від 13.02.2007, наданий позивачем є неприпустимим.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2014 у зв'язку з перебуванням судді Рєпіної Л.О. у відпустці, для розгляду справи № 910/25354/13 визначено колегію суддів у складі головуючого судді: Тарасенко К.В., суддів: Гаврилюка О.М., Суліма В.В.

Представник відповідача у судовому засіданні заявив усне клопотання щодо застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, пояснень та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

За фактом незаконного заволодіння грошовими коштами позивача внаслідок злочинних дій ОСОБА_4, яка працювала на посаді головного бухгалтера Приватного підприємства «Залізничник», приватного підприємця ОСОБА_5 та працівників Уманського відділення «Промінвестбанку», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк», - ОСОБА_6 (яка займала посаду начальника сектору розрахунково-позичкових операцій філії «Відділення Промінвестбанку в м. Умань Черкаської області») і ОСОБА_7 (яка займала посаду старшого бухгалтера сектору розрахунково-позичкових операцій філії «Відділення Промінвестбанку в м. Умань Черкаської області») було порушено кримінальну справу відповідно до частини п'ятої статті 191 Кримінального кодексу України та частини другої статті 367 КК України.

Постановою помічника прокурора міста Умані від 16.05.2005 Приватне підприємство «Залізничник» визнано цивільним позивачем у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_6 і ОСОБА_8 як працівників Банку у вчиненні ними злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України.

З матеріалів справи вбачається, що вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05.02.2007 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 191 КК України; цивільний позов ПП «Залізничник» задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рахунок відшкодування матеріальних збитків 37 409,85 грн., моральної шкоди 5 000 грн. солідарно; з ОСОБА_4 стягнуто в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 16654,19 грн.

31.03.2010 Уманським міськрайонним судом Черкаської області прийнято постанову у справі № 1-29 2010 року, якою ОСОБА_6 і ОСОБА_8 (працівників право попередника відповідача) визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого частиною другої статті 367 КК України та звільнено останніх від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності; цивільний позов, заявлений потерпілим Богачем Євгенієм Сергійовичем (директор ПП «Залізничник») про стягнення з Банку 124 874,92 грн. (24 874,92 грн. матеріальної шкоди і 100 000 грн. моральної шкоди) залишено без розгляду та роз'яснено потерпілому, що для захисту своїх інтересів він має право звернутися з позовом до суду про відшкодування шкоди, завданої злочином, в порядку цивільного судочинства.

Положеннями ч. 3. ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05.02.2007 та постанова Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31.03.2010 № 1-29 набрали законної сили.

Як правильно зазначено у рішенні суду першої інстанції, вказаними судовими рішеннями підтверджено, що злочинними діями ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_8 завдано позивачу шкоду на суму 43 576,76 грн.

Вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05.02.2007 з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зокрема, стягнуто на користь позивача 37 409,85 грн. матеріальних збитків.

Працівники відповідача ОСОБА_6 і ОСОБА_8 у добровільному порядку матеріальну шкоду на загальну суму 6 166,91 грн. не відшкодували.

26.03.2012 Уманським міськрайонним судом Черкаської області прийнято ухвалу, якою позовну заяву Богача Є.С. (директор ПП «Залізничник») до Банку, ОСОБА_6 і ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної злочином, передано на розгляд Шевченківського районного суду м. Києва за місцезнаходженням відповідача.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.08.2013 у справі № 2/761/1531/2013 закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України і встановлено, що фактично Богач Є.С. звернувся до суду в інтересах Приватного підприємства «Залізничник» до Банку, а тому роз'яснено позивачеві право на звернення до господарського суду з відповідним позовом.

Положеннями ст. 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно до положень, що містяться у пункті 6 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 № 04-5/239 «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди», відповідно до статті 1172 ЦК України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Дослідивши матеріали справи та факти, встановлені вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05.02.2007 та постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31.03.2010, зважаючи, що відповідачем не доведено відсутності вини своїх працівників у вчиненні злочину, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідача 6 166,91 грн. матеріальної шкоди.

Щодо посилань апелянта на пропуск позивачем строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з нормами ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності (ч. 2 ст. 265 Цивільного кодексу України).

Таким чином, враховуючи, що постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31.03.2010 цивільний позов, заявлений потерпілим Богачем Є.С. (директор ПП «Залізничник») залишено без розгляду; ПП «Залізничник» вчиняло дії (зверталося до суду), спрямовані на стягнення з відповідача матеріальної шкоди (вбачається з ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26.03.2012 і ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 07.08.2013), то суд вважає, що строк позовної давності позивачем пропущено не було.

Позивачем також було заявлено вимоги до відповідача щодо стягнення 16 217,99 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції визначена судом на підставі, зокрема, розрахунку аудиторської фірми «Аудит К» від 23.05.2007, відповідно до якого сума проіндексованого боргу станом на наведену дату складає 12 598,01 грн.; і довідкою про розрахунок індексу інфляції та визначення суми проіндексованого боргу, виданою фізичною особою - підприємцем ОСОБА_9 (далі - ФОП ОСОБА_9) від 25.01.2011, відповідно до якої сума проіндексованого боргу складає 3 619,98 грн.

Разом з тим, у позовній заяві позивачем зазначено суму боргу з урахуванням індексу інфляції як 22 394,90 грн., отже, суд, зважаючи на те, що заяви про зменшення позовних вимог позивачем не подано, правомірно задовольнив позовні вимоги в сумі 22 384,90 грн., у стягненні ж з відповідача 10 грн. слід відмовити.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на неприпустимість врахування розрахунку інфляційних втрат здійснений аудиторською фірмою «Аудит К», оскільки чинним законодавством не передбачено обмеження щодо кола осіб які можуть здійснювати розрахунок інфляційних втрат, а відповідачем не надано контррозрахунку чи інших належних та допустимих доказів на підтвердження, що наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат не відповідає реальним інфляційним втратам позивача.

Крім того, Приватним підприємством «Залізничник» заявлено позовні вимоги про стягнення витрат на послуги адвоката у сумі 5 000 грн. і витрат у сумі 2 600 грн. за проведення розрахунків величини індексу інфляції.

Положеннями ст. 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У пункті 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем подано лише угоду від 12.02.2008 № 14-08, укладену адвокатом ОСОБА_10 та Богачем Є.С.; інших же необхідних документів суду не подано. Крім того, зазначена угода, а відтак і витрати на правову допомогу не стосуються розгляду даної (господарської) справи, а тому підстави для стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката у сумі 5 000 грн. відсутні.

Вимоги про стягнення витрат на проведення розрахунків величини індексу інфляції та визначення суми проіндексованого боргу, на підтвердження яких позивачем надано акт виконаних послуг від 14.02.2007 та акт виконаних робіт від 25.01.2011 № 1, задоволенню не підлягають, оскільки стягнення наведених витрат не передбачено чинним процесуальним законодавством.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 року по справі № 910/25354/13 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/25354/13 повернути до Господарського суду міста Києва

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім