Рішення

від 16.04.2014 по справі 910/10141/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10141/13 16.04.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "ЗОВ"

до Приватного акціонерного товариства "Концерн "ЕКОП"

про стягнення 219 258, 19 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Бохан В.Г.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "ЗОВ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Концерн "ЕКОП" про стягнення заборгованості за договором № 4/2012 від 01.01.2012 р. у розмірі 207 895, 73 грн., а також 9 468, 73 грн. - пені та 1 893, 73 грн. - 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за вищевказаним договором в частині оплати отриманого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2013 р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19.06.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 31.07.2013 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/10141/13 та передано її на розгляд судді Пригуновій А.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2013 р. справу прийнято до провадження суддею Пригуновою А.Б. та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.09.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався в порядку 77 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду спору відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що строк дії договору № 1106/1 від 01.11.2009 р. закінчився 30.10.2010 р. та у подальшому відповідач купував продукцію у позивача шляхом прийняття до оплати видаткових накладних по факту поставки товару.

При цьому, відповідач стверджує, що вимог про сплату товару, поставленого за видатковими накладними, доданими до позовної заяви, позивачем не надсилалось, а відтак - строк їх оплати не настав.

Також відповідач зазначає, що він не приймав від позивача жодних поставок за договором № 4/2012 від 01.01.2012 р., в той час як у наданих позивачем банківських виписках призначення платежу вказано як «оплата за печиво згідно договору № 1106/1 від 01.11.2009 р.» та відсутні посилання на договір № 4/2012 від 01.01.2012 р., що є предметом спору у даній справі.

Позивач подав письмові пояснення по справі, у яких відзначає, що договір № 1106/1 від 01.11.2009 р. було автоматично пролонговано на 2011 рік, 01.01.2012 р. укладено договір купівлі-продажу № 4/2012 зі строком дії до 31.12.2012 р., який також автоматично пролонгований до 31.12.2013 р.

Одночасно, позивач підтвердив, що вимоги у даній справі обґрунтовані саме неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 4/2012 від 01.01.2012 р. щодо оплати отриманого товару.

У процесі провадження у справі позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, у яких просить додатково стягнути з Приватного акціонерного товариства "Концерн "ЕКОП" заборгованість у розмірі 5 353, 11 грн.

При цьому, як вбачається зі змісту вищевказаної заяви, Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "ЗОВ" фактично збільшено заявлену до стягнення суму пені та 3 % річних.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 р. у зв'язку з тим, що вирішення даного спору потребує спеціальних знань, у справі № 910/10141/13 призначено судову експертизу, виконання якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та зупинено провадження у даній справі.

26.03.2014 р. матеріали справи № 910/10141/13 надійшли до Господарського суду міста Києва без виконання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2014 р. поновлено провадження у справі № 910/10141/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 16.04.2014 р. за участю представників сторін.

08.04.2014 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "ЗОВ" надійшло клопотання про витребування доказів в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, а саме: копії податкових декларацій та додатків № 5 до них за період з 01.12.2012 р. до 31.01.2013 р. включно, які подавались до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у місті Києві; інформацію про те, чи було включено відповідачем видані позивачем податкові накладні до реєстру виданих та отриманих податкових накладних та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розмірі контрагентів в період проведення операцій - з 05.01.2012 р. до 31.01.2012 р. включно.

У даному судовому засіданні представник позивача подав заяву, у якій просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Концерн "ЕКОП" заборгованість у розмірі 206 895, 73 грн., пеню у сумі 13 884, 55 грн. та 2 831, 02 грн. - 3 % річних.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п.п. 3.10., 3.11. постанови Пленуму вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Проаналізувавши зміст вищевказаних заяв позивача, суд дійшов висновку що остання за своїм змістом не суперечить вимогами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а відтак - суд вважає за необхідне прийняти їх до розгляду та задовольнити.

Також у даному судовому засіданні судом розглянуто клопотання про витребування доказів в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим суд відзначає, що відповідно до наведеної норми сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

В той же час, суд відзначає, що наявних у справі доказів достатньо для розгляду спору по суті, в той час як наведені позивачем докази не впливають на результат розгляду спору, а відтак - суд не вбачає підстав для витребування вказаних документів та відмовляє у задоволенні клопотання.

Відповідач на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 16.04.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "ЗОВ" та Приватним акціонерним товариством "Концерн "ЕКОП" укладено договір купівлі-продажу № 4/2012, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти продукти харчування на підставі видаткових накладних чи рахунків-фактур та оплатити у строки і порядку, визначені договором.

Відповідно до п. 3. договору розрахунки за товар проводяться у безготівковій формі на розрахунковий рахунок позивача на протязі 30 календарних днів з моменту прийняття товару відповідачем.

Відповідно до п. 4. договору в разі несвоєчасної оплати за товар відповідач зобов'язується сплатити позивачу пеню у розмірі 0, 2 % (не більше подвійної облікової ставки Національного банку України) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Договір, відповідно до п. 7., набирає чинності в день підписання його обома сторонами та діє до 31.12.2012 р., але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. у разі якщо жодна зі сторін не заявить письмово за двадцять днів до припинення дії договору, він вважається пролонгований на наступний рік на тих самих умовах.

Як вбачається з матеріалів справи, у період дії договору № 4/2012 від 01.01.2012 р. позивачем поставлено, а відповідачем - прийнято товар на загальну суму 1 896 827, 64 грн., що підтверджується видатковими накладними, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах даної справи.

При цьому, слід відзначити, що вищевказані накладні підписані представниками сторін на підставі відповідних довіреностей та скріплені печатками юридичних осіб, що надає документові вірогідності та юридичної сили, а відтак - ознак первинного документа у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також позивач відзначає, що за отриманий відповідно до умов договору № 4/2012 від 01.01.2012 р. товар, Приватне акціонерне товариство "Концерн "ЕКОП" розрахувалось частково на загальну суму 1 688 931, 91 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "ЗОВ" стверджує, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання за договором № 4/2012 від 01.01.2012 р. в частині розрахунків за отриманий товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 206 895, 73 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Одночасно позивач стверджує, що за період з 06.02.2012 р. до 15.03.2013 р. відповідачем перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "ЗОВ" грошові кошти у сумі 1 688 931, 91 грн. за договором № 4/2012 від 01.01.2012 р.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором або законом.

Таким чином, виходячи з умов договору № 4/2012 від 01.01.2012 р. відповідач зобов'язаний був оплатити отриманий ним товар через два банківських дні після його отримання за відповідними видатковими накладними.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Суд відзначає, що документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинні документи, що є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» мають бути складені на паперових або машинних носіях і повинні містити такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд відзначає, що відповідач факт отримання товару за видатковими накладними, про які зазначає позивач у своїй позовній заяві не заперечує, а лише стверджує, що Приватне акціонерне товариство "Концерн "ЕКОП" не приймало від позивача товар за договором № 4/2012 від 01.01.2012 р. та поставка продуктів харчування позивачем здійснювалась шляхом прийняття відповідачем до оплати видаткових накладних по факту поставки товару.

З приводу наведеного суд звертає увагу, що поставка товару за видатковими накладними, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, здійснювалась у період з 05.01.2012 р. до 22.01.2013 р.

При цьому слід відзначити, що до обов'язкових реквізитів первинних документів для надання їм юридичної сили, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не віднесено номер та дату договору як підставу здійснення господарської операції.

Крім того, приймаючи до уваги, що сторонами не надано суду доказів звернення сторін про припинення дії договору № 4/2012 від 01.01.2012 р., останній є пролонгованим в порядку п. 7 на наступний рік на тих самих умовах.

Тобто, за висновком суду вищевказаний договір № 4/2012 від 01.01.2012 р. є чинним на сьогоднішній день та відповідно, його умови є обов'язковими для викання сторонами в силу положень Цивільного кодексу України.

Крім того, як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "ЗОВ" є платником податку на додану вартість, про що свідчить, зокрема, включення вказаного податку до ціни товару, поставка якого здійснювалась Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "ЗОВ".

За приписами ст. 44 Податкового кодексу України визначення об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань здійснюється за даними обліку доходів та витрат, що визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів.

Тобто, підставою складання податкової звітності є відповідні первинні документи, що підтверджують здійснення господарської операції.

Між тим, суд відзначає, що податкові накладні оформлені за результатами здійснення господарських операцій за договором № 4/2012 від 01.01.2012 р., про що вказано в самих накладних.

Тож, здійснивши оцінку наявних у справі доказів за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги наведені сторонами обставини та надані докази, суд вважає, що поставка товару у період з 05.01.2012 р. до 22.01.2012 р. здійснювалась на підставі договору № 4/2012 від 01.01.2012 р.

Одночасно, суд вкотре наголошує, що відповідач факт отримання товару за наявними у справі видатковими накладними не заперечує.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлений договором № 4/2012 від 01.01.2012 р. тридцятиденний термін оплати товару, суд дійшов висновку, що строк виконання грошових зобов'язань є таким, що настав.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оскільки наявними у справі документами підтверджується поставка товару за договором № 4/2012 від 01.01.2012 р. суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості за вищевказаним договором у розмірі 206 895, 73 грн.

При цьому, висновок суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості за договором № 4/2012 від 01.01.2012 р. ґрунтується на відсутності заперечень з боку відповідача стосовно отримання ним товару, поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "ЗОВ", а також відсутності доказів оплати Приватним акціонерним товариством "Концерн "ЕКОП" грошових коштів за отриманий товар за договором № 4/2012 від 01.01.2012 р.

Також Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "ЗОВ" заявлені вимоги про стягнення пені за період з 16.01.2013 р. (дата виникнення заборгованості за відповідною поставкою) до 17.07.2013 р. (дата, визначена позивачем самостійно та є граничною датою нарахування пені відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) у сумі 13 884, 55 грн. та 2 831, 02 грн. - 3 % річних за період з 16.01.2013 р. (дата виникнення заборгованості за відповідною поставкою) до 17.07.2013 р. (дата, визначена позивачем самостійно).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат за вказані періоди, з урахуванням здійснених відповідачем часткових проплат та за визначений позивачем період, судом встановлено, що розрахунки Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "ЗОВ" виконано арифметично правильно та не перевищують суми, визначені судом.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "ЗОВ".

При цьому, суд відзначає, що заперечення відповідача не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та повністю спростовуються встановленими обставинами, що викладені вище.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "ЗОВ" задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Концерн "ЕКОП" (04053, м. Київ, вул. Артема, 26, код ЄДРПОУ 36282432), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "ЗОВ" (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, код ЄДРПОУ 21631130) заборгованість у розмірі 206 895, 73 (двісті шість тисяч вісімсот дев'яносто п'ять грн. 73 коп.) грн., 13 884, 55 (тринадцять тисяч вісімсот вісімдесят чотири грн. 55 коп.) грн. - пені, 2 831, 02 (дві тисячі вісімсот тридцять одна грн. 02 коп.) грн. - 3 % річних та 4 472, 23 (чотири тисячі чотириста сімдесят дві грн. 23 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.04.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.