Постанова

від 11.06.2014 по справі 910/10141/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2014 р. Справа№ 910/10141/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Білецькому Л.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Бохан В.Г. (дов. №51 від 01.04.2014 року);

від відповідача - не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

приватного акціонерного товариства «Концерн «ЕКОП»

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2014 року

у справі №910/10141/13 (суддя А.Б. Пригунова)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «ЗОВ», м. Київ

до приватного акціонерного товариства «Концерн «ЕКОП», м. Київ

про стягнення 219 258, 19 грн.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «ЗОВ» (надалі - ТОВ ВКФ «ЗОВ», позивач у справі) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства «Концерн «ЕКОП» (надалі - ПрАТ «Концер «ЕКОП», відповідач у справі) про стягнення заборгованості за договором № 4/2012 від 01.01.2012 року у розмірі 207 895, 73 грн., а також пені у розмірі 9 468,73 грн. та 3% річних у розмірі 1 893, 73 грн.

16.04.2014 року під час розгляду справи у суді першої інстанції, позивач керуючись ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, подав заяву про збільшення позовних вимог, а саме: просив суд стягнути з ПрАТ «Концерн «ЕКОП» заборгованість у розмірі 206 895, 73 грн., пені у розмірі 13 884,55 грн. та 3% річних у розмірі 2 831,02 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.04.2014 року у справі №910/10141/13 позовні вимоги ТОВ ВКФ «ЗОВ» задоволено у повному обсязі. Присуджено до стягнення з ПрАТ «Концерн «ЕКОП» на користь ТОВ ВКФ «ЗОВ» заборгованість у розмірі 206 895,73 грн., пені у розмірі 13 884, 55 грн., 3% річних у розмірі 2 831,02 грн. та 4 472, 23 грн. - судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано неналежне виконання останнім умов договору № 4/2012 від 01.01.2012 року, у зв'язку з цим у останнього виникла заборгованість що складає 207 895, 73 грн. Крім того, оскільки судом першої інстанції встановлено факт порушення відповідачем грошового зобов'язання у зв'язку з цим дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені та 3% річних.

Не погодившись із вказаним рішенням, ПрАТ «Концерн «ЕКОП» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2014 року у справі №910/10141/13 у повному обсязі, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, висновки суду, на думку скаржника, не відповідають обставинам справи. Скаржник зазначає, що між сторонами існували відносини за договором № 1106/1 від 01.11.2009 року, строк дії якого закінчився 30.10.2010 року, а тому відповідач у подальшому купував продукцію у позивача шляхом прийняття до оплати видаткових накладних по факту поставки товару. Також скаржник у своїй апеляційній скарзі зазначає, що він не приймав від позивача жодних поставок за договором № 4/2012 від 01.01.2012 року, в той час як у наданих позивачем банківських виписках призначення платежу вказано як «оплата за печиво згідно договору № 1106/1 від 01.11.2009 року» та відсутні посилання на договір № 4/2012 від 01.01.2012 року, що є предметом спору у даній справі. Крім того, скаржник зазначає, що вимог про сплату товару, поставленого за видатковими накладними, позивачем не надсилалось, а відтак, з урахуванням вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, строк їх оплати не настав.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 19.05.2014 року у справі №910/10141/13 апеляційну скаргу ПрАТ «Концерн «ЕКОП» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2014 року у справі №910/10141/13 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 11.06.2014 року.

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу, який був поданий 28.05.2014 року через канцелярію Київського апеляційного Господарського суду, просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2014 року у справі №910/10141/13 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного Господарського суду №910/10141/13 від 11.06.2014 року змінено склад колегії суддів на наступний: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Суховий В.Г. та Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 11.06.2014 року у справі №910/10141/13 апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Суховий В.Г. та Чорногуз М.Г.

В судовому засіданні 11.06.2014 року представник позивача не заперечував проти розгляду справи за відсутності відповідача, надав усні заперечення по суті апеляційної скарги, просив колегію судів залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання 11.06.2014 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв та клопотань не подавав,хоча належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвала Київського апеляційного Господарського суду від 19.05.2014 року у справі №910/10141/13 була направлена відповідачу на юридичну адресу: 04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 26, що підтверджується довідкою АА №221973 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т. 1 а.с. 13). Проте ухвала суду не була отримана відповідачем та повернулась до суду з наступної причини: «за закінченням встановлено терміну зберігання».

Оскільки відповідач належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, то колегія суддів вирішила розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника відповідача за наявними в матеріалах справи документів.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого Господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого Господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 01.01.2012 року між ТОВ ВКФ «ЗОВ» (продавець за договором) та ПрАТ «Концерн «ЕКОП» (покупець за договором) укладено договір купівлі-продажу № 4/2012 (т. 1 а.с. 15).

Відповідно до п. 1 договору, продавець зобов'язався поставити, а покупець - прийняти продукти харчування (надалі - товар) на підставі видаткових накладних чи рахунків-фактур та оплатити у строки і порядку, визначені договором.

Згідно із п. 3. договору розрахунки за товар проводяться у безготівковій формі на розрахунковий рахунок продавця на протязі 30 календарних днів з моменту прийняття товару покупцем.

Договір набирає чинності в день підписання його обома сторонами та діє до 31.12.2012 року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. У разі якщо жодна зі сторін не заявить письмово за двадцять днів до припинення дії договору, він вважається пролонгований на наступний рік на тих самих умовах (п. 7 договору).

Колегія суддів зазначає, що з огляду на відсутність заяв сторін договору про його зміну чи припинення, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що згідно п. 7 договору останній був автоматично пролонгований його сторонами на той же строк та на тих самих умовах.

За таких обставин договір № 4/2012 від 01.01.2012 р. на день розгляду справи є чинним та відповідно, його умови є обов'язковими для викання сторонами в силу положень Цивільного кодексу України.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості відповідача у розмірі 206 895,73 грн. за договором № 4/2012 від 01.01.2012 року. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за порушення строків виконання грошового зобов'язання пені у розмірі 13 884,55 грн. та 3% річних у розмірі 2 831,02 грн.

Зі своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем поставлялася, а відповідачем приймалась продукція на загальну суму 1 896 827,64 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними: №105.1 від 05.01.2012 року на суму 16 733,10 грн.; №106.1 від 06.01.2012 року на суму 6 624,00 грн.; №111.1 від 11.01.2012 року на суму 17 485,80 грн.; №30000116.1 від 16.01.2012 року на суму 10 184,73 грн.; №30000120.3 від 23.01.2012 року на суму 29 672,70 грн.; №30000125.1 від 25.01.2012 року на суму 18 296,40 грн.; №30000130.5 від 30.01.2012 року на суму 29 586,90 грн.; №30000202.2 від 02.02.2012 року на суму 34 641,00 грн.; №30000208.2 від 08.02.2012 року на суму 23 449,50 грн.; №30000213.2 від 13.02.2012 року на суму 35 261,10 грн. №30000216.1 від 16.02.2012 року на суму 17 427,90 грн.; №30000220.1 від 20.02.2012 року на суму 23 102,10 грн.; №30000223.1 від 23.02.2012 року на суму 28 286,10 грн.; №30000227.2 від 27.02.2012 року на суму 27 352,20 грн.; №30000302.2 від 02.03.2012 року на суму 25 360,20 грн.; №30000305.1 від 05.03.2012 року на суму 28 511,70 грн.; №30000319.4 від 19.03.2012 року на суму 21 503,70 грн.; №30000326.6 від 26.03.2012 року на суму 52 821,30 грн.; №30000401.1 від 02.04.2012 року на суму 24 086,40 грн.; №30000402.2 від 02.04.2012 року на суму 34 103,10 грн.; №30000405.1 від 05.04.2012 року на суму 20 122,20 грн.; №3000410.3 від 10.04.2012 року на суму 23 980,50 грн.; №30000412.1 від 12.04.2012 року на суму 25 128,60 грн.; №30000417.3 від 17.04.2012 року на суму 23 854,80 грн.; №30000423.3 від 23.04.2012 року на суму 40 365,30 грн.; №30000503.4 від 03.05.2012 року на суму 47 999,10 грн.; №30000515.1 від 15.05.2012 року на суму 31 332,00 грн.; №30000517.1 від 17.05.2012 року на суму 40 320,00 грн.; №30000523.1 від 23.05.2012 року на суму 31 260,00 грн.; №30000529.1 від 29.05.2012 року на суму 24 360,00 грн.; №30000530.2 від 30.05.2012 року на суму 7 200,00 грн.; №30000606.1 від 06.06.2012 року на суму 23 112,00 грн.; №30000608.1 від 08.06.2012 року на суму 15 600,00 грн.; №30000612.2 від 12.06.2012 року на суму 38 016,00 грн.; №30000618.2 від 18.06.2012 року на суму 45 504,00 грн.; №30000621.1 від 21.06.2012 року на суму 25 512,00 грн.; №30000626.1 від 26.06.2012 року на суму 30 540,00 грн.; №30000702.2 від 02.07.2012 року на суму 25 560,00 грн.; №30000706.1 від 06.07.2012 року на суму 24 492,00 грн.; №30000416.1 від 16.07.2012 року на суму 23 801,70 грн.; №30000808.2 від 08.08.2012 року на суму 33 960,00 грн.; №30000814.3 від 14.08.2012 року на суму 2 461,44 грн.; №30000816.1 від 16.08.2012 року на суму 24 420,00 грн.; №30000820.2 від 20.08.2012 року на суму 23 940,70 грн.; №3000828.2 від 28.08.2012 року на суму 24 060,00 грн.; №3000904.2 від 04.09.2012 року на суму 32 988,00 грн.; №3000912.1 від 12.09.2012 року на суму 30 221,40 грн.; №3000918.1 від 18.09.2012 року на суму 25 590,30 грн.; №3000924.2 від 24.09.2012 року на суму 32 165,10 грн.; №3000928.1 від 28.09.2012 року на суму 30 723,00 грн.; №3001002.3 від 03.10.2012 року на суму 45 118,92 грн., №3001011.2 від 11.10.2012 року на суму 10 718,46 грн.; №3001017.3 від 17.10.2012 року на суму 12 987,60 грн.; №3001023.2 від 23.10.2012 року на суму 21 631,50 грн.; №3001029.1 від 29.10.2012 року на суму 38 228,10 грн.; №3001101.1 від 01.11.2012 року на суму 24 014,10 грн.; №3001107.1 від 07.11.2012 року на суму 34 585,32 грн.; №3001116.1 від 16.11.2012 року на суму 45 689,88 грн.; №3001204.3 від 04.12.2012 року на суму 37 607,46 грн.; №3001205.1 від 05.12.2012 року на суму 24 703,80 грн.; №3001207.1 від 07.12.2012 року на суму 19 096,50 грн.; №3001210.2 від 10.12.2012 року на суму 19 938,60 грн.; №3001214.1 від 14.12.2012 року на суму 20 502,90 грн.; №3001217.2 від 17.12.2012 року на суму 49 971,90 грн.; №3001220.1 від 20.12.2012 року на суму 27 650,70 грн.; №3001226.2 від 26.12.2012 року на суму 16 803,60 грн.; №3001227.1 від 27.12.2012 року на суму 15 675,00 грн.; №30000115,3 від 15.01.2013 року на суму 36 123,90 грн.; №30000118.2 від 18.01.2013 року на суму 31 412,70 грн.; №30000122.3 від 22.01.2013 року на суму 31 287,30 грн. (т. 1 а.с. 16-85), які підписані та скріплені печатками сторін. Вказане також підтверджується довіреностями на отримання товару (т.2 а.с. 11-75) та актом звірки взаєморозрахунків (т. 1 а.с. 85-87).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до частини 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно п. 3. договору розрахунки за товар проводяться у безготівковій формі на розрахунковий рахунок продавця на протязі 30 календарних днів з моменту прийняття товару покупцем.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач розрахувався перед позивачем за договором лише частково на суму 1 688 931,91 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача за період з 06.02.2012 року по 15.03.2013 року (т.1 а.с. 88-151; т. 2 а.с. 1-10).

Відповідно до інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сказано, що при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку із неналежним виконанням договору у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 206 895,73 грн. по наступним накладним №3001217.2 від 17.12.2012 року на суму 49 971,90 грн.; №3001220.1 від 20.12.2012 року на суму 27 650,70 грн.; №3001226.2 від 26.12.2012 року на суму 16 803,60 грн.; №3001227.1 від 27.12.2012 року на суму 15 675,00 грн.; №30000115.3 від 15.01.2013 року на суму 36 123,90 грн.; №30000118.2 від 18.01.2013 року на суму 31 412,70 грн.; №30000122.3 від 22.01.2013 на суму 31 287,30 грн. (т. 1 а.с. 16-22).

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу того, що в супереч ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3 договору, відповідачем було порушено своє зобов'язання за договором, яке полягає в простроченні оплати поставленого товару у розмірі 206 895,73 грн.

Крім того, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 13 884,55 грн. та 3% річних у розмірі 2 831,02 грн.

Щодо стягнення суми пені, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 4. договору в разі несвоєчасної оплати за товар покупець зобов'язується сплатити продавцю пеню у розмірі 0,2 % (не більше подвійної облікової ставки Національного банку України) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 13 884,55 грн. нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та в межах визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визнаються колегією суддів обґрунтованими. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені, здійснені позивачем та прийняті місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

Щодо стягнення 3% річних колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умов наведених вище, з огляду на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язань, а також здійснивши перевірку наданого позивачем та прийнятого місцевим господарським судом розгорнутого розрахунку 3 % річних, колегія суддів прийшла до висновку, що заявлена сума 3% річних у розмірі 2 831,02 грн. є обґрунтованою та арифметично правильна.

Тверджень відповідача, які викладені в апеляційній скарзі та були предметом розгляду у суді першої інстанції з приводу того, що останній не приймав від позивача товар за договором № 4/2012 від 01.01.2012 року, а поставка товару здійснювалась шляхом прийняття відповідачем до оплати видаткових накладних по факту поставки товару, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідач зазначає, що між сторонам існували відносини на підставі договору № 1106/1 від 01.11.2009 року, який із пояснень сторін припинив свою дію 30.10.2010 року, а тому на думку відповідача після припинення дії договору № 1106/1 від 01.11.2009 року відповідач закуповував продукцію у позивача шляхом прийняття до оплати видаткових накладних по факту поставки товару.

Колегія суддів не приймає вказані твердження відповідача, оскільки звернення позивачем із позовом, зумовлено невиконанням відповідачем зобов'язання по оплаті поставленого товару у період з 05.01.2012 року по 22.01.2013 року, тобто у період коли існували договірні відносини на підставі договору № 4/2012 від 01.01.2012 року, а тому твердження відповідача, що між сторонами здійснювалась без договірна поставка не знаходить своє підтвердження, оскільки матеріали справи свідчать, що у спірний період договір № 4/2012 від 01.01.2012 року не припиняв своєї дії, а сторонами вчинялись дії щодо його виконання.

Також, згідно підпункт и) ст.201 Податкового кодексу України в податковій накладній в обов'язковому порядку зазначається вид цивільно-правового договору.

Як вбачається з матеріалів справи, у всіх податкових накладних наданих позивачем зазначений договір № 4/2012 від 01.01.2012 року (т.2 а.с. 77-83).

Натомість в супереч ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідач не надав жодних доказів, які свідчили про невідповідність даних бухгалтерського обліку позивача.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для Господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого Господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2014 року у справі №910/10141/13.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Концерн «ЕКОП» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2014 року у справі №910/10141/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2014 року у справі №910/10141/13 залишити без змін.

3. Справу №910/10141/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді В.Г. Суховий

М.Г. Чорногуз