Постанова

від 23.04.2014 по справі 826/17401/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17401/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Векуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Гром Л.М.

Міщука М.С.

при секретарі: Корінець Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України у м. Києві апеляційну скаргу Підприємства Української Академії Наук «Науково-Дослідний Інститут Інноваційного Будівництва» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2014 року у справі за позовом Підприємства Української Академії Наук «Науково-Дослідний Інститут Інноваційного Будівництва» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Підприємство Української Академії Наук «Науково-Дослідний Інститут Інноваційного Будівництва» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Святошинському районі від 25.10.2013р. № 0001582206 та № 0001592206.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2014 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нову постанову, якщо суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача (код ЄДРПОУ 36265637) з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Тіал Альянс» (код 37317565) за період 01.07.2011 року по 31.07.2011 року, ТОВ «Віп Союз» (код 37240791) за період 01.08.2011 року по 31.12.2011 року, ТОВ «Ленд Компані» (код 33943571) за період 01.10.2011 року по 31.10.2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 09.10.2013 року № 229 /26-57-22-06-09/36265637, згідно з висновками якого відповідачем встановлено порушення:

- п.п. 139.1.9 п. 139.1 Податкового кодексу України , в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в розмірі 158 642,00 грн.;

- п. 198.1 ст. 198 ПК України , в результаті чого позивачем знижено податок на додану вартість в розмірі 137 948,00 грн.

На підставі акту перевірки від відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.10.2013р. № 0001582206, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 158 642,00 грн. та № 0001592206, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 172 435,00, з них 137 498,00 грн. основного платежу та 34 487 штрафних (фінансових) санкцій.

Висновок податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства базується на твердження щодо безтоварності господарських операцій позивача з контрагентами - ТОВ «Тіал Альянс», ТОВ «Віп Союз» та ТОВ «Ленд Компані», які, як вказує податковий орган, мають ознаки фіктивного підприємства.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що господарські операції між позивачем та контрагентами ТОВ «Тіал Альянс», ТОВ «Віп Союз» та ТОВ «Ленд Компані» фактично не мали реального характеру.

Колегія суддів, враховуючи доводи апеляційної скарги не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до п. 133.1 Податкового кодексу України платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно з п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 вказаного Кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 198.1 . статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу ).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, формування податкового кредиту з ПДВ обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

З матеріалів справи вбачається, що 21 березня 2011 року між Підприємством Української Академії Наук України «Науково-Дослідний Інститут Інноваційного Будівництва» (Замовник) та ТОВ «Тіал Альянс» (Виконавець) укладено договір на консультаційні послуги з розробки науково-проектної документації та збору даних.

01 серпня 2011 року між Підприємством Української Академії Наук України «Науково-Дослідний Інститут Інноваційного Будівництва» (Замовник) та ТОВ «ВІП СОЮЗ» (Виконавець) укладено договір на консультаційні послуги з розробки науково-проектної документації та збору даних.

05 вересня 2011 року між Підприємством Української Академії Наук України «Науково-Дослідний Інститут Інноваційного Будівництва» (Замовник) та ТОВ «ЛЕНД компані» (Виконавець) укладено договір на консультаційні послуги з розробки науково-проектної документації та збору даних.

В підтвердження виконання цих договорів позивачем надано до суду належним чином оформлені акти приймання виконаних робіт, податкові накладні, платіжні доручення, а також докази замовлення таких робіт третьою особою у позивача, як головного підрядника, які посвідчують наявність господарської вигоди підприємства від укладення договорів з ТОВ «Тіал Альянс», ТОВ «ВІП СОЮЗ» та ТОВ «ЛЕНД КОМПАНІ» та надані робочі документи на виконання договорів.

Податкові накладні, отримані позивачем від вищезазначених контрагентів, включені до реєстрів отриманих податкових накладних.

Оплата отриманих послуг підтверджена відповідними банківськими виписками.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити відповідно до чинного законодавства України.

Доказів того, що первинні документи підписані неуповноваженими особами відповідачем не надано, а судом першої інстанції не встановлено.

Перевіркою не встановлено відсутність документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників податкового кредиту по операціям з контрагентами, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. Також перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства.

Господарські договори недійсними (фіктивними) в судовому порядку не визнавалися, зміст господарських зобов'язань не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують факти господарських операцій та дозволяють ідентифікувати господарські операції, не містять розбіжностей і відповідають вимогам ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" , п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

За змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та зареєстровані платниками податку на додану вартість, тому були зобов'язані нараховувати ПДВ та згідно з п. 201.4 ст. 201 ПК України виписувати податкові накладні, які згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України є законною підставою для формування податкового кредиту.

Фактичні обставини справи засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

У інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11 зазначено, що згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Відповідач не спростував належними засобами доказування дійсність господарських зобов'язань, фінансово-господарських документів та достовірність внесених у них відомостей, тому в суду немає достатніх підстав для відхилення наданих позивачем доказів.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин встановлено не було.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Позивачем виконано усі необхідні умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку про неправомірності прийняття ДПІ у Святошинському районі податкових повідомлень-рішень від 25.10.2013р. № 0001582206 та № 0001592206.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятих ним рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2014 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови по справі, якою необхідно позов Підприємства Української Академії Наук «Науково-Дослідний Інститут Інноваційного Будівництва» задовольнити.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 207 КАС України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Підприємства Української Академії Наук «Науково-Дослідний Інститут Інноваційного Будівництва» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2014 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2014 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Підприємства Української Академії Наук «Науково-Дослідний Інститут Інноваційного Будівництва» - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 25.10.2013р. № 0001582206 та № 0001592206.

Постанова набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, відповідно до вимог ст. 212 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді:Л.М. Гром, М.С. Міщук

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Гром Л.М.

Міщук М.С.