Ухвала

від 23.04.2014 по справі 810/5905/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/5905/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

23 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Борисюк Л.П.

Петрика І.Й.

при секретарі Шевчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛО Україна" до державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення ,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 01.08.2013 № 0000092301, № 0000102301, № 0000082301.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального, права просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, вислухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень та необхідність їх скасування.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду погоджується з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що податковим органом ДПІ Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Віло Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Наяда Україна» за період з 01.03.2012 по 31.13.2012 і з 01.05.2012 по 31.07.2012 за результатами якої складено Акт від 11.07.2013 № 431/22-2/25636041 (далі - Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.08.2013 № 0000082301, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 104132,00 грн., податкове повідомлення-рішення від 01.08.2013 № 0000092301, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання податку на додану вартість у сумі 35638,00 грн., і податкове повідомлення-рішення від 01.08.2013 № 0000102301, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 52730,00 грн.

Даючи правову оцінку обставинам справи та діям відповідача, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

За змістом положень Податкового кодексу України, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування витрат.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з березня по липень 2012 позивач мав господарські відносини з ТОВ «Наяда Україна», предметом яких було поставка і установка офісних перегородок і дверей на об'єкт позивача за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Антонова, 4, про що укладено договори від 23.03.2012 № КВ2303, від 30.03.2012 № КВ3003, від 30.03.2012 № КВ3103, від 22.05.2012 № КВ2205, від 26.07.2012 № КВ2606, від 23.07.2012 № КВ2307.

На підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ «Віло Україна» і ТОВ «Наяда Україна» позивачем надано суду копії: договорів від 23.03.2012 № КВ2303, від 30.03.2012 № КВ3003, від 30.03.2012 № КВ3103, від 22.05.2012 № КВ2205, від 26.07.2012 № КВ2606, від 23.07.2012 № КВ2307;специфікацій до договорів і графіків виконання робіт, актів будівельної готовності об'єкта до виконання робіт; податкових накладних; актів здачі-прийняття робіт (надання послуг); оборотно-сальдових відомостей, карток рахунку № 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» і № 3711 по ТОВ «Наяда Україна»; банківських виписок.

Зазначені документи оформленні з дотримання вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та наказу ДПА України «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення» від 29 грудня 2010 року № 1401/18696, що податковим органом не ставиться під сумнів.

Судом першої інстанції вірно встановлено зі змісту Акта перевірки, що жодних податкових правопорушень у діях позивача не встановлено, а підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стали висновки податкового органу про відсутність факту здійснення господарських відносин між позивачем і ТОВ «Наяда Україна» на підставі розгляду матеріалів іншої перевірки, яка здійснена податковим органом, в яких досліджувались господарська діяльність ТОВ «Наяда Україна» із іншими суб'єктами, за відсутності перевірки господарських операцій безпосередньо між позивачем і його контрагентами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що можливе порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій, а неможливість підтвердження сплати податку на додану вартість продавцем та/або іншими контрагентами в ланцюгу постачальників, а також виявлення податковим органом ознак фіктивності постачальників в розрізі контрагентів в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування покупцем податкового кредиту та зобов'язань щодо податку на прибуток.

При цьому, для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

До того ж суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ "Наяда Україна", останній був зареєстрований як платник податку на додану вартість, відомості стосовно зазначеного підприємства та його керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у зазначеного контрагента у позивача не виникало. Будь-які докази протилежного відповідачем не були викладені в акті перевірки та не надані суду першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи.

Крім того, висновок про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, викладений в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 р. (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 14222198), та підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах на підставі ч. 2 ст. 162 та ст. 244-2 КАС України.

З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що органом ДПІ, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не надано суду жодного належного доказу щодо визнання недійсними договорів, укладених між позивачем та контрагентом, а відтак, укладення таких та фактичне їх виконання контрагентом для позивача і як наслідок - правомірність формування позивачем податкового кредиту та зобов'язань щодо податку на прибуток за перевіряємий період - не спростовано, оскільки факт придбання позивачем товарів і послуг підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право на включення до витрат і податкового кредиту коштів і суми податку на додану вартість, сплаченої у складі вартості придбаного товару і послуг, посвідчується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, у тому числі видатковими накладними і податковими накладними.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160,198,200, 205,206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано 25.04.2014 року.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: Л.П.Борисюк

І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.