Постанова

від 16.04.2014 по справі 808/696/14

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

16 квітня 2014 року (16 год. 40 хв.) Справа № 808/696/14 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кай К.В.,

представників:

позивача - Германа І.В., Кравченко Л.М., Попової К.Р.,

відповідача - Корольова О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Фараон-2005» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень.

28.01.2014 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства «Фараон-2005» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя (далі - відповідач), в якому позивач просить: скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.02.2013 №0000432211 на загальну суму 351150,00 грн. та №0000422211 на загальну суму 221599,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правомірності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету сум з податку на прибуток за період з 01.10.2011 по 30.09.2012 та податку на додану вартість за жовтень 2011, листопад 2011, грудень 2011, лютий 2012, березень 2012, квітень 2012, травень 2012, червень 2012, липень 2012, серпень 2012, вересень 2012 при взаємовідносинах з ТОВ «Ник 7», ТОВ «Таурус Голд», ТОВ «Техно-Люкс», ТОВ «Діло» за результатами якої складено акт від 29.01.2013 №11/22-11/33471966 (далі - Акт перевірки). На підставі Акту перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000432211 та №0000422211. Висновки Акту перевірки позивач вважає необґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення на думку позивача є безпідставними та підлягають скасуванню.

Ухвалою судді від 29.01.2014 у зв'язку з невідповідністю позову вимогам ст. 106 КАС України його було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позову до 10.02.2014.

Ухвалою від 11.02.2014, у зв'язку з відсутністю доказів отримання позивачем копії ухвали про залишення позову без руху від 29.01.2014, позивачу був продовжений строк для усунення недоліків позову до 24.02.2014.

У визначений судом строк позивач усунув недоліки позову.

Ухвалою від 24.02.2014 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 05.03.2014.

Ухвалою від 05.03.2014 за клопотанням представників позивача провадження у справі було зупинене до 31.03.2014.

Ухвалою від 31.03.2014 провадження у справі було поновлено, судове засідання призначене на 31.03.2014

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 07.04.2014 та до 16.04.2014.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що після отримання рішення про продовження строку розгляду первинної скарги, будь-яких рішень чи відповідей від відповідача не отримував, у зв'язку з чим вважав первинну скаргу задоволеною, грошове зобов'язання, що визначене податковими повідомленнями-рішеннями непогодженим, а податкові повідомлення-рішення відкликаними. Зазначили, що в перевіряємому періоді позивачем укладались договори з ТОВ «Ник 7», ТОВ «Таурус Голд», ТОВ «Техно-Люкс», ТОВ «Діло» з придбання експедиторських послуг. Сплата за надані послуги здійснювалась у безготівковій формі в повному обсязі. Наголосили, що висновки Акту перевірки про те, що надані документи не дають змогу встановити доцільність придбання послуг, а первинні документи не містять доказів на підтвердження того, що працівники контрагентів здійснювали дані послуги, ґрунтуються лише на власній думці інспектора. Зазначили, що до перевірки були надані всі необхідні первинні документи, а саме договори, акти виконаних робіт, податкові накладні, що повністю підтверджують здійснення фінансово-господарської діяльності з придбання експедиторських послуг та законність віднесення цих операцій до витрат та сум ПДВ до податкового кредиту. Крім того, зазначили, що Акт перевірки не містить жодних зауважень щодо змісту конкретних первинних документів на предмет їх відповідності вимогам закону. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у запереченнях проти позову, зокрема зазначивши, що позивачем до перевірки не надано документів, підтверджуючих використання у господарській діяльності отриманих послуг. Зазначив, що позивачем безпідставно сформовані витрати та податковий кредит по операціях з придбання експедиторських послуг у ТОВ «Ник 7», ТОВ «Таурус Голд», ТОВ «Техно-Люкс», ТОВ «Діло». Також, зазначив, що в актах виконаних робіт відсутня інформація щодо якості та обсягу послуг, що надавалися, а саме: відсутнє найменування відправника (отримувача) вантажу, відсутня назва вантажу який експедирувався та його кількість; не зазначений шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту призначення; відсутня інформація про осіб, які експедирували вантаж. Тому, вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення правомірними, через що просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 16.04.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

На підставі направлення від 16.01.2013 №33 та наказу відповідача від 16.01.2013 №32 в період з 16.01.2013 по 22.01.2013 відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правомірності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету сум з податку на прибуток за період з 01.10.2011 по 30.09.2012 та податку на додану вартість за жовтень 2011, листопад 2011, грудень 2011, лютий 2012, березень 2012, квітень 2012, травень 2012, червень 2012, липень 2012, серпень 2012, вересень 2012 при взаємовідносинах з ТОВ «Ник 7», ТОВ «Таурус Голд», ТОВ «Техно-Люкс», ТОВ «Діло».

За результатами перевірки 29.01.2013 відповідачем був складений Акт перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог:

1. пп. 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток за період з 01.10.2011 по 30.09.2011 у розмірі 181232 грн., у тому числі: 2,3,4 квартали 2011 на суму 100498,00 грн., у т.ч. 4 квартал 2011 на суму 100498,00 грн., 1 квартал 2012 на суму 8652,00 грн., півріччя 2012 на суму 18126,00 грн., 3 квартали 2012 на суму 80734,00 грн.

2. пп. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 234100 грн., у тому числі по періодах: жовтень 2011 - 66250,00 грн., листопад 2011 - 34400,00 грн., грудень 2011 - 8350,00 грн., лютий 2012 - 5000,00 грн., березень 2012 - 7000,00 грн., квітень 2012 - 5600,00 грн., травень 2012 - 6000,00 грн., червень 2012 - 6000,00 грн., липень 2012 - 29700,00 грн., серпень 2012 - 32000,00 грн., вересень 2012 - 33800,00 грн.

На підставі Акту перевірки 19.02.2013 відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000432211, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 351150,00 грн. з яких 234100,00 грн. за основним платежем, 117050,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та №0000422211, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 221599,00 грн., з яких 181232,00 грн. за основним платежем, 40367,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

05.03.2013 позивачем було подано первинну скаргу на оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Рішенням від 14.03.2013 було продовжено строк розгляду первинної скарги позивача на оскаржувані податкові повідомлення-рішення по 05.05.2013, вмотивоване необхідністю додаткового вивчення фактів викладених в скарзі.

Рішенням від 18.04.2013 №1703/10/10-420 оскаржувані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а первинна скарга позивача залишена без задоволення.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки позивача посилається на недотримання, позивачем вимог

пп. 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138, п. 139.1 ст. 139 пп. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

За приписами п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

За приписами пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 138 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Судом встановлено, що позивач направляв відповідачу лист, в якому зазначив що після отримання рішення про продовження строку розгляду первинної скарги, будь-яких рішень чи відповідей від відповідача не отримував, у зв'язку з чим вважає первинну скаргу задоволеною, грошове зобов'язання, що визначене податковими повідомленнями-рішеннями погодженим, а податкові повідомлення-рішення відкликаними.

Листом від 24.12.2013 №3816/10/08-01-04-20 відповідач повідомив, що рішенням від 18.04.2013 №1703/10/10-420 залишив без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а первинну скаргу позивача залишив без задоволення. Зазначив, що рішення про результати розгляду первинної скарги направлялося на адресу позивача та 23.04.2013 отримано уповноваженою особою позивача Ружанською, про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення №6909502437399. Також, зазначив, що рішення про продовження строку розгляду первинної скарги направлялося на адресу позивача, і також було отримано уповноваженою особою позивача Ружанською.

На підтвердження факту направлення та отримання позивачем рішення від 18.04.2013 №1703/10/10-420 про результати розгляду первинної скарги відповідач надав копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідно до якого 23.04.2013 уповноваженою особою позивача Ружанською було отримано зазначене рішення.

Судом встановлено, що згідно довідки Укрпошти м. Запоріжжя за період з 23.04.2013 по 23.05.2013 на адресу позивача надійшло шість замовлених листів, які були отримані за довіреністю Ружинською М.Н.

Суд зазначає, що серед зазначених у довідці поштових відправлень, які були отримані позивачем за вказаний період, відсутнє відправлення за №6900514970184, за яким відповідач начебто надіслав на адресу позивача рішення від 18.04.2013 №1703/10/10-420 про результати розгляду первинної скарги.

Крім того, за допомогою електронної пошукової системи Укрпошти, було відстежено пересилання поштових відправлень, та встановлено, що станом на 16.04.2014 дані про відправлення за номером 6900514970184 відсутні, тому що не зареєстровані в системі.

Зазначене свідчить про не підтвердженість факту направлення позивачу рішення від 18.04.2013 №1703/10/10-420 про результати розгляду первинної скарги.

За приписами п. 56.9 ст. 59 ПК України керівник (його заступник або інша уповноважена посадова особа) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або іншої уповноваженої посадової особи), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або іншої уповноваженої посадової особи) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

Відповідно до пп. 56.17.2 п. 56.17 ст. 56 ПК України процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги.

Згідно пп. 60.1.2 п. 60.1 ст. 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу.

Згідно п. 60.3 ст. 60 ПК України у випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги.

Отже, оскільки судом встановлено, що рішення від 18.04.2013 №1703/10/10-420 про результати розгляду первинної скарги позивачу не направлялось, то первинна скарга вважається повністю задоволеною на користь позивача.

Разом з тим, враховуючи суперечливість доказів наявних в матеріалах справи щодо одержання позивачем рішення за результатами розгляду первинної скарги, а також враховуючи викладені в запереченнях відповідача обставини щодо наявності у позивача податкового боргу за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, суд вважає за необхідне дослідити викладені в Акті перевірки обставини на їх відповідність висновкам відповідача в цьому Акті.

Зі змісту Акту перевірки вбачається, що позивачем було включено до складу собівартості придбаних та реалізованих товарів (робіт, послуг) витрати по операціях з ТОВ «Ник 7», ТОВ «Таурус Голд», ТОВ «Техно-Люкс», ТОВ «Діло». Відповідач посилається на відсутність документів, що підтверджують використання у господарській діяльності отриманих послуг, а отже позивачем безпідставно сформовані витрати та податковий кредит по операціях з придбання експедиторських послуг у зазначених підприємств.

Судом встановлено, що за період з 01.10.2011 по 31.12.2011, з 01.02.2012 по 30.09.2012 позивачем задекларовано податкового кредиту на загальну суму 234100,00 грн. по операціях з ТОВ «Ник 7», ТОВ «Таурус Голд», ТОВ «Техно-Люкс», ТОВ «Діло».

01.06.2012 між позивачем і ТОВ «Таурус Голд» було укладено договір №01-06/12 про надання послуг, за яким останній зобов'язався здійснювати пошук клієнтів для укладення угод із позивачем, сприяння укладенню угод, консультативні та маркетингові послуги в відносно ринку послуг, що надаються позивачем, а також комерційні відносини з третіми особами по закінченню транспортно-експедиційних та охоронних послуг, а позивач оплатити надані послуги.

За наслідками надання визначених договором послуг виписувались податкові накладні, рахунки-фактури та складались Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 507500,00 грн. без ПДВ. Розрахунки за надані послуги здійснювалась у безготівковій формі.

Позивач включив податок на додану вартість з придбання послуг до складу податкового кредиту на загальну суму 101500,00 грн.

09.04.2012 між позивачем і ТОВ «Ник 7» було укладено договір №09-04/12 про надання послуг, за яким останній зобов'язався здійснювати пошук клієнтів для укладення угод із позивачем, сприяння укладенню угод, консультативні та маркетингові послуги в відносно ринку послуг, що надаються позивачем, а також комерційні відносини з третіми особами по закінченню транспортно-експедиційних та охоронних послуг, а позивач оплатити надані послуги.

За наслідками надання визначених договором послуг виписувались податкові накладні, рахунки-фактури та складались Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 58000,00 грн. без ПДВ. Розрахунки за надані послуги здійснювалась у безготівковій формі.

Позивач включив податок на додану вартість з придбання послуг до складу податкового кредиту на загальну суму 11600,00 грн.

23.03.2012 між позивачем і ТОВ «Діло» було укладено договір №01-03/12 про надання послуг, за яким останній зобов'язався здійснювати пошук клієнтів для укладення угод із позивачем, сприяння укладенню угод, консультативні та маркетингові послуги в відносно ринку послуг, що надаються позивачем, а також комерційні відносини з третіми особами по закінченню транспортно-експедиційних та охоронних послуг, а позивач оплатити надані послуги.

За наслідками надання визначених договором послуг виписувались податкові накладні, рахунки-фактури та складались Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 35000,00 грн. без ПДВ. Розрахунки за надані послуги здійснювалась у безготівковій формі.

Позивач включив податок на додану вартість з придбання послуг до складу податкового кредиту на загальну суму 7000,00 грн.

01.09.2011 між позивачем і ТОВ «Техно Люкс» було укладено договір №09/11 про надання послуг, за яким останній зобов'язався здійснювати пошук клієнтів для укладення угод із позивачем, сприяння укладенню угод, консультативні та маркетингові послуги в відносно ринку послуг, що надаються позивачем, а також комерційні відносини з третіми особами по закінченню транспортно-експедиційних та охоронних послуг, а позивач оплатити надані послуги.

За наслідками надання визначених договором послуг виписувались податкові накладні, рахунки-фактури та складались Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 570000,00 грн. без ПДВ. Розрахунки за надані послуги здійснювалась у безготівковій формі.

Позивач включив податок на додану вартість з придбання послуг до складу податкового кредиту на загальну суму 114000,00 грн.

В акті перевірки зазначено, що в актах виконаних робіт відсутня інформація щодо якості та обсягу послуг, що надавалися, а саме: відсутнє найменування відправника (отримувача) вантажу, відсутня назва вантажу який експедирувався та його кількість; не зазначений шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту призначення; відсутня інформація про осіб, які експедирували вантаж.

Перевіркою зроблено висновок, що надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам з контрагентами не дають можливість встановити реальність здійснених операцій, доцільності придбання, а отже, не підтверджують використання у господарській діяльності позивача отриманих послуг.

Суд зазначає, що в матеріалах справи в повному обсязі наявні податкові накладні, рахунки-фактури, Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за перевіряємий період, які оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення позивачем господарських операцій.

Також, суд зазначає, що перерахування коштів легально діючими підприємствами на рахунок фіктивних підприємств, не робить ці кошти отриманими завідомо злочинним шляхом, оскільки вони вважаються отриманими під час легальної господарської та підприємницької діяльності, поки не доведено протилежне. На даний час не має будь-якого судового рішення, що надавало би оцінку взаємовідносин позивача з ТОВ «Ник 7», ТОВ «Таурус Голд», ТОВ «Техно-Люкс», ТОВ «Діло».

Крім того, наданими відповідачем під час розгляду цієї справи копіями податкової звітності контрагентів позивача з податку на додану вартість підтверджується факт декларування цими особами своїх податкових зобов'язань по взаємовідносинам із позивачем.

В обґрунтування висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач посилається на Акти Лівобережної МДПІ М. Дніпропетровська від 03.02.2012 №510/23-3/36639887 та від 09.11.2012 №4930/22-5/36639887, якими встановлена неможливість фактичного здійснення ТОВ «Техно Люкс» господарських операцій (відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина), встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів (робіт, послуг), що свідчить про те, що правочини ТОВ «Техно Люкс» здійснені без мети настання реальних наслідків.

Також, Актами ДПІ у Бабушкінському районі М. Дніпропетровська від 12.10.2012 №149/224/38112590 та від 26.10.2012 №177/244/38112590 не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ТОВ «Таурус Голд» із контрагентами по ланцюгу постачання, встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів (робіт, послуг).

Крім того, у зазначеному Акті зроблено висновок, із посиланням на ст. 203, ст. 215, ст. 216 ЦК України, про нікчемність правочинів укладених між позивачем та його контрагентами, зазначеними в Акті перевірки.

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Суд зазначає, що на даний час у суду відсутні відомості щодо наявності судового рішення, яке б спростовувало факт реальності виконання договорів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди між позивачем та його контрагентами порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - що є лише припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам податкової служби не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Також, суд зазначає, що у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Отже, висновок відповідача про нікчемність укладених позивачем правочинів зроблений з огляду на діяльність його контрагентів є безпідставним та не обґрунтованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон України №996-ХІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закон України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Підпунктами 2.1., 2.2., 2.4, 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено наступне:

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд зазначає, що пред'явлені до перевірки документи є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення позивачем господарських операцій.

З наведених вище підстав суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та необхідність його скасування.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Доданим до матеріалів справи квитанціями №95 від 25.01.2014 та №257 від 11.02.2014 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 487,20 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Фараон-2005» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000432211 від 19.02.2013, прийняте Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Запоріжжя, яким Приватному підприємству «Фараон-2005» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 351150 грн., в тому числі за основним зобов'язанням - 234100 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 117050 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000422211 від 19.02.2013, прийняте Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Запоріжжя, яким Приватному підприємству «Фараон-2005» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 221599 грн., в тому числі за основним зобов'язанням - 181232 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 40367 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Фараон-2005» (ЄДРПОУ 33471966, зареєстроване: 69054, м.Запоріжжя, вул. Горького, буд. 159/Б, к. 146) судовий збір у сумі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль

Постанова виготовлена у повному обсязі 21.04.2014.