Ухвала

від 17.04.2014 по справі 802/396/14-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/396/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Ватаманюка Р.В., Мельник-Томенко Ж.М.

при секретарі: Копійчук О.В.

за участю представників сторін:

представників відповідача - Попової О.В., Тимкова М.Г.

представників позивача - Горбань С.Ф., Білоус А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Виробничо-комерційного підприємства "Богема" у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2014 року Виробничо-комерційне підприємство "Богема" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 04.03.2014 року адміністративний позов задоволено, а саме, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління Міндоходів у Вінницькій області № 000003/2206 від 27.01.2014р. та № 000004/2206 від 27.01.2014р. Стягнуто Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 182 грн. 70 коп. шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Головного управління Міндоходів у Вінницькій області. Стягнуто з Державного бюджету України на спеціальний рахунок Державної судової адміністрації України судовий збір у сумі 1 645 грн. 30 коп. шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04.03.2014 року з підстав її невідповідності вимогам процесуального та матеріального права.

Представники відповідача (апелянта) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі та просили колегію суддів їх задовольнити.

Представники позивача заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги, посилаючись на їх безпідставність та просили залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без зміни, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, за результатом проведеної відповідачем у період з 09.01.2014р. по 14.01.2014р. невиїзної документальної перевірки з питань правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати позивачем митних платежів під час митного оформлення товарів, складено акт від 15.01.2014р. за № н0001/4/003871474/0023104831, в якому зазначено, що позивачем порушено ст. ст. 49, 58 Митного кодексу України, п. 188.1 ст. 188, п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим, позивачем не сплачено обов'язкових платежів в сумі 16 373 грн. 43 коп., в тому числі: ввізне мито в сумі 5 116 грн. 70 коп. та податок на додану вартість в сумі 11 256 грн.73 коп.

На підставі висновків перевірки, відповідачем, 27.01.2014р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 000003/2206, яким визначено мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання в сумі 7 675 грн. 05 коп., в тому числі за основним платежем 5 116 грн. 70 коп. та 2 558 грн. 35 коп. за штрафними санкціями, та податкове повідомлення - рішення № 000004/2206, яким визначено податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання, в сумі 16 885 грн. 10 коп., в тому числі за основним платежем 11 256 грн. 73 коп. та 5 628 грн. 37 коп. за штрафними санкціями.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими митним органом рішеннями, звернувся до суду з даним позовом.

В свою чергу, суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, прийшов до висновку, що доказів на підтвердження правомірності оскаржуваних податкових повідомлень - рішень податковим органом не представлено, а тому, відповідачем не дотримано свого обов'язку, визначеного ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким чином, надавши правову оцінку всім обставинам справи, які знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, доводяться матеріалами справи, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов слід задовольнити повністю, визнавши протиправними та скасувавши податкові повідомлення - рішення від 27.01.2014р. за № 000003/2206 та за № 000004/2206.

Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, з огляду на наступне.

З матеріалів справи встановлено, що Вінницькою митницею проведено митне оформлення у митному режимі IM40 (випуск для вільного обігу) товару "м'ясо свійської птиці (курятина), без теплової обробки, без консервантів, без харчових добавок, приправ в полі блоках", задекларованого позивачем за МД № 401090000/2013/010370 від 30.05.2013р., згідно з кодом УКТ ЗЕД 0207141000.

Перевіряючими, під час перевірки, встановлено невідповідність даних інвойса 13-DEX/0641 від 14.05.2013р., який отриманий від митного органу Республіки Польща та інвойса № S00080 від 14.05.2013р., що надавався позивачем для підтвердження митної вартості товарів під час митного оформлення МД № 401090000/2013/010370 від 30.05.2013р., стосовно ціни товару та виду валюти, у якій вона зазначена. Таким чином, відповідачем встановлено факт заниження ВКП "Богема" у формі ТОВ податкового зобов'язання під час митного оформлення товару, задекларованого останнім на загальну суму 51 166 грн. 97 коп.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до контракту купівлі-продажу № 180313 від 18.03.2013р., укладеного між SART Technologies LLP (Winnigton house 2, Woodberry Grove, North Finchley, London, N12 0DR, UnitedKingdom, Великобританія) (надалі - продавець), зобов'язаний продати, а ВКП "Богема" у формі ТОВ (надалі - покупець), як покупець зобов'язаний купити 300 тон м'яса свійської птиці (курятини) подрібнене шляхом механічної обвалки курячого каркаса, заморожене, без теплової кулінарної обробки, без консервантів, без харчових добавок, приправ у полі блоках на загальну суму 300 000 дол. США. У відповідності до інвойсу № S00080 від 14.05.2013р., вартість продажу вказаного товару складає 0,48 дол. США/кг на загальну суму 10 080 дол. США.

У відповідності до CMR б/н від 20.05.2013р. та CARNET TIR XT.72724983 від 18.05.2013р., товар відвантажено на адресу покупця фірмою PPHU FL "BATROS" JIM Czyz Spalka Jawna (ul. Rampa Breska 73 22-100 Chelm, Польща) на звернення продавця - SART Technologies LLP у 19 палетах вагою нетто 21 000 кг та ввезено на митну територію України автотранспортними засобами № LC23799/ №LC2777P на умовах поставки CPT - Вінниця.

На підтвердження заявленої митної вартості товару, згідно до акту від 15.01.2014р., позивачем під час здійснення митного оформлення надано: інвойс № S00080 від 14.05.2013р.; сертифікат походження № PL/MF/AF 0008543 від 18.05.2013р.; ветеринарний сертифікат на м'ясо птиці, експортоване з Федеративної Республіки Німеччина в Україну № DE 0103503-10412; сертифікат якості б/н від 13.05.2013р.; ліцензія на імпорт 001305300000004 від 28.03.2012р. На підставі зазначених документів, митним органом погоджено митну вартість товарів, що склала 11 550 дол. США.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, в оскаржуваному рішенні зазначив, що відповідачем не наведено та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано норми митного та податкового законодавства України. Зокрема, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України встановлено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 51 Митного кодексу України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

У відповідності до ч. 3 ст. 54 Митного кодексу України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Таким чином, митний орган під час митного оформлення може визнати митну вартість, заявлену декларантом або уповноваженою ним особою або прийняти письмове рішення про її коригування.

Встановлено, що під час митного оформлення товару позивачем, митний орган визнав митну вартість, заявлену декларантом ВКП "Богема" у формі ТОВ в розмірі 11 550 дол. США.

Відповідно до ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 57 Митного кодексу України, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності, що встановлено ч.4 вищевказаної статті Кодексу.

Згідно ч. 5 ст. 57 Митного кодексу України, у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи, у відповідності до ч.ч. 6, 7 ст. 57 зазначеного Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст. 58 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Отже, з аналізу даних правових норм слідує, що митна вартість може визначатись за шостим резервним методом, шляхом проведення консультацій працівників митного органу та декларанта.

Судом першої інстанції встановлено, що митний орган визнав митну вартість під час здійснення митного оформлення, визначену декларантом із застосуванням шостого резервного методу на підставі звіту № ОТ-222/02 від 19.02.2013р., що підтверджується формою декларації митної вартості та складає 92 319 грн. 15 коп. Також встановлено, що під час митного оформлення товарів вказана митна вартість визначена внаслідок консультацій працівників митного органу та декларанта.

Відповідно до п. 54.5 ст. 54 Податкового кодексу України, якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що якщо митний орган пропустив товар на митну територію України, то в подальшому він не мав правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що відповідач, здійснивши донарахування грошових зобов'язань, після визнання митним органом заявленої декларантом митної вартості, діяв з порушенням зазначених вище норм.

Суд першої інстанції, в оскаржуваному рішенні посилався на висновки Верховного суду України по справі №21-390а11, відповідно до яких, резервний метод визначення митної вартості може застосовуватися безпосередньо митним органом, який у такому випадку визначає митну вартість товару та обов'язкові платежі, а декларант не може нести відповідальності за несвоєчасність, недостовірність та неповноту нарахування суми податкового зобов'язання. В свою чергу, в апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що зазначена позиція обгрунтована нормами Митного кодексу України від 11.07.2002 року №92-ІV, який втратив чинність на момент виникнення спірних правовідносин. Проте, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки аналогічні норми зазначені у п. 54.5 ст. 54 Податкового кодексу України.

Судом першої інстанції також враховано письмовий запит № 7588/5/99-99-24-03-10-16 від 11.07.2013р., направлений Департаментом митної справи Міністерства доходів і зборів України до митних органів Республіки Польща, з метою перевірки заявленої митної вартості ввезеного товару. Зі змісту листа № 450000-IMPW-0712-966/13/1811/JC від 18.09.2013р. слідує, що митним органом Республіки Польща у м. Вроцлав відповідачу надано: podqlad document ZWU 13PL302040E0028380 від 18.05.2013р.; інвойс № 13-DEX/0641 від 14.05.2014р.; CARNET TIR № XT.72724983 від 18.05.2013р.; транзитний документ MRN 13PL302010143796D3; сертифікат походження № PL/MF/AF 0008543 від 18.05.2013р.; ветеринарний сертифікат на м'ясо птиці, експортоване з Федеративної Республіки Німеччина в Україну № DE 0130503-10412 від 13.05.2013р.

Під час розгляду справи встановлено, що єдиною правовою підставою для нарахування грошового зобов'язання позивачу слугувала невідповідність даних інвойса 13-DEX/0641 від 14.05.2013р., який отриманий від митного органу Республіки Польща, та інвойса № S00080 від 14.05.2013р., що надавався позивачем для підтвердження митної вартості товарів під час митного оформлення МД № 401090000/2013/010370 від 30.05.2013р., стосовно ціни товару та виду валюти, у якій вона зазначена. Так, відповідно до інвойса 13-DEX/0641 від 14.05.2013р., митна вартість товарів становить 13 860 євро (143 486 грн. 12 коп. за курсом 10,352534 грн./євро), тоді як митна вартість за інвойсом № S00080 від 14.05.2013р. складає 10 080 дол. США.

Оскільки під час митного оформлення товару митний орган визнав заявлену позивачем митну вартість, позивач не несе відповідальності за несвоєчасність, недостовірність та неповноту нарахування суми податкового зобов'язання.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Положення ч. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України визначають, що базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою, що визначено ч. 1 ст. 52 МК України.

За результатом апеляційного розгляду, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що наявні матеріали справи та надані до суду докази свідчать про те, що позивачем дотримано порядок визначення митної вартості, тоді як факт визнання останньої митним органом підтверджує належність бази оподаткування ат спростовує виявленні порушення.

Відповідачем не доведено факт порушення позивачем вимог митного та податкового законодавства, а відтак, наявні підстави для визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень Головного управління Міндоходів у Вінницькій області № 000003/2206 від 27.01.2014р. та № 000004/2206 від 27.01.2014р.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини даної справи, правильно визначив правове регулювання спірних правовідносин та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції спростовується матеріалами адміністративної справи та законодавчим регулюванням спірних правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 28 квітня 2014 року.

Головуючий Сторчак В. Ю.

Судді Ватаманюк Р.В.

Мельник-Томенко Ж. М.