Рішення

від 28.04.2014 по справі 913/637/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

28 квітня 2014 року Справа № 913/637/14

Провадження №8пд/913/637/14

За позовом Прокурора Перевальського району Луганської області в інтересах держави в особі Городищенської селищної ради Перевальського району Луганської області, смт Городище Первальського району Луганської області,

до відповідача - Закритого акціонерного товариства "Сириус і К", смт Ювілейне м. Луганськ, -

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Скоковій К.Л.,

у засіданні брали участь:

від прокурора (заявника) - Хижа К.В. - прокурор відділу прокуратури м. Луганська, - посвідчення №024981 від 20.03.2014;

від позивача - Шапранова Н.М. - представник, - довіреність №02-25/231 від 20.03.2014; Смирнова Н.Є. - селищний голова, - службове посвідчення №1 від 12.02.2010;

від відповідача - Стєхіна Т.О. - представник, - довіреність № б/н від 03.04.2014, -

розглянувши матеріали справи, -

ВСТАНОВИВ:

суть спору: прокурором в інтересах держави в особі позивача заявлено вимоги про внесення змін до договору оренди землі, укладеного між позивачем - Городищенською селищною радою (далі - селищна рада, орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "Сириус і К" (далі - ЗАТ "Сириус і К", орендар) 15.05.2003, у нотаріальній формі, за реєстром №747, державна реєстрація від 04.03.2004 №39, - предметом якого є земельна ділянка площею 0,1147 га, розташована в смт Городище, вул. Шевченка, 116 - в адміністративних межах Городищенської селищної ради, надана в оренду терміном до 11.02.2052 для розміщення насосної станції, а саме:

пункт 2.2. розділу 2 "Умови договору" доповнити новим абзацом наступного змісту:

"Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 39468,27 грн.";

абзац перший пункту 2.2. розділу 2 "Умови договору" викласти у новій редакції:

"Орендна плата сплачується орендарем у грошовій формі в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки, що становить 3946,83 грн. на рік та вноситься орендарем щомісячно до 20 числа наступного місяця в розмірі 328,90 грн., шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця";

абзац другий пункту 2.2. розділу 2 "Умови договору" викласти у новій редакції:

"У разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором оренди, орендар повинен сплатити пеню за ставкою пені, передбаченої діючим законодавством за несвоєчасну сплату земельного податку, від несплаченої суми орендної плати за кожен день прострочення платежу";

розділ 3 "Права та обов'язки сторін" договору доповнити пунктом 3.5. наступного змісту:

"3.5. Право на оренду земельної ділянки не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу".

Позов мотивовано ухиленням відповідача від приведення договору у відповідність до чинного законодавства.

У зв'язку з надходженням позову господарським судом Луганської області порушено провадження у справі №913/637/14.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 24.03.2014 до 14.04.2014 - у зв'язку з неявкою представника відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду в частині надання витребуваних документів; з 14.04.2014 до 28.04.2014 - з метою надання учасникам розгляду спору можливості подати додаткові докази.

До початку судового засідання 28.04.2014 від учасників розгляду спору надійшло клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке судом задоволено.

У судовому засіданні прокурор та позивач позов підтримали повністю.

Відповідач проти позову заперечив, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим (відзив на позовну заяву від 14.04.2014 за вих. № б/н) (а.с.56).

Заслухавши учасників розгляду спору, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

15.05.2003 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) у нотаріальній формі, за реєстром №747, на підставі рішення Городищенської селищної ради Перевальського району від 11.02.2003 №5/2 (а.с.14), укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає у користування на умовах довгострокової оренди (п.1) - на термін до 11 лютого 2052 року (п.2.1) земельну ділянку площею 0,1147 га для розміщення насосної станції, яка розташована смт Городище, вул. Шевченка, 116, - в адміністративних межах Городищенської селищної ради (п.1).

На момент укладення договору орендна плата становить 790,32 грн. на рік або 65,86 грн. на місяць, яка вноситься орендарем на користь орендодавця щомісячно, у готівковій формі, до 20-го числа наступного місяця.

За несвоєчасне внесення орендної плати орендар зобов'язаний сплачувати 0,3% від суми недоїмки за кожний день прострочення платежу (п.2.2).

Розмір орендної плати може у будь-який час до закінчення строку договору оренди земельної ділянки переглядатися за письмовою згодою сторін за умов, визначених у абзаці четвертому пункту 2.2 розділу 2 договору, зокрема, у випадку підвищення цін, тарифів тощо; збільшення розмірів ставки земельного податку та у інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до абзацу другого розділу 4 "Зміна, припинення і поновлення, а також розірвання договору оренди земельної ділянки" договору сторони домовилися, що зміна умов договору допускається лише за взаємною згодою сторін.

Як сказано у розділі 7 "Порядок вирішення спірних питань" договору, усі спори, що можуть виникнути з цього договору, вирішуються шляхом переговорів між сторонами, а у разі неможливості вирішення спорів шляхом переговорів - у судовому порядку.

Договір набуває чинності після його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації (розділ 8).

Його державну реєстрацію здійснено 04.03.2004 за №39 (а.с.38-43; 44-46).

Орендована земельна ділянка передана орендареві, що підтверджується двостороннім актом прийому-передачі земельної ділянки (а.с.45-46).

Цей спір виник з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту вищезгаданого договору, на момент його укладення нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що є його предметом, не здійснювалася.

01.01.2011 набув чинності Податковий кодекс України (далі - ПК України) у редакції Закону України від 02.12.2010 №2755-УІ, - що господарський суд визнає в якості загальновідомого факту, який в силу приписів частини 1 ст.35 ГПК України не потребує доказування.

З метою вжиття заходів до виконання вимог цього Кодексу та на підставі п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України від 21.05.1997 №№280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" 31.05.2011 Городищенською селищною радою прийнято рішення №10/1 "Про затвердження технічної документації нормативної грошової оцінки земель смт Городище", яким затверджено названу оцінку (п.1) та введено її у дію з 02.06.2011 року (п.2) (а.с.15).

24.05.2012 названою радою прийнято рішення №23/12 "Про затвердження методики нарахування орендної плати та коефіцієнту орендної плати за використання земельних ділянок Городищенської селищної ради в межах смт Городище, згідно грошової оцінки земель" (а.с.61-63).

Згідно пункту 6 додатку №2 до цього рішення за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, зокрема, за користування земельними ділянками підприємств, установ, організацій для обслуговування аграрно-промислового комплексу, виробництва сільськогосподарської продукції та ін. - ставка орендної плати становить від 3 до 12 відсотків її нормативної грошової оцінки (а.с.63).

Жодне з вищезгаданих рішень селищної ради на час розгляду цього спору не змінене та не скасоване.

На підставі цих рішень та витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель смт Городище станом на 01.01.2012 (а.с.18) позивач визначив, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки, про яку йдеться у договорі, становить 39468,27 грн., а орендна плата за користування нею - 3946,83 грн. (а.с.19).

З метою їх (рішень) виконання позивач неодноразово спрямовував на адресу відповідача письмові пропозиції про приведення рівня орендної плати за земельну ділянку у відповідність до чинного законодавства та згаданих рішень (а.с.20-24), кожну з яких той отримав, у т.ч. 19.11.2013 він отримав пропозицію від 15.11.2013 за вих. №02-12/3282, до якої позивач додав проект додаткової угоди до основного договору (а.с.17), згідно якій орендодавець (позивач) пропонує пункт 2.2 розділу 2 "Умови договору" у наступній редакції:

"Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки 39468,27 грн., що становить 3946,83 грн. (три тисячі дев'ятсот сорок шість грн. вісімдесят три коп.) на рік та сплачується щомісячно 328,90 грн. шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок Орендодавця".

Дослідження судом змісту додаткової угоди показало, що усі інші її умови є повторенням змісту умов пункту 2.2. розділу 2 основного договору, - тобто фактично не є пропозиціями про внесення змін до останнього.

З наявних у справі доказів вбачається, що орендар (відповідач) отримав названу угоду, але не підписав її, тобто не вжив заходів до внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 15.05.2003, за реєстром №747, державна реєстрація від 04.03.2004 №39, - що стало підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Як уже сказано вище у цьому рішенні, відповідач позов не визнав.

Заперечуючи проти нього, він стверджує, що:

1)не отримав жодну з вищезгаданих пропозицій позивача, - що спростовується документальними доказами, наданими прокурором та позивачем до справи;

2)не згоден зі ставкою орендної плати за земельну ділянку саме у розмірі 10%, оскільки у додатку до рішення Городищенської селищної ради від 24.05.2012 №23/12 (а.с.65) сказано, що зазначена ставка становить від 3 до 12%, - а прокурор та позивач на підтвердження своїх вимог у цій частині не надали до справи жодного доказу.

28.04.2014 позивач надав до справи рішення Городищенської селищної ради від 25.04.2014 №46/8 "Про приведення діючих договорів оренди земельних ділянок, укладених з ЗАТ "Сириус і К", згідно законодавства", відповідно до п.3 якого ставка орендної плати за користування названим товариством земельними ділянками згідно з їх цільовим призначенням встановлена на рівні 10% від нормативної грошової оцінки.

З такої ж ставки виходив позивач, складаючи розрахунок розміру орендної плати станом на 01.01.2013 та пропонуючи відповідачеві укласти вищезгадану додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 15.05.2003, за реєстром №747, оскільки ставка 10% входить до розміру ставки, передбаченої додатком до рішенням селищної ради від 24.05.2012 №23/12, - тобто від 3 до 12 відсотків (а.с.61-63).

З урахуванням вищевикладеного суд вважає рішення селищної ради від 25.04.2014 №46/8, яке винесене в період розгляду ним цього спору, ще одним документальним підтвердженням факту встановлення орендної плати за користування відповідачем земельною ділянкою, про яку йдеться у цьому рішенні, саме на рівні 10% від її нормативної грошової оцінки, - а з обставин справи відомо, що така ставка орендної плати була встановлена позивачем ще до прийняття зазначеного рішення сесії селищної ради.

Позивач, наполягаючи на задоволенні позовних вимог, 28.04.2014 надав до справи примірник додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 15.05.2003, за реєстром №747, зі змісту якої вбачається, що вона повністю редакційно відповідає змісту позовних вимог, викладених прокурором у резолютивній частині позовної заяви (а.с.3-5), та яку, як пояснили у судовому засіданні представники позивача, він спрямував на адресу відповідача 26.04.2014, - але документальних доказів у цій частині до справи не надав.

Він просить суд врахувати цю додаткову угоду при вирішенні даного спору по суті (пояснення від 25.04.2014 за вих. №02-25/340).

Суд не погоджується з такою думкою позивача, виходячи з того, що додаткова угода до договору оренди земельної ділянки від 15.05.2003, за реєстром №747, про яку йдеться у попередньому абзаці цього рішення, позивачем, як він стверджує, спрямована на адресу відповідача 26.04.2014, - тобто після звернення прокурора з цим позовом до суду, а тому вона не може вважатися підставою або предметом цього спору.

Крім того, позивач не надав до справи документальних доказів:

факту спрямування її на адресу відповідача та отримання її останнім;

результатів розгляду додаткової угоди відповідачем, а також факту виникнення спору за результатами її розгляду.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.ст.4 3 ,32-34,36 та 43 ГПК України, суд не визнає вищезгадану додаткову угоду в якості належного та допустимого доказу у даній справі.

Заслухавши учасників розгляду спору, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно частинам 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини 1 та 2 ст. 202 ЦКУ).

Різновидністю правочину є договір.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦКУ); він є обов'язковим до виконання (ст. 629 ЦКУ).

З обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що спірний договір належить до категорії господарських, оскільки укладений з метою забезпечення здійснення господарської (підприємницької) діяльності відповідача (ч.1 ст.179 Господарського кодексу України (далі - ГКУ).

В силу частини 1 ст. 638 Цивільного кодексу (ст.180 ГКУ) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір, укладений між сторонами по цій справі, належить до категорії орендних.

Згідно ст. 93 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ) (ст.1 спеціального Закону України від 06.10.1998 № 161-ХІУ "Про оренду землі") право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За договором оренди землі орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону "Про оренду землі").

В силу ст.ст.125-126 ЗКУ (ст.20 Закону "Про оренду землі") право оренди землі, що підтверджується укладеним договором оренди землі, підлягає державній реєстрації.

Укладений сторонами основний договір відповідає приписам вищецитованого законодавства.

За загальним правилом (ст.651 ЦКУ) зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторони договору передбачили можливість внесення змін до нього лише за взаємною згодою сторін (п.4).

Але згідно з приписами статті 30 Закону "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін, а у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується у судовому порядку.

Саме таким правом скористалися прокурор та позивач у даному випадку.

Правова позиція щодо можливості внесення змін до договору оренди землі у разі наявності спору між його сторонами викладена у абзаці четвертому п.2.19 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (далі - Постанова №6), у якому зазначено, що статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується у судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої ст. 188 Господарського кодексу України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору.

З наявних у справі доказів вбачається, що підставою для позову стала істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, а також ухилення орендаря (відповідача) від приведення його у відповідність до чинного законодавства.

Такою істотною зміною прокурор та позивач вважають зміну встановленого чинним законодавством України рівня орендної плати за користування землею (ст.288 Податкового кодексу України) та проведення нормативної грошової оцінки земель Городищенської селищної ради Перевальського району.

У частинах 1 та 2 ст. 632 Цивільного кодексу України сказано, що ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, передбачена можливість застосування цін (тарифів, ставок тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

У абзаці третьому п.2.19 вищезгаданої постанови №6 наведена правова позиція, згідно якій судам слід враховувати, що розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Суд дійшов висновку, що у справі у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, доведено, що між сторонами існує спір з приводу договірного коефіцієнту розміру річної орендної плати та необхідності приведення його у відповідність до вимог нині чинного законодавства.

Відповідач, будучи достеменно обізнаним з приводу набрання чинності Податковим кодексом України та рішеннями селищної ради від 31.05.2011 №10/1 та від 24.05.2012 №23/12, ухилився від внесення змін до договору.

Зокрема, у частині 2 ст. 21 Закону "Про оренду землі" (у редакції Закону України від 02.10.2010 №2756-УІ, чинній на час виникнення спору) зазначено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Статтею 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, останній може бути змінений за згодою сторін. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

При вирішенні цього спору суд керується приписами частини 2 названої статті Кодексу, відповідно до якої, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у

відповідність з обставинами, які істотно змінились, договір може бути з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У даному випадку прокурором та позивачем належним чином доведено наявність сукупності усіх 4-х обставин, передбачених даною нормою закону.

Як зазначено у частині 4 ст. 652 Цивільного кодексу, зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Враховуючи обставини даної справи, суд дійшов висновку, що заявлені прокурором та позивачем вимоги повністю узгоджується з приписами ч.4 ст.652 названого Кодексу.

За змістом статті 654 Цивільного кодексу України зміна умов договору вчиняється в такій самій формі, що й договір.

Відповідно до частини 2 статті 23 Закону України від 03.07.1992 № 2535-ХІІ "Про плату за землю" (був чинним на день укладення спірного договору) грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 01 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.

Як уже сказано вище у цьому рішенні, на день виникнення та вирішення даного спору по суті розмір орендної плати встановлено абзацом 3 підпункту 288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 (Закон "Про плату за землю" того ж дня втратив чинність), а саме: для земель інших категорій (крім сільськогосподарських) - на рівні 3-кратного розміру земельного податку, а відповідно до підпункту 288.5.2 п.288.5 цієї статті орендна плата не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки - залежно від її призначення.

Оцінивши дії позивача, спрямовані на врегулювання цього спору, суд дійшов висновку, що вони, крім вищевикладених підстав, відповідають приписам чинного законодавства України ще і з огляду на таке.

Згідно ст.14 Конституції України та ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Предметом вищезгаданого договору оренди є земельна ділянка комунальної форми власності.

Розпорядження землями територіальних громад належить до повноважень сільських, селищних, міських рад (п. "а" частини 1 ст.12 ЗКУ).

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ та міст, є комунальною власністю (ч. 1 ст.83 ЗКУ), - тобто в даному випадку згадувана у рішенні земельна ділянка належить на праві власності територіальній громаді смт Городище Перевальського району Луганської області, а органом, на який законом покладено повноваження по здійсненню відповідних функцій з розпорядження земельними ділянками, є Городищенська селищна рада.

Як сказано вище у цьому рішенні, правовідносини щодо оренди землі врегульовані низкою спеціальних нормативних актів, у тому числі - Законом України від 06.10.1998 №161-ХІУ "Про оренду землі", Земельним та Цивільним кодексами України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 34 частини 1 ст. 26 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення земельних питань віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Частиною 2 статті 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно приписам статті 144 Конституції України та ст.ст.59 і 73 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, а тому у разі прийняття відповідним органом рішення про внесення змін щодо ставок орендної плати за земельні ділянки та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть бути не взяті судом до уваги лише у разі скасування такого рішення органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

З огляду на викладене рішення Городищенської селищної ради від 31.05.2011 №10/1, від 24.05.2012 №23/12 та від 25.04.2014 №46/8 - повністю відповідають приписам чинного законодавства та є нині чинними.

Отже, факт законодавчої зміни розміру орендної плати за землю суд вважає належним чином доведеним, про що орендар є повідомленим та обізнаним, але ухиляється від вчинення дій, спрямованих на внесення відповідних змін до договору оренду землі.

При вирішенні цього спору суд враховує також наступне.

З предмету позову, визначеного прокурором (а.с.3-5), вбачається, що він просить внести наступні зміни до договору оренди земельної ділянки:

пункт 2.2. розділу 2 "Умови договору" доповнити новим абзацом наступного змісту:

"Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 39468,27 грн.";

абзац перший пункту 2.2. розділу 2 "Умови договору" викласти у новій редакції:

"Орендна плата сплачується орендарем у грошовій формі в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки, що становить 3946,83 грн. на рік та вноситься орендарем щомісячно до 20 числа наступного місяця в розмірі 328,90 грн., шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця";

абзац другий пункту 2.2. розділу 2 "Умови договору" викласти у новій редакції:

"У разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором оренди, орендар повинен сплатити пеню за ставкою пені, передбаченої діючим законодавством за несвоєчасну сплату земельного податку, від несплаченої суми орендної плати за кожен день прострочення платежу";

розділ 3 "Права та обов'язки сторін" договору доповнити пунктом 3.5. наступного змісту:

"3.5. Право на оренду земельної ділянки не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу".

В той же час зміст проекту додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, спрямованого позивачем на адресу відповідача 15.11.2013 за вих. №02-12/3282 (а.с.17), лише частково, а саме: в частині вимог стосовно викладення у новій редакції абзацу першого пункту 2.2. розділу 2 "Умови договору" - співпадає з позовними вимогами прокурора, - оскільки у додатковій угоді не йдеться про:

доповнення договору новим абзацом пункту 2.2. розділу 2 "Умови договору";

викладення у новій редакції абзацу другого пункту пункту 2.2. розділу 2 "Умови договору";

доповнення розділу 3 "Права та обов'язки сторін" договору пунктом 3.5 (кожного - у редакції, викладеній у позовній заяві).

Дослідивши дії позивача в частині дотримання ним встановленого чинним законодавством порядку ініціювання питання про внесення змін до укладеного господарського договору, суд дійшов наступних висновків.

За змістом статті 654 Цивільного кодексу України зміна умов договору вчиняється в такій самій формі, що й договір.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна господарських договорів в односторонньому порядку не допускається. Сторона, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором, а при не досягненні згоди між сторонами щодо змін договору, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Аналогічне положення містить стаття 30 Закону України "Про оренду землі", згідно з якою зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін; у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Зазначених приписів чинного законодавства, як уже сказано вище у цьому рішенні, позивач дотримався тільки в частині вимог про викладення у новій редакції абзацу першого пункту 2.2. розділу 2 "Умови договору", - пропозиції ж щодо внесення інших змін, зазначених у позові, він у додатковій угоді до договору не виклав.

За таких обставин суд при вирішенні цього спору керується рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-пр/2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб"" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), у якому зазначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З зазначеною правовою позицією Конституційного Суду України узгоджується роз'яснення, викладене у останньому реченні абзацу четвертого вищезгаданої постанови Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6, згідно якому надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої ст. 188 Господарського кодексу України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору.

За таких обставин позов підлягає задоволенню повністю з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Згідно частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Керуючись ст.ст.44 та 49 ГПК України, суд сплату судового збору у сумі 1218,00 грн. покладає на відповідача шляхом стягнення його на користь Державного бюджету України з урахуванням наступних обставин.

Відповідно до приписів п.11 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-УІ "Про судовий збір" органи прокуратури звільнені від сплати судового збору на користь Державного бюджету України у разі звернення до суду з позовом в інтересах держави.

За приписами п/п 2 п.2 ч.2 ст. 4 цього Закону у разі звернення до господарського суду з позовом немайнового характеру (до їх категорії належить спір по цій справі) на користь Державного бюджету України підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет на 2014 рік" на 1 січня 2014 року (1218,00 грн.).

На підставі викладеного, ст.ст.19,144 Конституції України, ст.ст.11,16,202,626,651-654 Цивільного кодексу України; ст.ст.93, 125 Земельного кодексу України; ст.ст.179-181,188 Господарського кодексу України; ст.ст.1,13,20,30 Закону України від 06.10.98 року № 161-ХІУ "Про оренду землі"; ст. 26 Закону України від 21.05.1997 року №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", керуючись ст.ст.4 3 ,4 7 ,22,27,32-34,43,44,49,82,84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області -

В И Р І Ш И В :

1.Позов Прокурора Перевальського району Луганської області в інтересах держави в особі Городищенської селищної ради Перевальського району Луганської області до Закритого акціонерного товариства "Сириус і К", - про внесення змін до договору оренди земельної ділянки - задовольнити повністю.

2.Внести зміни до договору оренди земельної ділянки, укладеного між Городищенською селищною радою Перевальського району Луганської області (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "Сириус і К" (орендар) 15 травня 2003 року, у нотаріальній формі, за реєстром №747, державна реєстрація від 04 березня 2004 року №39, - предметом якого є земельна ділянка площею 0,1147 га, розташована в смт Городище, вул. Шевченка, 116, - в адміністративних межах Городищенської селищної ради, надана в оренду терміном до 11.02.2052 для розміщення насосної станції, а саме:

пункт 2.2. розділу 2 "Умови договору" доповнити новим абзацом наступного змісту:

"Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 39468,27 грн.";

абзац перший пункту 2.2. розділу 2 "Умови договору" викласти у новій редакції:

"Орендна плата сплачується орендарем у грошовій формі в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки, що становить 3946,83 грн. на рік та вноситься орендарем щомісячно до 20 числа наступного місяця в розмірі 328,90 грн., шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця";

абзац другий пункту 2.2. розділу 2 "Умови договору" викласти у новій редакції:

"У разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором оренди, орендар повинен сплатити пеню за ставкою пені, передбаченої діючим законодавством за несвоєчасну сплату земельного податку, від несплаченої суми орендної плати за кожен день прострочення платежу";

розділ 3 "Права та обов'язки сторін" договору доповнити пунктом 3.5. наступного змісту:

"3.5. Право на оренду земельної ділянки не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу".

2.1.Відповідно до приписів ст.ст. 125-126 Земельного кодексу України та ст. 4 Закону України від 01.07.2004 №1952-ІУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" зміни у праві оренди земельної ділянки, про які йдеться у пункті 2 цього рішення, підлягають державній реєстрації.

3.Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Сириус і К", ідентифікаційний код 23479884, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, смт Ювілейне, вул. Артема, 10, - на користь Державного бюджету України на рахунок: №31214206783006, банк - ГУ ДКСУ в Луганській області, МФО 804013; одержувач коштів: УДКСУ у м. Луганську, код ОКПО 37991503, ККД - 22030001, символ звітності банку - 206, - судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050) у сумі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.; після набрання рішенням законної сили видати наказ Державній податковій інспекції у Артемівському районі міста Луганська.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 28.04.2014 оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано - 30 квітня 2014 року.

Суддя А.П.Середа