Рішення

від 22.04.2014 по справі 927/283/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

м. Чернігів тел./факс: 774-462

просп.Миру,20 тел.:698-166

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

22 квітня 2014 р. Справа № 927/283/14

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОТ БУД",

вул. 1-ша Залізнична, 1, м. Суми, Сумська область, 40022

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігівстройсервіс",

пр-т Перемоги, 95, м. Чернігів, 14000

(фактична адреса: вул. Мстиславська, 38а, м. Чернігів, 14000)

Предмет спору: про стягнення 121770,94 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: не з'явився. (Кисельов В.М. - представник, дов. № 8 від 19.02.14 р., присутній в судовому засіданні 25.03.14 р.)

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОТ БУД" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівстройсервіс" про стягнення 121770,94 грн., а саме: 112637,44 грн. основного боргу, 2714,71 грн. пені, 5003,86 грн. штрафу, 626,47 грн. відсотків річних та 788,46 грн. інфляційних нарахувань, а також витрат зі сплати судового збору в сумі 2435,42 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві № 12 від 21.02.14 р. позивач посилається на те, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № 189 від 21.11.13 р. відповідачем не виконані належним чином зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого за договором товару, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 112637,44 грн., за наявності якої нараховано 2714,71 грн. пені, 5003,86 грн. штрафу, 626,47 грн. відсотків річних та 788,46 грн. інфляційних нарахувань.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 06.03.14 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 927/283/14, розгляд справи призначено на 25.03.14 р.

Ухвалами суду від 25.03.14 р. та 09.04.14 р. розгляд справи відкладався на 09.04.14 р. та 22.04.14 р. відповідно.

В судове засідання 25.03.14 р. з'явився уповноважений представник позивача.

В судові засідання 09.04.14 р. та 22.04.14 р. уповноважений представник позивача не з'явився.

Про дату, місце та час проведення судового засідання 22.04.14 р. позивача повідомлено належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 1400502774117.

До початку судового засідання 09.04.14 р. через канцелярію суду представником позивача подано письмове клопотання б/н від 25.03.14 р. про подальший розгляд справи без участі представника ТОВ "ТОТ БУД", яке долучено судом до матеріалів справи.

В клопотанні представник позивача зазначає, що у зв'язку зі значною відстанню між м.Суми та м. Чернігів, а також незручним розкладом руху пасажирського транспорту, своєчасне прибуття представника для участі в судовому засіданні є ускладненим, та з урахуванням вищевикладеного позивача просить розглянути справу № 927/283/14 на підставі наявних в матеріалах справи документів без присутності представника ТОВ "ТОТ БУД".

Уповноважений представник відповідача в судові засідання 25.03.14 р., 09.04.14 р. та 22.04.14 р. не з'явився.

Копія ухвали суду від 09.04.14 р., яка направлялась відповідачу на зазначену позивачем в позовній заяві фактичну адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Мстиславська, 38а, м. Чернігів, 14000, повернулась до суду неврученою адресату за закінченням терміну зберігання поштового відправлення на підприємстві поштового зв'язку.

Проте, про дату, час і місце проведення судового засідання 22.04.14 р. відповідача повідомлено належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 1400502774095 за юридичною адресою відповідача: пр-т Перемоги, 95, м. Чернігів, 14000.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

До початку судового засідання 25.03.14 р. через канцелярію суду представником позивача подано заяву № 43 від 24.03.14 р. про виправлення помилки, допущеної при розрахунку суми інфляційних збитків та про залучення документів до матеріалів справи згідно переліку, яка долучена судом до матеріалів справи.

У вказаній заяві позивачем наведено розрахунок інфляційних збитків станом на 24.03.14 р. із врахуванням вимог п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14), згідно якого розмір інфляційних збитків за січень 2014 р. складає 225,27 грн., за лютий 2014 р. - 675,83 грн., всього інфляційні збитки за період січень 2014 р. - лютий 2014 р. складають 901,10 грн. Проте в заяві позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні збитки в сумі 788,46 грн., тобто в зазначеному в позовній заяві розмірі у межах суми сплаченого судового збору.

Крім того, у вказаній заяві позивач повідомив суд, що надати замовлення покупця (відповідача) № 1276 від 21.11.13 р. та № 1318 від 28.11.13р. немає можливості, оскільки ці замовлення є лише порядковими номерами відпущених партій товару, які автоматично призначаються комп'ютерною програмою під час складання видаткових накладних.

У зв'язку з тим, що відповідач не зареєстрований як платник ПДВ, господарські операції з відповідачем, які стали причиною виникнення заборгованості, у наданих позивачем Деклараціях з ПДВ за листопад - грудень 2013 р. не відображені, а включені до суми, зазначеної в Додатках № 5 до декларації з ПДВ у рядку "Інші".

На підтвердження факту відображення господарських операцій з відповідачем у податковому обліку позивача та видачі йому податкових накладних, ТОВ "ТОТ БУД" також надані належним чином засвідчені копії: податкових накладних № 105 від 26.11.13 р., № 103 від 26.11.13 р., № 4 від 02.12.13р., а також реєстрів виданих податкових накладних за 11 та 12 місяці 2013 р. з повідомленнями від 12.12.13 р. та 15.01.14 р. про прийняття Міністерством доходів і зборів України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час слухання справи не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 06.03.14 р., 25.03.14 р. та 09.04.14 р. відповідачем суду не надані.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка уповноваженого представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також наявність клопотання представника ТОВ „ТОТ БУД" про розгляд справи без його участі на підставі вже поданих позивачем документів, суд, згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників сторін, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарським процесуальним кодексом України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Подане представником позивача письмове клопотання від 25.03.14 р. про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволене. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи 25.03.14 р. представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні 25.03.14 р. повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача в судовому засіданні 25.03.14 р. не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

21 листопада 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОТ БУД" (Постачальник за договором, Позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Чернігівстройсервіс" (Покупець за договором, Відповідач у справі) укладений договір поставки № 189 (далі - Договір).

Згідно п.1.1. Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується систематично поставляти і передавати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується купити (прийняти та оплатити) товари, кількість, асортимент яких визначені у видаткових накладних (далі - товар або партія товару), які додаються до Договору і є його невід'ємною частиною.

Строки та умови поставки, порядок здавання - приймання товару, а також ціна та порядок розрахунку за поставлений товар визначені розділами 2-4 Договору поставки № 189 від 21.11.13 р. відповідно.

Відповідно до п.10.1. Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та йог скріплення печатками сторін та закінчується 31 грудня 2014 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до п.2.1. Договору поставка здійснюється на підставі замовлень, що подаються Покупцем та затверджуються Постачальником. Після узгодження з Покупцем асортименту, ціни та кількості товару, що постачається, Постачальник підтверджує замовлення. Узгоджене Сторонами замовлення впорядковується в накладних.

За умовами п.2.5 Договору передача товару здійснюється в строк 15 календарних днів з моменту отримання та затвердження замовлення Постачальником. Поставка товару вважається виконаною після передачі товару під відповідальність Покупця, у погодженому місці або пункті.

Згідно п.4.1 Договору ціни на товар зазначаються у видатковій накладній, яка є невід'ємною частиною Договору.

У відповідності до п.2.6 Договору передача товару від Постачальника Покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та його загальну вартість. На загальну вартість продукції нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством України. Дата вказана Покупцем у видатковій накладній про прийняття товару, є датою поставки товару Постачальником.

Відповідно до п.2.8 Договору право власності на товар переходить до Покупця з моменту передачі такого товару, що підтверджується накладною за підписами представників двох сторін.

Згідно п.2.10 Договору транспортування товару здійснюється транспортним засобами Продавця, вартість доставки товару входить до складу ціни.

На виконання умов вищевказаного Договору, на підставі здійснених в усній формі у відповідності до п.2.1 укладеного між сторонами Договору поставки № 189 від 21.11.13 р. замовлень відповідача № 1276 від 21.11.13 р. та № 318 від 28.11.13 р., які згідно пояснень позивача є порядковими номерами відпущених партій товару, автоматично визначеними комп'ютерною програмою під час складання видаткових накладних, позивачем було здійснено поставку Покупцю товар на суму 140777,52 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № 1194 від 26.11.13 р. на суму 3538,80 грн., № 1197 від 26.11.13 р. на суму 37161,60 грн., № 1227 від 02.12.13 р. на суму 100077,12 грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Крім того, факт отримання позивачем замовлень відповідача щодо поставки товару додатково підтверджується наявною в матеріалах справи копією заяви ТОВ „Чернігівстройсервіс" на завантаження транспорту 26.11.13 р. за підписом директора товариства Миненко В.Г.

У відповідності до вимог п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, згідно якої податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс), на суму поставки товару в розмірі 140777,52 грн. позивачем були складені відповідні податкові накладні № 103 від 26.11.13 р., № 105 від 26.11.13 р. та № 4 від 02.12.13 р., зареєстровані в реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за 11-12 місяці 2013 р. Копії вказаних податкових накладних, а також реєстрів виданих та отриманих податкових накладних знаходяться в матеріалах справи.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п.п.3.1 Договору здавання - приймання товару за кількістю та якістю проводиться у присутності уповноважених представників сторін. При наявності невідповідності товару вимогам ДСТУ, ТУ присутність представника Постачальника є обов'язковою.

Згідно п.п.3.2, 3.3 Договору Покупець має право заявити претензію Постачальнику щодо якості поставленого товару в момент передачі. Після передачі товару Покупцеві претензії щодо кількості та якості не приймаються.

Судом встановлено, що отримання товару відповідачем підтверджується підписом уповноваженого представника ТОВ „Чернігівстройсервіс" на вищевказаних видаткових накладних, а саме Миненко Віктора Генадійовича, який діяв на підставі довіреностей № 2511-1 від 25.11.13 р. та № 2511-7 від 02.12.13 р., копії яких знаходяться в матеріалах справи, та наявним на видаткових накладних відбитком печатки ТОВ „Чернігівстройсервіс".

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаними видатковими накладними відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ „ТОТ БУД" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару ТОВ „Чернігівстройсервіс", а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За умовами п.п. 4.3, 4.4 Договору на умовах відстрочення платежу оплата здійснюється за фактично поставлений товар протягом 10 (десяти) банківських днів з дати поставки товару або партії товару Покупцю на підставі належним чином оформлених актів приймання та рахунків - фактур Постачальника. Форма розрахунків - безготівкова.

В матеріалах справи наявні виставлені позивачем на виконання умов Договору рахунки на оплату: № 1154 від 21.11.13 р. на суму 37161,60 грн., № 1163 від 25.11.13 р. на суму 3538,80 грн., № 1205 від 29.11.13 р. на суму 100077,12 грн. У свою чергу від відповідача заперечень щодо невиконання позивачем умов п.4.3 Договору в частині надання вищезазначених документів не надходило.

При цьому суд зазначає, що наявність або відсутність рахунків - фактур у відповідача не звільняє останнього від обов'язку оплатити отриманий за Договором товар, який згідно п.4.3 Договору пов'язаний виключно з фактом отримання товару.

З наданих позивачем матеріалів встановлено, що відповідач в обумовлений Договором строк розрахунок за поставлений товар здійснив тільки частково в сумі 28140,08 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписки з банківського рахунку позивача від 26.11.13 р. про сплату 8140,08 грн. за виставленими позивачем рахунками № 1163 від 25.11.13 р. та № 1154 від 24.11.13 р. та квитанції №182839206 від 02.12.13 р. про сплату 20000,00 грн. Тобто, залишок вартості неоплаченого відповідачем товару становить 112637,44 грн.

При цьому, як зазначає представник ТОВ „ТОТ БУД" в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, позивачем отримано від ТОВ „Чернігівстройсервіс" гарантійний лист № 28 від 02.12.13 р. за підписом директора товариства Миненко В.Г. з проханням відвантажити певний товар та гарантією оплати в розмірі 20%, а саме 20000,00 грн. з поточного рахунку товариства до 04.12.13 р. Решту суми згідно договору поставки від 21.11.13 р. в розмірі 80077,12 грн. відповідач зобов'язувався перерахувати до 16.12.13 р. Копія вказаного листа наявна в матеріалах справи.

10 лютого 2014 р. ТОВ «ТОТ БУД» було направлено на адресу відповідача претензію про погашення заборгованості № 5 від 10.02.14 р. з вимогою перерахувати кошти в сумі 112637,44 грн. на розрахунковий рахунок позивача, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією фіскального чеку № 7980 від 10.01.14 р.

Направлений відповідачеві разом з претензією № 5 від 10.02.14 р. акт звірки взаєморозрахунків між сторонами станом за період з 01.11.13 р. по 12.02.14 р. за договором № 189 від 20.11.13 р., згідно якого заборгованість відповідача складає 112637,44 грн., був підписаний директором ТОВ „Чернігівстройсервіс" Миненко В.Г., засвідчений печаткою товариства та повернутий останнім позивачеві.

Проте, не дивлячись на вищезазначені обставини, грошові кошти за поставлений товар у вказаній сумі відповідачем сплачені не були.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено позивачем, свої зобов'язання щодо сплати ТОВ „ТОТ БУД" грошових коштів в сумі 112637,44 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, в результаті чого станом на 21.02.14 р. у ТОВ „Чернігівстройсервіс" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просить стягнути в позовній заяві та заяві № 43 від 24.03.14 р. про виправлення помилки.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2,4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 189 від 21.11.13 р. суду не надано.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 112637,44 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Відповідно до п.п.1.2, 1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Між тим, стягнення штрафних санкцій за порушення саме грошових зобов'язань передбачено у частині 6 цієї ж статті, в якій зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 7.4 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасного розрахунку за отриманий товар, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 5% від суми видаткової накладної та пеню в розмірі 2% від суми видаткової накладної за кожен день такого прострочення.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як зазначив Верховний суд України у постановах від 27.09.05 р. у справі № 35/475-04, від 22.11.10 р. у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.10 р. у справі № 06/113-38, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, і пеня застосовується за порушення будь - яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.

Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п. 7.4 Договору.

Відповідно до п.2.1 Постанови № 14 застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011 та постанові Вищого господарського суду України від 12.06.2012 у справі № 06/5026/1052/2011.

При цьому, пунктом 2.9 Постанови №14 передбачено, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами Договору, позивачем на підставі п. 7.4 Договору нараховано та пред'явлено до стягнення 5% штрафу в сумі 5003,86 грн. (від суми повністю неоплаченої видаткової накладної № 1227 від 02.12.13 р.), а також з урахуванням приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 3 ст. 343 Господарського кодексу України пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 2714,71 грн. за період з 11.12.13 р. по 21.02.14 р., оскільки визначений сторонами в Договорі розмір пені є вищим, ніж передбачений нормами чинного законодавства і застосуванню не підлягає.

Окрім того, у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлену Продукцію у строки, визначені умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 626,47 грн. відсотків річних за період з 11.12.13 р. по 21.02.14 р., а також 788,46 грн. інфляційних нарахувань за січень - лютий 2014 р., які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п.1.12 Постанови № 14, з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення штрафу, пені, відсотків річних та інфляційних нарахувань судом встановлено наступне.

Розмір штрафу, пені та відсотків річних за несвоєчасну оплату поставленого товару, перерахований судом у відповідності до вимог господарського та цивільного законодавства України в межах визначеного позивачем періоду, є вірним та відповідає нормам цивільного законодавства, тому позовні вимоги в частині стягнення 5003,86 грн. штрафу, 2714,71 грн. пені та 626,47 грн. трьох відсотків річних за несвоєчасну оплату поставленого за Договором товару, підлягають задоволенню.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Розмір інфляційних нарахувань, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства України за січень - лютий 2014 р. становить 902,45 грн., а отже є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення інфляційних нарахувань в сумі 788,46 грн. в межах суми сплаченого судового збору, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог в частині нарахування відсотків річних, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату товару, поставленого за Договором, підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем - 788,46 грн.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 626, 629, 655, 662, 663, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 217, 218, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівстройсервіс" (пр-т Перемоги, 95, м. Чернігів, 14000 (фактична адреса: вул. Мстиславська, 38а, м. Чернігів, 14000), р/р 26001000386045 у ПУАТ „ФІДОБАНК" у м Чернігові, МФО 300175, код 38880899) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТ БУД" (вул. 1-ша Залізнична, 1, м. Суми, Сумська область, 40022, р/р 2600205538 в Банк АБ „Укргазбанк" м.Київ, МФО 320478, код 35742560) 112637,44 грн. основного боргу, 2714,71 грн. пені, 5003,86 грн. штрафу, 626,47 грн. відсотків річних, 788,46 грн. інфляційних нарахувань та 2435,42 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 28 квітня 2014 року.

Суддя А.М.Селівон