Постанова

від 28.04.2014 по справі 812/877/14

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Ушаков Т.С.

Суддя-доповідач - Ханова Р.Ф.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2014 року справа №812/877/14

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією у складі суддів:

головуючого судді: Ханової Р.Ф.

суддів: Гайдара А.В.

Яковенка М.М.

розглянувши у порядку

письмового провадження

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська

Головного управління Міндоходів у Луганській області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду

від 13 березня 2014 року (повний текст складений та

підписаний 18 березня 2014 року)

по адміністративній справі №812/877/14 (суддя Ушаков Т.С.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі

м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській

області

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення-рішення №0001281710 від 3 жовтня

2012 року, -

ВСТАНОВИВ :

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року у зв'язку з відсутністю у податкового органу підстав для збільшення позивачу розміру суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за квітень, травень, червень 2010 року задоволений позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі позивач у справі) до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області (далі відповідач, податкова інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001281710 від 3 жовтня 2012 року. Визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення № 0001281710 від 3 жовтня 2012 року, яким збільшено розмір суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за квітень, травень, червень 2010 року на суму 10 950 грн., в тому числі 8760 грн. за основним платежем та 2190 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (арк. справи 51-54). Ухвалюючи постанову суд першої інстанції виходив з того, що первинними бухгалтерськими документами документально підтверджено здійснення позивачем господарських операцій.

В апеляційній скарзі посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, скаржник просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (арк. справи 60-61).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, встановила наступне.

Позивач є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованою Виконавчим комітетом Луганської міської ради 6 жовтня 2003 року за номером 23820010001018720, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія НОМЕР_3, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області з 9 жовтня 2003 року, був платником податку на додану вартість згідно свідоцтва від 20 лютого 2009 року №100200836, яке анульоване за власним бажанням 31 грудня 2010 року відповідно до підпункту «в» пункту 9.8 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (арк. справи 10).

Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області є суб'єктом владних повноважень, яка в даних правовідносинах реалізує надані їй Податковим кодексом України повноваження.

Як встановлено судом першої інстанції та не оспорюється сторонами, на підставі наказу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська від 20 липня 2012 року № 611 відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1, пункту 78.1 статті 78 , пунктів 79.1, 79.2 статті 79, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України в період з 20 липня 2012 року по 26 липня 2012 року проведено позапланову невиїзну документальну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, з питань взаємовідносин з приватним підприємством ТКФ «Імперія-М», код за ЄДРПОУ 36189881 за період з 1 квітня 2010 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складений акт №1099/1710/НОМЕР_2 від 2 серпня 2012 року, в якому податковою інспекцією зроблений висновок про порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено суму податкового кредиту за квітень, травень, червень 2010 року на загальну суму 8 760,00 грн., в тому числі: за квітень 2010 року на суму 4 325грн., за травень 2010 року на суму 1 554 грн., за червень 2010 року на суму 2881грн. (арк. справи 9-17).

На підставі даного акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0001281710 від 3 жовтня 2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10 950 грн. (основний платіж - 8760 грн., штрафні санкції - 2190 грн. (арк. справи 8).

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки, що регулюється нормами Податкового кодексу України та Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР (далі Закон №168/97-ВР).

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпунктів 78.1.1 та 78.1.4 пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту та виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Отже, у даному випадку податковий орган діяв як суб'єкт владних повноважень, в межах наданих йому компетенції, реалізуючи владні управлінські функції, тому доводи позивача про відсутність законних підстав для проведення перевірки є необґрунтованими, а висновок суду першої інстанції про ненадання суду доказів направлення позивачу запиту не є безумовною підставою для визнання дій податкової інспекції протиправними.

Стосовно правомірності прийнятого оскаржуваного податкового повідомлення-рішення колегія суддів зазначає наступне.

З акту перевірки вбачається, що у квітні, травні, червні 2010 року позивач перебував у фінансово-господарських відносинах з приватним підприємством «ТКФ Імперія-М», до складу податкового кредиту включені податкові накладні, винесені від імені приватного підприємства «ТКФ Імперія-М» на загальну суму 52560 грн., у т.ч. податок на додану вартість у розмірі 8760 грн. (арк. справи 9-17).

Підставами прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем визначені не підтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та приватним підприємством «ТКФ Імперія-М», не підтвердження факту надання послуг за договором про надання послуг від 14 січня 2009 року №0201-09.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР, який діяв на час спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

За приписами підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону №168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача.

За вимогами підпункту 7.2.3. пункту 7.2. статті 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

За приписами підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкових накладних, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження економічної діяльності платника. При цьому документальне обґрунтування права на податковий кредит покладається на платника.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовано доводами апелянта, що 14 січня 2009 року між позивачем та Виконавцем, приватним підприємством «ТКФ Імперія-М» укладено договір № 0201-09, строком дії до 31 грудня 2010 року, згідно якого Виконавець зобов'язався надати Замовнику, позивачеві консультаційні послуги з питань ведення та розвитку бізнесу та послуги, направлені на збільшення об'ємів продажу продукції товариства з обмеженою відповідальністю «Емвей Україна» на території України, а Замовних зобов'язався прийняти та оплатити такі послуги (арк. справи 39-40).

В обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на наявність в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів, які свідчать про здійснення господарських операцій за договором від 14 січня 2009 року №0201-09.

В матеріалах справи наявні податкові накладні від 30 квітня 2010 року №30040000004 на суму 25950 грн., в тому числі ПДВ 4325грн. (арк. справи 41), від 31 травня 2010 року №31050000002 на суму 9324 грн., в тому числі ПДВ 1554 грн. (арк. справи 42), від 30 червня 2010 року №300619 на суму 17286 грн., в тому числі ПДВ 2881 грн. (арк. справи 43). Вказані позивачем податкові накладні віднесено до складу податкового кредиту.

Проте, колегія суддів вважає, що факт отримання податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту з огляду на таке.

Абзацом третім підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР визначено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Приписами статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначені вимоги стосовно первинних та облікових документів, зокрема про обов'язкове зазначення посади особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку продавця.

З наведених правових норм впливає, що вимоги, які пред'являються до оформлення первинних документів, мають імперативний характер. Законом встановлено ті реквізити, які мають бути обов'язкові при складенні первинного облікового документа та які дозволяють ідентифікувати господарську операцію. Первинні документи повинні не лише містити повну інформацію про виконану господарську операцію, але й виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Проте, наявні в матеріалах справи податкові накладні не містять зазначення посади особи, відповідальної за здійснення господарських операцій та посилання на договір. Податкова накладна від 30 квітня 2010 року №30040000004 містить посилання на рахунок № СФ-3004-001 від 30 квітня 2010 року, який відсутній в матеріалах справи, податкова накладна від 30 червня 2010 року №300619 містить посилання на договір без зазначення дати та номеру договору.

Наявні в матеріалах справи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) про передачу послуг, направлених на збільшення об'єму продаж продукції замовника від 30 квітня 2010 року № ОУ-3004-0058 на суму 25 950 грн. (в т.ч. ПДВ в сумі 4325 грн.), від 31травня № ОУ-3105-003 на суму 9324 грн. (в т.ч. ПДВ в сумі 1554 грн.), від 30 червня 2010 року № ОУ-3006-011 на суму 17286грн. (в т.ч. ПДВ в сумі 2881 грн.) та рахунок-фактура від 31 травня 2010 року № СФ-3105-001 на суму 9324 грн. (в т.ч. ПДВ у сумі 1554 грн.) також не містять зазначення посади особи, відповідальної за здійснення господарських операцій, посилання на договір та перелік послуг, які надані саме на виконання умов спірного договору.

В рахунку-фактурі від 31 травня 2010 року №СФ-3105-001 не зазначено посади особи, відповідальної за здійснення господарських операцій та відсутні посилання на договір.

Отже, податкові накладні, виписані від імені приватного підприємства «ТКФ Імперія-М» не мають значення звітного податкового документа та розрахункового документа, з яким підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР пов'язує право платника податку на додану вартість на включення сум податку до податкового кредиту.

Наведене підтверджує те, що податкові накладні приватного підприємства «ТКФ Імперія-М», суми по яким були включені позивачем до складу податкового кредиту за квітень, травень та червень 2010 року, складені у порушення вимог чинного законодавства і тому вони не є первинними документами, які підтверджують право позивача на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені суми податку на додану вартість не підтверджуються первинними документами та не відображають надання послуг приватним підприємством «ТКФ Імперія-М», оскільки в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи на підтвердження здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом.

В матеріалах справи відсутні докази оплати позивачем отриманих послуг за договором від 14 січня 2009 року №0201-09, що також свідчить про нереальність господарських операцій.

За даними акту перевірки Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 26 червня 2011 року № 1133/16-36189881 про результати невиїзної документальної перевірки приватного підприємства «ТКФ «Імперія-М» з питань взаємовідносин з контрагентами, яким сформовані податкові зобов'язання за квітень, травень, червень, липень 2010 року встановлено завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 1 993 845 грн. 21 коп. Також встановлено, що вказане підприємство не має основних засобів, виробничих та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для надання спірних послуг, за юридичною адресою не перебуває, до податкового органу не звітує. Докази понесення цим Виконавцем витрат на залучення інших осіб та ресурсів для виконання умов договору матеріали справи не містять.

Актом перевірки Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська від 2 серпня 2012 року №1099/1710/НОМЕР_2 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 з питань взаємовідносин з ПП ТКФ «Імперія-М», код за ЄДРПОУ 36189881 за період з 01.04.2010р. по 30.06.2010р.» (далі акт перевірки позивача) підтверджується, що в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Вказані обставини у своїй сукупності свідчать про те, що господарські операції між позивачем та приватним підприємством «ВКФ «Імперія-М» не супроводжувались реальним виконанням.

Отже, у даному випадку у позивача немає права на формування податкового кредиту по вказаним господарським операціям, в тому числі на підставі спірних податкових накладних, оскільки відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вказані первинні документи не можуть вважатися первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентом за договором про надання послуг від 14 січня 2009 року №0201-09.

Позиція суду першої інстанції стосовно належним чином оформлених первинних документів, що є достатнім підтвердженням надання послуг приватним підприємством «ТКФ «Імперія-М», та як наслідок - правомірне формування податкового кредиту протягом квітня, травня, червня 2010 року не є обґрунтованою, оскільки наявність податкових накладних не є достатнім свідченням дійсного надання послуг за договором, а за відсутності фактичного отримання послуг, що оформлено належними первинними документами, зазначені первинні документи є лише підтвердженням документообігу, а не фактичного отримання послуг.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази які саме були надані послуги в підтвердження реальної можливості здійснення вказаними контрагентами господарської діяльності, відсутні докази наявності необхідних трудових та матеріальних ресурсів.

Таким чином, наведене свідчить про відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів фактичного здійснення господарської діяльності за договором про надання послуг від 14 січня 2009 року № 0201-09 у розумінні статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Наведеними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку не підтверджується факт того, що зазначений вище правочин набув реального настання саме тих правових наслідків, на настання яких він і був спрямований.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, стосовно відсутності у позивача фізичних, технічних та технологічних можливостей здійснення господарських операцій та не підтвердження факту придбання послуг із метою їх подальшого використання у господарській діяльності. Отже, у даному випадку не відбувалось фактичне здійснення господарських операцій.

Відсутність реально вчиненої господарської операції не дозволяє формувати дані податкового обліку.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджені наявні в матеріалах справи документи та надана правова оцінка господарським відносинам, що призвело до помилкового висновку суду першої інстанції стосовно підтвердження реальності господарських операцій первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

За вимогами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи спір суд першої інстанції не з'ясував всіх обставин у справі в порушення положень статті 11, статей 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно встановлені обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 9, 11, 24, 160-163, 167, 184, 195, 197, 198, пунктами 2, 3, 4 частини 1 статті 202, частиною 2 статті 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року у справі № 812/877/14 - задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року у справі № 812/877/14 скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001281710 від 3 жовтня 2012 року відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Постанова складена та підписана 28 квітня 2014 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі.

Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Р.Ф. Ханова

Судді: А.В. Гайдар

М.М. Яковенко