Рішення

від 23.04.2014 по справі 910/23740/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23740/13 23.04.14

За позовом концерну "БРОНЕТЕХНІКА УКРАЇНИ"

до публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут прогресивних наукових та технічних досліджень "ВЕКТОР"

про стягнення 27.810,80 грн.

Суддя Балац С.В.

Представники:

позивача: не з'явилися;

відповідача: не з'явилися.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И :

Концерн "БРОНЕТЕХНІКА УКРАЇНИ" звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут прогресивних наукових та технічних досліджень "ВЕКТОР" про стягнення з останнього заборгованості в сумі 27.810,80 грн.

Суть спору: позивач свої вимоги мотивує таким. Між сторонами судового процесу укладено договір від 22.12.2009 № 221209/02, згідно із яким відповідач зобов'язався поставити відповідачеві товар загальною вартістю 30.000,00 грн, на умовах попередньої 100 відсоткової оплати. Проте, товар, який був оплачений позивачем в повному обсязі, відповідачем поставлений не був. У зв'язку із наведеною обставиною відповідач повернув позивачеві лише 50 % попередньої оплати товару.

Крім того, як вказує позивач, сторонами укладено до договору від 22.12.2009 № 221209/02 додаток № 1, і на підставі якого позивач поставив відповідачеві товар загальною вартістю 18.768,00 грн, який сплачено відповідачем частково в сумі 15.014,40 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений останнім товар складає 3.753,60 грн.

Позивач зазначив, що на вимогу останнього відповідач грошові кошти в сумі 15.000,00 грн позивачеві не повернув, а також поставлений товар в повному обсязі не оплатив. У зв'язку із наведеним, позивач звернувся до господарського суду за захистом своїх порушених прав шляхом стягнення з відповідача суми попередньої оплати товару в розмірі 15.000,00 грн, а також заборгованості в сумі 3.753,60 грн, яка виникла внаслідок часткової оплати товару.

Крім того, враховуючи, що відповідачем порушено грошове зобов'язання, позивачем заявлені позовні вимоги про застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, шляхом стягнення з останнього 3 % річних в сумі 2.450,60 грн та втрат від інфляції в сумі 6.606,60 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2013 прийнято позовну заяву концерну "БРОНЕТЕХНІКА УКРАЇНИ" до розгляду та порушено провадження у справі № 910/23740/13.

Відповідач, скориставшись правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив, яким позов відхилив повністю з таких підстав. Між сторонами спору досягнуто усної домовленості щодо поставки позивачем відповідачеві товару, який був необхідний останньому для виконання своїх зобов'язань за договором від 22.12.2009 № 221209/02. Однак, як вказує відповідач, товар був поставлений позивачем відповідачеві частково, внаслідок чого відповідач не мав можливості виконати свої зобов'язання за договором від 22.12.2009 № 221209/02 та поставити позивачеві товар. У зв'язку із наведеним, відповідач повернув позивачеві 15.000,00 грн попередньої оплати товару. Відносно решти суми, сплаченої позивачем в якості попередньої оплати товару, відповідач зазначив, що позивач не вимагав повернення вказаної суми, тому, виконання зобов'язання по поставці товару на суму 15.000,00 грн планувалася у лютому 2013 року.

Також, як зазначив відповідач, поставка товару згідно додатку до договору від 22.12.2009 № 221209/02 мала бути здійснена 10.02.2010, а оскільки з вказаного часу сторонами спору не було укладено до вказаного правочину жодних додаткових угод, відповідач зарахував грошові кошти в сумі 15.000,00 грн в дохід товариства, при цьому керуючись правилами, встановленими ст. 257 ЦК України, тобто за закінченням строку позовної давності. У зв'язку із цим відповідач на підставі ст. 267 ЦК України заявив про застосування до вимог про стягнення з відповідача 15.000,00 грн боргу наслідків спливу строку позовної давності.

Водночас відповідач зауважив на тому, що згідно приписів ст. 625 ЦК України відповідальність за прострочення грошового зобов'язання настає після семи днів від отримання відповідачем претензії.

Відповідач відносно позовної вимоги про стягнення з відповідача боргу в сумі 3.753,60 грн, який виник на підставі додатку № 1 до договору від 22.12.2009 № 221209/02, зазначив, що вказаний додаток не укладався і правовідносини між сторонами виникли на підставі усних домовленостей. В підтвердження наведеної обставини відповідач навів такі факти:

по-перше: згідно предмету договору від 22.12.2009 № 221209/02 позивач є замовником, а відповідач є постачальником;

по-друге: відповідно до умов договору від 22.12.2009 № 221209/02 відповідач зобов'язався поставити позивачеві товар вартістю 30.000,00 грн, і характеристики якого закріплені у Відомостях постачання, оформлених як додаток № 1 до вказаного договору;

по-третє: як вбачається з додатку № 1, позивач зобов'язався поставити відповідачеві товар (сегмент - 200 шт., башмак - 200 шт., ярмо - 100 шт.) на суму 32.832,00 грн, проте, позивач не поставляв, а відповідач не отримував товар на вказану суму;

по-четверте: додаток № 1 відповідачем не підписувався.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2014, за заявою повноважного представника відповідача, продовжено строк розгляду спору в порядку, встановленому ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

06 лютого 2014 року до господарського суду надійшла заява повноважного представника позивача від 04.02.2014 № 25-БТУ, згідно якої останній просив суд розглядати справу без участі представників позивача.

Відповідач про дату, час і місце розгляду справи, яке призначено судом на 23.04.2014, повідомлений належним чином, про що свідчить наявне у матеріалах справи повідомлення поштового зв'язку про вручення представнику відповідача поштового відправлення суду.

Проте, представник відповідача у судове засідання, призначене судом на 23.04.2014, не з'явився, обґрунтованих письмових пояснень з даного приводу до суду від відповідача не надійшло не надійшло.

В судовому засіданні 23.04.2014 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Отже, заслухавши доводи повноважних представників сторін по суті спору та дослідивши наявні у матеріалах даної справи докази, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В :

Між концерном "БРОНЕТЕХНІКА УКРАЇНИ", як замовником, (далі - позивач) та відкритим акціонерним товариством "Науково-дослідний інститут прогресивних наукових та технічних досліджень "ВЕКТОР", найменування якого змінено на "публічне акціонерне товариство "Науково-дослідний інститут прогресивних наукових та технічних досліджень "ВЕКТОР", як постачальником, (далі - відповідач) укладено договір від 22 грудня 2009 року № 221209/02 (далі - Договір).

Згідно предмету Договору відповідач зобов'язаний виготовити та поставити позивачеві товар у кількості та термінах, зазначений у Відомостях постачання, що додається до Договору і є його невід'ємною частиною, а позивач - прийняти і оплатити цей товар (п. 1.1 Договору).

Ціна Договору складає 30.000,00 грн (п. 2.2 Договору).

Як визначено сторонами у п. 3.1 Договору, поставка товару здійснюється у відповідності з Відомостями постачання.

У відповідності до п. 5.1 Договору розрахунок за поставлений товар здійснюється шляхом передоплати у розмірі 100 % від суми.

Як вбачається з Відомостей постачання, викладених у Додатку № 1 до Договору, (далі - Додаток № 1) який підписаний сторонами Договору і скріплений відбитками їх печаток, відповідач зобов'язався 10 лютого 2010 року поставити позивачеві електродвигуни ІУС-0,18 ИЕСН.527.144.003, в кількості 3 (три) штуки і загальною вартістю 30.000,00 грн.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Оскільки виходячи із змісту правовідносин, останні є відносинами з поставки товару, тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, позивач, на виконання своїх грошових зобов'язань за Договором, платіжним дорученням від 24.12.2009 № 87 перерахував на користь відповідача грошові кошти в сумі 30.000,00 грн в якості попередньої оплати товару (засвідчена копія вказаного розрахункового документу наявна в матеріалах справи).

Однак, відповідач свого зобов'язання за Договором і Додатком № 1 не виконав, в узгоджений строк товар позивачеві не поставив.

Спір між сторонами даного судового процесу виник в результаті такого.

У зв'язку із невиконанням відповідачем його зобов'язання за Договором і Додатком № 1, останній частково повернув позивачеві суму попередньої оплати, а саме в сумі 15.000,00 грн.

18 квітня 2014 року позивач надіслав відповідачеві лист-претензію від 18.04.2014 № 176/БТУ, згідно із яким вимагав від відповідача повернення грошових коштів в сумі 15.000,00 грн.

Згідно з приписом ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Проте, всупереч наведеній вище нормі цивільного права, відповідач на вимогу позивача грошові кошти в сумі 15.000,00 грн останньому не повернув.

Також, з огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, позивачем заявлена позовна вимога про застосування до відповідача відповідальності шляхом стягнення з відповідача 3 відсотків річних в сумі 2.450,60 грн та збитків від інфляції в розмірі 4.235,70 грн.

Відповідач проти наведених вище позовних вимог заперечив та звернувся до суду із заявою, яка викладена у відзиві, про застосування до позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 15.000,00 грн наслідків спливу позовної давності. Наведену заяву відповідач мотивує тим, що згідно Відомостей постачання, викладених у Додатку № 1 до Договору, поставка товару мала бути здійснена відповідачем 10 лютого 2010 року, а оскільки починаючи з вказаного часу між сторонами спору не укладалося жодних додаткових угод до Договору, відповідач 11 лютого 2013 року зарахував грошові кошти в сумі 15.000,00 грн, перераховані позивачем відповідачеві в якості попередньої оплати товару, в дохід свого підприємства, керуючись при цьому правилами, які встановлені ст. 257 Цивільного кодексу України, тобто у зв'язку із спливом трирічного строку позовної давності.

Однак, заява відповідача про застосування до позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 15.000,00 грн наслідків спливу позовної давності судом відхиляється, з урахуванням такого.

Приписами статей 256, 257 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Отже, виходячи з умов Договору та Відомостей поставки, які викладені у Додатку № 1, строк і порядок повернення відповідачем позивачеві грошових коштів, перерахованих останнім в якості попередньої оплати товару, у разі невиконання зобов'язань з поставки товару за Договором, між сторонами спору узгоджені не були (строк виконання боржником обов'язку не встановлений). Відтак, за правилами, встановленими ч. 2 ст. 530 ЦК України, позивач має право у будь-який час вимагати від відповідача повернення грошових коштів, сплачених в якості попередньої оплати товару.

Так, як було встановлено судом вище, позивач скориставшись своїм правом, наданим вказаною вище нормою матеріального права, 18 квітня 2013 року надіслав відповідачеві пріоритетним листом претензію від 18.04.2014 № 176/БТУ, у відповідності до якої вимагав повернення грошових коштів в сумі 15.000,00 грн.

Суд, враховуючи Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, зазначає, що лист-претензію від 18.04.2014 № 176/БТУ отримано відповідачем 22 квітня 2013 року. Таким чином, відповідач був зобов'язаний виконати вимогу позивача на протязі часу з 23.04.2013 по 29.04.2013. А оскільки вимога позивача відповідачем не виконана, тому перебіг позовної давності почався 30 квітня 2013 року і сплине починаючи з 01 травня 2016 року.

Крім того, позивач поставив відповідачеві товар загальною вартістю 18.768,00 грн. Вказаний факт підтверджується видатковою накладною від 20.04.2010 № РН-000038, яка підписана, зокрема, з боку відповідача його особою, яка уповноважена довіреністю від 20.04.2010 № 17 на приймання від позивача товарно-матеріальних цінностей (належним чином засвідчені копії накладної та довіреності наявні у справі).

Однак, поставлений позивачем відповідачеві товар оплачено останнім частково в сумі 15.014,40 грн, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 3.753,60 грн. Часткова оплата товару була здійснена відповідачем 18 травня 2011 року.

Згідно листа відповідача від 09.06.2011 № 101, останній повідомив позивача про те, що наявна заборгованість буде погашена при першій можливості.

Проте, заборгованість відповідачем погашена перед позивачем не була у зв'язку із чим останній звернувся до відповідача із претензією (лист від 22.04.2013 № 179/БТУ), якою вимагав повної оплати отриманого за видатковою накладною від 20.04.2010 № РН-000038 товару.

Положенням ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати, у тому числі, оплати товару.

Однак, станом на момент вирішення судом даного спору, вимога позивача відповідачем задоволена не була, що, також, слугувало підставою для звернення позивача до господарського суду за захистом своїх порушених прав шляхом стягнення з відповідача заборгованості в сумі 3.753,60 грн, а також збитків від інфляції в сумі 2.370,90 грн.

Водночас суд зазначає про таке. На думку позивача, поставка товару за видатковою накладною від 20.04.2010 № РН-000038 здійснювалася на підставі укладеного сторонами спору додатку № 1 до Договору, який є Специфікацією № 1 (далі - Специфікація № 1). Проте, суд із вказаним твердженням позивача не погоджується і зазначає таке.

Як встановлено вище, позивач за Договором виступає як замовник товару, а відповідач - як постачальник, і Договір не має таких істотних умов, за якими би позивач був також зобов'язаний поставити відповідачеві товар, найменування, кількість і ціна якого закріплюється у специфікації до Договору. Крім того, за приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Однак, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії Специфікації № 1, останню підписано і скріплено печаткою лише з боку позивача. Інших доказів, які б свідчили про укладання сторонами спору Специфікації № 1.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що Специфікація № 1, яка оформлена як додаток № 1 до Договору, сторонами спору не укладалася. Поставка товару позивачем відповідачеві здійснювалася на підставі договору, який укладений між сторонами судового процесу у спрощений спосіб, тобто шляхом усної домовленості.

Положеннями частин 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, враховуючи наведені вище норми права та підставу, на якій між сторонами спору виникли правовідносини з поставки позивачем відповідачеві товару, відповідач був зобов'язаний здійснити повну оплату отриманого за видатковою накладною від 20.04.2010 № РН-000038 товару на користь позивача після його отримання, тобто 20 квітня 2010 року.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Отже, виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з урахуванням такого.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 15.000,00 грн, яка виникла внаслідок неповернення на вимогу позивача суми попередньої оплати товару, перерахованої останнім на підставі Договору від 22 грудня 2009 року № 221209/02, а також про стягнення боргу в сумі 3.753,60 грн, який виник в результаті порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором, укладеного між сторонами судового процесу у спрощений спосіб, суд відзначає, що вказані позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, з тих підстав, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином останнім доведено, документально підтверджено, і в той же час відповідачем жодними доказами не спростовано.

З огляду на те, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за Договором (ст. 610 Цивільного кодексу України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням того, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та збитків від інфляції підлягають задоволенню частково, оскільки розрахунок позивача, наведений у позові, є невірним.

Як встановлено судом вище, відповідач зобов'язаний був повернути позивачеві суму попередньої оплати товару в розмірі 15.000,00 грн у строк до 29 квітня 2013року, включно, тому, починаючи з 30 квітня 2013 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором.

Отже, за таким розрахунком, здійсненого судом за період часу починаючи з дня прострочення і до дати, до якої позивач нарахував свої позовні вимоги, - 31.05.2013 вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних (15.000,00 грн * 3 % / 365 * 32 = 39,45 грн) та збитків від інфляції (15.000,00 грн * 100,1 % (індекс інфляції за травень 2013 рік) = 15.015,00 - 15.000,00 грн = 15,00 грн) підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 39,45 грн та 15,00 грн, відповідно.

Відносно інфляційних нарахувань на суму боргу в розмірі 18.768,00 грн, за період прострочення з травня 2010 по квітень 2011 року, суд зазначає, що за розрахунком суду вказана вимога підлягає задоволенню частково в сумі 1.764,19 грн (18.768,00 грн * 109,4 % (середній індекс інфляції за вказаний період) = 20.532,19 грн - 18.768,00 грн = 1.764,19 грн).

З огляду на те, що даний спір виник внаслідок неправильних дій з боку відповідача, суд, в порядку передбаченому ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає судовий збір на публічне акціонерне товариство "Науково-дослідний інститут прогресивних наукових та технічних досліджень "ВЕКТОР".

Керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49 та статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРОГРЕСИВНИХ НАУКОВИХ ТА ТЕХНІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ "ВЕКТОР" (04073, м. Київ, Подільський район, вул. Рилєєва, буд. 10-А; ідентифікаційний код 14315718, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь концерну "БРОНЕТЕХНІКА УКРАЇНИ" (61001, м. Харків, Комінтернівський район, вул. Плеханівська, буд. 126; ідентифікаційний код 30654941, на будь-який його рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду) основну заборгованість в сумі 18.753,60 (вісімнадцять тисяч сімсот п'ятдесят три) грн 60 коп.; 3 % річних в сумі 39,45 (тридцять дев'ять) грн 45 коп.; інфляційні втрати в сумі 1.779,19 (одна тисяча сімсот сімдесят дев'ять) грн 19 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 1.720,50 (одна тисяча сімсот двадцять) грн 50 коп.

3. В іншій частині позову відмовити повністю.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28 квітня 2014 року.

Суддя С.В. Балац