Постанова

від 17.06.2014 по справі 910/23740/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2014 р. Справа№ 910/23740/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Коршун Н.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут прогресивних наукових та технічних досліджень «Вектор»

на рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2014

у справі № 910/23740/13 (суддя Балац С. В.)

за позовом Концерну «Бронетехніка України»

до Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут прогресивних наукових та технічних досліджень «Вектор»

про стягнення 27 810,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 27 810,80 грн, яка складається з:

- частини попередньої оплати в сумі 15 000 грн, перерахованої позивачем на виконання умов укладеного з відповідачем договору № 22-1209/02 від 22.12.2009, 3 % річних в сумі 2 450,60 грн. та інфляційних втрат в сумі 4 235,70 грн, нарахованих на вказану суму;

- боргу в сумі 3 753,60 грн за поставлений позивачем відповідачу за додатком № 1 до договору № 22-1209/02 від 22.12.2009, але неоплачений товар та інфляційних втрат в сумі 2 370,90 грн, нарахованих на загальну суму поставки за вказаним додатком.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.04.2014, повний текст якого складений 28.04.2014, у справі № 910/23740/13 позов задоволений частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 18 753,60 грн (частини попередньої оплати в сумі 15 000 грн та борг в сумі 3 753,60 грн - примітка суду), 3 % річних в сумі 39,45 грн та збитки від інфляції в сумі 1 779,19 грн, в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанцій в частині задоволення позовних вимог про стягнення частини попередньої оплати в сумі 15 000 грн ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт невиконання відповідачем своїх обов'язків по поставці товару за договором № 22-1209/02 від 22.12.2009 на вказану суму, з огляду на що позивач відповідно до п. 2 ст. 693 ЦК України має право вимагати повернення вказаної суми.

Задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу в сумі 3 753,60 грн ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт невиконання відповідачем в повному обсязі свого обов'язку по оплаті поставленого позивачем відповідачу за видатковою накладною № РН-000038 від 20.04.2010 товару. Задовольняючи вказані позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що поставка товару позивачем відповідачеві здійснювалася на підставі договору, який укладений між сторонами судового процесу у спрощений спосіб, тобто шляхом усної домовленості, і визнав безпідставними посилання позивача на те, що вказаний товар був поставлений на підставі укладеного сторонами спору додатку № 1 до спірного договору, який є Специфікацією № 1, оскільки позивач за спірним договором виступає як замовник товару, а відповідач - як постачальник, і договір не має таких істотних умов, за якими би позивач був також зобов'язаний поставити відповідачеві товар, найменування, кількість і ціна якого закріплюється у специфікації до договору. Крім того, за приписами ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, однак, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії Специфікації № 1, останню підписано і скріплено печаткою лише з боку позивача, з огляду на що суд першої інстанції дійшов висновку, що Специфікація № 1, яка оформлена як додаток № 1 до спірного договору, сторонами спору не укладалася, а.

Часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3 % річних суд першої інстанції ґрунтується на помилковому визначенні позивачем періодів нарахування вказаних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Науково-дослідний інститут прогресивних наукових та технічних досліджень «Вектор» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2014 у справі № 910/23740/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в позові повністю.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Науково-дослідний інститут прогресивних наукових та технічних досліджень «Вектор» посилається на ті ж саме обставини, що й у суді першої інстанції, а саме, на пропуск позивачем строків позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення попередньої оплати в сумі 15 000 грн та на те, що заборгованість в сумі 3 753,30 грн ніяк не пов'язана з розглядом справи про стягнення заборгованості за спірним договором, з чого слідує, що позивачем в одній позовній заяві об'єднано вимоги, що випливають з двох різних договорів.

Крім вказаних вище обставин, відповідач послався на те, що, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу в сумі 3 753,30 грн, суд першої інстанції послався на норми ст. 692 ЦК України, згідно з якою покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, проте, на думку відповідача, законодавцем мається на увазі саме факт післяоплати товару, тобто, за загальною нормою, покупець зобов'язаний оплатити товар після факту отримання товару, в той час як ст. 530 ЦК України більш детально встановлює строк оплати, а саме те, що, якщо термін виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Ухвалою від 28.05.2014 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут прогресивних наукових та технічних досліджень «Вектор» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Згідно з розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2014, враховуючи перебування судді Баранця О. М. у відпустці, розгляд справи № 910/23740/13 здійснюється судом у складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Коршун Н. М., Пашкіна С. А.

Позивач та відповідач в судове засідання представників не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників судового процесу про час і місце розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутність представників сторін за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

22.12.2009 позивач як замовник та відповідач як постачальник уклали договір № 22-1209/02 (далі Договір), відповідно до умов якого відповідач прийняв на себе зобов'язання виготовити та поставити позивачу продукцію у кількості та у терміни, зазначені у «Відомості постачання», що додається до Договору та є його невід'ємною частиною, а позивач - прийняти та оплатити цю продукцію.

Згідно з п. 2.2 Договору сума Договору складає 30 000 грн.

Відповідно до п. 3.1 Договору поставка продукції здійснюється у відповідності з «Відомістю постачання».

На виконання умов Договору, 22.12.2009 сторони підписали Відомість постачання (Додаток № 1) (а.с. 33), якою визначили найменування продукції, яка має бути виготовлена та поставлена за Договором, а саме - ІУС-0,18 ИЕСН.527.144.003, її кількість - 3 шт., вартість -30 000 грн та строк поставки - 10.02.2010.

Згідно з п. 5.1 Договору розрахунок за поставлену продукцію здійснюється шляхом передоплати у розмірі 100 % від суми.

В пункті 3.2 Договору сторони погодили, що датою виконання зобов'язань по постачанню продукції є дата підписання сторонами товарно-транспортної накладної.

Як слідує з наявних в матеріалах справи належних копій Оборотно-сальдової відомості по рахунку № 371 Контрагенти; Замовлення за 01.04.09-31.10.12, Картки рахунку:371: Контрагенти: Вектор за 01.04.09-31.10.12 та Звіту про дебетові та кредитові операції по рахунку позивача за період з 11.12.2009 по 31.12.2009 (а.с. 12, 13, 27), на виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу 30 000 грн, що становлять 100% вартості спірної продукції, проте відповідач в порушення умов Договору оплачену позивачем продукцію у встановлений Договором строк - 10.02.2010 не поставив.

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

29.12.2011 частину з перерахованих позивачем на виконання Договору коштів, в сумі 15 000 грн, відповідач позивачу повернув, що підтверджується вищезгаданими Оборотно-сальдовою відомістю по рахунку № 371 Контрагенти; Замовлення за 01.04.09-31.10.12, Карткою рахунку:371: Контрагенти: Вектор за 01.04.09-31.10.12, а також належною копією Звіту про дебетові та кредитові операції по рахунку позивача за період з 29.12.2011 по 10.01.2012 (а.с. 24).

Решту суми попередньої оплати відповідач позивачу не повернув і продукцію не поставив, що сторонами не заперечується.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки, до яких за своєю правовою природою відноситься спірний Договір, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочки боржника виконання зобов'язань втратило інтерес для кредитора, він має можливість відмовитись від прийняття виконання зобов'язань.

Відповідно до статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За обставин, що склалися, вимоги позивача про стягнення з відповідача перерахованої за умовами Договору, не забезпеченої поставкою продукції передоплати в сумі 15 000 грн визнаються колегією суддів обґрунтованими та законними.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).

Враховуючи відсутність письмової згоди сторін щодо повернення відповідачем попередньої оплати, здійсненої за умовами Договору, та строків такого повернення, при визначенні вказаного строку слід керуватись приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України.

18.04.2013 позивач звернувся до відповідача з претензією № 176/БТУ (а.с. 19), в якій просив останнього повернути решту передоплати в сумі 15 000 грн у семиденний строк з моменту пред'явлення вказаної вимоги. На доказ її направлення позивачем до матеріалів справи долучені опис вкладення та фіскальний чек № 5049 від 18.04.2014 (а.с. 20-21).

Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007 № 1149 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 19.12.2007 за № 1383/14650, які діяли на час направлення позивачем вищевказаного листа, строк пересилання рекомендованої кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) для даного випадку (направлення кореспонденції у межах області та між обласними центрами України) становить день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку та три дні (п.п. 4.1, 4.2).

Враховуючи, що претензію № 176/БТУ від 18.04.2013 відправлено позивачем 18.04.2013, вона мала бути доставлена відповідачу 22.04.2013, а отже, відповідач був зобов'язаний виконати вимогу позивача протягом часу з 23.04.2013 по 29.04.2013. Починаючи з 30.04.2013, обов'язок по поверненню вказаних коштів вважається простроченим.

Відповідач претензію не задовольнив, гроші не повернув.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача частини передоплати в сумі 15 000 грн., перерахованої позивачем на виконання умов укладеного з відповідачем Договору, підлягають задоволенню в повному обсязі як доведені та такі, що ґрунтуються на вимогах закону. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву (а.с. 55-57) та у апеляційній скарзі на те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості в сумі 15 000 грн, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки, як встановлено судом, обов'язок по поверненню відповідачем вказаних коштів вважається простроченим починаючи з 30.04.2013, з огляду на що загальний строк позовної давності в 3 роки станом на дату розгляду цієї справи не є пропущеним.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу відповідача на таке.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до приписів ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1), після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 2).

Враховуючи, що зобов'язання з поставки продукції відповідач мав виконати 10.02.2010, загальний строк позовної давності в 3 роки спливає 10.02.2013, але, враховуючи, що 29.12.2011, тобто в межах строку позовної давності, відповідач здійснив дії по поверненню позивачу частини передоплати за Договором, чим визнав наявні в нього за Договором обв'язки, строк позовної даності щодо виконання сторонами зобов'язань за Договором перервався та, відповідно, розпочався заново, тобто відповідач не мав правових підстав для списання 11.02.2013 кредиторської заборгованості, а саме залишку суми по Договору у розмірі 15 000 грн., та включення вказаної суми у дохід підприємства у зв'язку із закінченням строку позовної давності.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 2 450,60 грн та збитків від інфляції в сумі 4 235,70 грн, нарахованих на несвоєчасно повернуту передоплату в сумі 15 000 грн, слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як слідує зі змісту позовної заяви, позивач нараховує 3 % річних та збитки від інфляції на суму 15 000 грн. за період з 24.09.2009 по 31.05.2013, проте, як встановлено судом, зобов'язання відповідача по поверненню спірних коштів вважається простроченим починаючи з 30.04.2013.

За таких обставин, враховуючи період нарахування 3 % річних та збитків від інфляції, визначений позивачем в позовній заяві, позивач має право на стягнення 3 % річних та збитків від інфляції за період з 30.04.2013 по 31.05.2013.

Загальна сума 3 % річних за вказаний період становить 39,45 грн.

15 000/100*3/365*32=39,45.

Загальна сума збитків від інфляції за цей же період становить 15 грн.

(15000/100*100,1)-15 000=15.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 39,45 грн. та збитків від інфляції в сумі 1 779,19 грн. залишається без змін.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача боргу в сумі 3 753,60 грн. за поставлений йому позивачем згідно із Специфікацією № 1 (додатком № 1 до Договору) товар слід зазначити таке.

За видатковою накладною № РН-000038 від 20.04.2010, належним чином засвідчена копія якої залучена до матеріалів справи (а.с.10), позивач передав відповідачу товар на загальну суму 18 768 грн.

Факт отримання вказаного товару відповідачем не заперечується та підтверджується належним чином засвідченою копією довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-2) № 17 від 20.04.2010 (а.с. 11).

Як слідує з наданих позивачем належних копій Картки рахунку: 361: Контрагенти: Вектор: Замовлення: Рахунок-фактура СФ-0000039 (20.04.10) за 01.01.10-30.06.13, Картки рахунку:6811:Контрагенти: Вектор: Замовлення: Рахунок-фактура СФ-056 (18.05.11) за 01.01.10-30.06.13, Звіту про дебетові та кредитові операції по рахунку позивача за період з 11.12.2009 по 31.12.2009 (а.с. 25-27), 18.05.2011 відповідач перерахував позивачу 15 014,40 грн згідно з рахунком-фактурою № 056 від 28.05.2011, які листом № 101 від 09.06.2011 (а.с. 28) просив позивача зарахувати в рахунок оплати за отриманий відповідачем за видатковою накладною № РН-000038 від 20.04.2010 товар, на що позивач погодився.

Отже, з поставленого за видатковою накладною № РН-000038 від 20.04.2010 товару неоплаченим залишився товар на суму 3 753,60 грн (18 768-15 014,40).

Вказану суму вищезгаданим листом № 101 від 09.06.2011 відповідач обіцяв оплатити при першій можливості, проте обіцянку не виконав, в зв'язку з чим станом на дату розгляду цієї справи в суді заборгованість відповідача за поставлений позивачем за накладною № РН-000038 від 20.04.2010 товар становить 3 753,60 грн.

Згідно ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України), зокрема, з договорів.

Відповідно до статті 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Позивач в позовній заяві посилається на те, що підставою поставки товару на загальну суму 18 768 грн. за видатковою накладною № РН-000038 від 20.04.2010 є Специфікація № 1 (додаток № 1 до Договору) (а.с. 34), проте, оскільки вказана специфікація підписана та скріплена печаткою лише з боку позивача, тобто її умови сторонами не узгоджені, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що поставка позивачем відповідачу товару на загальну суму 18 768 грн. відбулася на підставі договору, укладеного сторонами у спрощений спосіб, і що факт встановлення договірних відносин між сторонами зафіксований у видатковій накладній № РН-000038 від 20.04.2010.

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором поставки, проте при його укладенні сторонами не встановлено терміну виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Суд першої інстанції правомірно виходив з норми цієї статті, визначаючи дату виникнення в відповідача обов'язку з оплати поставленого за видатковою накладною № РН-000038 від 20.04.2010 товару.

Положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, на яку посилається відповідач, заперечуючи проти позову в частині стягнення з нього боргу в сумі 3 753,60 грн і в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до правовідносин сторін в даному випадку не застосовується.

Така правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», де, зокрема, встановлено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011р. № 9/252-10 та від 28.02.2012р. № 5002-8/481-2011.

Враховуючи викладені вище обставини та положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість спірного товару після його отримання згідно з видатковою накладною № РН-000038, тобто 20.04.2010.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого за видатковою накладною № РН-000038 від 20.04.2010 товару на суму 3 753,60 грн у встановлений законом строк.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 3 753,60 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 2 370,90 грн, нарахованих позивачем за несвоєчасну оплату відповідачем товару, поставленого за видатковою накладною № РН-000038 від 20.04.2010, слід зазначити таке.

Враховуючи, що товар за цією накладною відповідач мав оплатити 20.04.2010, з 21.04.2010 зобов'язання відповідача по оплаті цього товару вважається простроченим.

Як слідує з матеріалів справи, позивач нараховує інфляційні втрати виходячи з повної вартості поставленого за видатковою накладною № РН-000038 від 20.04.2010 товару, тобто з суми 18 768 грн., і за період з травня 2010 року по квітень 2011 року, що є законним правом позивача, проте, розраховуючи суму збитків від інфляції, позивач не врахував індекси інфляції за місяці, де вони становлять менше одиниці, коли мала місце дефляція, що суперечить вимогам ст. 625 ЦК України, де вказано, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватись за весь час прострочення.

Поняття дефляції наведене в Методологічних положеннях щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін", затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 N 519, та у Методиці розрахунку базового індексу споживчих цін", затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 N 265, згідно яких розраховується індекс споживчих цін, тобто індекс інфляції.

Дефляція - це - зниження загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу. (на відміну від інфляція - зростання)

Вказані методики базуються на загальних вимогах Конвенції 160 Міжнародної організації праці 1985 року (статті 12), "Резолюції щодо індексів споживчих цін", прийнятій на 17-ій Міжнародній конференції статистиків праці (2003) та спільному документі МОП, МВФ, ОЕСР, Євростату, ООН та Світового банку "Керівництво щодо індексу споживчих цін. Теорія та практика" (2004).

У відповідності до зазначених нормативно-правових актів розрахунок індексу споживчих цін за квартал, за період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів.

Саме такий спосіб розрахунку інфляційних запропонований судам у Листі ВС України від 03.04.97 г. № 62-97р Рекомендации относительно порядка применения индексов инфляции при рассмотрении судебных дел.

При цьому виключення з цього ланцюга одного чи декількох індексів з тих підстав, що вони свідчать про дефляцію (тобто зменшення вартості грошей, що мале місце протягом одного чи декількох періодів) протягом певного періоду (періодів), не передбачається, оскільки штучне втручання в процес формування рівня інфляції призведе до того, що на певний момент часу цей рівень не буде відповідати дійсному.

Отже, процес зміни вартості грошей, який характеризується рівнем інфляції, є безперервним процесом, і інфляційні процеси не залежать від волевиявлення будь-якої особи, - будь-то позивач, відповідач чи суд, тому інфляційні втрати мають розраховуватись з урахуванням як індексів інфляції, так і індексів дефляції.

Зазначена правова позиція викладена у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», яким, зокрема, визначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 N 62-97р), а також у постанові Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», згідно з п. 3.2 якої до розрахунку індексу інфляції мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За таких обставин, суд першої інстанції, перерахувавши заявлену позивачем до стягнення суму інфляційних втрат з урахуванням всіх індексів інфляції спірного періоду, правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат, пов'язаних з несвоєчасною оплатою поставленого за видатковою накладною № РН-000038 від 20.04.2010 товару частково, в сумі 1 764,19 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо посилань відповідача на те, що позивач при зверненні до суду в одній позовній заяві об'єднав вимоги, що випливають з двох різних договорів, слід зазначити таке.

Частиною 1 ст. 58 ГПК України встановлено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Позивач при зверненні до суду зазначив, що підставою заявлених ним позовних вимог є укладений між сторонами Договір, на доказ чого додав до позову документальні докази.

Надати оцінку цим доказам суд може лише у судовому процесі, де і було з'ясовано, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення сум основного боргу фактично не зв'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Проте встановлення підчас судового розгляду справи вказаних обставин не визначене процесуальним законодавством як підстава відмови у позові, за яким порушене провадження, за умови, що заявлені позовні вимоги належним чином доведені позивачем у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут прогресивних наукових та технічних досліджень «Вектор» задоволенню не підлягає, рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2014 у справі № 910/23740/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Публічне акціонерне товариство «Науково-дослідний інститут прогресивних наукових та технічних досліджень «Вектор».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут прогресивних наукових та технічних досліджень «Вектор» на рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2014 у справі № 910/23740/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2014 у справі № 910/23740/13 залишити без змін.

3. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи №910/23740/13.

Повний текст постанови складено: 20.06.2014

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Н.М. Коршун

С.А. Пашкіна