Ухвала від 30.04.2014 по справі 805/578/14

cpg1251 Головуючий у 1 інстанції - Грищенко Є.І.

Суддя-доповідач - Жаботинська С.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2014 року справа №805/578/14 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

судді - доповідача: Жаботинської С.В., суддів: Лях О.П., Нікуліна О.А., секретар судового засідання Турко І.Б., за участю представника позивача Федорко С.В., представника відповідача Ресьян М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 р. у справі № 805/578/14 за позовом Селянського (фермерського) господарства "Познах" до Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та недійсними податкових повідомлень - рішень від 11.10.2013 року № 0000912200 та № 0000922200,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправними та недійсними податкових повідомлень - рішень від 11.10.2013 року № 0000912200 та № 0000922200.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність в його діях порушень податкового законодавства, спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем з урахуванням безпідставних висновків акта перевірки позивача, які ґрунтуються виключно на припущеннях щодо нікчемності господарських операцій по придбанню дизельного пального у ТОВ «Авеста Олеум».

Вказує, на реальність господарських операцій між ним та контрагентами, яке підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 р. у справі № 805/578/14 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області № 0000912200 та № 0000922200 від 11 жовтня 2013 року.

З постановою суду першої інстанції відповідач не погодився, подав апеляційну скаргу, вважаючи, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апелянт вказує, що в ході перевірки позивачем надані документи по взаємовідносинам з ТОВ «Авеста-Олеум», які не відповідають нормам чинного законодавства та відповідно не підпадають під визначення первинних документів бухгалтерського обліку, а тому не можуть бути підставою для ведення обліку та складання податкової звітності у відповідності до вимог абз. 1, 2 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України. Вказує, що перевіркою встановлено відсутність реальних господарських операцій СФГ «Познах» з ТОВ «Авеста-Олеум» та завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 11301 грн., що призвело до завищення від'ємного значення суми ПДВ по спеціальним деклараціям на загальну суму 4913 грн., в т.ч. у липні 2011 року на 3798 грн., у серпні 2011 року на 1115 грн., та до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню на спеціальний рахунок підприємства, у серпні 2011 року на 6388 грн.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, встановила наступне:

З 26.06.2013 року по 03.07.2013 року Ясинуватською об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби, правонаступником якої є відповідач, проводилась документальна позапланова невиїзна перевірка з питань додержання СФГ «Познах» вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з платником податків ТОВ «Авеста-Олеум» код ЄДРПОУ 36306133 за період з 01.07.2011р. по 31.08.2011р., за наслідками якої складено акт від 05.07.2013р. № 364/22-0/24641672 (а.с. 67-81).

Згідно з висновками акту, перевіркою встановлено порушення абз. 1, 2 п. 44.1 ст. 44, п. 198.1 п. 198.3 ст. 198 п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2756-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством завищено від'ємне значення суми податку на додану вартість по спеціальним деклараціям на загальну суму 4913 грн., в т.ч. у липні 2011 року на суму 3798 грн., у серпні 2011 року на суму 1115 грн., та занижено суму податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню на спеціальний рахунок підприємства, у серпні 2011 року на суму 6388 грн.

Позивач не погодився з зазначеними висновками акту перевірки надавши заперечення в яких вказує на невідповідність висновків акту перевірки фактичним обставинам справи (а.с. 97-100).

На підставі акту перевірки від 05.07.2013 р. № 364/22-0/24641672 Ясинуватською ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області прийняті податкові повідомлення рішення від 25.07.2013 року № 0000752200 про збільшення суми грошового зобов'язання в сумі 7985 грн., у т.ч. за основним платежем в сумі 6388 грн., штрафними санкціями 1597 грн., та № 0000762200 про зменшення від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 4913 грн., у т.ч. по декларації за липень 2011 року в сумі 3798 грн., у серпні 2011 року в сумі 1115,00 грн.

Вказані податкові повідомлення - рішення оскаржені позивачем в адміністративному порядку. За результатом їх оскарження рішенням Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 04.10.2013 року № 3952/10/05-99-10-05-12-1 податкові повідомлення рішення від 25.07.2013 року № 0000752200 та № 0000762200 скасовані з підстав складання вказаних рішень за формою наказу Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010р. № 985, що втратив чинність (а.с.25-26).

Згідно висновків цього рішення Головне управління Міндоходів України зобов'язало Ясинуватьску ОДПІ з метою запобігання втрат бюджету розглянути питання щодо прийняття податкових повідомлень рішень відповідно до Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень - рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 листопада 2012 року № 1236 (зареєстрованого в Мінюсті України 20.12.2012 року за № 2135/22447)

11.10.2013 року Ясинуватською ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області прийняті податкові повідомлення рішення форми «Р» № 0000912200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 7985 грн., у т.ч. за основним платежем -6388 грн., штрафними санкціями - 1597 грн. та № 0000922200 форми «В4» про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 4913 грн., у т.ч. у липні 2011 р. - 3798 грн., у серпні 2011 р. - 1115 грн. (а.с.11,13).

Вказані податкові повідомлення рішення були оскаржені позивачем до Головного Управління Міндоходів у Донецькій області. Рішенням про результати розгляду скарги Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 06.12.2013 року № 10/05-99-10-05-12-1 скарга Селянського (фермерського) господарства «Познах» - залишена без задоволення, а рішення - без змін (а.с. 29-31).

Згідно п.п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( п.198.2 ст. 198 цього Кодексу).

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

У п. 198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно п.п. 138.1.1. п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

У п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4. та п. 138.5. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

За приписами п.139.1.9. ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити - назву документу, дату і місце його складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт отримання позивачем продукції та реальності господарських операції підтверджується наданими до матеріалів справи первинними бухгалтерськими документами:

1) рахунками на придбання товару - дизельного палива № 271 від 12.07.2011 року на суму 17998,75 грн., № 300 від 12.07.2011 року на суму 4787,20 грн., № 349 від 17.08.2011 року на суму 49805,92 грн.(а.с. 32, 37,41);

2) видатковими накладними № 260 від 20.07.2011 року на суму 22785,95 грн. у т.ч. ПДВ 2999,79 грн., № 306 від 18.08.2011 року. на суму 43792, 72 грн. у т.ч. ПДВ 7298,79 грн. (а.с.36,41);

3) товарно - транспортними накладними № 238 від 20.07.2011 року та № 284 від 18.08.2011 року (а.с.33,40);

4) податковими накладними: № 278 від 12.07.2011 року на суму 17998,75 грн. у т.ч. ПДВ 2999,79 грн., № 279 від 20.07.2011 року на суму 4787,20 грн. у т.ч. ПДВ 797,87 грн., № 327 від 17.08.2011 року на суму 43792,72 грн. у т.ч. 7298,79 грн., № 358 від 17.08.2011 року на суму 1226 у т.ч. ПДВ 204,33 грн.(а.с.34,35,38,39);

6) реєстрами податкових накладних. (а.с. 107,111);

7) актами приймання-передачі від 20.07.2011 року та від 18.08.2011 року (а.с. 101,102);

8) журналами обліку надходження нафти і нафтопродуктів (а.с. 115-117);

9) квитанціями та платіжними дорученнями про сплату грошових коштів (а.с. 37,42).

Колегія суддів зазначає, що зазначені документи складені з дотриманням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

При здійсненні постачання палива товару СФГ «ПОЗНАХ» було надано позивачеві відповідні податкові накладні, які відображені останнім у реєстрі отриманих податкових накладних. На дату здійснення господарських операцій з позивачем, СФГ «ПОЗНАХ» є платником ПДВ.

Частина 1 ст. 215 ЦК України визначає, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Положення ст. ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10.

Колегія суддів також зазначає, що статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, при вирішенні справи, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи, визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит, є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час, коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ», стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також, обов'язку зі сплати ПДВ (п. 43, п. 69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», практика Європейського Суду з прав людини, є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб, при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що наданими позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується факт того, що спірні правочини набули реального настання тих правових наслідків, на настання яких були спрямовані, а тому правомірно було включено до складу валових витрат та податкового кредиту суму податку на додану вартість за спірними господарськими операціями. Відповідач, встановлюючи факт нікчемності укладеного правочину з придбання палива, фактично керувався лише припущеннями, що є недопустимим.

Колегія суддів не приймає посилання апеляційної скарги, щодо недодержання позивачем форми складання товарно-транспортної накладної на перевезення товару вимогам Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України,Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року N 281/171/578/155 оскільки порушення правил перевезення або помилки при заповненні ТТН не може впливати на право формування податкових відомостей, а є лише підставою для притягнення відповідної особи до відповідальності.

Суд зазначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту у відповідності до ст. 198 Податкового кодексу України, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг, датою виникнення такого права вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Позивачем надані усі необхідні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують його право на оформлення податкового кредиту.

Дані отримані відповідачем від інших податкових органів по контрагенту позивача не є достатнім доказом, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Авеста -Олеум» не мали реального товарного характеру, оскільки позивач не несе відповідальність за належність ведення бухгалтерського та податкового обліку його контрагентом.

ТОВ «Авеста -Олеум» на час здійснення господарських операцій мало статус юридичної особи та було платником податку. Відповідно до викладеного під час здійснення господарських операцій та складення первинних документів було зареєстровані як юридична особа, на момент проведення фінансово-господарської операції було платником податків, а тому мало право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів поставки товарів. Відповідно до відомостей бази «Реєстру платників ПДВ» від 10.01.2014 року (а.с. 44-45) свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Авеста -Олеум» було анульовано 30.03.2012 року тобто через рік після проведень поставок позивачеві.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що чинне законодавство не ставить право платника податків на формування податкового кредиту та складу витрат у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів, знаходження їх за своєю юридичною адресою, тощо. Законодавство України з питань оподаткування не зобов'язує платника податків перевіряти наявність у контрагента основних фондів та трудових ресурсів, а контрагента надавати платнику податків документальне підтвердження наявності у нього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань, при формуванні податкового кредиту з ПДВ в податковому обліку позивача дотримані положення п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, а тому податкові повідомлення - рішення від 11.10.2013 року № 0000912200 та № 0000922200 є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 р. у справі № 805/578/14 -залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її у повному обсязі.

У повному обсязі ухвала суду складена 05.05.2014 року.

Колегія суддів С.В. Жаботинська

О.П. Лях

О.А. Нікулін