Постанова

від 24.04.2014 по справі 2а-9385/10/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2014 року Справа № 9104/35486/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Сапіги В.П., Клюби В.В.

з участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника Луки Т.М.

відповідача по справі: представника Гейвиш М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Альпі-Кий» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Альпі-Кий» до Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Альпі-Кий» в жовтні 2010 року звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 14.04.2010 року №0000793221/0 та від 14.04.2010 року №0000783221/0.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що ним було укладено договори з ПП «Промагростиль» та ПП «Будінвесткомфорт», на виконання яких отримав від останніх пакувальні матеріали, які використав у своїй господарській діяльності. При цьому позивач стверджує, що витрати на придбання товарів від контрагентів підтверджені видатковими накладними, податковими накладними та розрахунковими документами, на підставі яких здійснювалась оплата вартості придбаного позивачем товару. Контрагенти позивача та ТзОВ «Альпі-Кий» зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та в реєстрі платників податку на додану вартість. Позивач вважає, що не може нести відповідальність за порушення норм чинного законодавства іншими платниками податків і зборів, крім того, невиконання чи неналежне виконання однією зі сторін зобов'язань, що не становлять змісту угоди не є підставою для визнання угоди недійсною.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2011 року в справі №2а-9385/10/1370 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням товариством з обмеженою відповідальністю «Альпі-Кий» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2011 року в справі №2а-9385/10/1370 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог, апелянт, зазначає, що відповідачем неправомірно було поставлено під сумнів господарські операції позивача з контрагентами з тих підстав, що контрагенти за 2009 рік не подали податкової звітності, оскільки господарські операції між позивачем та ПП «Промагростиль» і ПП «Будінвесткомфорт» відбулись ще у 2008 році, а тому вважає, що законодавством не встановлено обов'язку суб'єкта господарської діяльності відповідати за дії контрагентів. Апелянт також зазначає, що відповідач в ході судового розгляду не навів, а суд не взяв до уваги, відсутність обвинувального вироку суду, яким було б встановлено вину осіб, причетних до діяльності ПП «Промагростиль» та ПП «Будінвесткомфорт», у вчиненні злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України чи будь-якого іншого кримінального провадження стосовно посадових осіб, причетних до діяльності ПП «Промагростиль» та ПП «Будінвесткомфорт».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Альпі-Кий» необхідно задовольнити, а оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом встановлено, що на підставі направлення на перевірку від 15.03.2010 року №219 та плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова проведена планова виїзна перевірка ТзОВ «Альпі-Кий» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.12.2009 року за результатами якої складено акт перевірки від 31.03.2009 року №1321/23-209/30822714.

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1, п.п.5.3.1, п.п. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме заниження підприємством податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 46 575,66 грн., в тому числі за 2008 рік: за ІІ квартал 2008 року в сумі 31 038,27 грн.; за ІІІ квартал 2008 року в сумі 6 761,04 грн.; за ІV квартал 2008 року в сумі 8 776,35 грн. Крім того перевіркою встановлено порушення п. 1.7 ст.1, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 та п.п. 7.4.4 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме заниження підприємством податку на додану вартість на загальну суму 37 260,53 грн., в тому числі: за квітень 2008 року на суму 20 800,00 грн.; за травень 2008 року на суму 4 030,62 грн.; за вересень 2008 року на суму 5 408,83 грн.; за листопад 2008 року на суму 7 021,08 грн.

Перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 01.04.2008 року по 31.12.2009 року Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова встановлено завищення суми валових витрат в розмірі 186 302,66 грн., у тому числі за 2008 рік, а саме: за ІІ квартал 2008 року в сумі 124 153,10 грн.; за ІІІ квартал 2008 року в сумі 27 044, 16 коп.; за IV квартал 2008 року в сумі 35 105,40 грн.

На підставі акту перевірки від 31.03.2009 року №1321/23-209/30822714 ДПІ у Галицькому районі м. Львова прийнято податкове повідомлення - рішення від 14.04.2010 року №0000792321/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 55 890,79 грн., у тому числі за основним платежем - 37 260,53 грн., і за штрафними (фінансовими) санкціями - 18 630,26 грн. та податкове повідомлення-рішення від 14.04.2010 року №0000782321/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 69 863,49 грн., в тому числі за основним платежем - 46 575,66 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 23 287,83 грн.

Як стверджується матеріалами справи ПП «Промагростиль» та ПП «Будінвесткомфорт» в 2008 році були реалізовані на користь ТзОВ «Альпі-Кий» пакувальні матеріали на загальну суму 223 563 грн. 19 коп., в тому числі ПДВ на суму 37 260 грн. 53 коп., що підтверджується накладними: від 03.04.2008 року № НН-030401 на загальну суму 124 800 грн. 04 коп., в тому числі ПДВ - 20 800 грн. 00 коп.; від 26.05.2008 року НН-260501 на загальну суму 24 183 грн. 72 коп., в тому числі ПДВ - 4 030 грн. 62 коп.; від 11.09.2008 року НН-110901 на загальну суму 32 452 грн. 99 коп., в тому числі ПДВ - 5 408 грн. 83 коп.; від 18.11.2008 року НН-181 103 на загальну суму 42 126 грн. 04 коп., в тому числі ПДВ - 7 021 грн. 08 коп. Всього на загальну суму 223 563 грн. 19 коп. в тому числі ПДВ на суму 37 260 грн. 53 коп.

Відповідач ДПІ в Галицькому районі м. Львова в акті перевірки та запереченнях на позовну заяву зазначає, що факт одержання товару від ПП «Промагростиль» та ПП «Будінвесткомфорт» здійснений не з метою, яка випливає з його змісту, а з метою несплати відповідних сум податків, в даному випадку завищення валових витрат. Вважає такий правочин нікчемним, оскільки суперечить моральним засадам суспільства та не спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним. Також податкова інспекція посилається на те, що до перевірки не надано товарно-транспортні накладні, шляхові листи, інші документи, які б свідчили про фактичне транспортування ТМЦ отриманих від ПП «Промагростиль» та ПП «Будінвесткомфорт».

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування (невідшкодування бюджетної заборгованості), формування податкового кредиту, валових витрат з визначених податковим органом вказаних вище підстав.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Так, в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 зазначено, що «з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку».

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 6 липня 1999 року № 996-Х1У визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брата участь у здійсненні господарської операції.

Порядком складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого Наказом ДПА України від 29.03.03р. №143 визначено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №8 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704 (надалі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам.

Згідно із ст. 173 Господарського кодексу України - господарськими визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінського-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 3 Господарського Кодексу України - під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно ст. 655 Цивільного Кодексу України - за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар, послуги) у власність другій стороні (покупцеві) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі - продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За ст. 662 Цивільного Кодексу України - продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосується товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Головного управління статистики у Львівській області, видами діяльності позивача є види оптової торгівлі, оптова торгівля паливом, діяльність автомобільного вантажного транспорту, оптова торгівля будівельними матеріалами, виробництво виробів з пластмас та будівництво будівель.

02 квітня 2008 року між ПП «Будінвесткомфорт» (продавець) та ТзОВ «Альпі-Кий» (покупець) було укладено договір про продаж поліпропілену А4. Найменування товару, ціна та його кількість зазначається в накладних, які є невід'ємними частинами даного договору. Згідно п. 4 договору поставка товару здійснюється транспортними засобами та за рахунок продавця на умовах DDP-м. Львів вул. Д. Апостола, 14В, у відповідності до правил «ІНКОТЕРМС» 2000 року.

29 січня 2008 року між ПП «Промагростиль» (продавець) та ТзОВ «Альпі-Кий» (покупець) було укладено договір про продаж плівки стрейч. Найменування товару, ціна та його кількість зазначається в накладних, які є невід'ємними частинами даного договору. Згідно п. 4 договору поставка товару здійснюється транспортними засобами та за рахунок продавця на умовах DDP-м. Львів вул. Д. Апостола, 14В, у відповідності до правил «ІНКОТЕРМС» 2000 року.

Як зазначається в довідці №2008-2506 від 25.06.2008 року виданої директором ПП «Будінвесткомфорт» договір купівлі - продажу від 02 квітня 2008 року виконаний в обсязі видаткової накладної №030401 від 03 квітня 2008 року на суму 124 800 грн. Товар оплачений ТзОВ «Альпі-Кий» на розрахунковий рахунок. Рух товару відображений в бухгалтерському обліку наступними проводками: оплата за товар: ДТ 631-КТ 311, отримано товар: ДТ 281-Кт 631, реалізовано товар: Дт 902-Кт 281. Доставки були здійснені постачальником через транспортно-експедиційну фірму. В постачальника залишився перший примірник ТТН, дві ТТН - в перевізника, одна ТТН - у ПП «Будінвесткомфорт». Товар був переданий ТзОВ «Альпі-Кий» на складі по вул. Д. Апостола, 14В.

Аналогічна довідка видана ПП «Промагростиль».

Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили, що товар отримувати від ПП «Будінвесткомфорт» та ПП «Промагростиль», однак, не пам'ятають коли саме це було, кількість і асортимент товару.

В матеріалах справи наявні договори оренди укладені ТзОВ «Альпі-Львів» (орендодавець) та ТзОВ «Альпі-Кий» (орендар) з приводу об'єкта оренди складського приміщення площею 154 м.кв. за адресою: м. Львів, вул. Данила Апостола, 14в.

Також в матеріалах справи наявні копії прихідних ордерів ТМЦ на склад від ПП «Будінвесткомфорт» та ПП «Промагростиль», де зазначено назву товару, кількість і хто здав та прийняв.

Крім того про прихід на склад та списання зі складу ТМЦ в тому числі і товари, що складають об'єкт дослідження в цій справі свідчать оборотно-сальдові відомості то ТМЦ (т.1 а.с. 231 - 233, т.2 а.с.6-14, 44-47, 76).

Придбаний від ПП «Будінвесткомфорт» та ПП «Промагростиль» товар був належним чином оплачений, що стверджується виписками з рахунку та платіжними дорученнями (т.1 а.с.190 - 216).

Про продаж та придбання товару стверджують також наявні в матеріалах справи податкові накладні, видаткові накладні та реєстр отриманих податкових накладних (т.1 а.с. 61-92).

Колегія суддів, не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у зв'язку з відсутністю в матеріалах даної адміністративної справи товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, довіреностей та іншої первинної документації, що підтверджує транспортування та зберігання товару є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відсутність зазначених документів не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п.,п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 зазначених Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження відповідача як підставу для відмови в задоволенні позову те, що ПП «Будінвесткомфорт» та ПП «Промагростиль», які є контрагентами позивача протягом 2009 року не звітувались, оскільки розглядувані вище господарські операції мали місце в 2008 році та й взагалі, як зазначалось вже вище, позивач як покупець не несе відповідальності за дії контрагентів, які вчинені поза межами господарських відносин.

Колегія суддів апеляційної інстанції також зазначає, що на момент укладення договорів купівлі-продажу та їх реалізації ПП «Будінвесткомфорт» та ПП «Промагростиль» не мали дефекту правового статусу, були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та перебували на податковому обліку як платники податку на додану вартість.

Згідно пп.3.1.1 п. 3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

А згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного закону не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того придбані ТМЦ були використані в господарській діяльності платника податків, що стверджується вже загаданими раніше оборотно-сальдовими відомостями, накладними на внутрішнє переміщення товару, накладними на відпуск товару іншим суб'єктам господарської діяльності, договорами купівлі-продажу товару укладеними з такими суб'єктами господарювання.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити ще й таке.

В постанові Верховного Суду України від 10.10.2007 року зазначено, що при виборі способу захисту цивільного права необхідно врахувати специфіку права та характер його порушення. Захист права судом відбувається з урахуванням встановлених законом меж здійснення суб'єктивного права на захист і компетенції суду. Такий спосіб захисту порушеного права як визнання незаконним (недійсним) акта суб'єкта владних повноважень, не є універсальним і його застосування можливе в двох випадках: коли може бути відновлено те становище, яке існувало до видання акта, або коли за відсутності цієї можливості вимога про визнання незаконним акта суб'єкта владних повноважень поєднана з вимогою про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Разом з тим встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Ддеякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, про визнання протиправним - індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності). Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.

Отже з метою повного захисту порушеного права позивача, колегія суддів вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.04.2010 року №0000793221/0 та від 14.04.2010 року №0000783221/0.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що апеляційні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Альпі-Кий» є аргументованими, а тому підлягають до задоволення.

Керуючись ч.3 ст.160 ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Альпі-Кий» задовольнити, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2011 року в справі №2а-9385/10/1370 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 14.04.2010 року №0000792321/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 55 890,79 грн., у тому числі за основним платежем - 37 260,53 грн., і за штрафними (фінансовими) санкціями - 18 630,26 грн. та податкове повідомлення-рішення від 14.04.2010 року №0000782321/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 69 863,49 грн., в тому числі за основним платежем - 46 575,66 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 23 287,83 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий І.О. Яворський

Судді В.П. Сапіга

В.В. Клюба