Постанова

від 01.04.2014 по справі 916/714/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2014 року Справа № 916/714/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Алєєвої І.В.

Кочерової Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Заступника прокурора Одеської області

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24 грудня 2013 року

у справі № 916/714/13

господарського суду Одеської області

за позовом Прокурора Одеської області

до 1.Одеської міської ради

2.Приватного підприємства „КРІАТ"

про визнання пунктів рішень незаконними та їх скасування, визнання договорів недійсними та повернення майна

за участю представників

позивача - Гудименко Ю.В.

відповідачів - 1. не з'явився

2. Бойко Н.І.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Одеської області в інтересах держави звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської міської ради, Приватного підприємства „КРІАТ" про визнання пунктів рішень незаконними та їх скасування, визнання договорів недійсними та повернення майна, в якій просив:

- визнати незаконним та скасувати п. 16 Рішення Одеської міської ради від 05.04.2008р. №2487-V "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2008 році та внесення змін до рішень Одеської міської ради", пункт 6.2 рішення Одеської міської ради від 07.10.2009р. №4711- V "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2009 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради";

- визнати недійсним договір дарування від 29.04.2010р. об'єкта власності ПП "Кріат" нежитлових приміщень офісу 4, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 35а, загальною площею 221,3 кв.м;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.04.2010р. майна комунальної власності територіальної громади м. Одеси у вигляді нежитлових приміщень першого поверху №503, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 34, загальною площею 165,8 кв.м.;

- зобов'язати ПП "КРІАТ" повернути Одеській міській раді нежитлові приміщення першого поверху №503, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 34, загальною площею 165,8 кв. м., вартістю 1999320,00 гривень.

Рішенням господарського суду Одеської області від 02 жовтня 2013 року (судді Власова С.Г., Гут С.Ф., Мостепаненко Ю.І.) позов Прокурора Одеської області задоволено. Визнано незаконним та скасовано п. 16 Рішення Одеської міської ради від 05.04.2008р. №2487-V "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2008р., та внесення змін до рішень Одеської міської ради", пункт 6.2. рішення Одеської міської ради від 07.10.2009р. №4711- V "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2009р., та внесення змін до рішень Одеської міської ради"; Визнано недійсним договір дарування від 29.04.2010р. об'єкта власності Приватного підприємства "КРІАТ" - нежитлових приміщень офісу 4, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 35а, загальною площею 221,3кв.м. укладений між Приватним підприємством "КРІАТ" та Одеською міською радою. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 29.04.2010р. майна комунальної власності територіальної громади м. Одеси у вигляді нежитлових приміщень першого поверху №503, що розташовані за адресою: м. Одеси, вул. Пушкінська, 34, загальною площею 165,8кв.м., укладений між Одеською міською радою та Приватним підприємством "КРІАТ". Зобов'язано Приватне підприємство "КРІАТ" повернути Одеській міській раді нежитлові приміщення першого поверху №503, що розташовані за адресою: м. Одеси, вул. Пушкінська, 34, загальною площею 165,8кв.м., вартістю 1999320,00грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24 грудня 2013 року (судді Бойко Л.., Величко Т.А., Таран С.В.) рішення господарського суду Одеської області від 02 жовтня 2013 року у справі № 916/714/13 скасовано, позовні вимоги Прокурора Одеської області залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою Заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24 грудня 2013 року, а рішення господарського суду Одеської області від 02 жовтня 2013 року у справі № 916/714/13 залишити без змін.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05 квітня 2008 року було прийнято рішення №2487-V "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2008 році та внесення змін до рішень Одеської міської ради", пунктом 16 якого доручено Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір дарування, з метою прийняття у дар об'єкта власності ПП "КРІАТ", нежилого приміщення 2-го поверху загальною площею 221,8 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 35.

Зазначеним рішенням було доручено Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з метою продажу ПП "КРІАТ" об'єкта комунальної власності територіальної громади м. Одеси, нежилого приміщення першого поверху загальною площею 167,5 кв. м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 34. Ціну продажу встановити у розмірі різниці між вартістю нежилого приміщення 1-го поверху загальною площею 167,5 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 34 та вартості нежилого приміщення 2-го поверху загальною площею 221,8 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 35.

Зазначене рішення розглядалось та приймалось на сесії Одеської міської ради.

07 жовтня 2009 року було прийнято рішення Одеської міської ради №4711- V "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2009 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради", пунктом 6.2 якого внесені зміни в рішення від 05 квітня 2008 року №2487-V в тій частині, що стосується назви об'єкта власності ПП "КРІАТ" та уточнено площу об'єктів нерухомості.

Зазначене рішення також розглядалось та приймалось на сесії Одеської міської ради.

29 квітня 2010 року між Приватним підприємством "КРІАТ" та територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради був укладений договір дарування, відповідно до якого ПП "КРІАТ" подарувало, а Одеська міська рада, що діє від імені та в інтересах територіальної громади міста Одеси прийняла в дар нежитлові приміщення офісу №4, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, будинок 35а, загальною площею 221,3 кв. м.

29 квітня 2010 року між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та ПП "КРІАТ" укладений договір купівлі-продажу, за яким Одеська міська рада продала, а ПП "КРІАТ" купило нежитлові приміщення першого поверху №503, що розташовані за адресою: місто Одеса, вул. Пушкінська, будинок 34 та в цілому складаються з приміщень загальною площею 165,8 кв. м.

Зазначені договори були укладені на підставі рішень Одеської міської ради №2487-V від 05 квітня 2008 року та №4711- V від 07 жовтня 2013 року.

Прокурор Одеської області, пославшись на матеріали перевірки приватизаційних справ №3502 та №3503, вилучених за протоколом виїмки від 15 липня 2011 року, звернувся з позовом до господарського суду Одеської області, в якому просив визнати недійсними відповідні пункти наведених вище рішень Одеської міської ради та договорів, укладених на їх підставі, посилаючись на те, що договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового чи немайнового характеру, не є договором дарування, оскільки ознакою договору дарування є його безоплатний характер у зв'язку з чим передаючи майно у власність обдарованого, дарувальник не отримує від нього зустрічного задоволення. Цей договір направлено виключно на надання майнової користі лише одній стороні.

Прокурор стверджує, що укладання та виконання між одними і тими ж сторонами договору дарування не повинно впливати на порядок укладання та виконання договору купівлі-продажу. Відповідно до цих Рішень Одеської міської ради ціну продажу встановлено у розмірі різниці між вартістю продаваного нежитлового приміщення комунальної власності територіальної громади м. Одеси та вартістю нежитлових приміщень приватної власності, що даруються, а договір дарування від 29 квітня 2010 року не є договором безоплатним та встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника дію майнового характеру, а саме продати об'єкт комунальної власності у розмірі вказаної різниці за ціною у 80520,00грн., яка нижче від його оцінки, тому вищезазначений договір не є договором дарування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував рішення порушенням статей 655, 717 ЦК України, а також порушенням вимог ст.1, ч.4 ст.3 Закону України „Про приватизацію державного майна", ч. 2 ст.ст. 9, 12 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" зазначив, що відповідно до ч.1 ст. 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Судом першої інстанції встановлено, що договір дарування від 29 квітня 2010 року укладено з порушенням обов'язкової вимоги щодо безоплатного характеру договору даного виду, оскільки згідно рішень Одеської міської ради ціну продажу встановлено у розмірі різниці між вартістю нежитлового приміщення комунальної власності територіальної громади м. Одеси, яке продається та вартістю нежитлових приміщень приватної власності, що даруються.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" ціна договору купівлі-продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова вартість продажу об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом визначаються відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Статтею 12 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, що діяла на моменту укладення договору купівлі-продажу), ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, визначається шляхом проведення незалежної оцінки.

Згідно Висновків вартості об'єкту оцінки, вартість нежитлових приміщень, загальною площею 165,8 кв. м. розташованих за адресою м. Одеса, вул. Пушкінська, 34 складає 1999320,00грн., однак ціна об'єкта продажу в договорі купівлі-продажу укладеного між сторонами складає 80520,00 грн. тобто не вартість майна, а різницю між вартістю нежитлового приміщення комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що продається та вартістю нежитлових приміщень приватної власності, що даруються за договором дарування.

Враховуючи викладене суд першої інстанції зазначив, що укладання та виконання між одними і тими ж сторонами договору дарування не повинно впливати на порядок укладання та виконання договору купівлі-продажу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в квітні 2013 року ТОВ „КРІАТ" відчужило спірний об'єкт, розташований по вул. Пушкінській , буд. 34, який складається із нежитлових приміщень першого поверху № 503, загальною площею 165,8 кв. м. тобто на момент винесення судового рішення Товариство вже не було власником вищезазначеного нерухомого майна, тому висновки суду про зобов'язання ТОВ „КРІАТ" повернути зазначені нежитлові приміщення є необґрунтованими.

Разом з тим ПП „КРІАТ" звернулось до апеляційного суду з заявою про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що прокурору було відомо про прийняття оскаржуваних рішень міської ради ще в момент їх прийняття в 2008-2009р.р., а також на те, Товариство не мало можливості подати зазначеної заяви до суду першої інстанції, оскільки не отримувало ухвал суду про призначення до розгляду вищезазначених позовних вимог Прокурора Одеської області, в зв'язку з чим відповідач, посилаючись на постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування строків позовної давності у вирішенні господарських спорів" просив заяву про застосування строків позовної давності прийняти та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зазначені в заяві товариства обставини досліджені судом апеляційної інстанцї та підтверджуються матеріалами справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України повторно дослідивши матеріали справи встановила, що відповідач дійсно не отримував ухвали суду про призначення судових засідань. Поштові повідомлення повертались до суду з відмітками „адресат вибув", „адресат відсутній", „неповна адреса".

Відповідно до штемпелю господарського суду Одеської області останнє поштове повідомлення було повернуто суду 04 жовтня 2013 року з зазначенням „неповна адреса", тобто на момент прийняття рішення 02 жовтня 2013 року суду не було відомо, чи повідомлено ПП "КРІАТ" про призначення справи до розгляду на 02 жовтня 2013 року.

Таким чином матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції.

Враховуючи зазначене, а також суперечливість підстав, з яких здійснювалось повернення поштових повідомлень, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судом апеляційної інстанції правомірно розглянуто заяву про застосування строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. 1 статті 261 Цивільного кодексу України зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається із документів до рішення ХІ сесії Одеської міської ради V скликання, а саме, із складу запрошених на ХІ сесію Одеської міської ради від 05 квітня 2008 року та витягу зі стенограми ХVІІІ сесії Одеської міської ради від 07 жовтня 2009 року прокурор м. Одеси був присутній при прийнятті рішень, які є предметом спору.

У своїй касаційній скарзі заступника прокурора Одеської області заперечує проти застосування судом апеляційної інстанції строків позовної давності.

Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає посилання прокурора неправомірними з огляду на таке.

Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 ЦК України, згідно ч. 1 якої, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки закон (п. 10 ч. 2 ст. 16, ст. 21 ЦК України, абз. 3 ч. 2 ст. 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і громадян-суб'єктів підприємницької діяльності про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, прокурору ще в 2008, 2009 р.р. було відомо щодо прийняття оскаржуваних рішень Одеської міської ради від 05 квітня 2008 року №2487-V "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2008 році та внесення змін до рішень Одеської міської ради" та від 07 жовтня 2009 року №4711- V "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2009 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради", колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції стосовно пропущення позивачем строку позовної давності за зверненням про визнання пунктів рішень незаконними та їх скасування, визнання договорів недійсними та повернення майна.

Прокурором відхилялось пропущення строку позовної давності, а тому клопотання про відновлення строку ним не подавалось.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України, якою передбачено , що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, позовні вимоги Прокурора Одеської області задоволенню не підлягають.

Колегія суддів вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24 грудня 2013 року зі справи № 916/714/13 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді І. В. Алєєва

Н. О. Кочерова