Постанова

від 05.05.2014 по справі 911/410/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" травня 2014 р. Справа№ 911/410/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Анісімової М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «СлаВа» на рішення господарського суду Київської області від 11.03.2014 року

у справі № 911/410/14 (суддя - Саванчук С.О.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СІТРІ»

до товариства з обмеженою відповідальністю «СлаВа»

про стягнення 200 099,61 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Гурез І.О. - б/н від 29.01.2014 року,

відповідача: Фень В.О. - дов. № 90 від 21.03.2014 року, Фень Ю.А. - дов. № 132 від 05.05.2014 року

ВСТАНОВИВ:

11.02.2014 року до господарського суду Київської області звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «СІТРІ» (позивач у справі) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «СлаВа» (відповідач у справі) про стягнення 200 099,61 грн., що становить: 162 473,40 грн. - боргу по оплаті вартості товару, 2 856,90 грн. - 3 % річних та 34 769,31 грн. - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки від 29.10.2012 року № 29/10-12 по оплаті вартості товару.

Рішенням господарського суду Київської області від 11.03.2014 року у справі № 911/410/14 позовні вимоги позивача задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «СлаВа» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 31292488) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СІТРІ» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32491651) 162 473,40 грн. боргу, 10 157,96 грн. пені, 2 856,90 грн. -3 % річних та 4 001,99 грн. в повернення судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач, ТОВ «СлаВа» 21.03.2014 року подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 11.03.2014 року у даній справі скасувати та постановити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскаржуване рішення прийнято з неповним з'ясуванням обставин справи та неповним дослідженням доказів у даній справі. Апелянт стверджує, що судом в порушення вимог ст. 22 ГПК не прийнято до уваги докази, подані представником під час судового засідання, і навпаки, прийнято як належний доказ заяву представника, яку підписано останнім за межами його повноважень.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2014 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СлаВа» прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін на 05.05.2014 року.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2014 року, у зв'язку з відпусткою судді Агрикової О.В., склад суду змінено та визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук Г.А., судді - Мальченко А.О., Скрипка І.М.

Апелянт (відповідач у справі) у судовому засіданні 05.05.2014 року підтримав доводи апеляційної скарги.

Позивач у судовому засіданні 05.05.2014 року заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення господарського суду залишити без змін, скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

29.10.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «СІТРІ» (позивач справі, продавець за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «СлаВа» (відповідач у справі, покупець за договором) укладено договір № 29\10-12, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти та оплатити товар (напівфабрикат хромового дублення із шкір BPX (Спілок, ВЕТ-БЛУ, краст) (далі - товар), (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до умов п.п. 1.2., 4.1., 4.2., 4.3. договору, кількість, вага, ціна, строки поставки та інші характеристики товару визначаються під час кожної поставки і вказуються у видаткових накладних; право власності на товар переходить до покупця в момент підписання видаткової накладної; в даний момент до покупця переходять і усі ризики щодо отриманого товару; товар передається покупцеві на складі продавця; покупець несе усі витрати на транспортування.

Сторони домовилися, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2013 року (пункт 9.1. Договору).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

У відповідності до вимог частини 2 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Оплата проводиться у строки визначені умовами договору.

Згідно пункту 5.2. договору, покупець здійснює оплату вартості партії товару - протягом 90 календарних днів після підписання сторонами видаткової накладної.

Відповідно до вимог ст.ст. 174, 193 ГК України, ст. ст. 11, 509, 526, 626, 629 ЦК України підставою виникнення зобов'язання є договір укладений між сторонами, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач, на виконання умов договору від 29.10.2012 року № 29/10-12, поставив відповідачу товар, всього на суму 1 456 173,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000109 від 30.11.2012 та № 0000006 від 11.04.2013, що підписані як продавцем. так і покупцем без будь-яких застережень, підписи уповноважених представників сторін засвідчено печатками юридичних осіб, сторін за договором (належним чином засвідчені копії видаткових накладних наявні в матеріалах справи) (а.с.12-13).

В обґрунтування позовних вимог, позивачем представлено, також, копії податкових накладних, що підтверджує проведення господарських операцій по передачі товару за вищевказаними накладними (а.с.15-16).

Враховуючи умови п. 4.1 договору, приписи ст. ст. 662, 689, 692 ЦК України колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що отримання товару відповідачем підтверджено належними доказами у справі, відтак з моменту підписання накладної у покупця виник обов'язок оплатити отриманий товар в строк передбачений п. 5.2 договору.

В обґрунтування позовних вимог, позивачем представлено, також, копії податкових накладних, що підтверджує проведення господарських операцій по передачі товару за вищевказаними накладними (а.с.15-16).

Як зазначається позивачем та підтверджується матеріалами справи, відповідач оплатив вартість товару частково, всього на суму 1 293 699,60 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача (а.с.34-41) та банківською довідкою від 06.03.2014 № 49/111, яка засвідчена підписом уповноваженої особи банківської установи та скріплена відбитком її печатки (оригінал у матеріалах справи, а.с.105).

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Наявність заборгованості в розмірі 162 473,40 грн. підтверджується також представленим в матеріалах справи актом звірки взаєморозрахунків між сторонами, який підписано представниками сторін і згідно якого заборгованість відповідача станом на 01.12.2013 року складає 162 473,40 грн. Підписання такого акту є дією, що свідчить про визнання відповідачем свого боргу. Аналогічна позиція міститься у Постанові ВСУ від 24.04.2007 №26/271.

Відповідач не заперечив отримання товару за накладними № РН-0000109 від 30.11.2012 року та № 0000006 від 11.04.2013 року, не надав належних доказів оплати повної вартості товару.

Враховуючи наведене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку що заборгованість відповідача, на момент прийняття рішення, становила 162 473,40 грн. - різниця між загальною вартістю товару та перерахованими коштами, відтак позовна вимога про стягнення з відповідача 162 473,40 грн. заборгованості за поставлений товар є доведеною та обґрунтованою, та підлягає задоволенню.

Апелянт стверджує, що місцевим господарським судом неправомірно враховано письмову заяву представника відповідача про визнання позовних вимог в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 162 473,40 грн. (а.с.103) та усні пояснення представників відповідача у судовому засіданні, оскільки, згідно представлених в матеріалах справи довіреностей (а.с. 108-109), такі повноваження не було делеговано представникам відповідача. Колегія суддів апеляційної інстанції визнає помилковим такі твердження, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті вартості товару доведено належними доказами, наявними в матеріалах справи, що не заперечене представниками товариства в судовому засіданні. З представлених в матеріалах справи довіреностей № 74 від 06.03.2014 року та № 61 від 28.02.2014 року вбачається, що ТОВ «СлаВа» довіряє представникам Фень В.О. та Фень Ю.А. представляти інтереси товариства в господарських судах, що в розумінні ст. 28 ГПК України, надає право представникам не лише бути присутніми у судових засіданнях, а наділяє представників правами вчиняти дії, передбачені ст. 22 ГПК України.

Згідно ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання, в тому числі несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті, настають правові наслідки, встановлені договором.

Договором сторони передбачили майнову відповідальність покупця за порушення порядку та строків оплати товару (п. 6.1. договору) у вигляді сплати пені в розмірі 0,1 % за кожен день просрочки від вартості одержаного, але неоплаченого товару, яка за розрахунком позивача складає 34 769,31 грн.

Відповідно до статті 230, ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін і розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

З огляду на вищезазначені норми нарахування пені припинитися через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, відтак місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем неправильно визначено кількість днів прострочення (згідно представленого розрахунку - 214 днів).

Судом досліджено, що згідно банківських виписок та довідок банку товар, отриманий за видатковою накладною від 30.11.2012року № РН-0000109 оплачено відповідачем повністю. За видатковою накладною від 11.04.2013 № РН-0000006 - 02.07.2013 року відповідач повинен був оплатити товар у строк до 11.07.2013 року (протягом 90 днів з дня підписання накладної), отже, суд правомірно визначив період нарахування пені з 11.07.2013 року до 30.12.2013 року та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені частково в сумі 10 157,96 грн.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявив до стягнення 3% річних у розмірі 2 856,90 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні збитки та проценти згідно зі статтею 625 ЦК України нараховуються за неправомірне користування чужими коштами, а отже, є платою за користування чужими коштами, що не носить, на відміну від неустойки, штрафного характеру, а має компенсаційний характер заходів впливу.

Таким чином у цивільно-господарських відносинах кредитор вправі вимагати компенсації збитків, що виникають у випадку неправомірного використання його коштів боржником, з урахуванням приписів статті 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних у поєднанні з інфляційними втратами, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача в даній частині позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 2 856,90 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення господарського суду Київської області від 11.03.2014 року у справі № 911/410/14 відповідає фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати із сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача у справі (апелянта).

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СлаВа» на рішення господарського суду Київської області від 11.03.2014 року у справі № 911/410/14 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Київської області від 11.03.2014 року у справі № 911/410/14 залишити без змін.

3.Справу № 911/410/14 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

І.М. Скрипка