Постанова

від 25.04.2014 по справі 820/2469/14

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

25.04.2014р. справа № 820/2469/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Фоменко І.Є.,

представників:

позивача - Васіліу С.В.,

відповідача - Супрун В.О., Кобилінська О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "КФ" до Дергачівської Головного управління Міндоходів у Харківській області проскасування рішень, визнання дій незаконними , -

встановив:

Позивач, Приватне підприємство «КФ», в порядку адміністративного судочинства висунув вимоги 1) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача, Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області, від 04.02.2014 р. №0000112202 та від 04.02.2014 р. №0000102202, а також 2) про визнання незаконними дій відповідача, Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області, щодо розгляду заперечень незаконними.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що не вчиняв податкових правопорушень, про які згадується в акті від 15.01.2014 року № 15/20-11-22-01/14103761, викладені в акті судження податкового органу є помилковими, адже не відповідають положенням закону та не узгоджуються з дійсними фактичними обставинами проведених реальних господарських операцій. З вказаних міркувань позивач вважав, що спірні податкові повідомлення-рішення суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Також позивач зазначав, що, не погоджуючись з висновками акту, скористався правом подання письмових заперечень, які в порушення закону були розглянуті органом доходів і зборів за відсутності представника ПП «КФ», а отже дії з розгляду є незаконними. Посилаючись на викладені вище доводи, позивач просив суд прийняти рішення про задоволення заявлених вимог.

Відповідач, Дергачівська ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області, з поданим позовом не погодився, надав свої письмові заперечення, в яких зазначив, що викладені в акті №15/20-11-22-01/14103761 вд 15.01.2014р. судження ОДПІ про вчинення платником податків податкових правопорушень є правильними та вірними. Так, податковий орган пояснював, що отримав матеріали зустрічних звірок контрагентів платника податків - ТОВ «Компанія «Ділові ініціативи», ТОВ «Багатопрофільне науково-виробниче підприємство «Нокс», ТОВ «Торговий дім Ханс Т», де відображені судження про неможливість проведення зустрічних звірок з причин відсутності згаданих підприємств за місцезнаходженням, у зв'язку з чим всі вчинені даними суб'єктом господарювання правочини є нікчемними. На думку ОДПІ, вказаних висновків іншого податкового органу цілком достатньо для судження про порушення позивачем ст.ст. 138, 185, 186, 198, 201 Податкового кодексу України. У судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, Приватне підприємство «КФ», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 14103761, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Дергачівській ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області.

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому з огляду на приписи ст.72 і 76 КАС України перелічені обставини перед судом додатково не доказуються.

За матеріалами справи судом встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 04.02.2014 р. № 0000112202, яким визначена сума грошового зобов'язання за платежем по податку на прибуток у сумі 156.632,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 141.136,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15.496,00 грн.), та податкове повідомлення-рішення від 04.02.2014 року № 00001022002, яким визначена сума грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 143.474,50 грн. (у тому числі за основним платежем - 113.064,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 30.410,50 грн.) були винесені Дергачівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області з посиланням на акт перевірки від 15.01.2014 року № 15/20-11-22-01/14103761 за період діяльності з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року.

Відносно вказаних податкових повідомлень-рішень позивачем була розпочата передбачена ст. 56 Податкового кодексу України процедура адміністративного (позасудового оскарження) рішень контролюючих органів.

Рішенням ГУ Міндоходів у Харківській області було скасовано податкове повідомлення-рішення Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області від 04.02.2014 р. №0000102202 про визначення суми грошового зобов'язання за платежем по податку на доадну вартість у сумі 156.632,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 141.136,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15.496,00 грн.) в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 9.838,50 грн.

Підпунктом 60.1.3 п.60.1 ст.60 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення

Таким чином, згадане податкове повідомлення-рішення втратило юридичну дію, а відтак, не може бути предметом судового розгляду, позаяк не створює ніяких обов'язків, прав та охоронюваних законом інтересів платника податків не порушує. Вказане зумовлює залишення позову без задоволення в цій частині вимог.

Залишенню без задоволення підлягає також і вимога про визнання незаконними дій з розгляду податковою інспекцією заперечень платника податків на акт перевірки, позаяк спірні дії в цій частині були вчинені ДПІ в межах повноважень, у спосіб та на підставі, що визначені ст. 86 Податкового кодексу України. Окрім того, суд зважає, що в результаті розгляду заперечень платника податків на акт перевірки податковою інспекцією складається лише лист - відповідь (п. 87.6 ст. 86), тобто створюється письмовий документ, котрий в розумінні КАС України не є рішенням суб'єкта владних повноважень, адже не містить ніяких обов'язкових до виконання приписів, не змінює стану суб'єктивних прав платника податків, не обтяжує платника податків додатковими обов'язками. Вказане зумовлює залишення позову без задоволення в цій частині вимог у зв'язку з відсутністю факту порушеного права.

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення - рішення від 04.02.2014 року № 00001022002 слугувало судження суб'єкта владних повноважень про непідтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами: ТОВ «Компанія «Ділові ініціативи», ТОВ «Багатопрофільне науково-виробниче підприємство «Нокс», ТОВ «Торговий дім Ханс Т», у зв'язку з отриманими від інших органів доходів і зборів матеріалів податкових перевірок контрагентів платника податків, де містяться висновки про відсутність будь-яких ресурсів, необхідних для ведення господарської діяльності.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 15.01.2014 року № 15/20-11-22-01/14103761 суджень, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив, що на момент настання звітних податкових періодів, в яких на думку інспекції платник вчинив податкові правопорушення у спосіб заниження грошових зобов'язань з податків (зборів), правовідносини з приводу справляння податку на прибуток були унормовані приписами розділу ІІІ Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Підпунктом 138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, за правилом п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; а за змістом п.138.5 ст.138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

У силу застереження, що міститься в п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналізуючи положення наведених норм закону, в кореспонденції з приписами ст.44 Податкового кодексу України, ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, суд доходить висновку, що платник податків має право на збільшення витрат з податку на прибуток у разі одночасного існування сукупності таких обставин як : 1) отримання від контрагента первинного документа без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов'язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на збільшення витрат (що, в залежності від виду понесених видатків, співпадає або з подією отримання доходу, або з подією понесення витрат).

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, ПП «КФ», мав господарські зносини з ТОВ «Компанія «Ділові ініціативи» (34953046), ТОВ «Багатопрофільне науково-виробниче підприємство «Нокс» (ідентифікаційний код - 35857029), ТОВ «Торговий дім Ханс Т» (ідентифікаційний код - 33815998).

Так, у межах відносин із переліченими контрагентами позивачем, ПП «КФ» у якості покупця були вчинені наступні правочини із контрагентами-постачальниками: із ТОВ «ТД Ханс Т» - у формі договору від 05.01.2011 р. №05-/01/17, предметом якого є постачання дизпалива; із із ТОВ «Компанія «Ділові ініціативи» - у формі договору від 05.07.2011 р. №05/07/11-1, предметом такого є постачання дизпалива; із ТОВ «БНВП «Нокс» - у формі договору від 11.04.2011 р. №41, предметом якого є постачання дизпалива.

Незважаючи на неодноразові вимоги суду, позивач не подав до матеріалів справи жодних доказів додержання при вчиненні перелічених правочинів засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності.

Так, опитаний судом в якості свідка гр. ОСОБА_4 (керівник позивача з 2004 р.) пояснив, що взагалі не пам'ятає обставин укладання правочинів.

При цьому, означений свідок пояснив, що правоздатність і дієздатність контрагентів не перевірялась, статус контрагентів як платників податків не перевірявся, документи про джерела походження товару не перевірялись.

На підтвердження доводу про реальність господарських правовідносин за спірними правочинами позивачем надані до суду: видаткова накладна №1544 від 27.09.2012 р. на суму 94.075,20 грн. (у т.ч. ПДВ - 15.679,20 грн.), податкова накладна №24 від 27.09.2012 р. на суму 94.075,20 грн. (у т.ч. ПДВ - 15.679,20 грн.), видаткова накладна №979 від 21.11.2011 р. на суму 72.232.40 грн. (у т.ч. ПДВ - 12.038,73 грн.), податкова накладна №1023 від 21.11.2011 р. на суму 72.232.40 грн. (у т.ч. ПДВ - 12.038,73 грн.), видаткова накладна №507 від 12.07.2011 р. на суму 38.115,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.352,50 грн.), податкова накладна №533 від 12.07.2011 р. на суму 38.115,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.352,50 грн.), видаткова накладна №505 від 12.07.2011 р. на суму 38.115,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.352,50 грн.), податкова накладна №531 від 12.07.2011 р. на суму 38.115,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.352,50 грн.), платіжні доручення №75 від 13.07.2011 р. на суму 38.230,00 грн., №641 від 39.032,40 грн., №640 від 24.01.2012 р. на суму 33.200,00 грн., №192 від 13.07.2011 р. на суму 10.000,00 грн., №195 від 14.07.2011 р. на суму 28.000,00 грн., товарно-транспортні накладні №1251 від 21.11.2011 р., від 27.09.2011 р., №986 від 12.07.2011 р., №987 від 12.07.2011 р., видаткова накладна №РН-0000076 від 19.06.2012 р. на суму 83.023,50 грн. (у т.ч. ПДВ - 13.837,25 грн.), податкова накладна №4 від 19.06.2011 р. на суму 83.023,50 грн. (у т.ч. ПДВ - 13.837,25 грн.), платіжні доручення №974 від 19.06.2012 р. на суму 50.000,00 грн., №972 від 19.06.2012 р. на суму 33.023,50 грн., товарно-транспортна накладна №1607 від 19.06.2012 р., видаткова накладна №РН-67 від 18.05.2011 р. на суму 69.392,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 11.565,33 грн.), податкова накладна №16 від 18.05.2011 р. на суму 69.392,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 11.565,33 грн.), видаткова накладна №РН-37 від 11.04.2011 р. на суму 137.920,90 грн. (у т.ч. ПДВ - 22.986,82 грн.), податкова накладна №6 від 11.04.2011 р. на суму 137.920,90 грн. (у т.ч. ПДВ - 22.986,82 грн.), видаткова накладна №РН-92 від 15.06.2012 р. на суму 37.575,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.262.50 грн.), податкова накладна №12 від 15.06.2011 р. на суму 37.575,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.262.50 грн.), видаткова накладна №РН-93/1 від 17.06.2011 р. на суму 37.575,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.262.50 грн.), податкова накладна №20 від 17.06.2011 р. на суму 37.575,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.262.50 грн.), видаткова накладна №РН-90 від 10.06.2011 р. на суму 37.575,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.262.50 грн.), податкова накладна №10 від 10.06.2011 р. на суму 37.575,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.262.50 грн.), видаткова накладна №РН-80 від 27.05.2011 р. на суму 37.575,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.262.50 грн.), податкова накладна №31 від 27.05.2011 р. на суму 37.575,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.262.50 грн.), видаткова накладна №РН-74 від 24.05.2011 р. на суму 68.580,20 грн. (у т.ч. ПДВ - 11.430,03 грн.), податкова накладна №22 від 24.05.2011 р. на суму 68.580,20 грн. (у т.ч. ПДВ - 11.430,03 грн.), платіжні доручення №221 від 02.08.2011 р. на суму 44.000,00 грн., №194 від 14.07.2011 р. на суму 9.750,00 грн., №165 від 17.06.2011 р. на суму 17.000,00 грн., №164 від 17.06.2011 р. на суму 13.000,00 грн., №163 від 16.06.2011 р. на суму 11.400,00 грн., №158 від 16.06.2011 р. на суму 12.575,00 грн., №138 від 31.05.2011 р. на суму 5.500,00 грн., №133 від 27.05.2011 р. на суму 17.000,00 грн., №132 від 27.05.2011 р. на суму 6.000,00 грн., №128 від 26.05.2011 р. на суму 25.000,20 грн., №123 від 23.05.2011 р. на суму 11.000,00 грн., 3118 від 20.05.2011 р. на суму 10.000,00 грн., №111 від 19.05.2011 р. на суму 40.000,00 грн., №106 від 18.05.2011 р. на суму 5.392,00 грн., №50 від 12.04.2011 р. на суму 18.000,00 грн., №45 від 12.04.2011 р. на суму 70.000,00 грн., №43 від 11.04.2011 р. на суму 49.920,90 грн., №29 від 07.06.2011 р. на суму 19.000,00 грн., №31 від 07.06.2011 р. на суму 1.000,00 грн., №6 від 23.05.2011 р. на суму 3.000.00 грн., №11 від 26.05.2011 р. на суму 580,00 грн., №12 від 27.05.2011 р. на суму 20.000,00 грн., 321 від 31.05.201 р. на суму 7.075,00 грн., №30 від 07.06.2011 р. на суму 5.000,00 грн., №76 від 14.07.2011 р. на суму 5.000,00 грн., товарно-транспортні накладні №941 від 1706.2011 р., №937 від 14.06.2011 р., №933 від 10.06.2011 р., №896 від 27.05.2011 р., №889 від 24.05.2011 р., №880 від 18.05.2011 р., №829 від 11.04.2011 р.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що перелічені вище документи не задовольняють вимогам ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), позаяк, по-перше, видаткові накладні №979, №507, №505, №РН-0000076, №РН-67, №РН-37, №РН-92, № РН-93/1, №РН-90, №РН-80, №РН-74 не містять зазначення посади і прізвища особи, яка отримувала придбаний товар від імені ПП «КФ», по-друге, видаткові накладні №РН-67, №РН-37, №РН-92, №РН-93/1, №РН-90, №РН-80, №РН-74 і податкові накладні №16, №6, №12, №20, №10, №31, №22 від імені ТОВ «БНВП «Нокс» підписані особою з іншим прізвищем, ніж указано в договорі.

За таких обставин, перелічені документи не можуть бути враховані судом як належні та допустимі в розумінні ст.ст.69, 70, 71 КАС України докази реальності господарської операції за спірними правочинами.

З приводу обставин фізичного переміщення товарів судом встановлено, що кожна партія товару від контрагентів отримувалась особисто директором ПП «КФ» - гр. ОСОБА_4, який з цією метою усно повідомляв працівників перевізника про місце отримання ПМП, слідував до місця зберігання ПМП на власному автотранспорті, передавав працівникам контрагента довіреності на отримання товару.

Вказані обставини підтверджені показами опитаних у судовому засіданні свідків гр. ОСОБА_5 і гр. ОСОБА_6, котрі працювали водіями у перевізника ФОП Кисіль.

Таким чином, директор позивача, ПП «КФ», у спірних правовідносинах фактично виконував функції експедитора і в цій якості має бути зазначений в ТТН.

Проте, судом встановлено, що в усіх ТТН прізвище директора ПП «КФ» як експедитора відсутнє.

Також суд зважає, що директор ПП «КФ» як керівник суб'єкта господарювання з 2004р. має бути обізнаний з формою ТТН, яка для господарських операцій з обігу нафтопродуктів запроваджена Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (затверджено наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008р. №281/171/578/155)

Однак, на вимогу суду ані представник позивача, ані опитаний як свідок директор позивача не надали будь-яких розумних та достатніх пояснень недодержання законодавчо передбаченої форми ТТН.

Суд також бере до уваги, що позивачем не подані до суду письмові заявки на отримання товару, існування яких передбачено договорами, а також докази належного приймання товару за якістю та кількістю.

Наведені обставини в сукупності спростовують презумпцію позивача як добросовісного та сумлінного платника податків та доводять нереальність господарських операцій за спірними правочинами.

Водночас з цим, суд наголошує, що результати юридичної оцінки обставин вчинення платником податків спірних правочинів, виконання зобов'язань за правочинами, змісту первинних документів, форми та змісту ТТН тощо податковою інспекцією не покладені в основу спірних податкових повідомлень - рішень.

У силу приписів ст.ст.6, 8, 19, 124 Конституції України, ч.3 ст.2 КАС України, ст.ст.54, 58, 86 Податкового кодексу України суд не має правових підстав для підміни органу влади (управління, місцевого самоврядування) чи-то привласнення функцій органу управління, у тому числі і у спосіб додаткового здобуття фактичних даних - доказів та додаткового обґрунтування рішення суб'єкта владних повноважень тими юридичними і фактичними мотивами, котрі не брались до уваги самим органом влади (управління, місцевого самоврядування).

У зв'язку з викладеним, при вирішенні спору суд бере до уваги, що в силу п.20.1.30 ст.20 Податкового кодексу України органи доходів і зборів мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Наведена норма Податкового кодексу України повністю кореспондує приписам ст.ст.202-204, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України, і зумовлює відсутність у контролюючого органу жодних правових підстав для прийняття рішення про збільшення грошових зобов'язань платника податків, сформованих за певним за правочином, до моменту визнання такого правочину недійсним в судовому порядку чи стягнення у судовому порядку активів, одержаних чи належних платнику податків за таким правочином у зв'язку з встановленою судом нікчемністю правочину.

Однак, як з'ясовано судом в ході розгляду спору, жоден з укладених позивачем та згаданими вище контрагентами правочинів податковою інспекцією у судовому порядку не оспорений.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. ст.69, 70, 71 КАС України, ст..86 Податкового кодексу України обрані контролюючим органом у спірних правовідносинах доводи про підтвердження факту вчинення платником податків податкового правопорушення - заниження грошових зобов'язань на увагу не заслуговують, адже підкріплені виключно посиланням на акти зустрічних звірок контрагентів платника податків - позивача, у той час як акт податкової перевірки не визнаний законом беззаперечним і безсумнівним доказом відносно певних обставин фактичної дійсності, не наділений правовим статусом преюдиціального документу.

З огляду на положення ст.71 КАС України, п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, суд вважає, що викладені контролюючим органом в акті перевірки судження та добуті контролюючим органом до моменту винесення спірних податкових повідомлень - рішень докази є недостатніми для визнання факту вчинення платником податків податкового правопорушення в розумінні ст..109 Податкового кодексу України, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірних рішень на момент їх винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин у сфері податкової справи лише діючим спірним податковим повідомленням-рішенням, то позов належить задовольнити частково, а саме: шляхом скасування податкового повідомлення-рішення №0000112202 від 04.02.2014р.

У решті вимог позов підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Приватного підприємства "КФ" до Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області про скасування рішень, визнання дій незаконними - задовольнити частково.

Скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000112202 від 04.02.2014р.

У решті вимог адміністративний позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Роз'яснити, що постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 29.04.2014 р.

Суддя А.В. Сліденко