Ухвала

від 27.05.2014 по справі 820/2469/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 р.Справа № 820/2469/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бегунца А.О. , Бенедик А.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2014р. по справі № 820/2469/14

за позовом Приватного підприємства "КФ"

до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування рішень, визнання дій незаконними,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "КФ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача, Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області, від 04.02.2014 р. №0000112202 та від 04.02.2014 р. №0000102202; визнати незаконними дії відповідача, Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області, щодо розгляду заперечень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2014 року адміністративний позов Приватного підприємства "КФ" задоволено частково, а саме: скасовано в повному обсязі податкове повідомлення-рішення Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000112202 від 04.02.2014р. У решті вимог адміністративний позов - залишено без задоволення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову в цій частині та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: ст. 129 Конституції України, Податкового кодексу України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу відповідача, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції в частині задоволення позову, просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувану постанову в цій частині без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду в частині задоволених позовних вимог та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, Приватне підприємство «КФ», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 14103761, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Дергачівській ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області.

За матеріалами справи судом встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 04.02.2014 р. № 0000112202, яким визначена сума грошового зобов'язання за платежем по податку на прибуток у сумі 156.632,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 141.136,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15.496,00 грн.), та податкове повідомлення-рішення від 04.02.2014 року № 00001022002, яким визначена сума грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 143.474,50 грн. (у тому числі за основним платежем - 113.064,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 30.410,50 грн.) були винесені Дергачівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області з посиланням на акт перевірки від 15.01.2014 року № 15/20-11-22-01/14103761 за період діяльності з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року.

Відносно вказаних податкових повідомлень-рішень позивачем була розпочата передбачена ст. 56 Податкового кодексу України процедура адміністративного (позасудового оскарження) рішень контролюючих органів.

Рішенням ГУ Міндоходів у Харківській області було скасовано податкове повідомлення-рішення Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області від 04.02.2014 р. №0000102202 про визначення суми грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість у сумі 156.632,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 141.136,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15.496,00 грн.) в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 9.838,50 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області № 0000112202 не відповідає ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, Кодекс).

Так, підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу встановлено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності, у відповідності з пп. 138.1.1 п. 138 згаданої статті, окрім іншого, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п. 138.6, 138.8 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які не враховуються платником податку при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Кодексу.

У відповідності з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Податковим кредитом, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку права на податковий кредит та витрати не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Зокрема, платник податку не може нести відповідальність за неподання контрагентом обов'язкових звітів про свою господарську діяльність, а також за інші порушення законодавства.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку платника податку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією, згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (сертифікатів, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом встановлено, що фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення - рішення від 04.02.2014 року № 00001022002 слугувало судження суб'єкта владних повноважень про непідтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами: ТОВ «Компанія «Ділові ініціативи», ТОВ «Багатопрофільне науково-виробниче підприємство «Нокс», ТОВ «Торговий дім Ханс Т», у зв'язку з отриманими від інших органів доходів і зборів матеріалів податкових перевірок контрагентів платника податків, де містяться висновки про відсутність будь-яких ресурсів, необхідних для ведення господарської діяльності.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, ПП «КФ», мав господарські зносини з ТОВ «Компанія «Ділові ініціативи» (34953046), ТОВ «Багатопрофільне науково-виробниче підприємство «Нокс» (ідентифікаційний код - 35857029), ТОВ «Торговий дім Ханс Т» (ідентифікаційний код - 33815998).

Так, у межах відносин із переліченими контрагентами позивачем, ПП «КФ» у якості покупця були вчинені наступні правочини із контрагентами-постачальниками: із ТОВ «ТД Ханс Т» - у формі договору від 05.01.2011 р. №05-/01/17, предметом якого є постачання дизпалива; із ТОВ «Компанія «Ділові ініціативи» - у формі договору від 05.07.2011 р. №05/07/11-1, предметом такого є постачання дизпалива; із ТОВ «БНВП «Нокс» - у формі договору від 11.04.2011 р. №41, предметом якого є постачання дизпалива.

На підтвердження доводу про реальність господарських правовідносин за спірними правочинами позивачем надані до суду: видаткова накладна №1544 від 27.09.2012 р. на суму 94.075,20 грн. (у т.ч. ПДВ - 15.679,20 грн.), податкова накладна №24 від 27.09.2012 р. на суму 94.075,20 грн. (у т.ч. ПДВ - 15.679,20 грн.), видаткова накладна №979 від 21.11.2011 р. на суму 72.232.40 грн. (у т.ч. ПДВ - 12.038,73 грн.), податкова накладна №1023 від 21.11.2011 р. на суму 72.232.40 грн. (у т.ч. ПДВ - 12.038,73 грн.), видаткова накладна №507 від 12.07.2011 р. на суму 38.115,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.352,50 грн.), податкова накладна №533 від 12.07.2011 р. на суму 38.115,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.352,50 грн.), видаткова накладна №505 від 12.07.2011 р. на суму 38.115,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.352,50 грн.), податкова накладна №531 від 12.07.2011 р. на суму 38.115,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.352,50 грн.), платіжні доручення №75 від 13.07.2011 р. на суму 38.230,00 грн., №641 від 39.032,40 грн., №640 від 24.01.2012 р. на суму 33.200,00 грн., №192 від 13.07.2011 р. на суму 10.000,00 грн., №195 від 14.07.2011 р. на суму 28.000,00 грн., товарно-транспортні накладні №1251 від 21.11.2011 р., від 27.09.2011 р., №986 від 12.07.2011 р., №987 від 12.07.2011 р., видаткова накладна №РН-0000076 від 19.06.2012 р. на суму 83.023,50 грн. (у т.ч. ПДВ - 13.837,25 грн.), податкова накладна №4 від 19.06.2011 р. на суму 83.023,50 грн. (у т.ч. ПДВ - 13.837,25 грн.), платіжні доручення №974 від 19.06.2012 р. на суму 50.000,00 грн., №972 від 19.06.2012 р. на суму 33.023,50 грн., товарно-транспортна накладна №1607 від 19.06.2012 р., видаткова накладна №РН-67 від 18.05.2011 р. на суму 69.392,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 11.565,33 грн.), податкова накладна №16 від 18.05.2011 р. на суму 69.392,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 11.565,33 грн.), видаткова накладна №РН-37 від 11.04.2011 р. на суму 137.920,90 грн. (у т.ч. ПДВ - 22.986,82 грн.), податкова накладна №6 від 11.04.2011 р. на суму 137.920,90 грн. (у т.ч. ПДВ - 22.986,82 грн.), видаткова накладна №РН-92 від 15.06.2012 р. на суму 37.575,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.262.50 грн.), податкова накладна №12 від 15.06.2011 р. на суму 37.575,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.262.50 грн.), видаткова накладна №РН-93/1 від 17.06.2011 р. на суму 37.575,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.262.50 грн.), податкова накладна №20 від 17.06.2011 р. на суму 37.575,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.262.50 грн.), видаткова накладна №РН-90 від 10.06.2011 р. на суму 37.575,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.262.50 грн.), податкова накладна №10 від 10.06.2011 р. на суму 37.575,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.262.50 грн.), видаткова накладна №РН-80 від 27.05.2011 р. на суму 37.575,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.262.50 грн.), податкова накладна №31 від 27.05.2011 р. на суму 37.575,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6.262.50 грн.), видаткова накладна №РН-74 від 24.05.2011 р. на суму 68.580,20 грн. (у т.ч. ПДВ - 11.430,03 грн.), податкова накладна №22 від 24.05.2011 р. на суму 68.580,20 грн. (у т.ч. ПДВ - 11.430,03 грн.), платіжні доручення №221 від 02.08.2011 р. на суму 44.000,00 грн., №194 від 14.07.2011 р. на суму 9.750,00 грн., №165 від 17.06.2011 р. на суму 17.000,00 грн., №164 від 17.06.2011 р. на суму 13.000,00 грн., №163 від 16.06.2011 р. на суму 11.400,00 грн., №158 від 16.06.2011 р. на суму 12.575,00 грн., №138 від 31.05.2011 р. на суму 5.500,00 грн., №133 від 27.05.2011 р. на суму 17.000,00 грн., №132 від 27.05.2011 р. на суму 6.000,00 грн., №128 від 26.05.2011 р. на суму 25.000,20 грн., №123 від 23.05.2011 р. на суму 11.000,00 грн., 3118 від 20.05.2011 р. на суму 10.000,00 грн., №111 від 19.05.2011 р. на суму 40.000,00 грн., №106 від 18.05.2011 р. на суму 5.392,00 грн., №50 від 12.04.2011 р. на суму 18.000,00 грн., №45 від 12.04.2011 р. на суму 70.000,00 грн., №43 від 11.04.2011 р. на суму 49.920,90 грн., №29 від 07.06.2011 р. на суму 19.000,00 грн., №31 від 07.06.2011 р. на суму 1.000,00 грн., №6 від 23.05.2011 р. на суму 3.000.00 грн., №11 від 26.05.2011 р. на суму 580,00 грн., №12 від 27.05.2011 р. на суму 20.000,00 грн., 321 від 31.05.201 р. на суму 7.075,00 грн., №30 від 07.06.2011 р. на суму 5.000,00 грн., №76 від 14.07.2011 р. на суму 5.000,00 грн., товарно-транспортні накладні №941 від 1706.2011 р., №937 від 14.06.2011 р., №933 від 10.06.2011 р., №896 від 27.05.2011 р., №889 від 24.05.2011 р., №880 від 18.05.2011 р., №829 від 11.04.2011 р.

Слід відзначити, що перелічені вище документи не задовольняють вимогам ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), оскільки, видаткові накладні №979, №507, №505, №РН-0000076, №РН-67, №РН-37, №РН-92, № РН-93/1, №РН-90, №РН-80, №РН-74 не містять зазначення посади і прізвища особи, яка отримувала придбаний товар від імені ПП «КФ», видаткові накладні №РН-67, №РН-37, №РН-92, №РН-93/1, №РН-90, №РН-80, №РН-74 і податкові накладні №16, №6, №12, №20, №10, №31, №22 від імені ТОВ «БНВП «Нокс» підписані особою з іншим прізвищем, ніж указано в договорі.

За таких обставин, перелічені документи не можуть бути враховані судом як належні та допустимі в розумінні ст.ст.69, 70, 71 КАС України докази реальності господарської операції за спірними правочинами.

З приводу обставин фізичного переміщення товарів судом встановлено, що кожна партія товару від контрагентів отримувалась особисто директором ПП «КФ» - гр. ОСОБА_1, який з цією метою усно повідомляв працівників перевізника про місце отримання ПМП, слідував до місця зберігання ПМП на власному автотранспорті, передавав працівникам контрагента довіреності на отримання товару.

Вказані обставини підтверджені показами опитаних у судовому засіданні суду першої інстанції свідків гр. ОСОБА_2 і гр. ОСОБА_3, котрі працювали водіями у перевізника ФОП Кисіль.

Таким чином, директор позивача, ПП «КФ», у спірних правовідносинах фактично виконував функції експедитора і в цій якості має бути зазначений в ТТН.

Проте, судом встановлено, що в усіх ТТН прізвище директора ПП «КФ» як експедитора відсутнє.

Також, директор ПП «КФ» як керівник суб'єкта господарювання з 2004р. має бути обізнаний з формою ТТН, яка для господарських операцій з обігу нафтопродуктів запроваджена Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (затверджено наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008р. №281/171/578/155)

Наведені обставини в сукупності спростовують презумпцію позивача як добросовісного та сумлінного платника податків та доводять нереальність господарських операцій за спірними правочинами.

Однак, колегія суддів зазначає, що результати юридичної оцінки обставин вчинення платником податків спірних правочинів, виконання зобов'язань за правочинами, змісту первинних документів, форми та змісту ТТН тощо податковою інспекцією не покладені в основу спірних податкових повідомлень - рішень.

Слід відзначити, що статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відповідно до частини 5 якої правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до абзацу 1 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Зважаючи на відсутність у зазначеному акті перевірки посилань на судові рішення, якими встановлено факт недійсності правочинів контрагента позивача посилання відповідача на акт перевірки, яким встановлено нікчемність правочинів, є незаконними.

Твердження відповідача про відсутність контрагентів необхідних умов для результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, не враховують нічим не обмеженого права суб'єкта підприємницької діяльності укладати цивільно-правові угоди на використання залучених трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Частиною другою статті 61 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності.

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. У разі, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту та валових витрат, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Матеріалами справи підтверджено, що платник податку на момент вчинення господарських операцій мав взаємовідносини з контрагентами, які знаходились за своєю юридичною адресою та були зареєстрованим платником ПДВ, що дає позивачу право на формування податкового кредиту та валових витрат.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, ґрунтуються на безпідставних та непідтверджених даних податкового органу.

Відповідно до ч.1 ст. 71 К Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, в порушення приписів ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову та законності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000112202 .

Таких доказів не надано апелянтом і до суду апеляційної інстанції.

Натомість позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надав належні докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині його скасування.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2014 року по справі № 820/2469/14 в частині задоволених позовних вимог прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2014р. по справі № 820/2469/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А. Судді (підпис) (підпис) Бегунц А.О. Бенедик А.П.