Ухвала

від 29.04.2014 по справі 826/14132/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2014 року м. Київ К/800/994/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року

у справі № 826/14132/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Орхідс Арт»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Орхідс Арт» (далі - ТОВ «Орхідс Арт»; позивач) до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0004012220 від 03 червня 2013 року та № 0004022220 від 03 червня 2013 року.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Орхідс Арт» з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Євромотив Логістик Маркет», Приватним підприємством «Сток-Сервіс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Тутто-Ол Міт», Товариством з обмеженою відповідальністю «Ідеско Груп» за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт № 1732/22-2-05/36866741 від 15 травня 2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004012220 від 03 червня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 597 091,00 грн. (477 672,80 грн. - основний платіж, 119 418,20 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0004022220 від 03 червня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 626 945,00 грн. (501 556,00 грн. - основний платіж, 125 389,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Орхідс Арт» пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат сум, сформованих за договорами, укладеними з ТОВ «Євромотив Логістик Маркет», ПП «Сток-Сервіс», ТОВ «Тутто-Ол Міт» та ТОВ «Ідеско Груп», з підстав відсутності реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності вказаних правочинів.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, контролюючий орган посилався на акти про неможливість проведення зустрічних звірок вказаних суб'єктів господарювання, в яких вказано про здійснення ними господарської діяльності поза межами правового поля та відсутність у них економічно необхідних умов для здійснення господарських операцій, що обумовлює безтоварний характер таких операцій та неможливість прийняття до уваги первинних документів, складених ТОВ «Євромотив Логістик Маркет», ПП «Сток-Сервіс», ТОВ «Тутто-Ол Міт» та ТОВ «Ідеско Груп», як таких, що підтверджують правомірність формування позивачем даних податкового обліку.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами, фактичне виконання договорів, укладених позивачем з ТОВ «Євромотив Логістик Маркет» (№ 03012012 від 03 січня 2012 року про надання послуг з передпродажної підготовки товарів на складі позивача; № 2903/12 від 29 березня 2012 року про надання послуг з оформлення та монтажу виставкового павільйону, демонтажу обладнання такого павільйону), з ПП «Сток-Сервіс» (№ 30112 від 03 січня 2012 року суборенди нежитлового приміщення; № 03-01-12 від 03 січня 2012 року оренди обладнання; № 01-02-12 від 01 лютого 2012 року оренди обладнання), з ТОВ «Тутто-Ол Міт» (№ 01/09-11від 01 вересня 2011 року про надання послуг з прибирання об'єктів позивача; № 03-01/12 від 03 січня 2012 року про надання комплексного юридичного обслуговування) та з ТОВ «Ідеско Груп» (№ 03-08-12 від 03 серпня 2012 року про надання послуг з передпродажної підготовки товарів) засвідчується долученими платником податків до матеріалів справи актами здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), податковими накладними, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, накладними на переміщення, оборотно-сальдовими відомостями, фотоматеріалами та буклетами.

А відтак, враховуючи встановлені судовими інстанціями обставини реального здійснення спірних господарських операцій, що, в свою чергу, податковим органом не спростовано, оскільки, не наведено жодних конкретних фактів порушення позивачем податкової дисципліни (окрім виявлених у ході вчинення дій, направлених на проведення зустрічних звірок контрагентів товариства), а також з огляду на те, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків-покупця на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат від інших осіб, в тому числі від господарських та виробничих можливостей постачальників, висновок судів про необхідність визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слід визнати правильним.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Моторний О.А.