Постанова

від 06.05.2014 по справі 812/1393/14

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 8.3.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 травня 2014 рокуЛуганськСправа № 812/1393/14

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Солоніченко О.В.

при секретарі: Калашнікові Д.О.,

за участю

представника позивача Позднякова М.В. довіреність від 24.02.2014,

представника відповідача Калініна А.І. довіреність від 02.10.2013, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУГА-НКС» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.02.2014 № 0000202201, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУГА-НКС» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області, в якому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.02.2014 № 0000202201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 18443,75 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем на підставі неправомірних висновків акта перевірки. Так, відповідач безпідставно стверджує, що позивачем неправомірно сформовано податковий кредит з ПДВ за липень та вересень 2013 року за рахунок операцій з ТОВ «Лугдікон» та ПП «Карат». Такі висновки податкового органу ґрунтуються на твердженнях про відсутність реального характеру господарських операцій через неможливість вказаними суб'єктами господарювання здійснювати господарську діяльність, що пов'язано із відсутністю у цих підприємств необхідних умов - належного персоналу, складських приміщень, транспортних засобів, приміщень та інших матеріальних ресурсів. Під час перевірки відповідачем використано акти перевірок податковими органами ТОВ «Лугдікон» та ПП «Карат». При цьому, позивач звернув увагу суду, що дії податкового органу стосовно здійснення перевірки ТОВ «Лугдікон» визнано неправомірними постановою Луганського окружного адміністративного суду від 16.01.2014 у справі № 812/10178/13-а. Позивач вважав, що таким чином є незаконними посилання відповідача на висновки такого акта перевірки.

Також позивач вказав, що під час перевірки відповідач не надав належної оцінки тому факту, що реальний характер здійснених господарських операцій з ТОВ «Лугдікон» та ПП «Карат» підтверджується наданими до перевірки документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, тому суми ПДВ включені до податкового кредиту правомірно.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, в яких підтвердив факт того, що перевіркою позивача з урахуванням висновків перевірок ТОВ «Лугдікон» та ПП «Карат» було встановлено відсутність реального характеру господарських операцій позивача із вказаними контрагентами. Серед іншого, відповідач зазначив, що ТОВ «Лугдікон» та ПП «Карат» не мають відповідних засобів для здійснення господарської діяльності, з наданих до перевірки документів, зокрема, не вбачається, хто є виробником товарно-матеріальних цінностей, що придбавались позивачем у вказаних підприємств, яким чином здійснювалось їх транспортування. Також відповідач вказав на неможливість перевірки руху активів від постачальника до покупця щодо ПП «Карат».

За таких підстав представник відповідача просив суд відмовити у позові в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛУГА-НКС», зареєстровано в якості юридичної особи виконавчим комітетом Луганської міської ради 13.09.2001, ідентифікаційний код 33181371, зареєстрований платником ПДВ.

Відповідачем - Державною податковою інспекцією в Артемівському районі м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області 14.02.2014 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Лугдікон» за липень 2013 року та ПП «Карат» за вересень 2013 року, за результатами якої складено акт за № 112/22-01/33181371 від 18.02.2014 (а.с. 11-25).

Підстави призначення та порядок проведення перевірки позивачем не оскаржувався.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість на суму 14755,00 грн., в тому числі по взаємовідносинам з ТОВ «Лугдікон» за липень 2013 року в сумі 3775,00 грн., по взаємовідносинам з ПП «Карат» за вересень 2013 року в сумі 10980,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18 лютого 2014 року форми «Р» № 0000202201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 18443,75 грн., в тому числі за основним платежем - 14755,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3688,75 грн. (а.с. 10, 26).

Зазначені обставини сторонами не заперечувались. Безпосередньо розмір визначеного податкового зобов'язання позивачем не оскаржувався.

Згідно з вимогами п.185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Підстави формування податкового кредиту визначає ст. 198 ПК України. Відповідно до п. 198.1. цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Порядок визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті до Державного бюджету визначає ст. 200 ПК України, відповідно до п.200.1, якої сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню до Державного бюджету України визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. 200.2. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

В силу норм п.200.3. ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.4. ст. 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

В силу норм п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Виходячи з вимог вказаних норм, підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобов'язання з ПДВ є податкова накладна.

Як вбачається з акта перевірки, висновки податкового органу про заниження позивачем суми ПДВ ґрунтуються твердженнях про безпідставність віднесення сум ПДВ до податкового кредиту липня 2013 року за господарськими операціями з ТОВ «Лугдікон» та вересня 2013 року - з ПП «Карат», що й призвело, на думку податкового органу до заниження податкового зобов'язання з ПДВ за ці періоди.

Так, відповідач в акті перевірки зазначив, що позивачем не надано до перевірки документів, які підтверджують транспортування та приймання товарів від ТОВ «Лугдікон» та ПП «Карат» (товарно-транспортні накладні, подорожні листи, складський облік, журнали видачі довіреностей, тощо), а також документів, що підтверджують походження отриманих товарів (сертифікати відповідності та якості, тощо), що перешкоджає перевірити факт оприбуткування товарів, рух товару від постачальника до покупця та по ланцюгу до виробника.

Також відповідачем враховано висновки оперативного підрозділу ГУ Міндоходів від про результати відпрацювання ризикових платників податків, якими повідомлено про проведені заходи щодо встановлення місцезнаходження, опитування посадових осіб та засновників ТОВ «Лугдікон» та ПП «Карат». На думку відповідача, отримана податкова інформація свідчить про неможливість здійснення товариствами господарських операцій через відсутність необхідних умов (персоналу, основних засобів та іншого).

Також відповідач посилається на наявність розбіжностей між сумами податкового кредиту позивача та податкових зобов'язань ТОВ «Лугдікон» та ПП «Карат», які встановлені шляхом дослідження Системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів, за результатами перевірок ТОВ «Лугдікон» та ПП «Карат».

Оцінюючи наведені висновки податкового органу суд враховує наступне.

Як зазначалось, висновки відповідача ґрунтуються на висновках що контрагенти позивача не здійснювали і не могли здійснювати операції з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників та подальшого їх продажу на адресу покупців через відсутність підтвердження реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, місцезнаходження майна, тому, угоди вказаних підприємств є нікчемними та не дають підстав для формування сум витрат та сум податкового кредиту.

Проте, на думку суду, чинне законодавство не ставить право платника податків на формування податкового кредиту та складу валових витрат у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів, знаходження їх за своєю юридичною адресою, тощо. Законодавство України з питань оподаткування не зобов'язує платника податків перевіряти наявність у контрагента основних фондів та трудових ресурсів, а контрагента надавати платнику податків документальне підтвердження наявності у нього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань .

За приписами п. 44.1. ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996).

Відповідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2.4 Положення).

На думку суду, факт здійснених господарських операцій підтверджується відповідними договорами, податковими та видатковими накладними, актами списання на склад, платіжними документами, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, картками рахунків (а.с. 32-51, 99-104,151-158). Зауважень щодо невідповідного оформлення документів податкового обліку, наданих до перевірки, акт відповідача не містить.

Посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, як на доказ відсутності фактичного здійснення господарських операцій, суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки товарно-транспортна накладна за своєю суттю є підтвердженням придбання автотранспортних послуг і єдиною підставою для включення до складу валових витрат сплачених сум за автотранспортні послуги. Відсутність товарно-транспортної накладної свідчить про відсутність підстав для віднесення до складу валових витрат за автотранспортні послуги, а не витрат з придбання товарів. Відсутність товарно-транспортних накладних не є перешкодою для формування підприємством податкового кредиту по податку на додану вартість та не свідчить про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Не мають значення саме для цілей оподаткування також й документи, що підтверджують якість отриманих товарно-матеріальних цінностей.

Зазначені норми податкового законодавства надають підстави вважати, що товарно-транспортні накладні та документи, що підтверджують якість товарів за умови наявності інших документів, що підтверджують фактичне здійснення господарської операції, не є обов'язковим документом для обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, та не входить до переліку документів, які платники податків зобов'язані складати для ведення обліку для цілей оподаткування.

Також суд погоджується з доводами позивача щодо того, що матеріалами справи підтверджується, що обсяг, кількість та габарити отриманих від ТОВ «Лугдікон» та ПП «Карат» товарно-матеріальних цінностей є незначними, тому їх транспортування та зберігання не потребували використання окремих транспортних засобів та окремих складських приміщень.

Оцінюючи посилання відповідача щодо наявності розбіжностей у системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ суд виходить з того, що використання відомостей автоматизованої системи співставлення не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Використовуючи таку інформацію податковий орган має можливість фактично порівнювати задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов'язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці. Питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

Таким чином, суд вважає, що наявність розбіжностей у системі автоматизованого співставлення не є беззаперечною підставою вважати неправомірним формування позивачем сум податкового кредиту з ПДВ.

Крім того, суд враховує, що дії Ленінської МДПІ щодо здійснення коригування сум податкових зобов'язань та податкового кредиту ПП «Карат» за період з 01.09.2013 по 31.10.2013 визнано протиправними постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 у справі 812/11/14, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014 (а.с.172-179).

З урахуванням таких обставин висновки відповідача, викладені в акті перевірки, вбачаються безпідставними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яке прийнято в результаті безпідставних висновків перевірки, - протиправним. Відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення з урахуванням його протиправності підлягає скасуванню.

Виходячи з вимог ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) відповідно до задоволених вимог.

Як вбачається з платіжного доручення, доданого до позовної заяви, позивачем сплачено судовий збір за заявлені вимоги в розмірі 182,70 грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 182,70 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУГА-НКС» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області від 18 лютого 2014 року форми «Р» № 0000202201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 18443,75 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУГА-НКС» (код ЄДРПО 33181371) витрати зі сплати судового збору в розмірі 182,70 грн.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів після її проголошення а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня отримання копії постанови.

Постанову в повному обсязі складено 12 травня 2014 року.

Суддя О.В. Солоніченко