Постанова

від 12.05.2014 по справі 910/25642/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2014 р. Справа№ 910/25642/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Гаркуші В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного науково-дослідного інституту інформації та моделювання економіки Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

на рішення господарського суду міста Києва

від 28.01.2014 року

у справі №910/25642/13 (суддя - Паламар П.І.)

за позовом Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління», м. Київ,

до Державного науково-дослідного інституту інформації та моделювання економіки Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, м. Київ,

про стягнення 508,88 грн.

за участю представників:

від позивача:Лисенко В.М.-представник(довіреність№77080/7 від 09.01.14р.);

від відповідача: Лев Р.В. - представник (довіреність №б/н від 23.01.14р.);

ВСТАНОВИВ:

Державна навчально-наукова установа «Академія фінансового управління» (надалі - Академія) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Державного науково-дослідного інституту інформації та моделювання економіки Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (надалі - Інститут) про стягнення в порядку статті 1212 ЦК України 508,88 грн. безпідставно одержаних коштів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року у справі №910/25642/13 позовні вимоги було задоволено. Стягнуто з Державного науково-дослідного інституту інформації та моделювання економіки Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» 508,88 грн. безпідставно набутих коштів.

Не погоджуючись із рішенням суду, Державний науково-дослідний інститут інформації та моделювання економіки Міністерства економічного розвитку і торгівлі України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийнятим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням судом норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2014 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено в судове засідання на 12.05.2014 року.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив повністю, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення без змін.

12.05.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Вислухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 28 березня 2012 року між Державною навчально-науковою установою «Академія фінансового управління» (в тексті договору - сторона-1) та Державним науково-дослідним інститутом інформації та моделювання економіки Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (в тексті договору - сторона-2) було укладено договір про відшкодування вартості фактичного споживання експлуатаційних послуг та господарського обслуговування №33 (надалі - договір).

Згідно п. 1.1 договору сторона-2 користується приміщеннями, які складаються з робочих кімнат, технічних приміщень та приміщень загального користування, загальною площею 1543,9 м2 (далі - приміщення), розташованих на 9, 10, 11 поверхах будівлі Інституту за адресою: м. Київ, бульвар Дружби народів, 38 (далі - будівля).

Сторона-1 забезпечує господарську експлуатацію приміщень, а також утримання в належному стані прилеглої території, а сторона-2 відшкодовує експлуатаційні витрати сторони-1 пропорційно до займаної площі в цій будівлі (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 3.1 договору сторона-2 відшкодовує стороні-1 вартість платежів експлуатаційних та інших господарських витрат на утримання будівлі пропорційно площі, яку займає (п.1.1 цього договору) за наданими відповідачем актами приймання-передачі наданих послуг за фактичними показниками спожитих послуг та діючих тарифів комунальних підприємств у звітному періоді, відповідно з наданими до договору попередніми розрахунками (додатки № 1, 2).

Згідно п. 3.3 договору розрахункова сума вартості експлуатаційних витрат та господарського обслуговування з 01.01.2012 року до 31.08.2012 року згідно цього договору складає 56 330,10 грн., включаючи ПДВ, в тому числі: вивіз та знешкодження відходів - 1800,92 грн.

Договір, згідно п.п. 5.1.-5.2, вступає в силу з моменту його підписання та скріплення печатками і застосовується до відносин, які виникли з 01.01.2012 року; термін дії договору закінчується 31.08.2012 року або до повного виконання зобов'язань між сторонами.

Відповідно до розрахунку вартості експлуатаційних витрат, що є додатком №1 до договору (а.с. 15) на період з 01.01.2012 року по 31.08.2012 року між сторонами узгоджений розрахунок середньомісячних витрат на вивіз сміття в сумі 273,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому між сторонами були підписані додаткова угода №1 від 23.05.2012 року, додаткова угода №2 від 13.09.2012 року та додаткова угода №3 від 18.12.2012 року.

Зокрема, додатковими угодами №2 та №3 до договору сторони погодили внести зміни до п. 3.3 договору, визначивши, що розрахункова сума вартості експлуатаційних витрат та господарського обслуговування з 01.01.2012 року до 31.12.2012 року згідно цього договору складає 88 505,54 грн., включаючи ПДВ, в тому числі: вивіз та знешкодження відходів - 2 892,92 грн.

Додатковою угодою №2 також були внесені зміни до п.5.2 договору, згідно якого термін дії договору продовжено до 31.12.2012 року або до повного виконання зобов'язань між сторонами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що за період з жовтня по грудень 2012 року на підставі актів приймання-передачі наданих послуг №151-10/2 від 23 жовтня 2012р., №167-11/2 від 21 листопада 2012р., №184-12/2 від 18 грудня 2012р. відповідачем нараховано, а позивачем оплачено витрати на вивіз та знешкодження відходів у розмірі 819,00 грн.

Відповідно до п. 2.14 Плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансовою інспекції в м. Києві (надалі - ДФІ в м. Києві) на ІІІ квартал 2013 року ДФІ в м. Києві проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Академії, за результатами якої складено Довідку №072-31/1777 від 07.08.2013 року зустрічної звірки в Інституті з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків з Академією у період з 01.10.2012 року по 01.07.2013 року (а.с. 24-39).

Як вбачається з даної довідки, в ході проведення зустрічної звірки ДФІ в м. Києві було співставлено витрати на вивіз та знешкодження відходів, включені до актів приймання-передачі наданих послуг №151-10/2 від 23 жовтня 2012 р., №167-11/2 від 21 листопада 2012 р., №184-12/2 від 18 грудня 2012 р., з витратами на вивіз твердих побутових відходів за вказаний період, що зазначені в актах здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-0002274 від 31 жовтня 2012 р., №ОУ-0002726 від 30 листопада 2012 р. та №ОУ-0003022 від 29 грудня 2012 р. (а.с. 43-45).

За результатами перевірки встановлено, що в актах, які виставлені Інститутом Академії, включено витрати на вивіз та знешкодження відходів в сумі 819,00 грн., проте, фактичні витрати відповідно до актів на вивіз твердих побутових відходів склали 310,12 грн., а тому позивач вважає, що сума у 508,88 грн. не підтверджується фактичними витратами Інституту і підлягає стягненню з відповідача як безпідставно отримані кошти.

З метою досудового врегулювання спору, листом №771501809 від 03.09.2013 року позивач заявив відповідачу вимогу про повернення йому цих коштів (а.с.21). У зв'язку з тим, що відповідач зазначені кошти не повернув, позивач був змушений звернутися з відповідним позовом до суду.

Заперечуючи проти задоволення позову, представник відповідача як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі наголошував на тому, що вартість експлуатаційних послуг, у тому числі послуг з вивозу відходів, було погоджено між сторонами у додатку №1 до договору, а також у додатковій угоді №3 від 18.12.2012 року, а тому вважає, що з огляду на підписання позивачем без зауважень актів приймання-передачі послуг та здійснення повної оплати наданих послуг, відсутні підстави стверджувати про завищення їх вартості. Крім того, відповідач стверджує про помилковість застосування судом до спірних правовідносин приписів статті 1212 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що доводи відповідача про правомірність набуття грошових коштів у розмірі, погодженому сторонами у додатку №1 до договору, є необґрунтованими, оскільки суперечать умовам п. 3.1 цього договору, що встановлюють обов'язок позивача відшкодовувати частину саме фактичних витрат відповідача, пов'язаних з утриманням належної йому будівлі. У розрахунку ж до договору сторонами було погоджено орієнтовний (попередній) розмір таких витрат, що залежав від обсягу фактично наданих комунальних послуг.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх помилковими, а доводи апеляційної скарги обґрунтованими, з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору надання послуг, за умовами якого, у відповідності до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п. 3.1 договору позивач зобов'язався відшкодовувати відповідачу вартість платежів експлуатаційних та інших господарських витрат на утримання будівлі пропорційно площі, яку займає (1543,9 м2) за наданими відповідачем актами приймання-передачі наданих послуг за фактичними показниками спожитих послуг та діючих тарифів комунальних підприємств у звітному періоді, відповідно з наданими до договору попередніми розрахунками (додатки № 1, 2).

Пунктом 3.5 договору сторони передбачили, що сторона-2 протягом трьох днів з дня отримання Акту про надання послуг стороною-1 зобов'язана надіслати стороні-1 підписаний Акт або мотивовану відмову. У випадку відмови сторонами оформлюється двосторонній акт з приводу розбіжностей щодо господарсько-експлуатаційного обслуговування та строків їх усунення.

Як вбачається з актів приймання-передачі наданих послуг №151-10/2 від 23 жовтня 2012 року, №167-11/2 від 21 листопада 2012 року та №184-12/2 від 18 грудня 2012 року, вони підписані без зауважень представниками обох сторін, підписи яких скріплені печатками юридичних осіб.

У вказаних актах сторони погодили приймання-передачу послуг на суму 8043,86 грн., в тому числі за вивіз та знешкодження відходів на суму 273,00 грн. за кожен місяць у період з жовтеня по грудень 2012 року.

На переконання судової колегії, факт підписання замовником актів приймання-передачі наданих послуг без зауважень свідчить про схвалення ним обсягів та вартості наданих відповідачем послуг.

Жодних відмов чи заперечень щодо неправильного нарахування вартості послуг позивач відповідачу не надсилав, актів розбіжностей між сторонами не укладалось.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, вартість послуг за період з жовтня по грудень 2012 року, які зазначені в вищевказаних актах, позивачем повністю сплачена, що підтверджується виписками по рахунку відповідача (а.с.75-77).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ч. 1 ст.203 ГК України господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною.

Таким чином, враховуючи погодження між сторонами вартості та порядку сплати послуг, а також підписання сторонами актів приймання-передачі послуг та здійснення позивачем оплати таких послуг у повному обсязі, колегія суддів критично ставиться до тверджень позивача про завищення відповідачем суми наданих послуг, в тому числі, з вивозу сміття та знешкодження відходів.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Довідка №072-31/1777 від 07.08.2013 року зустрічної звірки в Інституті з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків з Академією, складена ДФІ в м. Києві, яка покладена в основу обґрунтування позовних вимог, не є підставою для визначення вартості наданих згідно договору відповідачем послуг позивачу, оскільки відносини між сторонами щодо розрахунків регулюються лише умовами спірного договору та законодавством України, яке регулює дані господарські правовідносини.

До того ж, акт ДФІ не є преюдиціальним фактом у розумінні чинного законодавства, а є лише доказом, який повинен оцінюватись у відповідності з іншими доказами.

Стосовно позиції позивача щодо повернення коштів, сплачених за актами виконаних робіт у завищеному розмірі, як таких, що були набуті відповідачем без достатньої правової підстави у відповідності до статті 1212 ЦК України, слід зазначити наступне.

За приписами статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти:

1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;

2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Отже, до предмету доказування входить встановлення обставин набуття відповідного майна відповідачем за рахунок позивача та наявності для цього правових підстав.

Оскільки між сторонами у справі було укладено відповідний договір, а кошти відповідачем отримано як оплату наданих за договором послуг, такі кошти є набутими останнім за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 року у справі №5006/18/13/2012.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

У відповідності до пунктів 1,4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Виходячи з вищенаведеного, судова колегія находить апеляційну скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі, а рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року у справі №910/25642/13 - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на скасування апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат.

Керуючись статтями 4-3, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Державного науково-дослідного інституту інформації та моделювання економіки Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року у справі №910/25642/13 задовольнити.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року у справі №910/25642/13 скасувати.

3.Прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

4.Стягнути з Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» (01034, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 46/48, код 35531764) на користь Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (01014, м. Київ, б-р Дружби народів, буд. 38, код 23395900) 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним господарським судом.

5.Доручити господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.

6.Матеріали справи №910/25642/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Г.А. Жук