Постанова

від 24.04.2014 по справі 808/1781/14

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2014 року /15:33/Справа № 808/1781/14 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нестеренко JI.O., при секретарі Чорній B.C., за участю представника позивача Сосніної Л.І., представника відповідача Шавла P.O., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Дружба»

до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 26.02.2014 №0000242201,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Дружба» (далі - позивач, ТОВ «СВП «Дружба») до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.02.2014 № 0000242201.

На обґрунтування вимог позовної заяви позивач зазначає, що висновки податкової про порушення норм податкового законодавства є необґрунтованими. По - перше, позивач правомірно відніс суми ПДВ до спеціальної декларації, як суб'єкт господарювання, що знаходиться на спеціальному режимі оподаткування. По - друге, всі господарські операції з контрагентами позивача - ТОВ «Промпівдень» та ТОВ «Вінор-Пром» підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які були надані до перевірки. По - третє, проведені позивачем операції з реалізації сільськогосподарської продукції згідно наданих видаткових та податкових накладних, виходячи з визначень Податкового кодексу України, до контрольованих не віднесені, а отже, застосування до них п.39.2. ст.39 Податкового кодексу України є неправомірним. Вважає, спірне податкове повідомлення - рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, просив задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач з позовними вимогами не погодився з підстав, викладених у наданих запереченнях. Вважає висновки податківців про порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.193.1 ст.193, п.194.1 ст.194, п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.201.1 п.201.4 ст.201 п.209.1, п.209.6, п.209.11 ст.209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 658 068 грн. та п.209.2, п.209.6 ст.209 Податкового кодексу України внаслідок чого позивач зависив суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість по спеціальній декларації в сумі 39 2069 грн. є законними та обґрунтованими. А тому спірне податкове повідомлення - рішення є правомірним. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення на позов, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню, на підставі наступного.

Як встановлено матеріалами справи, в період часу з 13.12.2013 по 28.01.2014 фахівцями відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 30.09.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.09.2013, за результатами якої складено акт перевірки від 04.02.2014 №82/22/03749520 (далі - акт перевірки).

Зокрема, перевіркою встановлено (порушення, що оскаржуються):

-п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.193.1 ст.193, п. 194.1 ст.194, п. 198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.201.1 п.201.4 ст. 201 п.209.1, п.209.6, п.209.11 ст.209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 658 068 грн., в т.ч.: за січень 2011 року - на суму 4 500 грн., за лютий 2011 року - 16 849 грн., за липень 2011 року - 7 697 грн., за серпень 2011 року - 1 614 грн.; за вересень 2011 року - 94 876 грн., за жовтень 2011 року - 5 072 грн., за листопад 2011 року - 14 949 грн., за грудень 2011 року - 170 564 грн.; за березень 2012 року - 11 402 грн., за травень 2012 року - 5 417 грн., серпень 2012 року - 5 922 грн.; жовтень 2012 року - 30 089 грн.; за грудень 2012 року - 87 100 грн., лютий 2013 року - 1 573 грн.; за травень 2013 року - 11 513 грн., за липень 2013 року - 31 267 грн., серпень 2013 року - 10 477 грн., вересень 2013 року - 147 187 грн.;

- п.209.2, п.209.6 ст.209 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість по спеціальній декларації в сумі 392 069 грн., в т.ч.: за грудень 2011 року в сумі 167 019 грн., за грудень 2012 року в сумі 87 100 грн., за вересень 2013 року в сумі 137 950 грн.

На акт перевірки позивачем були надані заперечення від 14.02.2014 №33, за результатами розгляду яких висновки акту перевірки визнані обґрунтованими.

На підставі матеріалів перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення:

-№0000242201 від 26.02.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 285 780 грн. , у тому числі за основним платежем - 658 068 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 627 712 грн.

Не погодившись з винесеним спірним податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинами справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів перевірки та пояснень сторін, спірне податкове повідомлення - рішення включає в собі нарахування суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість:

І.Завищення суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість по спеціальній декларації в сумі 392 069 грн., в тому числі: за грудень 2011 року - 167 019 грн., грудень 2012 року - 87 100 грн., вересень 2013 року - 137 950 грн.

Зазначену суму, на думку податкової інспекції, підприємство повинно було декларувати у загальній податковій декларації з ПДВ замість спеціальної декларації (стор. 14, 19, 32 акту перевірки).

Так, в ході перевірки розглянуто питання щодо підтвердження права використання земельних ділянок підприємством відповідно до законодавства та встановлено, що на дату перевірки у підприємства в наявності: договори оренди земельних ділянок, які пройшли державну реєстрацію та мають кадастровий номер на площу ріллі 3559,6529 га., в стадії оформлення договори на площу ріллі 158,916 га. та по 49,393 га. договори по померлим пайщикам, по яким минув 6 місячний термін та по яким спадкоємці не надали документи на право спадщини.

Відповідачем в акті перевірки (стор.13) визнаються недійсними ті договори оренди земельних ділянок, які не пройшли державної реєстрації, а тому площі земельних ділянок, зазначені в цих договорах, не включені до земель, вирощена продукція на яких для цілей оподаткування податком на додану вартість в умовах спеціального режиму може вважатися власне вирощеною.

Також, в акті перевірки зазначено (стор.12), що при перевірці наданих платником податків документів, встановлено: порушення порядку передачі земельної ділянки, а саме в акті не зазначено дату передачі, згідно якого не можливо дослідити досягнення згоди сторонами стосовно строків передачі земельної ділянки; не досягнення сторонами згоди стосовно істотної умови договору, а саме - умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. В договорі оренди земельних ділянок взагалі відсутня така істотна умова; відсутність у ТОВ СВК «Дружба» права використання земельних ділянок переданих в оренду загальною площею 208,303 га., що порушує істотну умову договору оренди стосовно предмета договору та згоду стосовно орендної плати обумовлену відповідно до встановленого в договорі предмета договору стосовно призначення використання земельних ділянок, а саме ріллі; відсутні істотні умови договору, а саме відсутній об'єкт оренди, відсутній кадастровий номер у договорах оренди землі, які знаходяться на реєстрації та в розробці загальною площею 208,303 га.

В акті перевірки вчинено запис, що підприємство використовувало на протязі 2011 - 2013 років площі земель сільськогосподарського призначення без належним чином укладених договорів оренди земельних ділянок на площу 208,303 га ріллі.

Із зазначеними висновками податкової суд не погоджується, та з цього приводу зазначає наступне.

Як вбачається з наданих матеріалів, згідно з правом, наданим платнику податку сільськогосподарському підприємству, ТОВ СВК «Дружба» обрало спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість та отримало свідоцтво про реєстрацію як суб'єкта спеціального режиму оподаткування на такі види діяльності: 01.11.10: вирощування зернових та технічних культур.

Відповідно до п.14.1.256 Податкового кодексу України, фіксований сільськогосподарський податок - податок, який справляється з одиниці земельної площі у відсотках її нормативної грошової оцінки та сплата якого замінює сплату окремих податків і зборів. Платниками такого податку з урахуванням певних обмежень, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків. Тобто, фіксований сільськогосподарський податок є спеціальним податковим режимом для товаровиробників, який замінює сплату податку на прибуток підприємств, земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва), збору за спеціальне використання води, збору за впровадження деяких видів підприємницької діяльності (у частині провадження торговельної діяльності).

Державна податкова служба України (далі - ДПСУ) у своєму листі №3339/15-33-15 від 04.03.2013 та ГУ Міндоходів України від 17.09.2013 №12593/5/99-99-19-04-02- 16, на який посилається відповідач в акті на сторінці 13 як на підставу своїх висновків, зазначає, що основним критерієм для віднесення підприємств до категорії сільськогосподарських, є виробництво у відповідних обсягах сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах. Додатково, ДПСУ зазначає, що сільськогосподарські підприємства, які орендують земельні ділянки для ведення сільськогосподарської діяльності, зобов'язані в обов'язковому порядку укладати договори оренди землі з орендодавцями.

Укладені договори, відповідно до статті 20 Закону України «Про оренду земель» та статті 125 Земельного кодексу України, підлягають обов'язковій державній реєстрації, право оренди земельної ділянки, що включає в себе право користування нею, виникає з дня державної реєстрації цього права.

Податкова зазначає, що, оскільки спірні земельні ділянки не пройшли державної реєстрації, то підприємство позивача здійснювало свою діяльність на них незаконно.

Порядок набуття та підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку встановлено статтею 308 Податкового кодексу України. Зокрема, для набуття або підтвердження статусу платника цього податку особа має подати відомості (довідку) про земельні ділянки із зазначенням кожного документа, який встановлює право власності/користування кожною земельною ділянкою.

Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового законодавства України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визначити, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку. При цьому варто враховувати, що виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до платників фіксованого сільськогосподарського податку та осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимоги податкового законодавства. Отже, податковими органами не може бути прийнято рішення про скасування реєстрації платника фіксованого сільськогосподарського податку з тих підстав, що платником не дотримано вимог щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, які використовуються для вирощування сільськогосподарської продукції рослинництва. Так само сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку.

Разом з цим, стаття 302 Податкового кодексу України визначає, що об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Проте, Податковий кодекс України не деталізує вимог до правового режиму, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Як зазначалося вище, відповідно до пункту 302.1 статті 302 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком є площа сільськогосподарських угідь, надана платнику податку у власність чи користування, в тому числі на умовах оренди.

Таким чином, об'єктом оподаткування є ті сільськогосподарські угіддя, що перебувають у власності або в користуванні платника податку на будь-яких умовах, включаючи, проте не обмежуючись орендою.

Проаналізувавши вищезазначені норми, суд приходить до висновку, що фіксований сільськогосподарський податок сплачується з усіх земель, що фактично використовуються платником цього податку для виробництва сільськогосподарської продукції.

Також, суд враховує інформаційний лист Вищого адміністративного суду України 28.12.2012 щодо застосування норм Податкового кодексу України, які регулюють справляння фіксованого сільськогосподарського податку та застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість діяльності у сфері сільського господарства, в якому зазначено, що відсутність належного оформлення земельних ділянок, зокрема, відсутність державної реєстрації відповідних договорів оренди, не є підставою для звільнення платника фіксованого сільськогосподарського податку від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у його користуванні.

Це пояснюється тим, що кваліфікаційною вимогою для особи, яка претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходу суб'єкта господарювання. Водночас, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Відповідач в акті перевірки зазначає, що в спірних договорах оренди земельних ділянок відсутні істотні умови договору, а отже позивач використовував земельні ділянки без належним чином укладених договорів. Тобто, фактично податкова визнає зазначені договори недійсними.

Верховний Суд України в постанові № 6-127цс13 від 18.12.2013 стосовно визнання договорів оренди землі недійсними зазначив наступне: «Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з вимогами частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Частиною першою статті 20 Закону України «Про оренду землі» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Відповідно до статті 18 цього Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні спірного договору, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Волевиявлення є важливими чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою статтею 627 ЦК України.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідків.

Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору».

З огляду на викладене, судову практику у справах про визнання договорів недійсними та норми ст.ст.203, 215 ЦК України можливо дійти висновку про те, що визнання договорів недійсними, а у випадку, коли буде в ході розгляду справи з'ясовано, що договір є неукладеним, є компетенцією суду, а не контролюючих органів. І тільки суд застосовує до таких договорів наслідки, визначені цивільним законодавством (ст.216 ЦК України).

ІІ. Щодо завищення податкового кредиту всього на суму 76 482 грн., в т.ч. по операціям з ТОВ «Промпівдень» в сумі 33 682 грн. та ТОВ «Вінор-Пром» в сумі 42720 грн. (стор.25-30 акту).

Так, в ході перевірки встановлено, що ТОВ СВП «Дружба» до складу податкового кредиту включила суму ПДВ по оформленим податковим накладним від імені ТОВ «Промпівдень» на поставку бензину, по яким не підтверджено факт поставки та які виписані в суперечень вимогам ст.85 Податкового кодексу України, а саме: видаткова накладна (далі - ВН) та податкова накладна (далі - ПН) №29 від 22.07.2011, бензин А-76, 5020 л., на суму 46184 грн., у т.ч ПДВ - 76 987,33 грн.; ВН та ПН №9 від 08.09.2011, бензин А-76, 5020 л., на суму 45079,60 грн., у т.ч. ПДВ 7513,27 грн.; ВН та ПН №35 від 29.11.2011, бензин А-76, 5020 л., на суму 42419 грн., у т.ч. ПДВ 7069,83 грн.; ВН та ПН №6 від 01.03.2012, бензин А-76, 7900 л., на суму 68414 грн., у т.ч ПДВ - 11402,33 грн.

Документи оформлені на транспортування продукції за рахунок постачальників.

Токмацькою ОДПІ отримано акт позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «ПРОМПІВДЕНЬ» (код за ЄДРПОУ 37301199) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 16.09.2010 по 30.04.2013 від 13.05.2013 №65/22- 14/37301199 (складений ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя), згідно з яким, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «ПРОМПІВДЕНЬ» до підприємств-покупців, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів, також, не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ «ПРОМПІВДЕНЬ» підприємствам покупцям, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «ПРОМПІВДЕНЬ» та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків - відсутні об'єкти оподаткування.

Враховуючи те, що у ТОВ «ПРОМПІВДЕНЬ», відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, то операції ТОВ «ПРОМПІВДЕНЬ» не є господарською діяльністю підприємства, в розумінні пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України.

Так, в ході перевірки встановлено, що ТОВ СВП «Дружба» до складу податкового кредиту включила суму ПДВ по оформленим податковим накладним від імені ТОВ «Віанор Пром» на поставку дизельного пального та бензину, по яким не підтверджено факт поставки та які виписані в суперечень вимогам ст.85 Податкового кодексу України, а саме: ВН та ПН №42 від 29.05.2013, бензин, 7850 л., на суму 69079,99 грн., у т.ч ПДВ - 11513,33 грн.; ВН та ПН №11 від 03.07.2013, дизельне пальне, 16990 л., на суму 144415 грн., у т.ч. ПДВ 24069,17 грн.; ВН та ПН №36 від 10.07.2013, бензин, 4880 л., на суму 43188 грн., у т.ч. ПДВ 7198 грн.

Документи оформлені на транспортування продукції за рахунок постачальників.

Токмацькою ОДПІ отримано акт перевірки ТОВ «ВІАНОР ПРОМ» (код за ЄДРПОУ 38629540) 18.10.2013 № 72/2201/38629540, складений Мелітопольською ОДПІ відповідно до якого, у зв'язку з не підтвердженням у ТОВ «ВІАНОР ПРОМ» об'єктів оподаткування податком на додану вартість по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) від контрагентів - постачальників за травень 2013 року у ТОВ «ПРОМТЕХГРУП ЛТД» та у червні, липні 2013 року у ТОВ «ПТР-Ресурс» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям в розумінні ст.22, ст.185 Податкового Кодексу України. Операції між ТОВ «ВІАНОР ПРОМ» та контрагентами - покупцями за період травень, червень, липень 2013 року зазначеним ним у додатку 5 до податкових декларацій з ПДВ «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» не підтверджені фактичною поставкою та відповідними бухгалтерськими документами.

Відповідно бази даних системи АС «Співставлення ПЗ та ПК в розрізі контрагентів» встановлено відсутність сформованих податкових зобов'язань ТОВ «ВІАНОР ПРОМ» по ТОВ СВП «Дружба» в зазначених періодах (травень, липень 2013 року), відповідно до вимог п.185.1 ст.185 Податкового Кодексу України.

На підставі викладеного, відповідачем зроблено висновок про завищення податкового кредиту в сумі 76 462 грн. в результаті включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним виписаних від імені суб'єктів господарювання по яким встановлено відсутність об'єкту оподаткування по ПДВ - ТОВ «ПРОМПІВДЕНЬ» в сумі 33 682 грн., ТОВ «ВІНОР- ПРОМ» в сумі 42 780 грн.

Із зазначеними висновками податкової суд не погоджується, та з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до вимог п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України право на податковий кредит виникає незалежно від того, чи придбані товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового Кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України №996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч.2 ст.9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що позивач мав господарські відносини з підприємствами ТОВ «ПРОМПІВДЕНЬ» та ТОВ «ВІНОР- ПРОМ».

В судовому засіданні представником позивача на підтвердження реальності здійснення господарських операцій із вищезазначеними контрагентами були надані для долучення до матеріалів справи усі документи, що засвідчують вчинення таких операцій з безпосередніми постачальниками позивача, які також знайшли своє відображення у акті перевірки, зокрема: податкові накладні, видаткові накладні, тощо.

В акті перевірки не наведено, у чому саме надані позивачем первинні документи не відповідають наведеним вимогам Закону. Контрагенти позивача на момент здійснення господарських операцій з ним були зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість. Крім того, у акті перевірки не спростовано фактів наявності контрагентів позивача на час здійснення господарських операцій в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та наявності в них свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Відповідач вважає, що таких товарів (бензину та дизельного пального) фактично передано не було. Обґрунтуванням цього він вважає: неможливість проведення зустрічної звірки по ланцюгу контрагентів; відсутність необхідних умов у контрагентів позивача для здійснення господарських операцій, відсутність основних фонді, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, тощо.

Лише на підставі цієї податкової інформації відповідач дійшов висновків про те, що товари позивач отримав (на думку відповідача) від зазначених у акті перевірки підприємств (ТОВ «ПРОМПІВДЕНЬ» та ТОВ «ВІНОР- ПРОМ») по ланцюгу від контрагентів цих підприємств, а вже потім до позивача. А оскільки у відповідача немає можливості перевірити весь ланцюг та у нього є сумніви стосовно деяких, на його думку, задіяних у постачанні товарів та послуг підприємств, то він дійшов висновку про повну відсутність отримання позивачем товарів. Проте, докази на підтвердження зазначеного відповідач не надав.

Судом встановлено, що умови зазначених вище договорів виконані сторонами. Товар постановлений та отриманий, що підтверджується відповідними видатковими накладними, довіреностями на отримання товару та інш. (додані до позову).

Отже, висновки податківців спростовуються наявністю у позивача первинних документів по придбанню товарів (бензину та дизельного пального) та їх подальшому використанню у власній господарській діяльності.

ІІІ. Щодо донарахування сум ПДВ, в результаті неправильного визначення бази оподаткування в разі постачання товарів: застосування нами договірних цін замість звичайних (порушення п.188.1 ст.188 ПК України).

Так, перевіркою достовірності відображених показників у рядку 1 податкових декларацій з податку на додану вартість «Операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20% крім імпорту товарів» за період з 01.10.2010 по 30.09.2013 у загальній сумі 220 212 грн. встановлено, що на формування цих показників мало вплив здійснення операцій із надання послуг посіву, культивації, автопослуги для населення, реалізації води, харчування робітників та ін.

Проведеною перевіркою відображеного показника за зазначений період на загальну суму 220 212 грн., на підставі таких документів: виписаних податкових та видаткових накладних, прибуткових касових ордерів, банківських виписок, договорів на поставку товарів, даних реєстрів виданих податкових накладних, даних головної книги по дебету рахунків 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», 643 «Податкові зобов'язання», 6415 «Розрахунки з бюджетом по податковим зобов'язанням» з оборотами по кредиту рахунка 701 «Дохід від реалізації готової продукції», 703 «Дохід від реалізації робіт та послуг», 791 «Фінансові результати»; даних оборотно - касових відомостей по рахункам 30 «Каса», 311 «Розрахунковий рахунок», 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» (товариство веде бухгалтерський облік не використовуючи рахунок 681 «Розрахунки по авансам отриманим»), 643 «Податкові зобов'язання», встановлено заниження або завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 1 Декларації «Операції» на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20% крім імпорту товару» в результаті встановлених порушень.

Порівняльний аналіз цін проведеного в ході перевірки відображено на сотр.9-10 акту перевірки.

Відповідно до вищенаведеного, перевіркою встановлено, що ТОВ СВК «АФ Дружба» в порушення п.п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України занизило базу оподаткування об'єкт оподаткування ПДВ по реалізації продукції не платникам податку на загальних умовах (ідентифікувати яких не можливо) в сумі 189 537 грн., в т.ч. за січень 2011 року - на суму 4 500 грн., за лютий 2011 року - 16 849 грн., за серпень 2011 року - 1 614 грн.; за вересень 2011 року - 87 363 грн., за жовтень 2011 року - 5 072 грн., за листопад 2011 року - 7 879 грн., за грудень 2011 року - 3 545 грн.; за травень 2012 року - 5 417 грн., серпень 2012 року - 5 922 грн.; жовтень 2012 року - 30 089 грн.; лютий 2013 року - 1 573 грн.; серпень 2013 року - 10 477 грн., вересень 2013 року - 9 237 грн.

Із зазначеними висновками податкової суд не погоджується, та з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до пп.14.1.71 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Статтею 39 Податкового кодексу України встановлені методи визначення та порядок застосування звичайної ціни, які набирають чинності з 01.01.2013. До цього часу, тобто до набрання чинності ст.39 цього Кодексу, порядок визначення звичайних цін регулюється п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На рівні звичайної ціни визначається:

дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги) (п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України);

дохід, отриманий від операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші розміри ставок, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платниками цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності (пп. «в» п. 39.1 ст. 39 Податкового кодексу України).

Згідно з п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Починаючи з 01.01.2013 визначення звичайної ціни здійснюється відповідно до п.39.2 ст. 39 Податкового кодексу України.

Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення» від 04.07.2013 №408-VII вніс зміни до Податкового кодексу України в порядку застосування звичайних цін.

Так, з 1 вересня 2013 року в Податковому кодексі України виключено загальні вимоги щодо визначення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість на рівні не нижче звичайних цін.

Звичайні ціни застосовуються лише в окремих операціях і визначаються по різному.

Для контрольованих операцій звичайні ціни визначаються в порядку, наведеному в статті 39 Податкового кодексу України. Контрольованими визнаються операції, зазначені в п.39.2. ст.39 ПК України.

Судом встановлено, що проведені господарські операції, зазначені в акті перевірки та які досліджувалися, виходячи з визначень Податкового кодексу України, до контрольованих не віднесені.

Неконтрольовані операції для цілей оподаткування податком на додану вартість зазначені в інших нормах Податкового кодексу України: п.184.7 ст.184, п.189.1., п.189.3 та п.189.9 ст.189, п.190.2. ст.190, п.208.2 ст.208, п.198.5 ст.198, п.210.2 та п.210.5 ст.210. Серед зазначених в цих пунктах Кодексу немає таких операцій, до яких позивачем повинні застосовувати звичайні ціни.

Слід також зазначити, що в ході перевірки аналізу цін, який викладений в таблиці на стор.8 акту, в третьому рядку знизу вказано: кількість - 187,75 т; ціна реалізації фізичним особам (не платникам ПДВ) - 2 666,67 грн.; ціна реалізації іншим платникам ПДВ - 4 166,66 грн.; сума об'єкту оподаткування - 281 623,12 грн.; нарахована сума ПДВ від різниці між ціною реалізації 56 324,62 грн.

Позивач у судовому засіданні пояснив, що фактично відпущено продукції - соняшнику - тільки 18,750 т. Тому сума об'єкту оподаткування повинна була б визначатись в сумі 28 124,82 грн., а сума ПДВ - 5 624,96 грн.

В результаті допущеної помилки (в кількості тонн є зайва цифра «7» після цифр «18») зайво нараховано суму ПДВ 50699,66 грн., яка увійшла в загальну суму податкового зобов'язання.

Крім того, суд зазначає, що в акті перевірки містяться невідповідності у визначенні сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість. Так, на стор.5 акту та в п.1 висновку (стор.46 акту) суми заниження податку на додану вартість за грудень 2011 року та вересень 2013 року не співпадають з сумами за ті ж періоди в п.2 висновку.

Так, в п.1 висновку ці суми становлять відповідно за грудень 2011 року - 170 564 грн. - в п.2 - 167 019; в п.1 за вересень 2013 року - 147 187 грн. - в п.2 - 137 950 грн.

Податкова не надала пояснень щодо зазначених розбіжностей.

Також, відповідач у судовому засіданні зазначив, що спірне податкове повідомлення - рішення включає в себе також нарахування грошового зобов'язання за порушення п.51.1 ст.51, пп.176.2 «б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, Наказу ДПА України від 24.12.2010 №1020, зареєстрованого в міністерстві юстиції України від 13.01.2011 №46/18784 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ» та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку» в частині надання податкових розрахунків ф.№1 Д-Ф за 1-2 квартали 20213 року до ДПІ з недостовірними відомостями.

Проте, фактично в спірному податковому повідомленні - рішенні відсутнє посилання на зазначені порушення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку про відсутність податкового правопорушення з боку позивача, у зв'язку з чим спірне податкове повідомлення - рішення №0000242201 від 26.02.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 285 780 грн., у тому числі за основним платежем - 658 068 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 627 712 грн. є необґрунтованим та таким, що підлягають скасуванню.

Відповідно до ст.162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно із ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 94, 158, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов позивача задовольнити.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000242201 від 26.02.2014 про збільшення грошового зобов»язання з податку на додану вартість у сумі 1285780 гр., винесене Токмацькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Дружба».

Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Дружба» (вул.Космічна, буд.46, с.Новомиколаївка, Токмакський район, Запорізька область, 71771, код ЄДРПОУ 037449520) судовий збір у розмірі 488 (чотириста вісімдесят вісім) грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.О. Нестеренко