Ухвала

від 10.07.2014 по справі 808/1781/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 10 липня 2014 рокусправа № 808/1781/14 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:                    Чередниченко В.Є. суддів:                                         Коршуна А.О.  Панченко О.М. за участю секретаря судового засідання:          Чепурко А.В.             розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області  на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року у справі №808/1781/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Дружба» до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-                                                                                                                                            ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Дружба» (далі - ТОВ «СВП «Дружба») 11.03.2014 року звернулось до суду з позовом до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, згідно якого, просить визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 26.02.2014 року №0000242201. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасовано, оскільки висновки відповідача щодо порушення позивачем норм податкового законодавства, викладені у акті №82/22/03749520 від 4 лютого 2014 року (далі - акт перевірки), на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення відповідача від 26.02.2014 року №0000242201. Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного  податкового повідомлення-рішення. Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити в повному обсязі. В апеляційній скарзі зазначає про: те, що актом перевірки не встановлено факту поставок товарів по ланцюгу постачання від ТОВ «Промпівдень» до ТОВ «СВП «Дружба», не дослідження судом першої інстанції обставин поставки товару, ненадання позивачем до перевірки актів приймання-передачі товару та документів що засвідчують транспортування товару, його зберігання, використання у власній господарській діяльності. Відсутність доказів придбання товарів позивачем у ТОВ «Віанор-Пром». Крім того, відповідач зазначає, що сільськогосподарська продукція, вироблена (вирощена) на земельних ділянках, стосовно яких не оформленні належним чином договори оренди землі, для цілей оподаткування податком на додану вартість в умовах спеціального режиму не може вважатися власне виробленою. Згідно заперечень на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив у її задоволені відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 30.09.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.09.2013. За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №82/22/03749520 від 4 лютого 2014 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем положень: -п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.193.1 ст.193, п. 194.1 ст.194, п. 198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.201.1 п.201.4 ст. 201 п.209.1, п.209.6, п.209.11 ст.209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 658 068 грн., в т.ч.: за січень 2011 року - на суму 4 500 грн., за лютий 2011 року - 16 849 грн., за липень 2011 року - 7 697 грн., за серпень 2011 року - 1 614 грн.; за вересень 2011 року - 94 876 грн., за жовтень 2011 року - 5 072 грн., за листопад 2011 року - 14 949 грн., за грудень 2011 року - 170 564 грн.; за березень 2012 року - 11 402 грн., за травень 2012 року - 5 417 грн., серпень 2012 року - 5 922 грн.; жовтень 2012 року - 30 089 грн.; за грудень 2012 року - 87 100 грн., лютий 2013 року - 1 573 грн.; за травень 2013 року - 11 513 грн., за липень 2013 року - 31 267 грн., серпень 2013 року - 10 477 грн., вересень 2013 року - 147 187 грн.; - п.209.2, п.209.6 ст.209 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість по спеціальній декларації в сумі 392 069 грн., в т.ч.: за грудень 2011 року в сумі 167 019 грн., за грудень 2012 року в сумі 87 100 грн., за вересень 2013 року в сумі 137 950 грн. Згідно вказаного акта відповідач дійшов висновку, що завищення суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість по спеціальній декларації в сумі 392 069 грн., в тому числі: за грудень 2011 року - 167 019 грн., грудень 2012 року - 87 100 грн., вересень 2013 року - 137 950 грн. сталося у зв'язку з тим, що  підприємство повинно було декларувати ці суми замість спеціальної декларації з ПДВ у загальній податковій декларації. Крім того відповідачем в акті перевірки визнаються недійсними ті договори оренди земельних ділянок, які не пройшли державної реєстрації, а тому на думку відповідача площі земельних ділянок, зазначені в цих договорах, не повинні включатися до земель, вирощена продукція на яких, для цілей оподаткування податком на додану вартість в умовах спеціального режиму, може вважатися власне вирощеною. Податковий орган зазначає, що, оскільки спірні земельні ділянки не пройшли державної реєстрації, то позивач здійснював свою діяльність на них незаконно. Також, відповідачем зроблено висновок про завищення позивачем податкового кредиту в сумі 76 462 грн. в результаті включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним виписаних від імені суб'єктів господарювання по яким встановлено відсутність об'єкту оподаткування по ПДВ - ТОВ «Промпівдень» в сумі 33 682 грн., ТОВ «Віанор-Пром» в сумі 42 780 грн. На підставі акта перевірки відповідачем 26.02.2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000242201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 658 068 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 627 712 грн. (т.4 а.с.67). Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду. Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного. Відповідно до п.14.1.256 Податкового кодексу України (далі - ПК України), фіксований сільськогосподарський податок - податок, який справляється з одиниці земельної площі у відсотках її нормативної грошової оцінки та сплата якого замінює сплату окремих податків і зборів. Платниками такого податку з урахуванням певних обмежень, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків. Тобто, фіксований сільськогосподарський податок є спеціальним податковим режимом для товаровиробників, який замінює сплату податку на прибуток підприємств, земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва), збору за спеціальне використання води, збору за впровадження деяких видів підприємницької діяльності (у частині провадження торговельної діяльності). Порядок набуття та підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку встановлено ст. 308 ПК України. Зокрема, для набуття або підтвердження статусу платника цього податку особа має подати відомості (довідку) про земельні ділянки із зазначенням кожного документа, який встановлює право власності/користування кожною земельною ділянкою. Отже керуючись положеннями вказаних правових норм та вірно врахувавши те, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку дійшов обґрунтованого висновку, що у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до платників фіксованого сільськогосподарського податку та осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимоги податкового законодавства. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Об'єктом оподаткування є ті сільськогосподарські угіддя, що перебувають у власності або в користуванні платника податку на будь-яких умовах, включаючи, проте не обмежуючись орендою. Кваліфікаційною вимогою для особи, яка претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходу суб'єкта господарювання. Водночас, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника. Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними. Судом встановлено, що позивач у межах своєї господарської діяльності уклав договір поставки нафтопродуктів з ТОВ Промпівдень» № 30 від 01.07.2011 року (т.2 а.с. 7-10) та з ТОВ «Віанор Пром» № 11 від 08.05.2013 року (т.2 а.с. 175-178). При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення зазначеної господарської діяльності за наявності доказів, які підтверджують господарські відносини з ТОВ Промпівдень», а саме видаткових та податкових накладних (далі ВН та ПН): ВН та ПН №29 від 22.07.2011, бензин А-76, 5020 л., на суму 46184 грн., у т.ч ПДВ - 76 987,33 грн.; ВН та ПН №9 від 08.09.2011, бензин А-76, 5020 л., на суму 45079,60 грн., у т.ч. ПДВ 7513,27 грн.; ВН та ПН №35 від 29.11.2011, бензин А-76, 5020 л., на суму 42419 грн., у т.ч. ПДВ 7069,83 грн.; ВН та ПН №6 від 01.03.2012, бензин А-76, 7900 л., на суму 68414 грн., у т.ч ПДВ - 11402,33 грн., банківськими виписками (т.2 а.с.72,74). Придбаний товар повністю використано позивачем у власній господарській діяльності (т.2 а.с.10-174). Щодо господарських відносин з ТОВ «Віанор Пром» доказами, які підтверджують ці відносини, є видаткові та податкові накладні (далі ВН та ПН), а саме: ВН та ПН №42 від 29.05.2013, бензин, 7850 л., на суму 69079,99 грн., у т.ч ПДВ - 11513,33 грн.; ВН та ПН №11 від 03.07.2013, дизельне пальне, 16990 л., на суму 144415 грн., у т.ч. ПДВ 24069,17 грн.; ВН та ПН №36 від 10.07.2013, бензин, 4880 л., на суму 43188 грн., у т.ч. ПДВ 7198 грн., банківськими виписками.         Придбаний товар повністю використано позивачем у власній господарській діяльності (т.2 а.с.179-213, т.3 а.с.1-7). Щодо доводів податкового органу про відсутність в базі даних системи АС «Співставлення ПЗ та ПК в розрізі контрагентів» сформованих податкових зобов'язань ТОВ «ВІАНОР ПРОМ» по ТОВ СВП «Дружба» в зазначених періодах (травень, липень 2013 року), суд апеляційної інстанції зауважує на наступному. Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань. Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ Промпівдень», ТОВ «Віанор Пром» за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит. Відповідно до пп.14.1.71 п.14.1 ст.14 ПК України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Статтею 39 ПК України встановлені методи визначення та порядок застосування звичайної ціни, які набирають чинності з 01.01.2013. До цього часу, тобто до набрання чинності ст.39 цього Кодексу, порядок визначення звичайних цін регулюється п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». На рівні звичайної ціни визначається: дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги) (п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України); дохід, отриманий від операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші розміри ставок, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платниками цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності (пп. «в» п. 39.1 ст. 39 Податкового кодексу України). Згідно з п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Починаючи з 01.01.2013    року    визначення звичайної ціни здійснюється відповідно до п.39.2 ст. 39 Податкового кодексу України. Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення» від 04.07.2013 №408-VII вніс зміни до Податкового кодексу України в порядку застосування звичайних цін. Так, з 1 вересня 2013 року в Податковому кодексі України виключено загальні вимоги щодо визначення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість на рівні не нижче звичайних цін. Звичайні ціни застосовуються лише в окремих операціях і визначаються по різному. Для контрольованих операцій звичайні ціни визначаються в порядку, наведеному в статті 39 Податкового кодексу України. Контрольованими визнаються операції, зазначені в п.39.2. ст.39 ПК України. Таким чином суд першої інстанції враховуючи положення вказаних правових норм, та обставини того, що проведені господарські операції, зазначені в акті перевірки, виходячи з визначень Податкового кодексу України, до контрольованих не віднесені, дійшов обґрунтованого висновку про протиправне донарахування сум ПДВ, в результаті неправильного визначення бази оподаткування в разі постачання товарів: застосування позивачем договірних цін замість звичайних. Також суд першої інстанції, вірно встановив, що позивачем при розрахунку кількості соняшника у розмірі 187,75 т, допущено помилку (в кількості тонн є зайва цифра « 7» після цифр « 18»), що призвело до зайвого нарахування суми ПДВ 50699,66 грн., яка увійшла в загальну суму податкового зобов'язання. Крім того судом першої інстанції вірно враховано те, що хоча спірне податкове повідомлення - рішення включає в себе також нарахування грошового зобов'язання за порушення п.51.1 ст.51, пп.176.2 «б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, Наказу ДПА України від 24.12.2010  №1020, зареєстрованого в міністерстві юстиції України від 13.01.2011 №46/18784 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ» та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку» в частині надання податкових розрахунків ф.№1 Д-Ф за 1-2 квартали 20213 року до ДПІ з недостовірними відомостями. Однак  фактично в спірному податковому повідомленні - рішенні відсутнє посилання   на зазначені порушення. Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову. Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення  без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -                                                             УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року у справі №808/1781/14 – без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.           Повний текст ухвали виготовлений 11 липня 2014 року.                                                                                                     Головуючий:                                                            В.Є. Чередниченко           Суддя:                                                            А.О. Коршун           Суддя:                                                            О.М. Панченко