Постанова

від 13.05.2014 по справі 826/1034/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 травня 2014 року № 826/1034/14

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Вєкуа Н.Г., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМС-ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА" Товариство з обмеженою відповідальністю "Зінат" про визнання правочину недійсним, стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі-позивач, ДПІ) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМС - ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА" (далі - відповідач 1, ТОВ), Товариства з обмеженою відповідальністю "Зінат" (далі - відповідач 2, ТОВ) про визнання недійсним правочину та стягнення у дохід держави коштів одержаних за зазначеним правочином.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 лютого 2014 року відкрито провадження у адміністративній справі, закінчене підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що головною метою при укладенні договору про надання послуг субпідряду між ТОВ "ОМС - ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА" та ТОВ "Зінат" №08-0612 від 01.06.2012 року було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування відповідачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України, що суперечить інтересам держави та суспільства.

У зв'язку з наведеним, позивач просить суд визнати договір №08-0612 від 01.06.2012 року, укладений між ТОВ "ОМС - ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА" та ТОВ "Зінат" недійсним; стягнути з ТОВ "ЗІНАТ", з будь-яких рахунків, які будуть виявлені державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь ТОВ "ОМС-ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА" кошти в 1 645 755,54 грн., одержані за договором № 08-0612 від 01.06.2012р. між ТОВ "ОМС- ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА" та ТОВ "ЗІНАТ"; стягнути з ТОВ "ОМС-ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА" на користь держави кошти в розмірі 1 645 755,54 грн. з будь-яких рахунків, які будуть виявлені державним виконавцем під час виконання судового рішення.

Відповідач 1 проти позову заперечував та просив у задоволення позову відмовити повністю, оскільки між ТОВ "ОМС - ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА" та ТОВ "Зінат" були реально виконані зобов'язання сторонами, що підтверджується договором №08-0612 від 01.06.2012 року про надання послуг та актами наданих послуг, а також надання послуг відповідачем 1 перед своїми контрагентами, що підтверджується договорами про надання послуг в яких відповідач 1 має право залучати субпідрядників, а тому визнання його недійсним позивачем є безпідставна.

Відповідач 2 проти позову заперечував та просив у задоволення позову відмовити повністю з підстав викладених у запереченнях.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідачі явку своїх представників у судове засідання 23квітня 2014 року не забезпечили.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи №826/1034/14 у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі наказу від 14.05.2013р. за №986, згідно із п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, пн.75.1.2 п. 75.1 ст.75 ст., гі.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ОМС-ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 37950006) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.06.2012 по 30.09.2012 при взаємовідносинах ТОВ'«ЕКІТЕМ» (код ЄДРПОУ 37634387), за період з 01.05.2012 по 30.09.2012 при взаємовідносинах з ТОВ «ЮВІЛАЙТ» (код ЄДРГІОУ 37700606), за період з 01.06.2012 по 30.09.2012 при взаємовідносинах з ТОВ «ЗІНАТ» (код ЄДРПОУ 33887863) та податку на прибуток за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 при взаємовідносинах з ТОВ «ЕКІТЕМ» (код ЄДРПОУ (37634387), ТОВ «ЮВІЛАЙТ» (код ЄДРПОУ 37700606) та ТОВ «ЗІНАТ» (код ЄДРПОУ (33887863). У ході перевірки позивачем встановлено порушення відповідачем-1 п.п.14.1.27, п .п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9, п.139.1, ст.139 Податкового кодексу, в результаті чого ТОВ «ОМС-ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА» занижено суму податку на прибуток підприємства, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього у сумі 139386 грн.; п .198.1, п. 198.2. п. 198.3. п. 198.6 ст.198, п 200.2 ст.200 Податкового кодеку України, в результаті чого ТОВ «ОМС-ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА» занижено податок на додану вартість за період 01.05.2012р. по 30.09.2012р. на загальну суму - 677057 грн.

Зазначені висновки зафіксовані в акті перевірки від 27.05.2013 року №581/22.1-7/37950006.

Перевіркою встановлено, що між ТОВ «ОМС-ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА» та ТОВ «ЗІНАТ» було укладено договір № 08-0612 від 01.06.2012р., відповідного до якого ТОВ «ЗІНАТ» (Виконавець), в особі директора Богатиренко Ю.М., який діє на підставі статуту, з однієї сторони, та ТОВ «ОМС- ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА» (Замовник), в особі директора Ольховика О.В., що діє на підставі статуту, з іншої сторони, уклали договір згідно якого Замовник доручає Виконавцю, а Виконавець бере зобов'язання технічними засобами щоденно надавати послуги по комплексному прибиранню.

Разом з тим, відповідно до протоколу допиту свідка від 26.10.2012 року - громадянин ОСОБА_3 повідомив, що разом з ОСОБА_4 використовували рахунки та реквізити ряду фіктивних підприємств в тому числі і ТОВ «Зінат», на рахунки яких їхні клієнти перераховували гроші, що давало змогу їхнім клієнтам мінімізувати витрати по податках та надавати податкову вигоду третім особам.

Суд звертає увагу, що відповідно до акту ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС від 12.11.2012 року № 4765/22-8/33887863 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Зінат» (код ЄДРПОУ 33887863) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2009 року по 30.09.2012 року», загальна чисельність працюючих на ТОВ «Зінат» відповідно до даних 1-ДФ складає 1 особа, фактичне місце знаходження ТОВ «Зінат» не встановлено.

Також при проведені вищезазначеної звірки встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств - постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам - покупцям за період з січня 2009 року по вересень 2012 року.

Представник відповідача заперечував щодо посилань позивача та по суті заявленого предмету спору зазначив, що позивачем не надано жодних доказів по кримінальні справі, а також, щодо відсутності відповідача за місцезнаходженням.

Суд звертає увагу, що судом витребовувались пояснення та додаткові докази, які б спростовували висновки в акті від 12.11.2012 року № 4765/22-8/33887863 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Зінат» (код ЄДРПОУ 33887863), а також пропускні документи за допомогою яких особи входили на об'єкт в зв'язку з чим судові засідання неодноразово переносились, однак зазначені матеріали не були надані суду, відповідач не з'явився в судове засідання не повідомив про причини неприбуття.

Також суд зазначає, що у судом витребовувалась вся первинна документація на підтвердження реальності виконання договору, однак відповідачами надана не була, представники в судове засідання не з'явились, жодних пояснень не надали.

Вирішуючи спір суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно із пунктом 198.1 статті198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу.

Суд звертає увагу, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсніст

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11, судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Крім того, відповідно до статті 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відповідно статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, правочин не відповідає моральним засадам суспільства, оскільки дії сторін спрямовані не на реальне виконання умов договору, а на настання наслідків у вигляді протиправного відшкодування податку на додану вартість, відповідно така мета в свою чергу, є завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Відповідно, даний правочин не відповідає обов'язковим умовам чинності правочину, а саме ч.1 та 3 ст. 203 Цивільного кодексу України і згідно ст. 215 даного Кодексу є недійсним (нікчемним), оскільки його недійсність встановлена законом та визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що договори між відповідачами, є нікчемними. Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного договору не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

Суд приходить до висновку висновку, що підприємство перерахувало кошти контрагенту без мети реального настання правових наслідків, з ціллю формування податкового кредиту та як наслідок, заниження об'єкта оподаткування, несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України, а тому позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВ «ЗІНАТ», з будь-яких рахунків, які будуть виявлені державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь ТОВ «ОМС-ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА» кошти в 1 645 755,54 грн., одержані за договором № 08-0612 від 01.06.2012р. між ТОВ «ОМС- ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА» та ТОВ «ЗІНАТ».

3. Стягнути з ТОВ «ОМС-ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА» на користь держави кошти в розмірі 1 645 755,54 грн. з будь-яких рахунків, які будуть виявлені державним виконавцем під час виконання судового рішення.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Г. Вєкуа