Ухвала

від 22.07.2014 по справі 826/1034/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1034/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Бужак Н. П.

Суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.

За участю секретаря Савін І.В.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зінат» постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2014 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМС-ЦЕНТРАЛЬНА Україна», Товариство з обмеженою відповідальністю «Зінат» про визнання правочину недійсним, стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМС - ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА", Товариства з обмеженою відповідальністю "Зінат" про визнання недійсним правочину та стягнення у дохід держави коштів одержаних за зазначеним правочином.

Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2014 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Зінат», з будь-яких рахунків, які будуть виявлені державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь ТОВ «ОМС-ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА» кошти в 1 645 755,54 грн., одержані за договором № 08-0612 від 01.06.2012 року між ТОВ «ОМС- ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА» та ТОВ «Зінат», стягнуто з ТОВ «ОМС-ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА» на користь держави кошти в розмірі 1 645 755,54 грн. з будь-яких рахунків, які будуть виявлені державним виконавцем під час виконання судового рішення. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач ТОВ «Зінат» подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з»явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ОМС-ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 37950006) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.06.2012 року по 30.09.2012 року при взаємовідносинах з ТОВ «ЕКІТЕМ», за період з 01.05.2012 року по 30.09.2012 року при взаємовідносинах з ТОВ «ЮВІЛАЙТ», за період з 01.06.2012 року по 30.09.2012 року при взаємовідносинах з ТОВ «ЗІНАТ» та податку на прибуток за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року при взаємовідносинах з ТОВ «ЕКІТЕМ», ТОВ «ЮВІЛАЙТ» та ТОВ «ЗІНАТ».

За результатами перевірки складено акт від 27.05.2013 року №581/22.1-7/37950006, у якому встановлено порушення ТОВ «ОМС-ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА» п.п.14.1.27, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9, п.139.1, ст.139 Податкового кодексу, в результаті чого ТОВ «ОМС-ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА» занижено суму податку на прибуток підприємства, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього у сумі 139386 грн.; п.198.1, п. 198.2. п. 198.3. п. 198.6 ст.198, п 200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «ОМС-ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА» занижено податок на додану вартість за період 01.05.2012р. по 30.09.2012р. на загальну суму - 677057 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2012 року між ТОВ «ОМС-ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА» та ТОВ «Зінат» було укладено договір № 08-0612, відповідного до якого ТОВ «Зінат» (виконавець), в особі директора Богатиренко Ю.М., який діє на підставі статуту, з однієї сторони, та ТОВ «ОМС- ЦЕНТРАЛЬНА УКРАЇНА» (замовник), в особі директора Ольховика О.В., що діє на підставі статуту, з іншої сторони, уклали договір згідно якого замовник доручає виконавцю, а виконавець бере зобов'язання технічними засобами щоденно надавати послуги по комплексному прибиранню.

Проте, що відповідно до акту ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС від 12.11.2012 року № 4765/22-8/33887863 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Зінат» (код ЄДРПОУ 33887863) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2009 року по 30.09.2012 року», загальна чисельність працюючих на ТОВ «Зінат» відповідно до даних 1-ДФ складає 1 особа, фактичне місце знаходження ТОВ «Зінат» не встановлено.

Також при проведені вищезазначеної звірки встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств - постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам - покупцям за період з січня 2009 року по вересень 2012 року.

Надаючи правову оцінку відносинам що склалися між сторонами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно із пунктом 198.1 статті198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд звертає увагу, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсніст

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11, судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Крім того, відповідно до статті 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відповідно статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

В ході апеляційного розгляду справи представником апелянта не було надано жодного документу, який би міг підтвердити факт здійснення господарської діяльності ТОВ «Зінат» щодо виконання договору № 08-0612 від 01.06.2012 року, в т.ч. даних про те, який розмір площі прибирався відповідно до актів здачі-прийняття робіт, які саме роботи по прибиранню проводились, вартість кожної із робіт.Відсутня калькуляція вартості таких робіт, а також прейскурант цін на роботи по прибиранню.

Крім того, як слідує з пояснень представника апелянта, ТОВ «Зінат» наймало працівників для робіт по прибиранню, проте з ними укладались усні трудові договори.

Проте, чинним законодавством України не передбачено укладення усних трудових договорів з працівниками.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що договори між відповідачами, є нікчемними, тому в результаті виконання сторонами нікчемного договору не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Викладені в апеляційній скарзі апелянтом доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 198,200 КАС України, суд апеляційної інстанції має право за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160,197,198,200,205,206,212,254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зінат» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Повний текст виготовлено: 24 липня 2014 року.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.