Рішення

від 06.05.2014 по справі 20/120

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.05.2014 Справа № 20/120

Господарський суд Донецької області у складі колегії суддів: головуючого Фурсової С.М.,

суддів Гриник М.М., Сковородіної О.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» (87549, Донецька область, місто Маріуполь, бульвар Шевченка, будинок в„– 76, квартира в„– 54 ; код ЄДРПОУ 32787724)

до приватного підприємства «Н-ТРАНС» (87515, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Артема, будинок № 82; код ЄДРПОУ 31190976)

про розірвання договору та стягнення заборгованості, -

за участю представників сторін:

від позивача: Медніков М.Є. (довіреність № 12 від 22.01.2013)

від відповідача: Продун Г.М. (довіреність б/н від 19.03.2014)

С У Т Ь С П О Р У :

У квітні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного підприємства «Н-ТРАНС» 223 526,15 гривень основного боргу, 14 309,22 гривень пені, 2 094,03 гривень трьох відсотків річних та 10 262,58 гривень інфляційних втрат; розірвати договір поставки № 02/06-01 від 02 червня 2008 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» та приватним підприємством «Н-ТРАНС».

Позовні вимоги з посиланням на статті 525, 526, 625, 651, 655, 692, 698 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), статті 193, 216, 222, 229 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України), обґрунтовані систематичним порушенням відповідачем умов договору поставки № 02/06-01 від 02 червня 2008 року.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 28 лютого 2012 року рішення господарського суду Донецької області від 12 серпня 2010 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04 липня 2011 року у справі № 20/120 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області (том 11, а.с. 77-81).

При новому розгляді рішенням господарського суду Донецької області від 07 лютого 2013 року у справі № 20/120, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» до приватного підприємства «Н-ТРАНС» задоволено частково; стягнуто з приватного підприємства «Н-ТРАНС» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» 137 584,55 гривень основного боргу, 9 911,44 гривень пені, 1 450,45 гривень трьох відсотків річних, 7 243,93 гривень інфляційних нарахувань, 1 614,96 гривень державного мита та 147,33 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у задоволенні решти майнових вимог відмовлено; припинено провадження у справі в частині розірвання договору поставки № 02/06-01 від 02 червня 2008 року (том 13, а.с. 138-143).

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23 квітня 2013 року рішення господарського суду Донецької області від 07 лютого 2013 року у справі № 20/120 скасовано і прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог (том 13, а.с. 206-209).

Постановою Вищого господарського суду України від 07 серпня 2013 року рішення господарського суду Донецької області від 07 лютого 2013 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23 квітня 2013 року у справі № 20/120 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області (том 14, а.с. 63-66).

Так, в силу положень статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

21 серпня 2013 року матеріали справи № 20/120 надійшли на адресу господарського суду Донецької області.

Розпорядженням за підписом керівника апарату господарського суду Донецької області від 21 серпня 2013 року № 352 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 20/120, за результатами якого суддею для розгляду вказаної справи визначено суддю Малікову Е.І. (том 14, а.с. 68).

Розпорядженням за підписом голови господарського суду Донецької області від 05 вересня 2013 року справу № 20/120 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Малікової Е.І., суддів Сковородіної О.М., Зекунова Е.В. (том 14, а.с. 73).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30 жовтня 2013 року у даній справі призначено повторну судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (том 14, а.с. 102-103).

Склад суду неодноразово змінювався.

Розпорядженням за підписом голови господарського суду Донецької області від 13 січня 2014 року справу № 20/120 передано на повторний автоматичний розподіл, за результатами якого головуючим суддею для розгляду вказаної справи визначено Фурсову С.М. (том 15, а.с. 1).

Розгляд справи відкладався та оголошувалась перерва за правилами статті 77 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 06 березня 2014 року справу прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючого судді Фурсової С.М., суддів Сковородіної О.М., Зекунова Е.В., поновлено провадження у справі та зобов'язано сторін надати суду письмові пояснення та заперечення по суті спору з урахуванням висновку експертів за результатами додаткової судово-економічної експертизи № 12567/12568/13-45 від 18 грудня 2013 року (том 14, а.с. 4).

19 березня 2014 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшли пояснення б/н, в яких приватним підприємством «Н-ТРАНС» викладено правову позицію щодо заявлених позовних вимог з урахуванням проведеної додаткової судово-економічної експертизи № 12567/12568/13-45 від 18 грудня 2013 року (том 15, а.с. 5-9).

Розпорядженням за підписом голови господарського суду Донецької області від 31 березня 2014 року замінено склад судової колегії по справі № 20/120: замінено суддю Зекунова Е.В. на суддю Гриник М.М. (том 15, а.с. 41).

31 березня 2014 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшли додаткові пояснення б/н, в яких приватне підприємство «Н-ТРАНС» зазначає, що:

- надані товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» копії документів (видаткові накладні, рахунки-фактури) не можуть вважатися належними доказами поставки приватному підприємству «Н-ТРАНС» пального у 2008 році;

- за висновками експертизи № 12567/12568/13-45 від 18 грудня 2013 року переплата на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» становить значно більшу суму (360 396,37 гривень), ніж підтверджена документами бухгалтерського обліку заборгованість у розмірі 67 409,16 гривень (том 15, а.с. 22-25).

31 березня 2014 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшли пояснення б/н, в яких товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» викладено правову позицію щодо заявлених позовних вимог з урахуванням проведеної додаткової судово-економічної експертизи № 12567/12568/13-45 від 18 грудня 2013 року (том 15, а.с. 37-40).

31 березня 2014 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшли додаткові пояснення б/н, в яких товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» відображає хронологію спірних поставок та грошових переводів приватного підприємства «Н-ТРАНС» (том 15, а.с. 31-36).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві з урахуванням наданих письмових пояснень та доповнень, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву з урахуванням наданих письмових пояснень та доповнень.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

02 червня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» (далі по тексту - позивач або продавець) та приватним підприємством «Н-ТРАНС» (далі по тексту - відповідач або покупець) укладено договір поставки № 02/06-01 (далі по тексту - Договір), за умовами якого продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором, передати у власність покупцю товар - паливно-мастильні матеріали (ПММ) в асортименті, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість (том 1, а.с. 17-18).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України, і згідно статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що кількість, ціна, одиниці виміру товару, який поставляється за Договором, зазначаються у рахунках на оплату, які попередньо узгоджуються сторонами.

Продавець відпускає товар зі свого складу. Датою поставки є дата отримання покупцем товару, відображена у накладній на отримання товару (пункти 3.1, 3.2 Договору).

Відповідно до пунктів 4.1-4.3 Договору, ціна ПММ визначається окремо на кожну партію. Форма оплати - передоплата або оплата на розрахунковий рахунок продавця протягом одного дня з моменту отримання товару. Загальна вартість Договору складає 5 000 000,00 мільйонів гривень, в тому числі ПДВ 20 % - 833 333,33 гривень.

Пунктом 5.3 Договору передбачено зобов'язання покупця сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення згідно із Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» у разі несвоєчасного здійснення оплати.

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 02 червня 2009 року. У випадку, якщо до закінчення строку дії Договору жодна зі сторін не подала письмове повідомлення про розірвання договору, він вважається пролонгованим на наступні 12 місяців. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, які мали місце під час дії Договору (пункти 8.1-8.3 Договору).

Договір підписаний без розбіжностей та скріплений печатками підприємств, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач послався на те, що починаючи з 2009 року по січень 2010 року відповідно до умов договору поставки № 02/06-01 від 02 червня 2008 року, на адресу відповідача був поставлений товар на загальну суму 1 832 610,76 гривень, що нібито підтверджено видатковими накладними.

У претензії б/н від 22 березня 2010 року, отримання якої відповідачем підтверджується копією квитанції № 380440185636 від 23 березня 2010 року, позивач вимагав оплати відповідачем суми заборгованості за договором поставки № 02/06-01 від 02 червня 2008 року у розмірі 223 526,15 гривень; позивач стверджував, що розмір переплати становить 9 824,61 гривень (том 1, а.с. 63-64, 66).

У претензії б/н від 29 березня 2010 року, отримання якої відповідачем підтверджується копією опису вкладення у цінний лист та копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 08 квітня 2010 року, позивач вимагав оплати відповідачем суми заборгованості за договором поставки № 02/06-01 від 02 червня 2008 року у розмірі 223 526,15 гривень та виступив з пропозицією розірвати вказаний договір (том 1, а.с. 67-69).

Посилаючись на залишення відповідачем без виконання та задоволення отриманих претензій, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Остаточно сформулювавши свою правову позицію щодо заявлених вимог, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимоги з посиланням на те, що переплата на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» становить значно більшу суму, ніж підтверджена документами бухгалтерського обліку заборгованість у розмірі 67 409,16 гривень.

Оцінюючи подані сторонами докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, господарський суд вважає, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

03 травня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» (продавець) та приватним підприємством «Н-ТРАНС» (покупець) укладено договір № 03/05, за умовами якого продавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених даним договором, передати у власність покупцю товар (паливно-мастильні матеріали), а останній зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.

Спірні правовідносини сторін врегульовані вищезгаданим договором поставки № 02/06-01 від 02 червня 2008 року, за умовами якого товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» (постачальник) зобов'язалося передати у власність приватному підприємству «Н-ТРАНС» (покупець) товар (паливно-мастильні матеріали), а останній зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.

Положеннями статей 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 ЦК України).

Наведені норми є диспозитивними і дозволяють сторонам у даній справі діяти на власний розсуд.

У пункті 3.2 Договору сторони домовились про те, що датою поставки є дата отримання покупцем товару, яка відображена у накладній на отримання товару.

Сторонами у пункті 4.2 Договору узгоджено порядок розрахунків: передоплата або оплата на розрахунковий рахунок продавця протягом одного дня з моменту отримання товару.

Згідно з приписами статті 11 ЦК України та статті 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

За своїм змістом та правовою природою договір поставки № 02/06-01 від 02 червня 2008 року, на який позивач посилається як на підставу своїх вимог, є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару у розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (пункт 2 частини першої статті 664 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 692 ЦК України закріплено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України закріплено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Системний аналіз приписів статей 11, 664, 688, 692, 712 ЦК України, статей 174, 265 ГК України та пунктів 3.2, 4.2 Договору дає господарському суду можливість дійти висновку про те, що обов'язок з оплати дизельного пального виникав у відповідача з дати, наступної за датою, вказаною у підписаній сторонами видатковій накладній на отримання товару.

Відповідно до договорів оренди № 17/01а-01 від 17 січня 2008 року та № 17/01-01 від 17 січня 2009 року та актів прийому-передачі до них, починаючи з 17 січня 2008 року по 31 січня 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» (орендатор) орендувало у приватного підприємства «Виробничо-будівельна фірма «Тітан» (власник) технологічне обладнання для зберігання та перевалки паливно-мастильних матеріалів, яке складалось з восьми ємностей для зберігання ПММ та комплексу запірної арматури, приєднаної до електронасосів за адресою: місто Маріуполь, вулиця Старокримське шосе, будинок № 11-А (том 11, а.с. 126-131)

Ухвалою господарського суду Донецької області від 28 травня 2012 року у даній справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз (том 12, а.с. 27-28).

Метою призначення судової будівельно-технічної експертизи, зокрема, є визначення, чи є орендований у 2008-2010 роках товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» склад для зберігання паливно-мастильних матеріалів (адреса: місто Маріуполь, Старокримське шосе, будинок № 11-А) автозаправною станцією в розумінні норм законодавства України, яке діяло в період чинності договорів оренди.

Через підтверджену обома сторонами та власником інформацію про відсутність спірного об'єкта в натурі (станом на момент розгляду справи), на вивчення експерту серед інших документів представлені надані відповідачем, позивачем та власником схеми об'єкта, розташованого у 2008-2010 роках за адресою: місто Маріуполь, Старокримське шосе, будинок № 11-А (том 11, а.с. 147; том 12, а.с.22-24).

04 вересня 2012 року на адресу господарського суду Донецької області від Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали справи № 20/120 з повідомленням про неможливість надати висновок з будівельно-технічної експертизи № 2709/23 від 06 серпня 2012 року у зв'язку з відсутністю об'єкта дослідження (том 12, а.с. 84-85).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 26 жовтня 2012 року зобов'язано Донецький науково-дослідний інституту судових експертиз направити у судове засідання експерта Спірідонова В.А. для дачі усних та письмових пояснень щодо повідомлення про неможливість надати висновок з будівельно-технічної експертизи № 2709/23 від 06 серпня 2012 року (том 12, а.с. 107-108).

Листом за № 2709/23 від 12 листопада 2012 року експерт Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз Спірідонов В.А. додатково пояснив, що згідно з пунктом 2.3.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень № 53/5 від 08 жовтня 1998 року (з наступними змінами) експерту забороняється самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно. В матеріалах справи надано декілька схем об'єкта, що підлягає дослідженню (том 12, а.с. 111-112).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22 листопада 2012 року зобов'язано комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації міста Маріуполя» надати документи технічної інвентаризації на об'єкти, розташовані за адресою: місто Маріуполь, Старокримське шосе, будинок № 11-А (том 12, а.с. 116-117).

03 грудня 2012 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області від міського комунального підприємства «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» надійшла засвідчена копія інвентаризаційної справи № 45906 на домоволодіння за адресою: місто Маріуполь, Старокримське шосе, будинок № 11-А, що належить приватному підприємству «Виробничо-будівельна фірма «Тітан» (том 13, а.с. 2-95).

Дослідженням інвентаризаційної справи № 45906 встановлено наступне:

- на підставі свідоцтва про право власності № 329 від 06 грудня 2000 року приватному підприємству «Виробничо-будівельна фірма «Тітан» з 06 грудня 2000 року належали млин та макаронний цех, що складалися з двох основних будівель та прибудови; адреса їх розміщення: місто Маріуполь, Старокримське шосе, будинок № 11-А, (том 13, а.с. 38).

- з абрисів земельної ділянки №11-А на вулиці Старокримське шосе у місті Маріуполі станом на 14 січня 2004 року, станом на 14 квітня 2005 року та станом на 14 грудня 2010 року вбачається, що ані ємностей для зберігання рідин, ані автозаправної станції за вказаною адресою в БТІ не зареєстровано (том 13, а.с. 54, 58, 75);

- лише в абрисі станом на 03 березня 2011 року (тобто після припинення дії договорів оренди) відображені «металеві ємності для зберігання рідин на бетонних площадках в цеглових стовпах» та «колодязі із залізобетонних кілець для зливу рідин в ємності, що знаходяться в землі» (том 13, а.с. 82).

Листом за № 486 від 18 квітня 2012 року Маріупольське міське управління Головного управління Держтехногенбезпеки у Донецькій області повідомило, що автозаправну станцію за адресою: місто Маріуполь, Старокримське шосе, будинок № 11-А на теперішній час, а також у 2008-2009 роках в Державній інспекції техногенної безпеки міста Маріуполя не було зареєстровано. Протягом 2008-2009 років інспекторським складом проводились перевірки протипожежного стану суб'єктів господарювання за даною адресою, порушень Правил пожежної безпеки при розташуванні ємкостей не виявлено (том 11, а.с. 115).

Обов'язковість для підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності отримання дозволу органів державного пожежного нагляду на початок роботи новостворених підприємств, впровадження нових технологій, передачу у виробництво зразків нових пожежонебезпечних машин, механізмів, устаткування та продукції, оренду будь-яких приміщень встановлено Порядком видачі Державною інспекцією техногенної безпеки дозволу на початок роботи підприємств та оренду приміщень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 150 від 14 лютого 2001 року.

Автозаправна станція є нерухомим майном. Інструкцією щодо вимог пожежної безпеки під час проектування автозаправних станцій, затвердженою Наказом МНС України № 376 від 06 грудня 2005 року та зареєстрованою в Мін'юсті України 20 березня 2006 року за № 291/12165 визначено, що автозаправна станція - це комплекс будинків, споруд, технологічного обладнання, призначений для приймання, зберігання моторного палива та заправлення ним автотранспорту (мототранспорту).

З наведеного визначення випливає, що автозаправна станція є складною річчю, тобто єдиним об'єктом. Отже, право власності на автозаправну станцію як на складну річ (єдиний об'єкт) підлягає державній реєстрації.

Дослідженням інвентаризаційної справи № 45906 на домоволодіння за адресою: місто Маріуполь, Старокримське шосе, будинок № 11-А, у тому числі свідоцтва про право власності № 329 від 06 грудня 2000 року та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно за № 28770447 від 25 січня 2011 року встановлено відсутність відомостей про автозаправну станцію як єдиного об'єкту, а також про будь-які її складові, перелічені в пунктах 1.2 та 3.1 вказаної Інструкції, а саме про будинки і приміщення: операторської, адміністрації, котельні, приймання їжі, служби охорони, санітарних вузлів, комор для приладів та обладнання, підприємства роздрібної торгівлі з продажу супутніх товарів, кафе, посту технічного обслуговування, мийки автомобілів тощо (том 13, а.с. 38, 85).

Листом за № 29/11-01 від 29 листопада 2012 року приватне підприємство «Виробничо-будівельна фірма «Тітан» повідомило, що товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» за договором оренди № 17/01-01 від 17 січня 2009 року був переданий об'єкт третьої групи основних засобів - сховище ПММ, який раніше використовувався для забезпечення виробничих потреб приватного підприємства «Виробничо-будівельна фірма «Тітан». З липня 2011 року в ході реорганізації приватного підприємства «Виробничо-будівельна фірма «Тітан» об'єкт - сховище ПММ демонтований, виробнича база за адресою: місто Маріуполь, Старокримське шосе, будинок № 11-А, належить товариству з обмеженою відповідальністю «БВФ «Будпродукт» (том 13, а.с. 99).

До листа додано витяг з відомості обліку основних засобів приватного підприємства «Виробничо-будівельна фірма «Тітан» за І квартал 2009 року, з якої вбачається, що з 01 травня 2006 року за приватним підприємством «Виробничо-будівельна фірма «Тітан» обліковувалось саме сховище ПММ (том 13, а.с. 100).

Сукупність вищенаведеного свідчить про наступне:

1) автозаправну станцію як єдиний об'єкт ані в комунальному підприємстві «Маріупольське бюро технічної інвентаризації», ані в Державній інспекції техногенної безпеки міста Маріуполя у 2008-2010 роках не було зареєстровано;

2) в матеріалах справу, у тому числі в матеріалах інвентаризаційної справи № 45906 відсутня інформація про складові АЗС як об'єкта нерухомості за період, протягом якого за твердженням позивача у відповідача виникла заборгованість за пальне;

3) приватним підприємством «Виробничо-будівельна фірма «Тітан» в оренду позивачу передане сховище ПММ, яке складалось з восьми ємностей для зберігання ПММ та комплексу запірної арматури, приєднаної до електронасосів за адресою: місто Маріуполь, Старокримське шосе, будинок № 11-А;

4) матеріалами справи не доведено факту розташування у 2008-2010 роках автозаправної станції за адресою: місто Маріуполь, Старокримське шосе, будинок № 11-А.

На зміст відносин сторін у даній справі впливає наявність поряд з договором поставки № 02/06-01 від 02 червня 2008 року укладеного ними договору зберігання № 01/09-01 від 01 вересня 2008 року.

Так, 01 вересня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» (зберігач, позивач) та приватним підприємством «Н-ТРАНС» (поклажодавець, відповідач) укладено договір зберігання № 01/09-01, за умовами якого зберігач зобов'язується за плату прийняти на зберігання від поклажодавця паливно-мастильні матеріали, повернути це майно у схоронності, а поклажодавець зобов'язується внести плату за весь фактичний час його зберігання (том 2, а.с. 50-51).

Пунктами 1.3, 1.4, 2.1, 2.2 договору зберігання № 01/09-01 від 01 вересня 2008 року передбачено, що зберігач зобов'язується прийняти майно на зберігання в кількості відповідно до накладних з додатковими угодами за термінами зберігання цієї партії ПММ. Поклажодавець, що не передав майно на зберігання в термін, передбачений пунктом 1.3 цього договору, несе відповідальність перед зберігачем за збитки, завдані у зв'язку зі зберіганням, що не відбулось. Плата за зберігання становить 2 000,00 гривень щомісячно з урахуванням ПДВ. Плата за зберігання здійснюється за безготівковим розрахунком до 05 числа поточного місяця за попередній.

Строк дії договору зберігання: з 01 вересня 2008 року по 31 грудня 2009 року (пункт 7.2 договору зберігання № 01/09-01 від 01 вересня 2008 року).

Договір зберігання підписаний представниками сторін та скріплений печатками.

Частиною першою статті 316, частиною другою статті 317 та частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Право власності включає три складові: право володіння, право розпорядження і право користування. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Оскільки між товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» (продавець) та приватним підприємством «Н-ТРАНС» (покупцем) поряд з договором поставки № 02/06-01 від 02 червня 2008 року існував договір зберігання № 01/09-01 від 01 вересня 2008 року, то з дати, відображеної у видатковій накладній на отримання товару, до покупця переходило лише право володіння товаром (з відповідним обов'язком щодо його оплати), і лише після того, як покупець приймав рішення розпорядитися своєю власністю, тобто отримати товар зі зберігання - у покупця в момент фактичного отримання товару зі зберігання виникало право користування ним.

В матеріалах справи відсутні документи бухгалтерського обліку, що підтверджують або спростовують облік при зберіганні товарів (паливно-мастильних матеріалів) за договором зберігання № 01/09-01 від 01 вересня 2008 року.

З наведеного слідує, що фактично господарські операції з передачі пального постачальником покупцю, а потім покупцем зберігачу не виконувались (в цьому не було необхідності, оскільки постачальником і зберігачем виступала одна і та сама особа - позивач); саме з дати, вказаної у видаткових накладних на отримання товару, складених сторонами, право власності згідно з частиною 1 статті 334 ЦК України та пунктом 3.2 Договору переходило до відповідача (покупця), а з ним - і обов'язок оплатити товар згідно з пунктом 4.2 Договору.

Господарським судом встановлено та не заперечується сторонами, що після підписання видаткових накладних фактичне відвантаження дизельного пального не відбувалось, оскільки пальне на підставі договору зберігання № 01/09-01 від 01 вересня 2008 року залишалось на складі у позивача.

Основним видом діяльності відповідача є організація міських пасажирських перевезень в режимі маршрутного таксі, що зумовлює щоденну заправку транспортних засобів підприємства в кількості 15-20 одиниць.

З метою безперебійного забезпечення пальним останніх певна кількість дизпалива документально обліковувалась за приватним підприємством «Н-ТРАНС» за видатковими накладними та оплачувалась ним лише в порядку передоплати. Проведення передоплати проводилось по мірі надходження грошових коштів на рахунок підприємства та не співвідносилось до номеру та дати складення певної видаткової накладної. Такий стан взаєморозрахунків відповідав умовам пункту 4.2 Договору.

Для обліку фактично переданого відповідачу пального позивач кожного разу складав відомості заправки транспорту, належного приватному підприємству «Н-ТРАНС», в яких зазначав дату заправки, державний реєстраційний номер транспортного засобу, кількість заправленого пального, після чого водій, який керував транспортним засобом розписувався в такій відомості. Саме відомості по заправці транспортних засобів приватного підприємства «Н-ТРАНС» слугували для товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» обліковими документами по фактичному відвантаженню пального на адресу приватного підприємства «Н-ТРАНС» та виконанню договірних зобов'язань щодо його поставки та зберіганню.

Зі свого боку приватне підприємство «Н-ТРАНС» вело облік фактично отриманого від товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» пального шляхом оформлення подорожніх листів, в яких представник товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь», що здійснював заправку транспортних засобів приватного підприємства «Н-ТРАНС», проставляв в момент фактичного відвантаження товару відповідно до дня заправки, кількість відвантаженого пального та виконував свій підпис.

З січня 2010 року у зв'язку з припиненням дії договору зберігання приватне підприємство «Н-ТРАНС» припинило подальше документальне зарахування пального за собою шляхом складання видаткових накладних до врегулювання взаєморозрахунків стосовно тієї його кількості, яка вже документально зарахована за приватним підприємством «Н-ТРАНС» та знаходилась на зберіганні у товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь».

Протягом січня 2010 року транспортні засоби приватного підприємства «Н-ТРАНС» фактично продовжували заправлятися у товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь», оскільки у останнього зберігалося оплачене пальне, яке документально обліковувалося за приватним підприємством «Н-ТРАНС», але фактично не отримано.

Видаткові накладні складались з метою документального зарахування за приватним підприємством «Н-ТРАНС» пального за кількістю та ціною, що попередньо узгоджувались сторонами.

Згідно з частиною п'ятою статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технологій обробки облікових даних.

Пунктом 2.7 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Задіяні сторонами у документуванні господарських операцій форми документів, а саме: заправні відомості, видаткові накладні, рахунки, складались на бланках, які не затверджені в установленому законом порядку як бланки типових форм, але кожний з цих документів містить реквізити, обов'язковість котрих передбачена статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Запровадження викладеного порядку обліку пального відповідає вимогам чинного законодавства України, узгоджений сторонами і фактично застосовувалась для бухгалтерського обліку господарських операцій, проведених між сторонами.

При викладених обставин обов'язковість ведення заправних відомостей та подорожніх листів зумовлена не вимогами Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, а встановленою сторонами єдиною системою обліку.

Разом з цим, зберігання товару не у відповідача та вибирання товару протягом певного періоду часу після підписання видаткових накладних не впливає на виникнення обов'язку відповідача оплатити товар протягом одного дня після підписання ним видаткових накладних та жодним чином не скасовує зазначеного обов'язку.

Колегією суддів залишається поза увагою твердження відповідача про те, що лише заправні відомості та подорожні листи є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують фактичну передачу пального, оскільки вказане суперечить пункту 3.2 Договору.

Щодо наявності або відсутності у відповідача обов'язку з оплати дизельного пального, господарський суд зазначає наступне.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Сфера дії вказаного Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності.

Частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця (частини перша-третя статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання первинних документів регламентовано Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (Положення № 88).

Відповідно до пункту 1.2 Положення № 88, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (пункт 2.2 Положення № 88).

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз вищевказаних положень свідчить, по-перше, що проведення господарських операцій підприємством фіксується та підтверджується за допомогою первинних документів, по-друге, інформація з первинних документів про господарські операції систематизується на рахунках бухгалтерського обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку, по-третє, для підтвердження або спростування проведення господарської операції необхідні документи бухгалтерського обліку у повному обсязі.

В матеріалах справи містяться наступні копії рахунків-фактур за 2008 рік: № 03/06-01 від 03 червня 2008 року, № 16/06-01 від 16 червня 2008 року, № 07/07-03 від 07 липня 2008 року, №16/07-01 від 16 липня 2008 року, № 08/08-01 від 08 серпня 2008 року, № 13/08-01 від 13 серпня 2008 року, № 10/09-01 від 10 вересня 2008 року, № 06/10-02 від 06 жовтня 2008 року, № 17/10-01 від 17 жовтня 2008 року, № 10/11-01 від 10 листопада 2008 року, № 24/11-01 від 24 листопада 2008 року, № 12/12-01 від 12 грудня 2008 року, № 19/12-01 від 19 грудня 2008 року (том 10, а.с. 251-272); за 2009-2010 роки: № 14/01-01 від 14 січня 2009 року, № 23/01-01 від 23 січня 2009 року, № 10/02-01 від 10 лютого 2009 року, № 23/02-01 від 23 лютого 2009 року, № 09/03-01 від 09 березня 2009 року, № 20/03-01 від 20 березня 2009 року, № 07/04-01 від 07 квітня 2009 року, № 17/04-01 від 17 квітня 2009 року, № 27/04-01 від 27 квітня 2009 року, № 05/05-01 від 05 травня 2009 року, № 19/05-01 від 19 травня 2009 року, № 08/06-01 від 08 червня 2009 року, № 22/06-02 від 22 червня 2009 року, № 15/07-02 від 15 липня 2009 року, № 28/07-02 від 28 липня 2009 року, № 05/08-01 від 05 серпня 2009 року, № 13/08-01 від 13 серпня 2009 року, № 28/08-03 від 28 серпня 2009 року, № 08/09-02 від 08 вересня 2009 року, № 16/09-02 від 16 вересня 2009 року, № 28/09-02 від 28 вересня 2009 року, № 09/10-01 від 09 жовтня 2009 року, № 16/10-01 від 16 жовтня 2009 року, № 25/10-01 від 25 жовтня 2009 року, № 12/11-01 від 12 листопада 2009 року, № 25/11-01 від 25 листопада 2009 року, № 11/12-02 від 11 грудня 2009 року, № 25/12-01 від 25 грудня 2009 року, № 11/01-01 від 11 січня 2010 року, № 19/01-01 від 19 січня 2010 року, № 26/01-01 від 26 січня 2010 року (том 1, а.с. 86-116).

У розділі 1 «Податкові зобов'язання розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2010 року товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь», містяться дані щодо відображення у складі податкових зобов'язань за покупцем - приватним підприємством «Н-ТРАНС» на суму ПДВ - 14 323,40 гривень, при обсязі поставки без ПДВ - 71 617,00 гривень.

У розділі 2 «Податковий кредит розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2010 року приватного підприємства «Н-ТРАНС», містяться дані щодо відображення у складі податкового кредиту за постачальником - товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» на суму ПДВ - 14 323,40 гривень, при обсязі поставки без ПДВ - 71 618,00 гривень.

За уточнюючим розрахунком податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із самостійним виправленням приватним підприємством «Н-ТРАНС» помилок за січень 2010 рік, загальна сума помилки за податковим кредитом становить 14 324,00 гривень.

У розділі 2 «Податковий кредит розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року приватного підприємства «Н-ТРАНС», містяться дані щодо відображення у складі податкового кредиту за постачальником - товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» на суму ПДВ «- 14 323,40 гривень», при обсязі поставки без ПДВ - «- 71 618,00 гривень».

Згідно податкових накладних продавця - товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь», виписаних на користь покупця - приватного підприємства «Н-ТРАНС»:

- № 11/01-01 від 11 січня 2010 року, номенклатура поставки товарів (послуг) продавця - дизпаливо, кількість - 5 766 літрів, ціна поставки одиниці продукту без урахування ПДВ - 4,67 гривень, сума без ПДВ - 26 908,00 гривень, ПДВ - 5 381,60 гривень, загальна сума з ПДВ - 32 289,60 гривень;

- № 19/01-01 від 19 січня 2010 року, номенклатура поставки товарів (послуг) продавця - дизпаливо, кількість - 5 064 літрів, ціна поставки одиниці продукту без урахування ПДВ - 5,00 гривень, сума без ПДВ - 25 320,00 гривень, ПДВ - 5 064,00 гривень, загальна сума з ПДВ - 30 384,00 гривень;

- № 26/01-01 від 26 січня 2010 року, номенклатура поставки товарів (послуг) продавця - дизпаливо, кількість - 3 878 літрів, ціна поставки одиниці продукту без урахування ПДВ - 5,00 гривень, сума без ПДВ - 19 390,00 гривень, ПДВ - 3 878,00 гривень, загальна сума з ПДВ - 23 268,00 гривень.

Всього: без ПДВ - 71 618,00 гривень, ПДВ - 14 323,60 гривень, загальна сума з ПДВ - 85 941,60 гривень.

З картки по рахунку 361 товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» вбачається, що за контрагентом - приватним підприємством «Н-ТРАНС» за період з 01 січня 2009 року по 28 лютого 2010 року, станом на 01 січня 2009 року сальдо по дебету становить 70 175,39 гривень, станом на 28 лютого 2010 року сальдо по дебету - 223 526,15 гривень, обороти по дебету - 1 832 610,76 гривень, обороти по кредиту - 1 679 260,00 гривень.

З картки по рахунку 631 приватного підприємства «Н-ТРАНС» вбачається, що за контрагентом - товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» за період з 02 червня 2008 року по 31 січня 2010 року початкове сальдо по дебету рахунку - 74 889,15 гривень, обороти по кредиту - 2 886 560,00 гривень, обороти по дебету - 2 949 255,03 гривень, кінцеве сальдо по кредиту - 137 584,18 гривень.

За актом звірки взаєморозрахунків по договору № 02/06-01 від 02 червня 2008 року, складеного в односторонньому порядку товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» станом на 01 січня 2010 року сальдо по дебету - 234 584,55 гривень, станом на 01 лютого 2010 року сальдо по дебету - 223 526,15 гривень, обороти за період по дебету - 85 941,60 гривень, обороти по кредиту за період - 97 000,00 гривень.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків від 10 листопада 2010 року по договору № 02/06-01 від 02 червня 2008 року, складеного уповноваженими представниками сторін (від приватного підприємства «Н-ТРАНС» містяться заперечення до вказаного акту):

по товариству з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь»

- станом на 01 червня 2008 року борг по дебету - 74 889,52 гривень, станом на 10 листопада 2010 року - 223 526,15 гривень боргу, обороти за період по дебету - 3 035 196,63 гривень, обороти за період по кредиту - 2 886 560,00 гривень.

по приватному підприємству «Н-ТРАНС»

- обороти за період по дебету - 2 886 560,00 гривень.

За актом звірки взаєморозрахунків по договору № 02/06-01 від 02 червня 2008 року, складеного в односторонньому порядку приватним підприємством «Н-ТРАНС»

за період з червня 2008 року:

- отримано дизпалива від товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» (за подорожніми листами) - 408 683 літрів;

- придбане паливо у товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» (згідно видаткових накладних) в обсязі 529 573 літрів на загальну суму 2 949 255,03 гривень;

- сплачено на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» - 2 760 060,00 гривень;

в тому числі за період з січня 2009 року по січень 2010 року:

- отримано дизпалива від товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» (за подорожніми листами) - 260 933 літрів (408 683 - 147 750);

- придбане паливо у товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» (згідно видаткових накладних) в обсязі 323 563 літрів (529 573 - 206 010) на загальну суму 1 746 669,16 гривень (2 949 255,03 - 1 202 585,87);

- сплачено на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» - 1 679 260,00 гривень (2 760 060 - 1 080 800).

Відомості щодо реалізації паливно-мастильних матеріалів по товариству з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» на адресу приватного підприємства «Н-ТРАНС», які наявні в матеріалах справи, складені в односторонньому порядку товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» за 2009-2010 роки.

Матеріали справи містять подорожні листи приватного підприємства «Н-ТРАНС» за 2008-2010 роки.

При цьому, не є ідентичними та суттєво відрізняються між собою дані наявних в матеріалах справи внутрішніх документів бухгалтерського обліку підприємств щодо взаємовідносин між товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» та приватним підприємством «Н-ТРАНС».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30 жовтня 2013 року у даній справі призначено повторну судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (том 14, а.с. 102-103).

На вирішення судово-економічної експертизи поставлено наступне питання:

- чи підтверджується документами бухгалтерського обліку приватного підприємства «Н-ТРАНС» та товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» заборгованість приватного підприємства «Н-ТРАНС» перед товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» у сумі 223 526,15 гривень по видатковим накладним, зазначеним у позові і доданими до матеріалів справи? Якщо борг підтверджується, то в якій сумі і за який період поставки?

З висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення додаткової судово-економічної експертизи № 12567/12568/13-45 від 18 грудня 2013 року вбачається, що наявними в матеріалах справи документами бухгалтерського обліку приватного підприємства «Н-ТРАНС» та товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь», зокрема, видатковими накладними, заборгованість приватного підприємства «Н-ТРАНС» перед товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» у сумі 223 526,15 гривень не підтверджується. Згідно наявних в матеріалах справи видаткових накладених встановлено, що за період з 13 січня 2009 року по 28 січня 2010 року підтверджується заборгованість приватного підприємства «Н-ТРАНС» перед товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» у розмірі 67 409,16 гривень; за період з 03 червня 2008 року по 28 січня 2010 року підтверджується переплата грошових коштів приватним підприємством «Н-ТРАНС» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» у розмірі 360 396,37 гривень, при цьому необхідно зауважити, що заборгованість у розмірі 67 409,16 гривень врахована при проведенні розрахунків в загальному періоді з 03 червня 2008 року по 28 січня 2010 року (том 14, а.с. 109-117).

В додатках № 1-2 до висновку експертів за результатами проведення додаткової судово-економічної експертизи № 12567/12568/13-45 від 18 грудня 2013 року наведені зведені дані видаткових накладних та банківських документів (банківських виписок, платіжних доручень), відповідно до яких:

за період з 03 червня 2008 року по 28 січня 2010 року:

- документально підтверджується постачання дизпалива від товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» на користь приватного підприємства «Н-ТРАНС» у розмірі 2 526 163,63 гривень;

- документально підтверджується проведення оплати грошових коштів від приватного підприємства «Н-ТРАНС» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» у розмірі 2 886 560,00 гривень.

за період з 13 січня 2009 року по 28 січня 2010 року:

- документально підтверджується постачання дизпалива від товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» на користь приватного підприємства «Н-ТРАНС» у розмірі 1 746 669,16 гривень;

- документально підтверджується проведення оплати грошових коштів від приватного підприємства «Н-ТРАНС» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» у розмірі 1 679 260,00 гривень.

У видаткових накладних наведена підстава (замовлення) - дата та номер рахунку. Матеріали справи містять рахунки-фактури з різними вихідними даними, за однаковими датами їх складання та номерами.

Колегія суддів дійшла висновку, що надані товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» копії видаткових накладних та рахунків-фактур за 2008 рік не можуть вважатися належними і допустимими доказами поставки дизпалива приватному підприємству «Н-ТРАНС» з наступних підстав.

Статтею 36 ГПК України передбачено, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

У пункті 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07 квітня 2003 року № 55, а разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог. У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору. Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

Пунктом 5.27 Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003» передбачено, що відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів: «Згідно з оригіналом», назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та приз віща, дати засвідчення копії, засвідчуватись повинна кожна сторінка документа з відтиском печатки підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи

До матеріалів справи позивачем долучено копії видаткових накладних та рахунків-фактур за 2008 рік, які засвідчені двічі та без дотримання вищенаведених вимог: спочатку невідомою особою за відбитком печатки № 1 Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції міста Маріуполя Донецької області, після такого засвідчення копій виготовлені ще копії, які засвідчені підписом невідомої особи та відбитком печатки товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» (том 10, а.с. 251-272).

Позивач стверджує, що оригінали видаткових накладних та рахунків-фактур за 2008 рік вилучено слідчим відділом Маріупольської об'єднаної Державної податкової служби Донецької області.

15 квітня 2014 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшло клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» про витребування з Державної податкової інспекції міста Маріуполя оригіналів видаткових накладних та рахунків-фактур за 2008 рік.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 15 квітня 2014 року витребувано з Державної податкової інспекції міста Маріуполя та Жовтневої МДПІ оригінали видаткових накладних та рахунків-фактур за 2008 рік.

Листом за № 6085/10/05-19-10 від 28 квітня 2014 року Державна податкова інспекція міста Маріуполя повідомила, що суб'єкти господарювання: товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» та приватне підприємство «Н-ТРАНС» перебувають на податковому обліку за основним місцем у Жовтневій МДПІ.

Листом за № 7602/10/05-81-10 від 30 квітня 2014 року Жовтнева МДПІ повідомила про відсутність витребуваних документів.

Таким чином, товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» не підтвердило належними і допустимими доказами відвантаження у 2008 році палива приватному підприємству «Н-ТРАНС», а наявні в матеріалах копії цих документів не приймаються до уваги при вирішенні даного спору.

Матеріали справи містять видаткові накладні за 2010 рік, які складені та підписані в односторонньому порядку - лише від товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь», в яких зазначено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» (постачальник) відвантажує на користь приватного підприємства «Н-ТРАНС» дизпаливо, а саме:

- 11/01-01 від 11 січня 2010 року, кількість - 5 766 літрів, ціна без ПДВ - 4,67 гривень, всього з ПДВ - 32 289,60 гривень (том 1, а.с. 40);

- 19/01-01 від 19 січня 2010 року, кількість - 5 064 літрів, ціна без ПДВ - 5,00 гривень, всього з ПДВ - 30 384,00 гривень (том 1, а.с. 40);

- 26/01-01 від 26 січня 2010 року, кількість - 3 878 літрів, ціна без ПДВ - 5,00 гривень, всього з ПДВ - 23 268,00 гривень (том 1, а.с. 39).

Факт непідписання приватним підприємством «Н-ТРАНС» наведених видаткових накладних свідчить про те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами узгодження ціни та самого факту поставки дизпалива в зазначений період, а надані видаткові накладні не мають ніякої доказової сили. Докази попереднього узгодження сторонами ціни товару у рахунках за вказаний період також відсутні.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Одним з таких документів є накладна, якою оформлюється факт приймання-передачі суб'єктами господарювання товарно-матеріальних цінностей.

Накладні є первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За таких обставин, позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту поставки дизельного пального у січні 2010 року, а отже, й наявності боргу у відповідача перед позивачем за цей період.

Дослідженням рахунків-фактур встановлено, що в деяких рахунках відсутні посилання на договір, на підставі якого проведено господарську операцію; в деяких рахунках-фактурах в графі «замовлення» вказується «без замовлення»; в іншій частині рахунків-фактур в графі «замовлення» вказано «договір від 02 червня 2008 року № 02/06-01».

Заслуговує на увагу те, що у всіх банківських документах (банківських виписках, платіжних дорученнях) зазначено, що оплата за дизпаливо від приватного підприємства «Н-ТРАНС» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» здійснена на виконання умов договору № 02/06-01 від 02 червня 2008 року.

Господарські правовідносини між товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» та приватним підприємством «Н-ТРАНС» існували до укладення договору поставки № 02/06-01 від 02 червня 2008 року, оскільки між сторони раніше був укладений договір поставки № 03/05 від 03 травня 2007 року.

Вищенаведене не дає можливості достовірно встановити та стверджувати, що господарські операції між товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» та приватним підприємством «Н-ТРАНС» проведені тільки на виконання умов договору № 02/06-01 від 02 червня 2008 року.

При цьому, умовами договорів № 03/05 від 03 травня 2007 року та № 02/06-01 від 02 червня 2008 року не передбачений механізм виконання грошового зобов'язання у разі недостатності суми проведеного платежу.

Оскільки за наявними в матеріалах справи документами неможливо безпосередньо стверджувати, що постачання паливно-мастильних матеріалів від товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» на користь приватного підприємства «Н-ТРАНС» за період з 03 червня 2008 року по 28 січня 2010 року відбулось на виконання договору № 02/06-01 від 02 червня 2008 року, то не надається можливим підтвердити або спростувати, що має місце прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 15 листопада 2010 року у даній справі призначалась судово-бухгалтерська експертиза, проведення якої доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз (том 9, а.с.119).

На вирішення експерта поставлено наступне питання:

- чи підтверджується документами бухгалтерського обліку приватного підприємства «Н-ТРАНС» та товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» заборгованість приватного підприємства «Н-ТРАНС» перед товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» у сумі 223 526,15 гривень по видатковим накладним, зазначеним у позові і доданими до матеріалів справи? Якщо борг підтверджується, то в якій сумі і за який період поставки?

З висновку судово-бухгалтерської експертизи № 6582/25 від 12 квітня 2011 року вбачається, що результати експертного дослідження викладені у двох взаємовиключних висновках: відносно позиції відповідача і відносно позиції позивача (том 10, а.с. 35-36).

Дана обставина зумовила призначення у справі повторної судово-економічної експертизи, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (підстава: ухвала господарського суду Донецької області від 30 жовтня 2013 року).

Господарський суд погоджується з думкою експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз стосовно того, що дана експертиза повинна виконуватися як додаткова, оскільки при наданні висновку судово-бухгалтерської експертизи № 6582/25 від 12 квітня 2011 року досліджувалась менша кількість об'єктів.

Колегія суддів звертає увагу, що висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення додаткової судово-економічної експертизи № 12567/12568/13-45 від 18 грудня 2013 року встановлено, що наявними в матеріалах справи документами бухгалтерського обліку сторін, зокрема, видатковими накладними, не підтверджується заборгованість приватного підприємства «Н-ТРАНС» перед товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» у сумі 223 526,15 гривень. Згідно наявних в матеріалах справи видаткових накладених встановлено, що за період з 13 січня 2009 року по 28 січня 2010 року підтверджується заборгованість приватного підприємства «Н-ТРАНС» перед товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» у розмірі 67 409,16 гривень; за період з 03 червня 2008 року по 28 січня 2010 року підтверджується переплата грошових коштів приватним підприємством «Н-ТРАНС» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» у розмірі 360 396,37 гривень; при цьому заборгованість у розмірі 67 409,16 гривень врахована при проведенні розрахунків в загальному періоді з 03 червня 2008 року по 28 січня 2010 року.

З наведеного висновку додаткової судово-економічної експертизи слідує, що переплата приватного підприємства «Н-ТРАНС» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» становить значно більшу суму (360 396,37 гривень), ніж підтверджена документами бухгалтерського обліку заборгованість у розмірі 67 409,16 гривень

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

У перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати, зокрема, повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи (пункт 18 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).

Отже, метою судової експертизи згідно частини першої статті 41 ГПК України є роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Частиною п'ятою статті 42 ГПК України закріплено, що висновок судового експерту для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів.

Висновок експертизи має бути спроможним надати інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументом у процесі встановлення об'єктивної істини і не може бути замінений іншими засобами доказування.

Метою оцінки є з'ясування можливості використання даного висновку як джерела фактів, на яких ґрунтується вирішення справи по суті, і водночас самих цих фактів як доказів. Як будь-які інші докази, висновок експерта оцінюється на предмет його допустимості, належності, достовірності і в сукупності - достатності для вирішення справи. Належність висновку експерта визначається наявністю зв'язків встановлених ним фактів і предмета доказування. Для визнання висновку експерта допустимим необхідно, щоб висновок ґрунтувався на результатах дослідження об'єктів, зібраних з дотриманням відповідних процесуальних вимог. Таким чином, визнавати чи відхиляти експертний висновок - це право господарського суду, який оцінює його сукупно з іншими доказами за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи.

Надавши оцінку висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення додаткової судово-економічної експертизи № 12567/12568/13-45 від 18 грудня 2013 року щодо його повноти та обґрунтованості, колегія суддів дійшла висновку про те, що даний експертний висновок є обґрунтованим, достатнім, належним і допустимим доказом у справі.

Висновок додаткової судово-економічної експертизи не спростований іншими належними і допустимими доказами у справі.

Враховуючи в сукупності наявні в матеріалах справи докази та висновок додаткової судово-економічної експертизи № 12567/12568/13-45 від 18 грудня 2013 року, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за поставлене дизпаливо за договором поставки № 02/06-01 від 02 червня 2008 року.

Оскільки позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за поставлене дизпаливо за договором поставки № 02/06-01 від 02 червня 2008 року, за вказаний у позові період, то не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 14 309,22 гривень, трьох відсотків річних у розмірі 2 094,03 гривень та інфляційних втрат у розмірі 10 262,58 гривень.

Щодо вимоги про розірвати договору № 02/06-01 від 02 червня 2008 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» та приватним підприємством «Н-ТРАНС», господарський суд зазначає наступне.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України).

В силу статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Стаття 654 ЦК України передбачає, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

З вищенаведеного випливає, що у разі, якщо договором передбачений певний порядок та форма продовження строку його дії, договір може вважатися продовженим лише за умови дотримання сторонами цього порядку та форми.

У претензії б/н від 29 березня 2010 року, отримання якої відповідачем підтверджується копією опису вкладення у цінний лист та копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 08 квітня 2010 року, позивач виступив з пропозицією розірвати договір № 02/06-01 від 02 червня 2008 року.

Таким чином, термін дії Договору закінчився 02 червня 2010 року, тобто під час первісного розгляду даного спору судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, провадження у справі в цій частині позову підлягає припиненню на підставі 1-1 статті 80 ГПК України, оскільки позивачем заявлена позовна вимога про розірвання договору, строк дії якого сплинув в процесі розгляду справи.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Встановлений частиною другою статті 34 ГПК України принцип допустимості доказів (засобів доказування) визначає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги про отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи (стаття 4-7 ГПК України).

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями статті 43 ГПК України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що позивачем зроблено не було.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 № 6 «Про судове рішення»).

Оцінивши подані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, висновок додаткової судово-економічної експертизи, колегія суддів вважає, що позов в частині стягнення суми основного боргу, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат не підлягає задоволенню, а в частині розірвання договору - провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.

19 березня 2014 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшло клопотання б/н, в якому приватне підприємство «Н-ТРАНС» просить покласти на товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» понесені ним витрати з оплати вартості послуг за проведення судових експертиз у розмірі 17 391,12 гривень (том 15, а.с. 10-11).

Згідно зі статтею 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Рахунок Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз за виконання експертизи № 6582/25 на суму 5 026,32 гривень сплачений приватним підприємством «Н-ТРАНС» згідно платіжного доручення № 550 від 13 грудня 2010 року (платіжне доручення міститься в матеріалах справи).

Рахунок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за виконання експертизи № 12567/12568/13-45 на суму 12 364,80 гривень сплачений приватним підприємством «Н-ТРАНС» згідно платіжного доручення № 43 від 09 грудня 2013 року (платіжне доручення наявне в матеріалах справи).

Положення статті 49 ГПК України передбачають, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при відмові в позові - на позивача.

Відповідно до статті 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита за подання позову, витрати по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрати за проведення судових експертиз у розмірі 17 391,12 гривень покладаються на позивача.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 80 п. 1-1, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Провадження у справі в частині позовних вимог щодо розірвання договору поставки № 02/06-01 від 02 червня 2008 року припинити за відсутністю предмета спору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес Маріуполь» (87549, Донецька область, місто Маріуполь, бульвар Шевченка, будинок в„– 76, квартира в„– 54 ; код ЄДРПОУ 32787724, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного підприємства «Н-ТРАНС» (87515, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Артема, будинок № 82; код ЄДРПОУ 31190976, відомості про рахунки в установах банків відсутні) витрати за проведення судово-економічних експертиз у розмірі 17 391,12 гривень.

Рішення господарського суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08 травня 2014 року.

Головуючий суддя С.М. Фурсова

Суддя М.М. Гриник

Суддя О.М. Сковородіна