Постанова

від 15.07.2013 по справі 814/1262/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

15 липня 2013 року Справа № 814/1262/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Приватного підприємства «Струг» (вул. Миру, 11/21, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000)

до відповідача : Южноукраїнської об'єднанної державної податкової інспекції в Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Енергобудівників, 5, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000)

про: скасування податкового повідомлення-рішення від 20.03.2013р. № 0000092201,

в с т а н о в и в:

Позивач, Приватне підприємство «Струг», звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднанної державної податкової інспекції в Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Южноукраїнська ОДПІ МО ДПС) № 0000092201 від 20.03.2013 року.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що ПП «Струг» включив до податкового кредиту лише суми, що підтверджуються податковими накладними та фінансовою документацією, а реальність всіх господарських операцій по відносинам з усіма його контрагентами підтверджується наявними в позивача первинними документами, що були укладені відповідно до вимог діючого господарського та податкового законодавства. Отже, оскаржене податкове повідомлення-рішення суперечить законодавству та є таким, що підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідач проти адміністративного позову заперечує та зазначає, що рішення Южноукраїнської об'єднанної державної податкової інспекції в Миколаївської області Державної податкової служби від № 0000092201 від 20.03.2013 року прийнято у відповідності з чинним законодавством, тобто є законними і скасуванню не підлягають (т. 2 арк. спр. 117 - 137).

Позивач надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутністю, в порядку письмового провадження (т. 2 арк. спр. 205).

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином (т. 2 арк. спр. 204).

Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, а відсутність повноважних представників сторін, відповідно до ст. 128 КАС України, не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

У період з 30.01.2013 року по 05.02.2013 року Южноукраїнською ОДПІ МО ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Струг» (код ЄДРПОУ 32841807) з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «ТМФ «Транспосервіс-ЛТД» (код ЄДРПОУ 13853514) за березень 2012 року, ТОВ «Байкал ЛТД» (код ЄДРПОУ 37157761) за червень 2011 року, ПП «Нольга» (код ЄДРПОУ 36880724) за серпень - жовтень 2011 року, ТОВ «Ньюмодуль 2011» (код ЄДРПОУ 37617602) за листопад 2011 року, та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, по взаємовідносинам з «ТМФ «Транспосервіс-ЛТД» за 1 квартал 2012 року, ТОВ «Байкал ЛТД» за 2 квартал 2011 року, ПП «Нольга» за 3 - 4 квартали 2011 року, ТОВ «Ньюмодуль 2011» за 4 квартал 2011 року

За результатами перевірки відповідачем було складено акт № 7/22-01/32841807 від 12.02.2013 року (далі - акт перевірки) (т. 1 арк спр. 9 - 30).

У акті перевірки відповідачем встановлено: порушення позивачем:

1) Порушення ст. 203, 215, 228, 662, 655 556 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямованні на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні товарів.

2) Дані, наведені у деклараціях з податку на додану вартість та податку на прибуток за період червень 2011 року, серпень - жовтень та грудень 2011 року, березень, травень та серпень 2012 року про обсяги придбання (а, отже, і про задекларований податковий кредит) від ТОВ «ТМФ «Транспосервіс-ЛТД», ТОВ «Байкал ЛТД», ПП «Нольга», ТОВ «Ньюмодуль 2011» є недійсними.

Таким чином, в порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу країни від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами і доповненнями) ПП «Струг» у періоді, що перевірявся, безпідставно завищено дозволений податковий кредит в податкових деклараціях в розмірі ПДВ 98 684,23 грн., чим занижено податок на додану вартість на суму 98 684,23 грн., а саме:

- червень 2011 року - 1 020,63 грн.;

- серпень 2011 року - 4 670,95 грн.;

- вересень 2011 року - 45 039,78 грн.;

- жовтень 2011 року - 16 556,16 грн.;

- грудень 2011 року - 2 166,67 грн.;

- березень 2012 року - 4 880,63 грн.;

- травень 2012 року - 20 357,50 грн.;

- серпень2012 року -3 991,91 грн.

3) В результаті вищевикладеного, в порушення п.п. 139.1.9 п. 139.1. сг. 139 Податкового кодексу України підприємством безпідставно завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період, що перевірявся, на суму 110 813,85 грн,у тому числі:

- за 2 квартал 2011 року - 1 173,73 грн.;

- за 3 квартал 2011 року - 57 167,33 грн.;

- за 4 квартал 2011 року - 24 406,25 грн.;

- за 1 квартал 2012 року - 28 066,54 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було оформлено та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення № 0000092201 від 27.02.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» на суму 98 685,00 грн. та нараховано штрафних санкцій у розмірі 24 417,00 грн. (т. 1 арк. спр. 31).

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. «а» п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України , право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України ).

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що у періоді, що перевірявся, між позивачем та його контрагентами були укладені наступні договори:

- № 1 від 01.07.2011 року з ПП «Нольга» (т. 1 арк. спр. 33 - 34);

- № 20/2011 від 10.05.2011 року з ТОВ «Байкал ЛТД» (т. 1 арк. спр. 68 - 69);

- № 28/10 від 28.10.2011 року зТОВ «Ньюмодуль 2011» (т. 1 арк. спр. 73 - 74);

- № 28 від 01.03.2012 року з ТОВ «ТМФ «Транспосервіс-ЛТД» (т. 1 арк. спр. 83 - 84).

Відповідно до умов договорів постачання товарів здійснювалося автотранспортом покупця. При цьому, відповідно до умов договору продавець одночасно з продукцією передає покупцю відвантажувальні документи, в свою чергу покупець приймає продукцію та передає продавцю документи, що свідчать про приймання. Номенклатура, кількість та ціна товару визначається при кожній поставці на підставі підписаної сторонами специфікації або поданої покупцем та узгодженої постачальником заявки і вказується в накладній.

В кожному випадку придбання товарів продавцями виписувались видаткові та податкові накладні:

- по контрагенту ПП «Нольга»: видаткові накладні № Н-000045 від 09.08.2011 року на суму 28 025,68 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 4 670,95 грн.; № Н-000015 від 02.08.2011 року на суму 82 932,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 13 822,00 грн.; № Н-000079 від 09.09.2011 року на суму 8 634,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 1 439,00 грн.; № Н-000078 від 09.09.2011 року на суму 16 416,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 2 736,00 грн.; № Н-000093 від 13.09.2011 року на суму 81 672,96 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 13 612,16 грн.; № Н-000094 від 13.09.2011 року на суму 47 646,72 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 7 941,12 грн.; № Н-000176 від 23.09.2011 року на суму 32 936,97 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 5 489,50 грн.; № Н-000261 від 14.10.2011 року на суму 90 049,32 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 15 008,22 грн.; № Н-000279 від 17.10.2011 року на суму 9 287,62 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 1 547,94 грн. (т. 1 арк. спр. 44 - 52); податкові накладні № 43 від 09.08.2011 року на суму 28 025,68 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 4 670,95 грн.; № 11 від 02.08.2011 року на суму 82 932,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 13 822,00 грн.; № 45 від 09.09.2011 року на суму 16 416,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 2 736,00 грн.; № 60 від 13.09.2011 року на суму 81 672,96 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 13 612,16 грн.; № 61 від 13.09.2011 року на суму 47 646,72 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 7 941,12 грн.; № 46 від 09.09.2011 року на суму 8 634,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 1 439,00 грн.; № 133 від 23.09.2011 року на суму 32 936,97 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 5 489,50 грн.; № 63 від 14.10.2011 року на суму 90 049,32 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 15 008,22 грн.; № 74 від 17.10.2011 року на суму 9 287,62 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 1 547,94 грн. (т. 1 арк. спр. 53 - 61);

- по контрагенту «Байкал ЛТД»: видаткова накладна № БК-0491 від 06.06.2011 року на суму 6 123,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 1 00,63 грн. (т. 1 арк. спр. 71); податкова накладна № 22 від 06.06.2011 року на суму 6 123,80 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 1 020,63 грн. (т. 1 арк. спр. 72);

- по контрагенту ТОВ «Ньюмодуль 2011»: видаткові накладні № 311006 від 21.11.2011 року на суму 13 000,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 2 166,67 грн. (т. 1 арк. спр. 77); № 141209 від 14.12.2011 року на суму 15 000,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 2 500,00 грн. (т. 1 арк. спр. 78); податкові накладні № 126 від 21.11.2011 року на суму 13 000,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 2 166,66 грн. (т. 1 арк. спр. 79); № 206 від 16.12.2011 року на суму 15 000,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 2 500,00 грн. (т. 1 арк. спр. 80);

- по контрагенту ТОВ «ТМФ «Транспосервіс-ЛТД»: видаткові накладні № ТС-0000222 від 16.03.2012 року на суму 14 283,75 грн., в т.ч. ПДВІ у розмірі 2 380,63 грн.; (т. 1 арк. спр. 88) № 0000231 від 20.03.2012 року на суму 23 951,46 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 3 991,91 грн. (т. 1 арк. спр. 89); № ТС-0000220 від 14.03.2012 року на суму 122 145,02 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 20 357,50 грн. (т. 1 арк. спр. 90); податкові накладні № 60 від 14.03.2012 року на суму 122 145,02грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 20 357,50 грн.; № 94 від 20.03.2012 року на суму 23 951,46 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 3 991,91 грн.; № 73 від 16.03.2013 року на суму 14 283,75 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 2 380,63 грн. (т. 1арк спр. 91 - 93).

Оплата товару здійснювалась повністю в безготівковій формі та в готівковій формі, що підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками-фактурами (т. 1 арк. спр. 35 - 43, 70, 75 - 76,) та платіжним дорученнями (т. 1 арк. спр. 62 - 67, 81 - 82).

Згідно з вимогами Постанови КМУ «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні» № 207 від 25.02.2009 року (далі - Постанова № 207), при здійсненні вантажних перевезень для власних потреб необхідно мати: накладну або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;реєстраційний документ на транспортний засіб;талон на проходження державного технічного огляду;поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;дорожній лист з відмітками про проведення передрейсового медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Для підтвердження факту здійснення господарської операції, якщо товар було вивезено зі складу постачальника покупцем на умовах самовивозу, відповідно до зазначеного вище, товарно-транспортні накладні не вимагаються, так як товаросупровідними документами являється товарна (видаткова) накладна, яка містить всі необхідні реквізити, підписи і печаті продавця товару, що і свідчить про факт передачі права власності на товар.

Припущення податкової, що контрагенти позивача не можуть здійснити поставку товарів ґрунтуються лише на отриманої від ДПА України інформації про існування фіктивних підприємств у ланцюгу постачальників контрагентів позивача. Реальність та товарність господарських угод позивача з ПП «Нольга», ТОВ «Байкал ЛТД», ТОВ «Ньюмодуль 2011» та ТОВ «ТМФ «Транспосервіс-ЛТД» підтверджується наданими позивачем податковими та видатковими накладними, договорами постачання, журналом-ордером по розрахункам з постачальниками.

Протягом періоду господарських операцій зазначені контрагенти були зареєстрованими платниками ПДВ та відповідно до даних ЄДР знаходились за юридичними адресам.

За таких обставин суд вважає, що він має право на податковий кредит, сплачений на користь цих підприємств, а спірне податкове повідомлення-рішення належить скасувати.

Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та обґрунтовано заявлено відшкодування з бюджету та від'ємне значення суми податку на додану вартість за перевіряє мий період.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів.

У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Що стосується нікчемності правочинів суд, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, «… вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідність його змісту вимогам закону; наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети, зазначеної у диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України, у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним висновком.

Відповідач не надав доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем і його постачальниками відповідних правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідач не довів у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Керуючись статтями 11, 128, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби № 0000092201 від 27.02.2013 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих